Постанова

від 31.05.2012 по справі 2а-0770/4137/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 2a-0770/4137/11

Ряд стат. звіту № 8.2.1

Код - 07

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 року місто Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді -Калинич Я.М.

з участю секретаря судового засідання -Краснової О.Р.

сторони в судове засідання не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар" до Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Бульвар" звернувся доЗакарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000712340 від 28 листопада 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 298508,00 грн. за основним платежем та 2 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення Берегівської ОДПІ прийнято відповідачем в супереч норм чинного законодавства, зокрема, підставою для збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість є віднесення до складу податкового кредиту сум, пов'язаних з придбанням будівельних робіт за договором, який, згідно висновків перевірки, нібито є нікчемним, оскільки у контрагента позивача - ТОВ „Технопром-7", відсутні основні засоби та трудові ресурси. При цьому зазначено, що суми податкового кредиту по ПДВ сформовано в рамках укладеного договору, за яким здійснювалися будівельні роботи на користь позивача, та акту приймання виконаних робіт, а сплачений ПДВ в межах виконання договору в зв'язку з придбанням таких будівельних робі відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної, згідно вимог розділу V Податкового кодексу України. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеної угоди, оскільки підставою недійсності угоди в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цим правочином публічного порядку та суперечність цього правочину інтересам держави та суспільства, однак з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку. Крім того зазначає, що можливе порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві.

У судове засідання представник позивача не з'явився, однак подав суду заяву від 31.05.2012 р., якою просить справу розглянути без участі уповноваженого представника позивача та повідомив, що позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином. Однак подав письмові заперечення проти позову, відповідно до яких позовні вимоги не визнано та зазначено, що підставою для збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість є віднесення до податкового кредиту сум за договором, укладеним з ТОВ „Технопром-7", господарські операції з яким не підтверджено, про що свідчить відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій. Вказано, що договів між ТОВ „Технопром-7" та позивачем , згідно із статтею 203 частиною 1 та 5, статтею 215 частиною 1 та 2, статтею 228 Цивільного кодексу України є нікчемним (недійсним в силу закону), оскільки недодержано вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що Берегівською об'єднаною державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ „Технопром-7" (код за ЄДРПОУ 37516130) за період з 01.04.2011 р. по 31.05.2011 р. (акт Берегівської ОДПІ № 75-23/010/30175449 від 17.11.2011 р.), якою встановлено порушення ТОВ „Бульвар" п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI , завищено податковий кредит за квітень 2011 року в сумі 146000,00грн., травень 2011 року у сумі 152508,00 грн по взаєморозрахунках з ТОВ «Технопром-7»(код ЄДРПОУ 37516130), в результаті чого занижено до сплати в бюджет податок на додану вартість в сумі 298508,00грн. в т.ч. за квітень 2011року в сумі 146000,00грн., травень 2011р в сумі 152508,00 грн.

На підставі акту перевірки № 75-23/010/30175449 від 17 листопада 2011 року Берегівською об'єднаною державною податкової інспекції Закарпатської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000712340 від 28.11.2011 р., яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 298508,00 грн. за основним платежем та 2 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом Берегівської ОДПІ № 75-23/010/30175449 від 17.11.2011 р. підставою для визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання по ПДВ став висновок про те, що договір підряду № 1 від 12.04.2011 року укладений позивачем з ТОВ „Технопром-7" є нікчемним. Висновок про нікчемність відповідного правочину було зроблено на основі інформації, що міститься в листі ДПІ у Дарницькому районі м. Києва № 33861/7/23-716 від 11.08.2011 р., відповідно до якого встановлено, що у контрагента позивача, який приймав участь у формуванні податкового кредиту, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди технічний персона, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про порушення підприємством ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено, що 12 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ „Технопром-7" було укладено договір підряду № 1, предметом якого є зобов'язання ТОВ „Технопром-7" виконати ремонтно-будівельні роботи згідно затвердженого кошторису у приміщенні торгівельного комплексу „Хуст" за адресою вул. Духновича, буд. без номера в м. Хуст, Закарпатської області. Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по виконанню будівельних робіт про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме акти про прийняття-передачі виконання робіт від 30.04.2011 р. на загальну вартість робіт -876 000,0 грн., в т.ч. ПДВ -146 000,0 грн. та від 31.05.2011 р. на загальну вартість робіт -915 049,0 грн., в т.ч. ПДВ -152 508,17 грн., податкові накладні № 62 від 30.04.2011 р. на загальну суму 876 000,0 грн., в т.ч. ПДВ -146 000,0 грн. та № 59 від 31.05.2011 р. на загальну суму 915 049,0 грн., в т.ч. ПДВ -152 508,17 грн. У судовому засіданні також встановлено факт проведення розрахунків за виконані роботи згідно платіжних доручень, що підтверджує настання реальних правових наслідків за договором підряду № 1 від 12.04.2011 р. Водночас матеріальний результат будівельних робіт, які здійснювалися в межах договору підряду № 1 від 12.04.2011 р. також підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 42/03-12 від 23 квітня 2012 року, згідно якого встановлено, що ремонтно-будівельні роботи згідно затвердженого кошторису у приміщенні торгівельного комплексу „Хуст" по вул. Духновича, буд. без номера в м. Хуст, Закарпатської області, актів про прийняття-передачі виконання робіт від 30.04.2011 на суму 876 000,0 грн. (в т.ч. ПДВ -146 000,00 грн.) та від 31.05.2011 на суму 915 049,0 грн. (в т.ч. ПДВ -152 508,17 грн.) є виконаними в повному обсязі.

