Постанова

від 28.05.2012 по справі 2а-13987/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2012 року 16:02 № 2а-13987/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансхім" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № 16-01, від 16.01.12, ;

від відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 415/9/10-114, від 05.04.12, ;

від прокуратури, не прибув,

від відповідача, ОСОБА_3, довіреність № 297/9/10-114, від 27.03.12

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансхім», (надалі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби, (надалі - відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2011 р. №0006402308, від 22.09.2011 р. №0006412308 та від 22.09.2011 р. №0006392308.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-13987/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ньому, просив позов задовольнити.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилався на те, що відповідачем зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог п. 1.32 статті 1; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абзацу 4 п.п. 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (надалі -Закон №283), п. 2 ст.3 п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», (надалі -Закон №996), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 41 431 грн., в тому числі по періодах 3 квартал 2009 року -4 755грн., 2009 рік -4 755грн.; 1 квартал 2010 року - 35 049грн., півріччя 2010 року -35 049грн., 3 квартал 2010 року -36 676грн.; 2010 рік -36 676грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 квартал 2011 року сумі 14 502 318грн.; п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», (надалі -Закон №168), та п. 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, затвердженої в Міністерстві Юстиції України від 23.06.1997 року за № 233/2037, в результаті чого: занижено податок на додану вартість на загальну суму 87 606 грн. в тому числі по періодах: за квітень 2010 року на суму 8 707грн.; за серпень 2010 року на суму 68 899грн.; за вересень 2010 року на суму 10 000грн.

На думку позивача, відображені в акті перевірки висновки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, що підтверджується наданими доказами, а тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.09.2011р. №0006402308, від 22.09.2011р. №0006412308 та від 22.09.2011р. №0006392308 підлягають скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначив, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки є правомірними та обґрунтованими, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

З 20.07.2011 року по 31.08.2011 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансхім», код за ЄДРПОУ 31905403, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено Акт про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансхім», код за ЄДРПОУ 31905403 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р. від 07.09.2011 р. № 1980/23-08/31905403 (надалі -Акт перевірки).

Згідно з висновками Акту перевірки, встановлено наступні порушення вимог законодавства: п. 1.32 статті 1; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абзацу 4 п.п. 5.3.9 статті 5 Закону № 283, п. 2 ст.3 п. 1, п. 2 ст. 9 Закону № 996 в результаті чого: занижено податку на прибуток на загальну суму 41 431 грн., в тому числі по періодах:3 квартал 2009 року -4 755грн., 2009 рік -4 755 грн.; 1 квартал 2010 року -35 049 грн., півріччя 2010 року -35 049 грн., 3 квартал 2010 року -36 676 грн.; 2010 рік -36 676 грн.

- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 квартал 2011 року сумі 14 502 318 грн.; п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону № 168 та п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, в результаті чого: занижено податку на додану вартість на загальну суму 87 606 грн. в тому числі по періодах:- за квітень 2010 року на суму 8 707 грн.; - за серпень 2010 року на суму 68 899 грн.; за вересень 2010 року на суму 10 000 грн., ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93р. № 56-93 «Про місцеві податки і збори»із змінами, внесеними від 11.07.95р. № 297/95-ВР, (надалі - Декрет №56), та п. 5.4 Рішення Київської ради від 18.03.04 р. за № 81/1291 «Про затвердження Положення про комунальний податок у м. Києві»зі змінами та доповненнями від 26.05.05 р., (надалі - Рішення №81), внаслідок несвоєчасного подання до ДПІ розрахунку комунального податку за ІІІ кв. 2009р.

На підставі вказаного Акту перевірки, відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 року № 0006402308, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 41 431,00 грн. за 3 квартал 2009 року та 1 і 3 квартал 2010 року, та накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 10 538,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 року № 0006412308, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14 502 318,00 грн. за 1 квартал 2011 року; податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 року № 0006392308, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 87 606,00 грн. за квітень, серпень і вересень 2010 року, та накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 21 902,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 року № 0006432310, яким на позивача накладено штраф у розмірі 170,00 грн.

Судом встановлено, що 01.04.2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» був укладений договір № 01/04-2009 (надалі -Договір №01/04-2009).

Відповідно до Додатку № 5 від 01.07.2009 року до Договору №01/04-2009 та видаткової накладної № 0721-01 від 21.07.2009 року позивач відпустив, а ТОВ «Торговий дім «Агрохімхолдинг»отримав моноаммонійфосфат (амофос NP 12:52) у кількості 20,000 тн. на загальну суму 87 600,00грн. (3 650,00грн за 1 тн.), який раніше був придбаний у ЗАТ «Федкомінвест-Україна»згідно договору № 2009-29/06 від 29.06.2009 року (додаток № 1 від 29.06.2009 року до даного договору) (4 601,00грн. за 1 тн.).

Відповідно до Додатку № 8 від 14.01.2010 року до Договору №01/04-2009 та видаткової накладної № 0115-01 від 15.01.2010 року, позивач відпустив, а ТОВ «Торговий дім «Агрохімхолдинг»отримав нітроаммофоску NPK 16:16:16 у кількості 688,620 тн. на загальну суму 2 090 650,32 грн. (2 530,00 грн. за 1 тн.), яка раніше була придбана у ЗАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»у відповідності до договору № 28/03-2007 від 28.03.2007 року (додаток № 16 від 30.09.2009 року до даного договору) (2 666,67грн. за 1 тн.).

