Постанова

від 18.06.2012 по справі 2а/1270/4044/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2012 року Справа № 2а/1270/4044/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Захарової О.В.,

при секретарі судового засідання: Білоконі Д.І.,

за участю

представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 25.05.2012 №24/05),

представника відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 20.03.2012 №543/9/10-000),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000282300, №0000292300 від 16.02.2012, -

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» (надалі - позивач, Підприємство «Сприяння Плюс») до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000282300, №0000292300 від 16.02.2012.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.07.2011 та податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт №80/2300/32326455 від 31.01.2012.

Перевіркою встановлені порушення Підприємством «Сприяння Плюс» п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 179 213,00 грн. (1,2,3 квартали 2011 року), п. 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 154 714 грн.

Висновки ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську засновані на тому, що контрагент Підприємства «Сприяння Плюс» - ТОВ «Ваел Плюс» по операціях з яким сформовано валові витрати та податковий кредит спірного періоду, не здійснювало та не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу, а отже правочини з придбання та продажу таких товарів, робіт, послуг, укладені Підприємством «Сприяння Плюс» із ТОВ «Ваел Плюс» суперечать положенням цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

В основу такого висновку відповідач поклав результати перевірки платника податків ТОВ «Ваел Плюс», за висновками перевірки якого встановлено відсутність у ТОВ «Ваел Плюс» об'єктів оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (послуг) підприємствам -покупцям по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств -постачальників.

Також, позивач зазначив, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року у справі №2а-10971/11/1270 адміністративний позов ТОВ «Ваел Плюс» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську про визнання протиправними дій по проведенню перевірки задоволено, визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську щодо проведення перевірки та складання акта №804/23-33352187 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ваел Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року». Зазначене судове рішення, за твердженням позивача, доводить, що дії відповідача щодо проведення перевірки та складання акта перевірки відносно ТОВ «Ваел Плюс» є протиправним та незаконним.

Позивач стверджує, що укладення правочинів із ТОВ «Ваел Плюс» мало на меті настання реальних наслідків у вигляді придбання та подальшого перепродажу товару кінцевому споживачу. Здійснення господарських операцій між Підприємством «Сприяння Плюс» і ТОВ «Ваел Плюс» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову посилаючись на таке.

До ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську надійшов акт Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську від 11.11.2011 за №804/23-33352187 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ваел Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, у якому зазначено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, матеріальна база відсутня, а саме відсутні працівники, автотранспорт для доставки товару та надання послуг, складські приміщення, що робить фактичне виконання умов угод неможливим. За висновками акту Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську від 11.11.2011 за №804/23-33352187, ТОВ «Ваел Плюс» не здійснювало та не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу, а отже правочини з придбання та продажу таких товарів, робіт, послуг, укладені з ТОВ «Ваел Плюс» з постачальниками та покупцями суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та не спрямоване на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними. Висновки зазначеного акту були взяті до уваги при формуванні висновків акту перевірки Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» по взаємовідносинам із ТОВ «Ваел Плюс» та винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Відповідач також посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, що також свідчить про безтоварність господарських операцій. У задоволенні адміністративного позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо (неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що у період з 18.01.2012 по 24.01.2012 Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у м.Луганську була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.07.2011 та податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Ваел Плюс» код 33352187, за результатами якої складено акт №80/2300/32326455 від 31.01.2012 (а.с. 24-39).

Перевіркою встановлені порушення Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139 ст.139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 179213,0 грн., в тому числі: у 1 кварталі 2011 року на суму 16143,0 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 123599,0 грн. та у 3 кварталі 2011 року на суму 163070,0 грн. (у тому числі за 3 квартал 2011 року 39472,0 грн.); пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 154714 грн., в тому числі за березень 2011 року - 129143,00 грн., червень 2011 року - 107477,00 грн. та за липень 2011 року - 34323,00 грн. (а.с. 37-38).

Висновки відповідача про порушення Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139 ст.139, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) ґрунтуються на висновках акта Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську від 11.11.2011 за №804/23-33352187 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ваел Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ «Ваел Плюс», що на думку податкового органу свідчить про безтоварність господарських операцій, укладених між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ «Ваел Плюс».

На підставі акту перевірки №80/2300/32326455 від 31.01.2012 Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у м.Луганську прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000282300 від 16.02.2012, згідно якого Підприємству «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 179215 грн., в тому числі: за основним платежем - 179214 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. (а.с. 41;

- №0000292300 від 16.02.2012, згідно якого Підприємству «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 163295,80 грн., в тому числі: за основним платежем - 154714 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8581,80 грн. (а.с. 42).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» із ТОВ «Ваел Плюс», що є підставою для виникнення права на податковий кредит, формування валових витрат та визначення податкових зобов'язань.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ «Ваел Плюс» укладено договір зберігання №6 від 01.03.2011, згідно якого Підприємство «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» приймає від ТОВ «Ваел Плюс» на відповідальне зберігання строком на один рік вугільну продукцію в асортименті і кількості згідно специфікації (а.с. 96).

