Рішення

від 22.06.2012 по справі 5020-475/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2012 року справа № 5020-475/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт»

(пл. Нахімова, 5, м. Севастополь, 99011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»

(вул. Курганна, 24, м. Севастополь, 99029)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Муніципальне житло"

(вул. Велика Морська, 24, м. Севастополь, 99011)

про визнання договору неукладеним та стягнення 21 600,00 грн,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, довіреність ДВ-66 від 10.01.2012;

відповідача -ОСОБА_3, довіреність б/н від 16.09.2011;

третьої особи -ОСОБА_4, довіреність б/н від 12.06.2012;

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство «Севастопольський морський торгівельний порт»звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест» про визнання договору № 803/77 від 06.03.2008 неукладеним та стягнення авансу в сумі 21 600,00 грн.

Позивач, з посиланням на статті 203, 638, 1000, 1007, 1212 Цивільного кодексу України, статтю 181 Господарського кодексу України, обґрунтовує позовні вимоги тим, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов укладеного договору доручення № 803/77 від 06.03.2008, а саме його предмету. За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача необґрунтовано отриману суму авансу у розмірі 21600,00 грн.

Ухвалою від 03.05.2012 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою від 17.05.2012 в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Муніципальне житло».

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача на позовних вимогах наполягав, просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача з позовними вимогами не погодився із підстав, викладених у відзиві на позов, вважає, що вимоги позивача про визнання договору неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом і, як наслідок, не підлягає задоволенню. При цьому, у відзиві на позов представник відповідача також заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині вимог про стягнення 21 600,00 грн на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.

Представник третьої особи надав суду письмові пояснення, з яких вбачається, що на підставі договору доручення № 803/77 від 06.02.2008, Товариство з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест», як повірений Державного підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт», звернулось до Комунального підприємства «Муніципальне житло». Товариством з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»була проведена попередня робота по вибору місця розташування передбачуваних портопунктів. Але враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»довіреності на представництво інтересів, виданої Державним підприємством «Севастопольський морський торгівельний порт», уся договірна та інша документація щодо виконання робіт підписувалася Комунальним підприємством «Муніципальне житло»і безпосередньо Державним підприємством «Севастопольський морський торгівельний порт», якому цю документацію доставляло Товариство з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест» (а.с.57).

У судовому засіданні 21.06.2012 суд, у порядку статті 82 1 Господарського процесуального кодексу України, вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, оголосивши орієнтований час проголошення рішення -11 година 00 хвилин 22.06.2012. Одразу після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2008 між Державним підприємством «Севастопольський морський торгівельний порт» (далі - довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»(далі - повірений) був укладений договір доручення № 803/77 (далі - Договір), відповідно до умов якого довіритель доручає, а повірений приймає на себе обов'язок за винагороду від імені довірителя, за його рахунок та за його дорученням здійснити юридичні дії по оформленню державних актів на право постійного користування земельними ділянками для будівництва та обслуговування катерних причалів.

Згідно пункту 1.2 Договору повірений, негайно по виконанню доручення, надсилає довірителю звіт повіреного, який є підставою для виплати йому винагороди.

Пунктом 2.3.3 Договору передбачено, що довіритель зобов'язаний забезпечити повіреного засобами та технічною документацією з проекту землеустрою, необхідних для виконання доручення.

За умовами розділу 3 Договору (Розрахунки сторін) довіритель виплачує повіреному винагороду за надані ним послуги у розмірі 43 200,00 грн. Виплата винагороди здійснюється поетапно: аванс у розмірі 50 відсотків від суми винагороди виплачується довірителем повіреному протягом п'яти банківських днів після підписання сторонами договору, шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку довірителя на розрахунковий рахунок повіреного, зазначений у договорі; остаточний розрахунок за договором здійснюється протягом п'яти банківських днів після затвердження довірителем звіту повіреного.

На виконання умов договору № 803/77 від 26.03.2008 та на підставі рахунку-фактури №СФ-0000007 від 26.03.2008, довіритель перерахував на розрахунковий рахунок повіреного аванс у розмірі 50 відсотків від суми винагороди, що склала 21 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 40 від 14.04.2008 (а.с.12, 13).

