Ухвала

від 11.06.2012 по справі 2а/1270/2637/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2012 року справа №2а/1270/2637/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Бишова М.В.

Гайдара А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська

на постанову

Луганського окружного адміністративного суду

від

25 квітня 2012 року

по адміністративній справі

№ 2а/1270/2637/2012 (суддя Островська О.П.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугпромресурси»

до

Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська

про

скасування податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у даній справі задоволенні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугпромресурси» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про скасування податкового повідомлення-рішення, внаслідок чого визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення цієї інспекції від 26 березня 2012 року № 0000522310 про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу, як платнику податків, за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем 67430 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. ( арк. справи 9, 138-144).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі (арк. справи 148-151).

Позивач під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхилив, і просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лугпромресурси» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 31856550, перебуває на податковому обліку податкового органу (відповідача у справі) з 25 січня 2002 року.

Податковим органом протягом лютого-березня 2012 року здійснена документальна виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток під час придбання товарів (робіт, послуг) у товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Конд» за період з 1 лютого 2011 року по 28 люте 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 13 березня 2012 року № 799/23/31856550 (арк. справи 10-19).

На підставі висновків акту перевірки керівником податкового органу 26 березня 2012 року, відповідно до положень підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до абзацу першого та другого пункту 123.1 статті 123, пункту 7 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року, встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», за яке товариству визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 67430 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 грн.

Як правильно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 1 лютого 2012 року між позивачем та його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний дім «Конд» (надалі Торговельний дім) укладено договір поставки вугілля №01/02У, згідно якого Торговельний дім прийняв на себе зобов'язання поставити на склад позивача вугілля марки ЖР у кількості 1000т. зі строком поставки лютий 2011 року, вугілля марки ГР (0-200) у кількості 500т. зі строком поставки лютий 2011 року, вугілля марки ГР (0-200) у кількості 1000т. зі строком поставки березень 2011 року, та вугілля марки ДГР (0-200) у кількості 1000т. зі строком поставки березень 2011 року.

Згідно специфікацій (додатки №№1-4 до зазначеного договору) поставка вугілля здійснюється на прирейковий склад товариства з обмеженою відповідальністю «СтаНік» м. Лутугіно, з яким позивач уклав договір від 12 січня 2011 року № 4 на складування вугільної продукції, її завантаження в залізничні вагони та відправку вугілля.

Десятого та двадцять першого лютого 2011 року на розрахунковий рахунок Торговельного дому перераховано за вугілля грошові кошти в загальній сумі 323665,2 грн.

Десятого лютого 2011 року Торговельний дім згідно накладної №10021101 по акту передачі вугілля від 11 лютого 2011року передало позивачу 207 т. вугілля марки ЖР (0-200) на 108799,2 грн. та видало податкову накладну №1002111 від 10 лютого 2011 року.

Двадцять першого лютого 2011 року на адресу позивача поставлено по накладній № 21021101 та акту передачі вугілля від 21 лютого 2011 року 207т вугілля марки ГР (0-200) на суму 107433 грн. та видано податкову накладну 2102111 від 21 лютого 2011року.

Другого березня 2011 року поставлено по накладній №02031101 від 2 березня 2011року та акту передачі вугілля від 2 березня 2011року 207т. вугілля марки ГР (0-200) на суму 107433 грн. та видано податкову накладну №2102112 від 21 лютого 2011року, що доводить поставку на прирейковий склад товариства з обмеженою відповідальністю «СтаНік» Торговельним домом 611 т. вугілля на загальну суму 323665,2 грн.

Придбане позивачем вугілля 11 лютого 2011року, 24 лютого 2011року та 3 березня 2011року на виконання укладеного з «НОLDЕ-РRІМ» (Молдова) Контракту №17/08-10 від 17 серпня 2010року, у повному обсязі відправлено Молдовському Покупцю, що підтверджується накладними відповідно за наведені дні №№6, 7, 8, актами передачі вугілля за ці ж дати, митними деклараціями від 11 лютого 2011року, 23 лютого 2011року та 3 березня 2011року, податковими накладними № 2 від 11 лютого 2011року, №1 від 3 березня 2011року та №3 від 9 березня 2011року.