Згідно Актів відповідального зберігання вугілля від 28.03.2011, від 13.06.2011, від 15.07.2011 Підприємство «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» прийняло від ТОВ «Ваел Плюс» на відповідальне зберігання вугілля, вид та кількість якого визначена в акті, за адресою: м.Луганськ, сел.Ювілейне, промзона район 25-го тупіка (а.с. 97, 98, 99).

За адресою: м.Луганськ, сел.Ювілейне, промзона, район 25-го тупіка, позивач орендує земельну ділянку за договором оренди з Ювілейною селищною радою Артемівського району м.Луганська від 07.05.2003 (а.с.21-23).

25.03.2011 між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ «Ваел Плюс» укладено договір №1/1, за умовами якого Підприємство «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» придбає у ТОВ «Ваел-Плюс» вугілля у кількості і якості за ціною згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору та накладних (а.с. 78, 79, 80, 81).

На підтвердження виконання договору №1/1 від 25.03.2011, а саме здійснення операцій з придбання вугілля позивачем були надані специфікації за березень 2011 року, за червень 2011 року, липень 2011 року, видаткові накладні, (а.с. 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94), податкові накладні (а.с. 83, 85, 87, 89, 91, 93, 95), платіжні доручення (261-265), картки по рахункам 63.1, 64.4 за березень, червень, липень, серпень 2011 року (а.с. 196-211, 265).

Подальша реалізація придбаного позивачем у ТОВ «Ваел Плюс» вугілля підтверджується договором на поставку вугільної продукції №225 від 04.10.2010, укладеним між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ «Промислова компанія «Донецьке вугільне паливо», договором №4 від 20.07.2011, укладеним між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ «ДомСервіс», договором №2 від 05.04.2011, укладеним між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ НВФ «Енергія», договором №08/07/11 від 08.07.2011, укладеним між Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» та ТОВ «Техвугілляресурс-Снаб», специфікаціями, податковими накладними, видатковими накладними, квитанціями про приймання вантажу, актами приймання - передачі, банківськими виписками (а.с. 212-264).

Вказані документи досліджувалися перевіряючими під час проведення перевірки, про що зазначено в акті перевірки та не заперечувалось представниками відповідача у судовому засіданні.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704).

Зазначені документи є документами первинного бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних за договором купівлі продажу товару №1/1 від 25.03.2011, суд вважає необґрунтованими, оскільки як встановлено під час судового розгляду товар зберігався у позивача на умовах договору зберігання №6 від 01.03.2011, та після цього мало місце укладення договору купівлі продажу товару №1/1 від 25.03.2011. Оскільки транспортування товару за договором купівлі продажу товару №1/1 від 25.03.2011 не здійснювалося, так як товар вже знаходився у позивача на зберіганні, суд погоджується з доводами позивача, що складення товарно-транспортних накладних у даному випадку непотрібно.

Крім того, висновок про наявність встановленого порушення, як то відсутність товарно-транспортних накладних, в акті перевірки відсутній.

Судом також встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 у адміністративній справі №2а-10971/11/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2012 задоволені частково позовні вимоги ТОВ «Ваел Плюс», а саме визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську щодо проведення перевірки та складання Акту №804/23-33352187 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ваел Плюс», код ЄДРПОУ 33352187 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року» від 11.11.2011 року (а.с. 139-145, 146-147).

Частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Визнання протиправними у судовому порядку дій з проведення перевірки свідчить про відсутність у податкового органу правових підстав на проведення перевірки та протиправність проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ваел Плюс», результати якої оформлені актом від 11 листопада 2011 року за №804/23-33352187. Набрання постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року у справі № 2а-10971/11/1270 законної сили доводить порушення податковим органом порядку проведення перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій, та, як наслідок цього, неналежність акта перевірки як доказу, покладеного в основу податкового правопорушення.

По-друге, посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» із ТОВ «Ваел Плюс» з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правочини Підприємством «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» із ТОВ «Ваел Плюс» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними правочинами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України №2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на реальний характер операцій з придбання вугілля, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по господарських операціях із ТОВ «Ваел Плюс», а у податкового органу відсутні підстави для збільшення Підприємству «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» із ТОВ «Ваел Плюс» грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» та «податок на додану вартість».

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 188,00 грн. (а.с.2), тому дані витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 18 червня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 22.06.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000282300, №0000292300 від 16.02.2012, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у м.Луганську №0000282300 від 16 лютого 2012 року, яким визначено Підприємству «Сприяння Плюс» Громадської організації Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 179215 грн., в тому числі: за основним платежем - 179214 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у м.Луганську №0000292300 від 16 лютого 2012 року, яким визначено Підприємству «Сприяння Плюс» Громадської організації Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 163295,80 грн., в тому числі: за основним платежем - 154714 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8581,80 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства «Сприяння Плюс» Громадської організації «Сприяння розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, захисту платників податків «Сприяння» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2188,00 грн. (дві тисячі сто вісімдесят вісім гривень 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 22 червня 2012 року.

СуддяО.В. Захарова