30.06.2010 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Агрохімхолдинг»був укладений договір № 30/06-2010 (надалі -Договір №30/06-2010).

Відповідно до Додатку № 2 від 30.06.2010 року до Договору №30/06-2010 та видаткової накладної № 0701-04 від 01.07.2010 року позивач відпустив, а ТОВ «Торговий дім «Агрохімхолдинг»отримав моноаммонійфосфат (амофос NP 12:52) у кількості 243,870 тн. на загальну суму 999 867,97 грн. (3 416,67 грн за 1 тн.), який раніше був придбаний у ЗАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»у відповідності до договору № 11-01/206 від 15.04.2010 року (додаток № 1 від 15.04.2010 року до даного договору) (3 366,67 грн. за 1 тн.).

27.03.2008 року між позивачем та ЗАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»був укладений договір № 27/03-2008 (надалі -Договір №27/03-2008).

Відповідно до Додатку № 4 01.02.2010 року до Договору №27/03-2008 та видаткової накладної № 0202-01 від 02.02.2010 року позивач відпустив, а ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»отримав нітроаммофоску NPK 16:16:16 у кількості 529,500 тн. на загальну суму 1 630 436,40грн. (2 566,00 грн. за 1 тн.), яка раніше була придбана у ЗАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»у відповідності до договору № 28/03-2007 від 28.03.2007 року (додаток № 16 від 30.09.2009 року до даного договору) (2 666,67грн. за 1 тн.).

Відповідно до Додатку № 7 від 24.06.2010 року до Договору №27/03-2008 та видаткової накладної № 0701-01 від 01.07.2010 року, позивач відпустив, а ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»отримав калій хлористий дрібний рожевий у кількості 32,000 тн. на загальну суму 72 832,13грн. (1 896,67грн. за 1 тн.), який раніше був придбаний у ТОВ «Агрофест-Україна»у відповідності до договору № 2505-10 від 25.05.2010 року (додаток № 2 від 25.06.2010 року до даного договору) (2 094,00грн. за 1 тн.).

Судом встановлено, що податкові накладні, складені на виконання вказаних господарських операцій, містять всі обов"язкові для первинних документів реквізити (том 5, а.с. з 1 по 33 та том 4 а.с. з 229 по 250), що не заперечувалось представником відповідача.

Вищевказаний товар, який належав ТОВ «Укртрансхім»за договором № 2009-29/06 від 29.06.2009 року, договором № 28/03-2007 від 28.03.2007 року, договором № 11-01/206 від 15.04.2010 року, договором № 2505-10 від 25.05.2010 року знаходився на відповідальному зберіганні у ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»у відповідності до Договору відповідального зберігання № 11-01/188-ОХ від 01.04.2008 року.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено оплату за вказаними договорами та, відповідно, понесено витрати пов'язанні з придбанням товару за договором № 2009-29/06 від 29.06.2009 року, договором № 28/03-2007 від 28.03.2007 року, договором № 11-01/206 від 15.04.2010 року, договором № 2505-10 від 25.05.2010 року, що підтверджується наданими Позивачем виписками з його банківських рахунків та не заперечується відповідачем у Акті перевірки.

Також, на підставі наданих позивачем документів, судом встановлено факт продажу товару за ціною нижчою від ціни придбання по наступних видаткових накладних: № 0721-01 від 21.07.2009 року, № 0115-01 від 15.01.2010 року, № 0202-01 від 02.02.2010 року, № 0701-01 від 01.07.2010 року, окрім видаткової накладної № 0701-04 від 01.07.2010 року, за якою продаж товару здійснювався за ціною, вищою від ціни придбання.

Суд звертає увагу, що представником відповідача у судовому засіданні не було надано доказів, зокрема, посилань на нормативно-правові акти, які б забороняли позивачу здійснювати продаж товару за ціною нижче від ціни придбання, в тому числі заборони (обмеження) щодо віднесення понесених позивачем витрат, пов'язаних з придбанням товару, до валових витрат. Окрім цього ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Закон України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, не містить такого поняття як «собівартість»чи «продаж товару нижче собівартості».

Згідно даних декларацій з податку на прибуток позивача, витрати пов'язанні з придбанням товару за договором № 2009-29/06 від 29.06.2009 року, договором № 28/03-2007 від 28.03.2007 року, договором № 11-01/206 від 15.04.2010 року, договором № 2505-10 від 25.05.2010 року (видаткові накладні: № 0721-01 від 21.07.2009 року, № 0115-01 від 15.01.2010 року, № 0202-01 від 02.02.2010 року, № 0701-01 від 01.07.2010 року, № 0701-04 від 01.07.2010 року) були віднесені до рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у рядку 04.11».

Статтею 6 Господарського кодексу України, в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, визначено, що загальними принципами господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до статті 43 Господарського кодексу України, підприємництво в Україні здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Суд звертає увагу, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України) і відповідач не уповноважений встановлювати (визначати) ціну по виконаному договору по якому він не є стороною чи зацікавленою особою. Ціна товару (мінеральні добрива) здійснювалось по вільних цінах, що не суперечить Закону України «Про ціни і ціноутворення», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, а згідно ч. 2 ст. 190 ГК України: вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

B пунктi 3 статті 189 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Статтею 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення»встановлено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Статтею 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» встановлено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Повноваження в галузі встановлення цін належать Кабінету Міністрів України або за делегуванням його повноважень органами державного управління (ст.4, ст.8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).

