Постанова

від 20.06.2012 по справі 2а/1270/4003/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2012 року Справа № 2а/1270/4003/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Балябі В.С,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 довіреність від 05.06.2012

представника відповідача ОСОБА_2, довіреність від 24.05.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанське будівельне управління-3» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2012 № 0000062200, та № 0000072200-

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2012 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанське будівельне управління-3» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2012 № 0000062200, та № 0000072200.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком», в ході якої податковим органом зроблено висновок про нікчемність угод позивача з вказаними контрагентами. Такий висновок відповідача ґрунтується виключно на висновках інших податкових органів за результатами перевірок ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком». Відповідачем під час перевірки не враховано належність виконання сторонами угод взятих на себе зобов'язань, що підтверджується відповідними договорами, актами виконаних робіт, податковими та видатковими накладними, платіжними документами; недостовірність вказаних документів перевіркою не встановлено та не наведено порушень з боку позивача щодо дотримання правил бухгалтерського та податкового обліку. Тобто позивач вважає, що відповідач не здійснив всіх відповідних дій щодо повної та об'єктивної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача.

З посиланням на норми ст. 228 Цивільного кодексу України, позивач зазначає про безпідставність висновків відповідача щодо нікчемності угод позивача з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком».

Крім того. позивач посилається на рішення Луганського окружного адміністративного суду. якими визнано протиправними дії податкових органів щодо проведення перевірок та складання актів щодо ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком».

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких, серед іншого, зазначив, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст. 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог вказаних норм в момент вчинення правочинів з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам здійснених вказаними підприємствами з контрагентами.

Підставою для таких висновків послугували відомості, викладені, зокрема, у постанові слідчого про призначення перевірки, у якій йдеться, що досудовим слідством встановлено законно зареєстровану на підставну особу юридичну особу - ТОВ «Латифа», яка є учасником єдиної фінансово-промислової групи, що створена з метою надання послуг по мінімізації податкових зобов'язань, а також конвертації грошових коштів. до складу якої також входить ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком». До складу цієї групи також входять ТОВ «Компанія Квик Дан» та ПП «Тиссона», у відношенні посадових осіб яких порушено кримінальні справи за ст. 205 Кримінального кодексу України. Вказана група формувала податковий кредит з ПДВ та валові витрати, використовуючи реквізити вказаних суб'єктів підприємницької діяльності при проведенні безтоварних операцій, з метою мінімізації податкових зобов'язань в тому числі й позивачем.

Також підставою висновків перевірки стали отримані від Ленінської МДПІ в м. Луганську акт перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», та від Алчевської ОДПІ в Луганській області - акт перевірки ПП «Ново-ком», в яких йдеться, що підприємства не здійснювали та не могли здійснювати господарську діяльність через відсутність підприємств за місцезнаходженням, необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання та інших основних фондів. Господарські операції з цими підприємствами не підтверджуються стосовно реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна. Відтак, на думку відповідача, угоди з вказаними контрагентами є нікчемними тому не дають підстав позивачу для формування сум витрат та сум податкового кредиту, що призвело до неправильного визначення сум податків на прибуток та на додану вартість.

За таких обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таки, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лисичанське будівельне управління-3», ідентифікаційний код 34672519, зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 07.12.2006, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Лисичанську Луганської області, зареєстровано платником податку на додану вартість (т.1 а.с. 14-19).

У період з 22.03.2012 по 26.03.2012 відповідачем - Державною податковою інспекцією в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком», за результатами якої 28.03.2012 складено акт № 4/22-34672519 (т.1 а.с. 20-132).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Висновками акту перевірки зафіксовано порушення позивачем:

- п.5.1, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп.8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 103178,00 грн.;

- пп. 7.4.1., пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.3, 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 86805,81 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 24 квітня 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 0000062200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 105 377,00 грн., в тому числі за основним платежем - 103178,00 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2199,00 грн., та № 0000072200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 94 576,76 грн.. в тому числі за основним платежем - 86805,81 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7770,95 грн. (т. 1 а.с. 133, 134).

Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

П.137.1. ст. 137 ПК України передбачає, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пп.138.1.1. п. 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу норм п.138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

До 01.04.2011 порядок нарахування та сплати податку на прибуток визначав Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, який втратив чинність з набуттям чинності Податковим кодексом України.

Як зазначалось, перевіркою встановлено порушення з боку позивача вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 цього Закону.

П. 5.1. ст. 5 Закону 334 встановлює, що до валових витрат виробництва та обігу (далі - валові витрати) відносить суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону 334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з вимогами п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

П. 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

До 01.01.2011 платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету (у період, за який в тому числі податковим органом здійснювалась перевірка позивача) визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168).

Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В силу пп.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача, саме відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на правомірність формування витрат для визначення податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Неналежність документів відповідач в акті перевірки пов'язує з тим, що господарські операції, які здійснювались позивачем з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В акті перевірки зазначено, що факт відсутності у ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактично дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем.