Податковий орган під час перевірки зробив висновок про те, що укладений договір та документи виписані Торговельним домом є дефектними. Окрім цього, відповідачем зроблено висновки про те, що Договір між Торгівельним домом та позивачем та пов`язані з ним документи є нікчемними з огляду на те, що державну реєстрацію цього товариства рішенням суду визнано недійсною, його основним постачальником у лютому 2011 року було Приватне Підприємство «Ларус-Люкс», місцезнаходження якого не встановлено.

При цьому, як правильно встановив суд першої інстанції, в акті перевірки відсутні посилання на наявність вироку суду, якими доведена вина посадових осіб із Торговельним домом у знищенні (пошкодженні) державного майна або незаконному заволодінні ним, тощо. Відсутні подібні факти і відносно посадових осіб товариства позивача. Тобто податковим органом не доведено умисел жодної із сторін за договором купівлі-продажу товару № 01/02-1 від 1 лютого 2011року на укладання та виконання правочину без мети настання реальних наслідків, що обумовлені ним, або укладення правочину, який порушує публічний порядок.

Договір №01/02-1 від 1 лютого 2011року, предметом якого є поставка вугілля, укладено для забезпечення здійснення основного виду господарської діяльності покупця. У вказаному договорі сторонами визначені всі його істотні умови, зокрема, умовами поставки товару передбачено, що поставка здійснюється на склад покупця, указаний в додатку до договору, право власності на товар переходить після оформлення актів приймання-передачі; оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що акт перевірки утримує в собі не достовірні даних, а на припущеннях.

Апелянт доводить, що угода, укладена між Позивачем та його контрагентом, є нікчемною у розумінні статей 203, 215, 216 та частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, так як вона укладена без наміру викликати правові наслідки, що обумовлені нею, та спрямована на незаконне заволодіння майном держави у вигляді заниження об'єкту оподаткування та несплати податків до бюджету. Крім того, податковий орган доводить, що податкові накладні, видані Торгівельним домом, на підставі яких позивачем збільшено валові витрати, підписані не уповноваженою особою на підписання первинних документів.

Висновками акту перевірки встановлене порушення, яке полягає у тому, що у зв'язку з виявленими перевіркою нереальними господарськими операціями придбання товарів (робіт, послуг), а також у зв'язку з наявністю податкових ризиків по взаємовідносинам з Торговельним домом по ланцюгу постачання, позивачем безпідставно завищено валові витрати по операціях з придбання товарів на загальну суму 269721грн., в тому числі за перший квартал 2011 року на суму 269721 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за перший квартал 2011 року на суму 67430,25 грн.

Оцінюючи спірні правовідносин суд першої інстанції правильно виходив із дії загально правового принципу дії норми права у часі, застосовуючи положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР. Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

За правилами підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Застосовуючи положення абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині вимог до відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку слід виходити з положень Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні». Статтею першою передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством. Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Як правильно зазначив суд першої інстанції наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

У межах спірних відносин виконання договору підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів позбавлена можливості прийняти посилання відповідача стосовно того, що договір між позивачем та його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний дім «Конд» є нікчемним договором.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину). Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено права податкового органу на визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, однак відповідачем належні докази з цього приводу не надано.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Угоди, які укладені між Позивачем та його контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Посилання відповідача на те, що укладені договори, податкові та видаткові накладні, виписані товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Конд» на адресу позивача є дефектними з огляду на визнання судом року недійсними установчих документів суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги, оскільки визнання недійсними установчих документів юридичної особи саме по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації до прийняття рішення суду, та не позбавило правового значення виданих за цими господарськими операціями документів. Оцінка спору у цій частині дана судом першої інстанції правомірно з огляду на положення статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Доводи відповідача про неможливість фактичного здійснення виконавцем товариством з обмеженню відповідальністю «Торговельний дім «Конд» господарських операцій, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних тощо) є безпідставними.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/2637/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/2637/2012 - залишити без змін.

Ухвала складена та підписана 11 червня 2012 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: М.В. Бишов

А.В.Гайдар