Згідно статті 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення», держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Враховуючи вищенаведені нормативно-правові акти, суд констатує, що право встановлювати ціни, які не підлягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб'єктам підприємницької діяльності - учасникам договірних відносин.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 статті 1 Закону України Закон №283, в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору і якщо не доведено протилежне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно п.п. 1.20.2 п. 1.20. статті 1 Закону №283, передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Згідно п.п. 1.20.8 п. 1.20 статті 1 Закону № 283, зобов'язання доказу того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках визначених чинним законодавством, покладається на податковий орган.

Тому, для вирішення питання, чи відповідає договірна ціна рівню звичайних цін, потрібно порівнювати ціну реалізації з цінами постачання платника іншим покупцям у спів ставних умовах, або з цінами продажу інших продавців у тому ж самому регіоні, у той же строк у співставних умовах, а не порівнювати її з ціною придбання.

Також ч. 2 статті 19 Конституції України зобов'язує відповідача діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Функції та права органів державної податкової служби всіх рівнів визначені в Законі України «Про державну податкову службу в Україні», але в жодній з цих статей не встановлено право або функцію органів державної податкової служби встановлювати рівень звичайних цін.

Тому суд приходить до висновку, що при встановлені відповідачем рівня звичайних цін відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, тому його висновки, щодо продажу товару за ціною нижчою від ціни придбання при нарахуванні податку на прибуток підприємств є необгрунтованими.

Крім того, основним доводом, на який посилається відповідач при прийнятті рішення про завищення позивачем валових витрат, є висновок, що придбавши товари за ціною, яка перевищує ціну подальшої реалізації, товариство використало такі товари не в господарській діяльності, отже порушило п.1.32. статті 1 та п. 5.1. статті 5 Закону №283.

Фінансовий результат (прибуток//збиток) - це різниця між отриманим доходом та понесеними витратами при здійсненні господарської операції.

Дохід від господарської діяльності- це загальна сума доходу платника податку, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Тобто, позивач, отримавши від покупців фінансові кошти у якості доходу від продажу таких товарів, використав ці товари у господарській діяльності, навіть отримавши від'ємний фінансовий результат від зазначених операцій (з різних причин), що спростовує помилку відповідача у трактуванні поняття «господарська діяльність»і зроблені на підставі такого хибного трактування висновки про порушення позивачем вимог Закону №283.

Відповідно до п. 4.1 статті 4 Закону №168, в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Згідно п. 5.1. статті 5 Закону №283, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П.п. 5.3.9 п.5.3 сттатті 5 Закону №283 передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що господарська діяльність в сфері торгівля мінеральними добривами носить сезонний характер -весна, осінь (продаж мінеральних добрив ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив», ТОВ «Торговий дім «Агрохімхолдинг»здійснювався у зимовий та літній періоди, тобто не в сезон, і позивач вважав, що зберігання залишку мінеральних добрив на складі, який ним орендується і за оренду якого ним сплачуються грошові кошти, є економічно недоцільним, оскільки подальше зберігання мінеральних добрив завдало б позивачу значно більших збитків.

Судом встановлено, що 15.03.2006 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк»був укладений договір № 75-К/ЦО (надалі -Кредитний договір-1).

20.04.2006 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк»була укладена Додаткова угода № 1 до Кредитного договору-1, якою було встановлено кредитну лінію у розмірі 400 000,00 євро та процентну ставку у розмірі 11,5% (одинадцять цілих п'ять десятих процентів) річних.

Судом встановлено, що у відповідності до положень вказаного Кредитного договору, позивач 20.04.2006 року отримав від АКБ «ТАС-Комерцбанк»400 000,00 євро, що підтверджується наданою позивачем випискою з банківського рахунку від 20.04.2006 року.

29.05.2006 року між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК»був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 805/6/18/6-056 (надалі -Кредитний договір-2).

Згідно п. 1.1.1 Кредитного договору-2, надання кредиту здійснюється окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо -«Транш», а у сукупності -«Транші», зі сплатою 11% (одинадцяти) відсотків річних та комісій, в розмірі та порядку визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору, надалі за текстом -«Тарифи», в межах максимального ліміту заборгованості до 8 500 000,00 євро.

Судом встановлено, що позивачем за Кредитним договором-2 було отримано від Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК»4 480 000,00 євро, що підтверджується наданими позивачем наступними виписками з банківського рахунку: від 29.05.2006 року (2 344 299,45 євро, при цьому курс євро до гривні на дану дату становив: 646,2485 грн.; за 100,00 євро); від 30.05.2006 року (1 385 000,00 євро, при цьому курс євро до гривні на дану дату становив: 644,2790 грн. за 100,00 євро); від 02.06.2006 року (750 700,55 євро, при цьому курс євро до гривні на дану дату становив: 643,1680 грн. за 100,00 євро).

25.07.2008 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «ЗЛАТОБАНК»був укладений кредитний договір №16/08/KL (надалі -Кредитний договір-3).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-3, Банк надає Позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів з максимальних лімітом заборгованості в сумі 3 000 000,00 (три мільйони) доларів США 00 центів та згідно п. 1.3 Кредитного договору-3 за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 16 (шістнадцять) відсотків річних.