Реальний характер спірної господарської операції також підтвердив сам контрагент позивача - ТОВ „Технопром-7", про що свідчить наявний в матеріалах справи лист від 01.02.2012 р.

Cуд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірного договору підряду, можливі порушення ТОВ „Технопром-7" вимог податкового законодавства не є достатньою підставою для визначення спірних правочинів нікчемними. Суд відхиляє доводи відповідача викладені у акті перевірки про те, що контрагент позивача -ТОВ „Технопром-7" за період квітень, травень 2011 року згідно даних програмного забезпечення „Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" сформовано податковий кредит по підприємствах стан яких відмінний від „0" (підприємства-банкрути, підприємства, які не знаходяться за юридичною адресою та ін.), оскільки податковим законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку.

Так, відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників.

Суд також критично оцінює посилання в обґрунтування нікчемності спірного правочину укладеного між ТОВ „Бульвар" та ТОВ „Технопром-7" на інформація ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відносно ПП «Джі Ес Україна», оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому суд враховує правову позицію Вищого адміністративного суду викладену у листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, згідно якої відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ „Технопром-7", а також понесені витрати по сплаті відповідних сум ПДВ.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідний звітний податковий період повністю підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача. Обставини, що наведені відповідачем в акті Берегівської ОДПІ № 75-23/010/30175449 від 17.11.2011 р. знаходяться поза межами вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд не бере до уваги посилання відповідача у акті перевірки № 75-23/010/30175449 від 17.11.2011 р. на те, що спірний правочин спрямований на порушення публічного порядку, суперечить моральним засадам та спрямований на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, поставлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Як вбачається із змісту акту перевірки № 75-23/010/30175449 від 17.11.2011 р., висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладений позивачем договір нікчемним правочином, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Стосовно позиції податкового органу викладеного на стор. 6. акту перевірки від 17.11.2011 р. про нікчемність правочину з тих підстав, що такий суперечить моральним засадам суспільства, суд констатує наступне.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 р. за № 2756 -VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).

Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -визнаються недійсними в судовому порядку. Слід зазначити, що обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб -сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб). Аналогічно правочин укладений без мети настання реальних правових наслідків в силу ст. 234 Цивільного кодексу України визнається судом недійсним.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні".

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності моральним засадам суспільства-є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) -та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд констатує, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарської операції на проведення підрядних робіт позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даного договору та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як отримувач відповідних будівельних робіт є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірної господарської операції та відповідно має право на бюджетне відшкодування від'ємного значення ПДВ. Аналогічної позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі „Булвес" АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: „оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобов'язань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику".

Водночас, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною моральним засадам суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди між ТОВ „Бульвар" та ТОВ „Технопром-7", що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, спірне податкове повідомлення-рішення, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником Берегівської ОДПІ Закарпатської області, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб позивача за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з боку позивача.

Суд відхиляє доводи податкового органу у акті перевірки в обґрунтування нікчемності спірного правочину на те, що для перевірки не була надана ліцензія на будівельну діяльність ТОВ „Технопром-7", оскільки вимога про наявність ліцензії на здійснення будівельної діяльності у контрагента платника податків знаходяться поза межами вимог п. 198.6. ст. 198 ПК України і не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 28 (двадцять вісім)грн. 23 (двадцять три)коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар" до Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задоволити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області від 28.11.2011 року за № 0000712340, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 298508,00 грн. за основним платежем та 2 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар" понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 28 грн. 23 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Калинич Я.М.