Ухвала

від 11.06.2012 по справі 2а-1670/1126/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2012 р.Справа № 2а-1670/1126/12

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Дерев'янко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2012р. по справі № 2а-1670/1126/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діовен", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012р. № 0002102301/268, від 07.02.2012р. № 0002142301/269.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на необґрунтованість та протиправність висновку Кременчуцької ОДПІ про заниження ТОВ "Діовен" податку на прибуток за квітень 2011 року у розмірі 16283,00 грн. та завищення податку на додану вартість у розмірі 6436,00 грн., оскільки правомірність віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту даних сум підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2012р.

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0002102301/268, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 16284,00 грн., та № 0002142301/269, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 6437,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен" витрати у вигляді судового збору у розмірі 227 гривень 22 копійок.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2012р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття

оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обгрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діовен" зареєстровано як юридична особа

20.06.2001 виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, номер запису 1 585 120 0000 003103, ідентифікаційний код 31574438, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 681408; знаходиться на обліку у Кременчуцькій ОДПІ як платник податків та відповідно до свідоцтва № 23549676 від 26.06.2001 НБ № 175179 є платником податку на додану вартість (а.с.54-56).

В період з 11.01.2012р. по 17.01.2012р. працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено документальну виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен" по питанню взаємовідносин з ТОВ «Еспекар»за період квітень 2011 року у зв'язку з ненаданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДШ від 28.11.2011 № 46161/10/15-777.

За результатами перевірки 01.02.2011р. складено акт № 382/23-209/31574438, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16283,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року на суму 16283,00 грн.;

- підпунктів 198.1, 198.2 статті 198, підпунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6436,00 грн., у тому числі за квітень 2011 року в сумі 6436,00 грн. (а.с.9-20).

Не погодившись з актом перевірки, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Відповіддю від 06.02.2012р. № 4574/10/23 висновки акту перевірки визнано правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства (а.с. 25-34).

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ 07.02.2012 р. прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002102301/268, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 16284,00 грн., з яких 16283,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002142301/269, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 6437,00 грн., з яких 6436,00 - за основним платежем, 1,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 21-24).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов

висновку про доведеність в повному обсязі реальності (товарності) господарської операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, встановлено факт сплати позивачем у ціні придбаного товару податку на додану вартість, а також наданими первинними документами спростовано доводи відповідача щодо зафіксованих актом перевірки порушень.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивачем виконані передбачені законом умови для набуття права на відповідне формування валових витрат, податкового кредиту та визначення сум податків і має належне документальне підтвердження цьому.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчать письмові докази, 04.04.2011 р. між ТОВ "Еспекар" та "ТОВ "Діовен" укладено договір поставки на умовах відстрочки платежу № 04/04-1, відповідно до якого ТОВ "Еспекар" (Продавець) зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар (продукцію), а ТОВ "Діовен" (Покупець) зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору. Предметом поставки є запасні частини до вантажних автомобілів та інші товари виробничого призначення. Реалізація товару по даному договору здійснюється Покупцю на умовах товарного кредиту. Відправка продукції здійснюється на умовах: самовивоз на умовах РСА за Міжнародними правилами Інкотермс-2000 року, або по рішенню сторін продукція відправляється транспортом Продавця чи відправка багажем.Товар супроводжується рахунком, видатковою накладною, податковою накладною. Моментом виконання зобов'язання по передачі Товару вважається дата підписання видаткової накладної. Накладна повинна бути підписана вповноваженими представниками Сторін, особи яких підтверджуються паспортом або документом що його заміняє. Сума договору становить 100000,00 (сто тисяч гривень 00 копійок) і включає суму видаткових накладних на всі партії товарів на момент дії договору. Оплата вартості партії товару, зазначеної відповідно до пункту 1.1 даного договору, здійснюється на умовах відстрочення платежу, у гривнях, прямим грошовим переказом на поточний банківський рахунок постачальника протягом місяця з моменту передачі товару. Датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної. Датою оплати вважаться дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунковий рахунок продавця. Договір вступає в силу з моменту підписання. Закінчення терміну дії договору настає у випадку, якщо одна із сторін заявить про свій намір розірвати або змінити договір за письмовою згодою іншої сторони про його закінчення. У разі відсутності в письмовій формі розірвання або змін договору, даний договір вважається пролонгованим до моменту його розірвання (а.с.99).