Судом встановлено, що позивачем за Кредитним договором-3 було отримано від ВАТ «ЗЛАТОБАНК»3 000 000,00 доларів США (курс долара США до гривні на дану дату становив: 484,2800грн. за 100,00доларів США), що підтверджується наданою позивачем випискою з банківського рахунку від 01.08.2008 року

Суд звертає увагу, що протягом періоду, що перевірявся, - з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року позивачем включено до валових витрат наступні суми курсової різниці за вищезазначеними кредитними договорами: 31.12.2010 року -5 166 000,00грн.; 31.03.2011 року -24 451 726,46грн.

Тобто, протягом періоду, що перевірявся, відповідач вбачає порушення в тому, що позивач включив до валових витрат курсову різницю у розмірі 14 502 317,62 грн., яка виникала до 01.07.2009 року (до початку періоду, що перевірявся).

Судом встановлено, що оспорювана сума курсової різниці у розмірі 14 502 317,62 грн. виникла в IV кварталі 2008 року наступним чином:

- згідно розрахунку курсової різниці по Кредитному договору: 400 000євро*(10,85546-6,975049)=1 552 164,40грн., де 400 000,00євро -сума заборгованості, 10,85546 -курс євро до гривні на кінець звітного періоду (31.12.2008 року); 6,975049 - курс євро до гривні на початок звітного періоду (30.09.2008 року);

- згідно розрахунку курсової різниці по Кредитному договору 1: 3 291 820,00євро* 10,85546 + 20 000євро * 7,523695 + 100 000,00євро * 10,888862 -3 411 820,00євро * 6,975049 = 13 175 968,76грн., де 3 291 820,00євро -сума заборгованості на кінець звітного періоду (31.12.2008 року); 10,85546 -курс євро до гривні на кінець звітного періоду (31.12.2008 року); 20 000євро - сума погашення заборгованості (21.11.2008 року), 7,523695 - курс євро до гривні на дату погашення заборгованості (21.11.2008 року), 100 000,00 євро -сума погашення заборгованості 24.12.2008 року, 10,888862 - курс євро до гривні на дату погашення заборгованості (24.12.2008 року), 3 411 820,00 євро - сума заборгованості на початок звітного періоду (30.09.2008 року), 6,975049 - курс євро до гривні на початок звітного періоду (30.09.2008 року);

- згідно розрахунку курсової різниці по Кредитному договору 2: 3 000 000,00дол. США*(7,7-4,861) = 8 517 000,00грн., де 3 000 000,00дол. США -сума заборгованості, 7,7-курс долара США до гривні на кінець звітного періоду (31.12.2008 року); 4,861- курс долара США до гривні на початок звітного періоду (30.09.2008 року).

Також судом встановлено, що загальна сума курсової різниці у IV кварталі 2008 року по Кредитному договору, Кредитному договору 1, Кредитному договору 2 - 23 245 133,16грн. (1 552 164,40грн. + 13 175 968,76грн. + 8 517 000,00грн.) включалась позивачем до валових витрат наступним чином:

- у І кварталі 2009 року - 2 025 000,00грн.; дана сума була включена до декларації з податку на прибуток підприємств за. І квартал 2009 року, рядок 01.6 «Інші доходи, крім визначених у 01.1 01.5».

- у ІІ кварталі 2009 року - 5 955 000,00грн.; дана сума була включена до декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2009 року, рядок 04.13 «Інші витрати, крім визначених у 04.1 04.12».

- у І кварталі 2011 року - 14 502 317,62грн., дана сума була включена до декларації з податку на прибуток підприємств за. І квартал 2011 року, рядок 04.13 «Інші витрати, крім визначених у 04.1 04.12».

Вищезазначений офіційний курс Національного банку України (гривні до євро та долара США) підтверджується листом №19-013/2293 від 05.03.2012 року Національного банку України.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано доказів щодо обмеження строку включення позивачем витрат попередніх періодів до декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2011 року, з урахуванням загальних строків, визначених законодавством (1095 днів).

Також представником позивача було надано пояснення, з якого вбачається, що витрати в сумі 14 502 317,62 грн. були включені позивачем до декларації по податку на прибуток за І квартал 2011 року на підставі п. 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. У відповідності до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, позивач має право включити витрати, які були сформовані в попередньому періоді у вигляді виправлення помилки попередніх періодів впродовж установленого строку у 1095 днів з моменту виникнення таких витрат за умови належного оформлення відповідних документів. Аналогічна позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 25.03.2003 р. у справі №12/46, згідно з якою факт подачі уточнюючого розрахунку після проведення перевірки не повинен бути підставою для стягнення з Товариства недоїмок з неіснуючих податкових зобов'язань і притягнення його до відповідальності за порушення податкового законодавства, що не мало місця.

Відтак, суд дійшов висновку, що в декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2011 року позивач мав право відобразити від'ємне значення об'єкта оподаткування у розмірі 14 502 317,62грн., яке виникло у IV кварталі 2008 року.

Відповідно до абз. 4 п.п. 7.3.3 п. 7.3 статті 7 Закону № 283, в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, у разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Згідно абз. 3 п.п. 7.3.3 п. 7.3 статті 7 Закону № 283 непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Відповідно до абз. 6 п.п. 7.3.3 п. 7.3 статті 7 Закону № 283, для цілей цього підпункту під терміном «заборгованість»розуміється також основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу).