Такий висновок відповідача ґрунтується на твердженнях про нікчемність угод позивача з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Ново-ком» з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, в акт перевірки включено посилання на результати перевірок:

- ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.10 по 30.09.11, яку було проведено Ленінською МДПІ в м. Луганську та оформлено актом від 11.11.11. № 803/23-35554567 ( т. 2 а.с. 5-14 );

- ПП «Ново-ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2010 по 30.09.2011, яку було проведено Алчевською ОДПІ та оформлено актом за № 1811/231/36917481 від 14.11.2011 (т.2 а.с. 15-27).

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

На думку суду, фактичне виконання угод позивача з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Ново-ком» підтверджено, відповідно договорами, довідками про вартість виконаних робіт та витрат, видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями (т.1 а.с.135-289).

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (підрядник) було укладено договори підряду на здійснення ремонтно-будівельних робіт від 20.10.2010 № 20/10, №1/12 від 01.12.10., № 21/1 від 21.01.2011, № 10/02 від 10.02.2011, № 01/06/1 від 01.06.2011, № 01/06/ 2 від 01.06.2011, № 01/06/3 від 01.06.2011, № 01/07 від 01.07.2011, № 18/07 від 18.07.2011, відповідно до яких підрядник зобов'язується в обумовлений строк виконати ремонтно-будівельні роботи, зміст, вартість, обсяг та характер яких визначаються кошторисами (а.с. 135-152).

Відповідно до договорів ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» були складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, згідно типової форми № КБ-3. (т.1 а.с.156-205).

Доказом фактичного виконання робіт є акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в, (т.1 а.с. 156-205). На вказані в актах приймання виконаних робіт суму вартості робіт ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» виписані відповідні податкові накладні (т.1 а.с.232- 241) .

Фактична сплата за виконані роботи проведена у безготівковій формі, та підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с. 259-274).

Також між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» укладено договір № 12/08 від 12.08.2011 купівлі-продажу будівельних матеріалів в кількості та за ціною відповідно до накладних (а.с. 153).

Фактичне отримання товару підтверджується видатковою накладною (т.1 а.с. 206). На зазначену в накладній суму виписана податкова накладна (т.1 а.с. 242). Фактична сплата за виконані роботи проведена у безготівковій формі, та підтверджується платіжним дорученням (т.1 а.с. 272)

Між позивачем та ПП «Ново-ком» було укладено договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей в кількості та за ціною відповідно до накладних № 110 від 08.12.2010, № 1101 від 23.12.2010 (т.1 а.с.154,155).

На виконання умов договору ПП «Ново-ком» реалізовано будівельні матеріали відповідно до рахунків-фактур (т.1 а.с.223-231). Фактичне отримання товару підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с. 207-223).

На виконання умов вказаного договору, позивачем сплачено продавцеві вартість отриманого товару з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с. 275-290)

Необхідність проведення робіт, отримання товарів і, як наслідок, укладення відповідних договорів відповідає господарській діяльності позивача ( будівництво будівель та інших споруд, виробництво виробів з бетону для будівництва, монтаж металоконструкцій).

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-ком» недійсними.

Посилання відповідача на відсутність ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за місцезнаходженням не підтверджується належним чином, оскільки відомостей щодо внесення відповідних записів Єдиного державного реєстру відповідачем не надано.

Посилання відповідача на відомості, встановлені досудовим слідством, врахуванню не підлягають, оскільки не підтверджуються належними доказами, якими в даному випадку можуть виступати відповідні судові рішення у кримінальній справі.

Крім того, оцінюючи доводи відповідача щодо встановлених податковими органами порушень з боку контрагентів позивача суд враховує наступне.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 у справі № 2а-10972/11/1270, яка набрала чинності відповідно до ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011, частково задоволено позов ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», зокрема, визнано протиправними дії Ленінської МДПІ щодо здійснення перевірки товариства з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період 01.12.2010 по 30.09.2011 та складання акту № 803/23-35554567 від 11.11.2011 (т.1 а.с. 290-305).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 у справі № 2а-11361/11/1270, яка набрала чинності відповідно до ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012, частково задоволено вимоги ПП «Ново-ком», серед іншого, визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення позапланової невиїзної перевірки підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.02.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт № 1811/231/36917481 від 14.11.2011, визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо визнання нікчемними угод укладених ПП «Ново-ком» (т. 1 а.с. 306-319).

В силу норм ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.

Зазначене свідчить, що висновки податкового органу за результатами перевірки, які отримані в результаті неправомірних дій інших податкових органів врахуванню не підлягають.

За таких підстав висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення з урахуванням їх протиправності підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з платіжного доручення, доданого до позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1996,54 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 1996,54 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанське будівельне управління-3» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби від 24 квітня 2012 року форми «Р» № 0000062200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 105 377,00 грн., та № 0000072200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 94 576,76 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанське будівельне управління-3» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1996,54 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 25 червня 2012 року.

СуддяО.В. Солоніченко