Відповідно до Додаткової угоди до вказаного договору, сторони узгодили, що відповідальними особами за здійснення господарських операцій за договором і правильність їх документального оформлення є: з боку продавця: директор ТОВ «Еспекар»Марченко Андрій Володимирович, а з боку покупця: директор ТОВ «Діовен»Івко Юрій Володимирович. Додаткова угода с невід'ємною частиною договору поставки № 04/04-1 від 04.04.2011 на умовах відстрочки платежу (а.с.100).

Факт реального виконання договору підтверджують первинні документи: рахунки-фактури № 14 від 05.04.2012, № 18 від 06.04.2012, № 19 від 06.04.2012, № 20 від 07.04.2012; видаткові накладні № 14 від 05.04.2012, № 18 від 06.04.2012, № 19 від 06.04.2012, № 20 від 07.04.2012; податкові накладні № 14 від 05.04.2012, № 18 від 06.04.2012, № 19 від 06.04.2012, № 20 від 07.04.2012 (а.с. 35-46).

Ні під час перевірки, ні в суді першої інстанції податковий орган не ставив під сумнів відповідність закону податкових накладних, на підставі яких визначено суму податкового кредиту, як і не посилався на те, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", або містять недостовірні дані.

Таких порушень не встановлено і судом першої та апеляційної інстанції.

Щодо оплати наданих послуг за вказаним договором, позивачем надано повідомлення про відступлення права вимоги, що відбулося та договір про відступлення права вимоги № 1 від 30.06.2011, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСПЕКАР» передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ПРАЙМ» приймає на себе право вимоги першого і стає кредитором по договору № 04/04-1 від 04.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСПЕКАР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діовен»(Боржник). За даним договором ТОВ «СТАР ПРАЙМ» одержує право (замість ТОВ «ЕСПЕКАР») вимагати від Боржника належного виконання наступних зобов'язань: оплати кредиторської заборгованості, яка виникла внаслідок відвантаження запасних частин, згідно вищевказаного договору, у сумі 38615,40 грн. (а.с.48, 101).

Факт погашення вказаної суми підтверджує платіжне дорученням № 1930 від 20.07.2011 з відміткою банківської установи (а.с. 47, 137).

Суд першої інстанції правомірно не врахував висновок податкового органу щодо порушення у вигляді ненадання дорожнього листа вантажного автомобіля, оскільки Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, передбачено обов'язковість товарно-транспортних накладних та подорожніх листів для перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів, які є замовниками послуг з перевезень.

Тобто, приписи зазначених Правил не поширюються на позивача. Крім того, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних свідчить лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд першої інстанції правомірно вважав, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.1.32 статті 1 Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.1Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно приписів ст.. 4 Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення

даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Суд першої інстанції правомірно відхилив, як необґрунтоване, посилання податкового органу на відсутність у ТОВ «Еспекар»необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів, а також висновок про відсутність фінансово-господарської діяльності та відповідно про те, що договір між ТОВ "Діовен" та ТОВ «Еспекар»укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і не був спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки відсутність у декларації з податку на прибуток контрагента відомостей про амортизацію не свідчить про відсутність на балансі підприємства основних засобів, а інформація про проведення зустрічної перевірки вказаного підприємства відповідачем не надавалась.

Податковий розрахунок комунального податку, на підставі якого зроблено такі висновки, містить відомості про кількісний склад працівників підприємства, проте, у даному звіті не відображаються відомості про працівників, що можуть працювати на підприємстві, зокрема, за сумісництвом.

Позивачем в повному обсязі доведено реальність (товарність) господарської операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, встановлено факт сплати позивачем у ціні придбаного товару податку на додану вартість, а також наданими первинними документами спростовано доводи відповідача щодо зафіксованих в акті перевірки порушень.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав передбачені законом умови для набуття права на відповідне формування валових витрат, податкового кредиту та визначення сум податків, а також має належне документальне підтвердження.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, що кореспондуються з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної - єдиного документу первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця

сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Окрім того, згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 р. по справі

№ 2а-1670/1126/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у

Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 р. по справі № 2а-1670/1126/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Курило Л.В. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.