Тобто заборгованість в іноземній валюті позивача перед вказаними банківськими установами по Кредитних договорах, навіть у випадку не погашення є умовно погашеною для цілей оподаткування і від'ємне значення «курсових різниць»повинно відображатися у звітному періоді, як валові витрати. Також з моменту укладання Кредитних договорів та отримання за ними іноземної валюти до включення заборгованості до валових витрат в 1 кварталі 2011 року офіційний валютний (обмінним) курсом Національного банку України був змінений (збільшений), що й було відображено у бухгалтерському обліку.

При цьому, законодавством не передбачено наявність окремого первинного документу, який підтверджує такі витрати (від'ємне значення курсових різниць), тому платник за наслідком такого перерахунку складає бухгалтерську довідку, а значення такого перерахунку відображає у декларації по податку на прибуток.

Судом встановлено, що фактичного погашення заборгованості по Кредитному договору, Кредитному договору 1 і Кредитному договору 2 не було.

Суд звертає увагу, що ні Актом перевірки, ні наданими запереченнями відповідач не спростував наявності у позивача кредиторської заборгованості в іноземній валюті станом на 31.12.2008 року, а також виникнення права на валові витрати в сумі збитків від перерахунку такої заборгованості.

Заперечення відповідача зводяться до того, що за даними декларацій у позивача не було від'ємного значення, накопиченого станом на 01.01.2010 року і що 2008 рік вже є перевіреним податковою перевіркою. Проте, як зазначено вище, у позивача наявне від'ємне значення об'єкта оподаткування у розмірі 14 502 317,62 грн. Право на виправлення помилок обмежено виключно строком давності і факт завершення податкової перевірки за період уточнення не має юридичного значення для вирішення питання щодо права на надання уточнюючих розрахунків.

В Акті перевірки відповідач також зазначив, що контрагенти позивача: ТОВ «Астарта А»(код 36856230), ТОВ «Бриз Групп»(код 34948895), ТОВ «Еліс Інвест» (код 35472757), ПП «Абріс-Буд»(код 34204305) - не включили до податкового зобов'язання відповідного періоду суми ПДВ, перераховані (сплачені) позивачем на користь вищезазначених контрагентів. Також зазначено, що у вищенаведених контрагентів позивача анульовано свідоцтва платника податку на додану вартість: зокрема, у ТОВ «Астарта А»- 28.09.2010 року, у ТОВ «Бриз Групп»- 09.06.2011 року, у ТОВ «Еліс Інвест»- 23.11.2010 року, у ПП «Абріс-Буд»- 30.05.2011 року.

Судом встановлено, що 22 липня 2010 року між позивачем та ТОВ «Астарта А»(код 36856230) було укладено договір-доручення № ВК-УТХ/22/07(надалі -договір доручення). За договором доручення ТОВ «Астарта А»позивачу було надано послуги по забезпеченню оформлення сертифікації зернових вантажів у відповідності до наступних актів здачі-приймання робіт (надання послуг): ОУ-51 від 11.08.2010 року, ОУ-56 від 13.08.2010року, ОУ-076 від 26.08.2011 року, ОУ-083 від 31.08.2010року, ОУ-087 від 07.09.2010року, ОУ-091 від 20.09.2010року, ОУ-093 від 20.09.2010року. На підставі договору доручення та відповідно до вищезазначених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ «Астарта А»були виписані податкові накладні: № 48 від 27.07.2010 р. на загальну суму 60 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 10 000,00грн.), № 61 від 03.08.2010 р. на загальну суму -60 000,00грн. (в тому числі ПДВ 10 000,00грн.), № 78 від 12.08.2010 року на загальну суму - 30 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 5000,00грн.), № 85 від 20.08.2010 року на загальну суму -90 000,00грн. (в тому числі ПДВ 15 000,00грн.) , № 84 від 17.08.2010 р. на загальну суму -60 000,00грн. (в тому числі ПДВ 10 000,00грн.), № 89 від 25.08.2010 р. на загальну суму -30 000,00грн. (в тому числі ПДВ 5000,00грн.), № 93 від 02.09.2010 р. на загальну суму -30 000,00грн. (в тому числі ПДВ 5000,00грн.), № 94 від 14.09.2010 року на загальну суму -30 000,00грн. (в тому числі ПДВ 5000,00грн.). У відповідності до наступних виписок з банківського рахунку позивача: від 27.07.2010, 03.08.2010, 12.08.2010, 19.08.2010,17.08.2010, 25.08.2010, 02.09.2010, 14.09.2010 -позивачем було перераховано за умовами договору доручення на користь ТОВ «Астарта А»грошові кошти у розмірі 390 000,00грн.

У судовому засіданні представником позивача було надано пояснення, в якому було зазначено, що предметом Договору доручення є забезпечення ТОВ «Астарта А»оформлення сертифікації зернових вантажів, яке включає в себе забезпечення проведення карантинного огляду вантаж, видачу карантинних сертифікатів, дослідження вантажу, видачу ветеринарних свідоцтв (ф-2), реєстрація їх в районній службі ПДВК.

