Ухвала

від 11.08.2015 по справі 2а-13987/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2015 року м. Київ

К/800/16573/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бухтіярової І.О., Костенка М.І.

при секретарі: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 травня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2013 року

по справі №2а-13987/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансхім» (надалі - ТОВ «Укртрансхім»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС)

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2011р. №0006402308, №0006412308 та №0006392308.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.05.2012р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013р., позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з товарності господарських операцій, які оформлені необхідними первинними документами, укладання договорів спрямовано на реальне настання правових наслідків, вони відповідають економічному змісту та чинному законодавству, в зв'язку з чим, позивачем правомірно сформовано податковий кредит на 87606,00грн. з податку на додану вартість та на 41431,00грн. з податку на прибуток, а також правомірно включено відповідну суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток до декларацію за І квартал 2011р., а тому, оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Укртрансхім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р., за результатами якої складено акт від 07.09.2011р. №1980/23-08/31905403, в якому, на думку податкового органу, зокрема, встановлено порушення позивачем: п.1.32 ст1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.2 ст.3 п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податку на прибуток на загальну суму 41431грн.; завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 квартал 2011р. сумі 14502318грн.; п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.4 Порядку заповнення податкової накладної, в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму 87606,00грн.

На підставі вказаного акта відповідачем 22.09.2011р. були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0006402308, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 41431,00грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10538,00грн.;

- №0006412308, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 14502318,00грн. за 1 квартал 2011р.;

- №0006392308, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 87606,00грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21902,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Судами також встановлено та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Укртрансхім» та ТОВ «Торговий дім «Агрохімхолдинг» було укладено ряд договорів з додатками, а саме: №01/04-2009 від 01.04.2009р., №30/06-2010 від 30.06.2010р., №27/03-2008 від 27.03.2008р.

Відповідно до умов зазначених правочинів, позивач зобов'язаний передати у власність контрагента, а останній прийняти та оплатити, товар у кількості, по ціні, строкам та умовах поставки згідно відповідних договорів.

Також, як вбачається з акту перевірки та видаткових накладних №0721-01 від 21.07.2009 року, №0115-01 від 15.01.2010 року, №0202-01 від 02.02.2010 року, №0701-01 від 01.07.2010 року, ТОВ «Укртрансхім» відпускало товар за ціною нижчою від ціни придбання.

Крім того, було встановлено, що відповідно до договору відповідального зберігання №11-01/188-ОХ від 01.04.2008р., належний позивачу товар знаходився на зберіганні у ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив».

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

В силу приписів ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно ст.3 зазначеної норми права, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 вказаного Закону регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що виконання позивачем та його контрагентами зазначених правочинів підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними на відповідні суми.

Слід також зазначити, що відповідно до ст.19 ГК України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Пунктом 3 статті 189 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст.6, ст.7, ст.9 Закону України «Про ціни та ціноутворення» в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Отже, з аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що право встановлювати ціни, які не підлягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб'єктам підприємницької діяльності - учасникам договірних відносин.

Згідно до п.п.1.20.1, п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору і якщо не доведено протилежне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як вбачається з п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», зобов'язання доказу того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках визначених чинним законодавством, покладається на податковий орган.

Отже, для вирішення питання, чи відповідає договірна ціна рівню звичайних цін, потрібно порівнювати ціну реалізації з цінами постачання платника іншим покупцям у співставних умовах, або з цінами продажу інших продавців у тому ж самому регіоні, у той же строк у співставних умовах, а не порівнювати її з ціною придбання.

Разом з тим, зазначеної процедури визначення звичайної ціни контролюючим органом дотримано не було.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, як вбачається з акту перевірки, на думку податкового органу, позивачем в порушення до вимог законодавства, у перевіряємому періоді було включено до складу валових витрат курсову різницю, яка виникла до 01.07.2009 року, оскільки за даними декларацій у позивача не було від'ємного значення, накопиченого станом на 01.01.2010 року, в той час, як перевірки щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог податкового законодавства у 2008 році вже проведені.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Укртрансхім» та банківськими установами було укладено ряд договорів, а саме:

- з АКБ «ТАС-Комерцбанк» кредитний договір № 75-К/ЦО від 15.03.2006 року. У відповідності до положень вказаного правочину, позивач 20.04.2006 року отримав від АКБ «ТАС-Комерцбанк» кошти в іноземній валюті відповідно до виписки з банківського рахунку від 20.04.2006р.;

- з АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 805/6/18/6-056 від 29.05.2006 року. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання умов зазначеного правочину позивачем було отримано відповідну сум коштів у іноземній валюті, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

- з ВАТ «ЗЛАТОБАНК» кредитний договір №16/08/KL від 25.07.2008 року. Судами встановлено, що позивачем, на виконання правочину, було отримано від банківської установи відвідну суму коштів у іноземній валюті, що підтверджується випискою з банківського рахунку від 01.08.2008 року.