Відповідно до Закону України «Про карантин рослин», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, об'єкти регулювання - будь-яка рослина, продукт рослинного походження, місце зберігання, упаковка, засоби перевезення, контейнери, ґрунт та будь-які інші організми, об'єкти або матеріали, здатні переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми), що експортуються або реекспортуються, супроводжуються оригіналом фітосанітарного сертифіката або фітосанітарного сертифіката на реекспорт та/або іншою документацією. Фітосанітарний сертифікат або фітосанітарний сертифікат на реекспорт видається державним інспектором з карантину рослин не раніше, ніж за 14 діб до дати переміщення об'єктів регулювання на підставі проведених фітосанітарних процедур. Згідно п. 28 постанови Кабінету міністрів України «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин»»від 12.05.2007 року № 705 карантинний сертифікат оформлюється у трьох примірниках: перший примірник отримує заявник; другий - надсилається до органу Держветфітослужби, куди перевозяться об'єкти регулювання; третій - залишається в органі Держветфітослужби, що його видав, та зберігається як документ суворого обліку. В п. 25 даної Постанови зазначено, що Карантинний сертифікат супроводжує кожну партію об'єктів регулювання, що перевозиться у транспортному засобі.

У судовому засіданні представником позивача було надано пояснення, в якому було зазначено, що останній примірник карантинного сертифікату супроводжується з вантажем, який експортується покупцю нерезиденту (виконання зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом) з метою отримання позивачем прибутку, що і є кінцевою метою оформлення карантинних сертифікатів на вантаж.

Судом також встановлено, що господарська діяльність позивача з ТОВ «Астарта А»здійснювалась з 27 липня по 14 вересня 2010 року, а свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Астарта А»було анульовано 28.09.2010 року, тобто анульовано після здійснення господарської діяльності ТОВ «Астарта А». А отже, на дату видачі податкових накладних ТОВ «Астарта А»мало повну правоздатність та дієздатність - мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, на які посилається в Акті перевірки відповідач.

01 травня 2010 року між позивачем та ТОВ «Бриз Групп» (код 34948895) було укладено договір № 05/10 на виконання робіт по обладнанню вагонів (надалі - договір на виконання робіт по обладнанню вагонів). За договором на виконання робіт по обладнанню вагонів ТОВ «Бриз Групп»було здійснено роботи по обладнанню матеріалами залізно-дорожніх спеціальних вагонів у відповідності до наступних актів виконаних робіт: № 10 від 12.05.2010 року, № 73 від 25.05.2010 року, № 74 від 03.06.2010 року, № 97 від 29.06.2010 року, № 171 від 15.07.2010 року, № 172 від 21.07.2010 року, № 252 від 04.08.2010 року, № 261 від 20.08.2010 року, № 262 від 25.08.2010, № 366 від 06.09.2010 року, № 368 від 17.09.2010 року, № 457 від 13.10.2010 року. На підставі договору на виконання робіт по обладнанню вагонів та відповідно до вищезазначених актів виконаних робіт ТОВ «Бриз Групп»були виписані податкові накладні: № 10 від 12.05.2010 року на загальну суму -15 688,00грн. (в тому числі ПДВ 2 614,67грн.), № 74 від 25.05.2010 року на загальну суму -16132,00грн. (в тому числі ПДВ 2 688,67грн.), № 75 від 02.06.2010 року на загальну суму -14 948,00грн. (в тому числі ПДВ 2 491,33грн.), № 99 від 29.06.2010 року на загальну суму -16 872,00грн. (в тому числі ПДВ 2 812,00грн.), № 176 від 15.07.2010 року на загальну суму -15 984,00грн. (в тому числі ПДВ 2 664,00грн.), № 177 від 21.07.2010 року на загальну суму 16 280,00грн. (в тому числі ПДВ 2 713,33грн.), № 259 від 04.08.2010 року на загальну суму -33 152,00грн. (в тому числі ПДВ 5 525,33грн.), № 268 від 20.08.2010 року на загальну суму -16 132,00грн. (в тому числі ПДВ 2 688,67грн.), № 269 від 25.08.2010 на загальну суму -17 464,00грн. (в тому числі ПДВ 2 910,67грн.), № 374 від 06.09.2010 року на загальну суму -16 724,00грн. (в тому числі ПДВ 2 787,33грн.), № 376 від 17.09.2010 року на загальну суму -18 648,00грн. (в тому числі ПДВ 3 108,00грн.), № 466 від 13.10.2010 року на загальну суму -34 336,00грн. (в тому числі ПДВ 5 722,67грн.). У відповідності до наступних виписок з банківського рахунку позивача: від 18.05.2010, 27.05.2010, 02.06.2010, 29.06.2010, 16.07.2010, 22.07.2010, 05.08.2010, 25.08.2010, 26.08.2010, 07.09.2010, 20.09.2010, 15.10.2010 -позивачем було перераховано за умовами договору виконання робіт по обладнанню вагонів на користь ТОВ «Бриз Групп»грошові кошти у розмірі 232 360,00грн.

Суд звертає увагу, що на стор. 16 Акту перевірки відповідач зазначив, що позивачем було неправомірно включено до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість тільки по наступним податковим накладним: від 04.08.2010 року №259 на суму ПДВ 5 525,33грн., від 20.08.2010 року №268 на суму ПДВ 2 688,67грн., від 25.08.2010 року № 269 на суму ПДВ 2 910,67грн. - тобто по іншим податковим накладним відповідач вважає, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість, незалежно від факту анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Бриз Групп»(на даний факт відповідач посилається в Акті перевірки, як на підставу не включення до податкового кредиту сплаченого позивачем ПДВ).

Факт виконання робіт по вказаному Договору на виконання робіт по обладнанню вагонів підтверджується актом №12 виконаних робіт від 20.08.2010 р. по Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 07/27-ТР від 18.08.2009 р.; актом прийому-передачі від 22.08.2010 року по договору № 2009/03-27 від 27.03.2009 р.; актом №4 виконаних робіт від 31.08.2010 р. по Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 2009-21-10 від 21.10.2009 р.; актом №11 виконаних робіт від 05.08.2010 р. по Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 07/27-ТР від 18.08.2009 р.; актом №4 виконаних робіт від 30.04.2010р. по Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 07/27-ТР від 18.08.2009 р.; квитанціями на приймання вантажу, відомостями вагонів, що перевозяться маршрутом до з.д. накладних, що були досліджені судом.

Судом також встановлено, що господарська діяльність позивача з ТОВ «Бриз Групп»здійснювалась з травня по жовтень 2010 року, а свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Бриз Групп» було анульовано 09.06.2011 року, тобто анульовано після здійснення господарської діяльності ТОВ «Бриз Групп». А отже, на дату видачі податкових накладних ТОВ «Бриз Групп»мало повну правоздатність та дієздатність - мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, на які посилається в Акті перевірки відповідач.

01 вересня 2009 року між позивачем та ТОВ «Еліс Інвест»(код 35472757) було укладено договір №21/09 на виконання робіт по обладнанню та пломбуванню вагонів (надалі -договір на виконання робіт по обладнанню та пломбуванню вагонів). За договором на виконання робіт по обладнанню та пломбуванню вагонів ТОВ «Еліс Інвест»було здійснено роботи по обладнанню залізнодорожніх вагонів у відповідності до наступних актів виконаних робіт: № 374 від 17.09.09, № 478 від 09.11.09, № 105 від 04.03.10, № 106 від 01.04.10, № 121 від 12.04.10, № 150 від 29.04.10. На підставі договору на виконання робіт по обладнанню та пломбуванню вагонів та відповідно до вищезазначених актів виконаних робіт ТОВ «Еліс Інвест»були виписані податкові накладні: № 377 від 17.09.2009 на загальну суму 17 464,00 грн. (в тому числі ПДВ 2 910,67грн.), № 485 від 13.11.2009 на загальну суму -15 836,00грн. (в тому числі ПДВ 2 639,33грн.), № 112 від 03.03.2010 на загальну суму -16 280,00 грн. (в тому числі ПДВ 2 713,33грн.), № 113 від 01.04.2010 року на загальну суму -12 580,00грн. (в тому числі ПДВ 2 096,67грн.), № 128 від 12.04.2010 на загальну суму -26 492,00грн. (в тому числі ПДВ 4 415,33грн.), № 158 від 29.04.2010 на загальну суму -13 172,00грн. (в тому числі ПДВ 2 195,33грн.). У відповідності до наступних виписок з банківського рахунку позивача: від 17.09.2009, 13.11.2009, 03.03.2010, 06.04.2010, 12.04.2010, 29.04.2010 -позивачем було перераховано за умовами договору по обладнанню та пломбуванню вагонів на користь ТОВ «Еліс Інвест»грошові кошти у розмірі 101 824,00грн.

Суд звертає увагу, що на стор. 16 Акту перевірки відповідач зазначив, що позивачем було неправомірно включено до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість тільки по наступних податкових накладних: від 01.04.2010 року №113 на суму ПДВ 2 096,67грн., від 12.04.2010 року №128 на суму ПДВ 4 415,33грн., від 29.04.2010 року № 158 на суму ПДВ 2 195,33грн. - тобто по інших податкових накладних відповідач вважає, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість, незалежно від факту анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Еліс Інвест»(на даний факт відповідач посилається в Акті перевірки, як на підставу не включення до податкового кредиту сплаченого позивачем ПДВ).

Також судом встановлено, що факт виконання робіт по вище вказаному Договору на виконання робіт по обладнанню вагонів №21/09 підтверджується наступними документами: актом №3 виконаних робіт від 16.04.2010р. по Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 07/27-ТР від 18.08.2009р.; актом виконаних робіт від 06.04.2010р. по Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 2009-21-10 від 21.10.2009р.; квитанціями на приймання вантажу, відомостями вагонів, що перевозяться маршрутом до з.д. накладних, що були досліджені судом.

Судом встановлено, що господарська діяльність позивача з ТОВ «Еліс Інвест»здійснювалась у вересні і листопаді 2009 року, та березні і квітні 2010 року, а свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Еліс Інвест» було анульовано 23.11.2010 року, тобто анульовано після здійснення господарської діяльності ТОВ «Еліс Інвест», а отже, на дату видачі податкових накладних ТОВ «Еліс Інвест»мало повну правоздатність та дієздатність - мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, на які посилається в Акті перевірки відповідач.

Відповідно до постанови про проведення виїмки від 08 грудня 2010 року, винесеної слідчим з ОВС СВПМ ДПА у Полтавській області старшим лейтенантом податкової міліції Т.А.Борисенком, була проведена виїмка у позивача фінансово-господарських документів по взаємовідносинах з ПП «Абріс-Буд» (код 34204305) за період з 01.10.07 року, що не запеерчувалось представником відповідача, в силу чого суд презюмує наявність у позивача вказаних документів та звертає увагу, що відповідачем досліджувались податкові накладні, складені ПП «Абріс-Буд» та не зазначалось про відсутність у них обов"язкових реквізитів.