При розгляді справи судами було встановлено, що фактичного погашення заборгованості по зазначеним кредитним договорам не було.

Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Факт подачі уточнюючого розрахунку після проведення перевірки не повинен бути підставою для стягнення з суб'єкта господарювання недоїмок з неіснуючих податкових зобов'язань і притягнення його до відповідальності за порушення податкового законодавства, що не мало місця.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що в декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2011 року позивач мав право відобразити від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у IV кварталі 2008 року.

Також, як вбачається з акта перевірки, під час її проведення було встановлено, що контрагенти позивача, а саме, ТОВ «Астарта А», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Еліс Інвест», ПП «Абріс-Буд» не включили до податкового зобов'язання відповідного періоду суми ПДВ, перераховані (сплачені) позивачем на користь вищезазначених контрагентів. Крім того, у зазначених контрагентів анульовано свідоцтва платника податку на додану вартість: зокрема, у ТОВ «Астарта А»- 28.09.2010 року, у ТОВ «Бриз Групп»- 09.06.2011 року, у ТОВ «Еліс Інвест»- 23.11.2010 року, у ПП «Абріс-Буд»- 30.05.2011 року. Зазначені доводи наведені відповідачем і у касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

22.07.2010р. між позивачем та ТОВ «Астарта А» було укладено договір-доручення №ВК -УТХ/22/07. За договором доручення ТОВ «Астарта А» позивачу було надано послуги по забезпеченню оформлення сертифікації зернових вантажів.

На підтвердження належного виконання умов правочину позивачем були надані акти здачі-приймання робіт, податкові накладні на відповідні суми.

Крім того, господарська діяльність позивача з ТОВ «Астарта А» здійснювалась з 27 липня по 14 вересня 2010 року, в той час як свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Астарта А»було анульовано 28.09.2010 року. Отже, на дату видачі податкових накладних ТОВ «Астарта А» мало повну правоздатність та дієздатність - мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні.

01.05.2010 року між позивачем та ТОВ «Бриз Групп» було укладено договір №05/10 на виконання робіт по обладнанню вагонів, відповідно до умов якого ТОВ «Бриз Групп» було здійснено роботи по обладнанню матеріалами залізно-дорожніх спеціальних вагонів.

01.09.2009 року між позивачем та ТОВ «Еліс Інвест» було укладено договір №21/09 на виконання робіт по обладнанню та пломбуванню вагонів, за яким ТОВ «Еліс Інвест» було здійснено роботи по обладнанню залізничних вагонів.

На підтвердження належного виконання умов правочину позивачем були надані акти виконаних робіт, податкові накладні.

Слід зазначити, що господарська діяльність позивача з ТОВ «Бриз Групп» здійснювалась з травня по жовтень 2010 року, в той час як свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Бриз Групп» було анульовано 09.06.2011 року. Господарська діяльність позивача з ТОВ «Еліс Інвест» здійснювалась у вересні, листопаді 2009 року, та березні, квітні 2010 року, в той час як свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Еліс Інвест» було анульовано 23.11.2010 року.

Отже, на дату видачі податкових накладних ТОВ «Бриз Групп» та ТОВ «Еліс Інвест» мали повну правоздатність та дієздатність - мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні.

Щодо взаємовідносин позивача з ПП «Абріс-Буд» слід зазначити, що відповідно до постанови від 08.12.2010 року, прийнятої слідчим з ОВС СВПМ ДПА у Полтавській області, була проведена виїмка у позивача фінансово-господарських документів по взаємовідносинах з зазначеним контрагентом.

Разом з тим, відповідно до акту перевірки, податковим органом були досліджені відповідні податкові накладні.

Господарська діяльність позивача з ПП «Абріс-Буд» здійснювалась з квітня по вересень 2010 року, в той час як свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Абріс-Буд» було анульовано 30.05.2011 року. Отже, на дату видачі податкових накладних ПП «Абріс-Буд» мало повну правоздатність та дієздатність - мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні.

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ТОВ «Астарта А», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Еліс Інвест», ПП «Абріс-Буд» були видані позивачу податкові накладні, оформлені у відповідності до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що не заперечується відповідачем в акті перевірки, а отже, суди дійшли вірного висновку, що з урахуванням сплати позивачем у повному обсязі коштів за виконання робіт (надання послуг) вказаними контрагентами, є підставою для включення позивачем суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправним й скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС від 22.09.2011р. №0006402308, №0006412308 та №0006392308.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 травня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

І.О. Бухтіярова

---

М.І. Костенко