Згідно наступних видаткових накладних: № 58 від 20.04.2009 року, № 64 від 27.04.2009 року, № 76 від 18.05.2009 року, 80 від 22.05.2009 року, № 81 від 25.05.2009 року, № 79 від 29.05.2009 року, № 82 від 29.05.2009 року, № 86 від 03.06.2009 року, № 90 від 10.06.2009 року, № 92 від 11.06.2009 року, № 93 від 11.06.2009 року, № 94 від 11.06.2009 року, № 95 від 11.06.2009 року, № 102 від 15.06.2009 року, № 103 від 15.06.2009 року, № 115 від 13.07.2009 року, № 118 від 15.07.2009 року, № 121 від 16.07.2009 року, № 123 від 05.08.2009 року, № 106 від 18.06.2009 року, № 45 від 14.05.2010 року, № 174 від 27.11.2009 року, № 108 від 02.08.2010 року, № 128 від 17.08.2010 року - ПП «Абріс-Буд» продало, а позивач отримав запірно-пломбувальні пристрої у кількості 7 040,00(сім тисяч сорок) штук, ящики у кількості 73 (сімдесят три) штуки, та палашки у кількості 153 (сто п'ятдесят три) штуки на загальну суму 139 611,80 грн. (сто тридцять дев'ять тисяч шістсот одинадцять гривень 80 копійок).

Оплата вартості поставленого позивачу вищезазначеного товару підтверджується наступними банківськими виписками: від 17.04.2009 року, від 24.04.2009 року, від 18.05.2009 року, від 22.05.2009 року, від 25.05.2009 року, від 29.05.2009 року, 03.06.2009 року, від 10.06.2009 року, від 11.06.2009 року, 15.06.2009 року, 18.06.2009 року, 13.07.2009 року, 15.07.2009 року, 16.07.2009 року, 05.08.2009 року, 27.11.2009 року, 14.05.2010 року, 02.08.2010 року, 17.08.2010 року, 10.09.2010 року.

Судом встановлено, що господарська діяльність позивача з ПП «Абріс-Буд» здійснювалась з квітня 2009 року по вересень 2010 року, а також встановлено факт понесених позивачем витрат, пов'язаних з придбанням товару у ПП «Абріс-Буд», що підтверджується зазначеними вище документами.

Судом також встановлено, що господарська діяльність позивача з ПП «Абріс-Буд»здійснювалась з квітня по вересень 2010 року, а свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Абріс-Буд»було анульовано 30.05.2011 року, тобто анульовано після здійснення господарської діяльності позивача з ПП «Абріс-Буд». А отже, на дату видачі податкових накладних ПП «Абріс-Буд»мало повну правоздатність та дієздатність - мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, на які посилається в Акті перевірки відповідач.

Суд констатує, що отримана судом копія вироку від 21.11.2011 року відносно ОСОБА_4, на який посилався відповідач у своїх запереченнях та у акті перевірки не приймається до уваги судом, оскільки у вказаному вироку взагалі не міститься інформації про ПП «Абріс-Буд», в тому числі і щодо незаконного його створення та діяльності.

Також судом встановлено, що позивач під час здійснення господарської діяльності з ТОВ «Астарта А», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Еліс Інвест», ПП «Абріс-Буд»був і є на даний час платником податку на додану вартість.

Суд також звертає увагу, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Астарта А», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Еліс Інвест», ПП «Абріс-Буд» не включили до податкового зобов'язання відповідного періоду суми ПДВ, перераховані (сплачені) позивачем в ціні товару (послуги).

Доводи відповідача, зазначені на стр.18 Акту перевірки, що обов'язковою підставою для включення до складу податкового кредиту є сплати постачальником сум ПДВ до Державного бюджету України не можуть братися судом до уваги, оскільки виключний перелік умов включення покупцем сплаченого (нарахованого) ПДВ у вартості товару (роботи, послуги) до складу податкового кредиту визначений у п. 7.4. статті 7 Закону №168 і вказана умова не визначена як підстава для включення сум ПДВ до податкового кредиту .

Суд звертає увагу, що п.п. 7.7.5 п. 7.7 статті 7 Закону №168, на який посилається відповідач у Акті перевірки, стосується проведення документальної невиїзної перевірки на підставі поданої платником податку на додану вартість податкової декларації, а не процедури зарахування податку на додану вартість до Державного бюджету України та відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до приписів п.п.7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону №168, податкова накладна, яку платник податку -постачальник зобов'язаний надати покупцю, має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, що ТОВ «Астарта А», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Еліс Інвест», ПП «Абріс-Буд»були видані позивачу податкові накладні, оформлені у відповідності до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 (що також не заперечується відповідачем в Акті перевірки), що з урахуванням сплати позивачем у повному обсязі коштів за виконання робіт (надання послуг) вказаними контрагентами, є підставою для включення позивачем суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

Позивачем надано суду достатні та належні докази в обгрунтування позовних вимог.

На стягненні судових витрат представник позивача не наполягав, про що подав письмову заяву від 28.05.2012 р.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансхім" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва №0006402308 від 22.09.2011р., №0006412308 від 22.09.2011р. та №0006392308 від 22.09.2011р..

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 28.05.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 05.06.2012 року.

Суддя Ю.Т. Шрамко