Факт отримання грошових коштів від Державного підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт»у сумі 21600,00 грн відповідачем не спростовувався.

Листом за вих.№ ТХ-438 від 21.02.2011 позивач звернувся до відповідача із вимогою надати відомості про виконання останнім умов договору доручення № 803/77 від 26.03.2008 та визначено про доцільність дії цього договору у разі неможливості його виконання повіреним.

На думку позивача, сторонами за договором не було досягнуто згоди з усіх його істотних умов на здійснення юридичних дій щодо оформлення державних актів на право постійного користування земельними ділянками для будівництва та обслуговування катерних причалів, а саме не визначено переліку повної документації, яку має надати довіритель повіреному за умовами пункту 2.3.3 договору, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 за № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»перелік документів, що надаються, є обов'язковим. Також сторонами в договорі не визначено які юридично значимі дії повинен був виконати повірений. Оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов укладеного договору, а саме з йог предмету, такий договір вважається неукладеним.

За таких обставин, позивач просить визнати договір № 803/77 від 26.03.2008 неукладеним та вимагає повернення перерахованих грошових коштів у сумі 21600,00 грн.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частини другої статті 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 1000 Цивільного кодексу України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно з положеннями статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Частиною першою статті 1007 Цивільного кодексу України встановлено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами в договорі доручення № 803/77 від 26.03.2008 не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору на здійснення юридичних дій щодо оформлення державних актів на право постійного користування земельними ділянками для будівництва та обслуговування катерних причалів, довіреність на вчинення юридичних дій позивачем не видавалася.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.10.2011 по справі № 5020-1220/2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012, у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»про розірвання договору доручення № 803/77 від 26.03.2008 та стягнення авансу в сумі 21 600,00 грн відмовлено. Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що, оскільки сторони не досягли істотних умов при укладенні договору № 803/77 від 26.03.2008, договір є неукладеним, у зв'язку з чим, позовні вимоги про його розірвання задоволенню не підлягають. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення авансу в розмірі 21600,00 грн судом також було відмовлено, оскільки зазначені вимоги не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських прав за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи із змісту вказаних правових норм, до господарського суду звертаються відповідні особи, а суд при вчиненні провадження у справі, з'ясовує наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та у випадку встановлення факту порушення або оспорювання наявного у позивача права чи охоронюваного законом інтересу, ухвалює відповідне рішення про їх захист відповідно до врегульованих законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до вимог зазначених правових норм суд захищає право особи, якщо таке право порушення або оспорювання наявного у позивача права чи охоронюваного законом інтересу, ухвалює відповідне рішення про їх захист відповідно до врегульованих законом способів захисту.

Таким чином, законом визначено, що судовий захист прав та законних інтересів здійснюється виключно у спосіб, визначений чинним законодавством або договором.

Разом з цим, переліки способів захисту порушених прав суб'єкта господарювання, що містяться у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, не передбачають такого способу захисту права як визнання договору неукладеним. Адже договір, який не було укладено, не створив для його сторін жодних прав і обов'язків. До моменту укладення договору не існує, і він не може порушувати будь-чиїх прав. Це означає, що задоволення вимоги про визнання договору неукладеним не призводить до поновлення порушених прав, така вимога не може бути предметом спору та розглядатись як самостійна позовна вимога.

Таку правову позицію відображено і у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якій зазначено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, а отже суди повинні відмовляти в позові з такою вимогою.

При цьому слід зазначити, що у разі, якщо на виконання юридично не укладеного договору стороною передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, передбачені главою 83 Цивільного кодексу України.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що обраний позивачем спосіб захисту як визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, а є вимогою про встановлення факту, який має значення, ніяким чином не може поновити чи в будь-який інший спосіб вплинути на його права та охоронювані законом інтереси, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання договору № 803/77 від 26.03.2008 неукладеним.

Частина позовних вимог щодо стягнення з відповідача 21600,00 грн, як отриманих ним без достатньої правової підстави, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Термін «майно»в контексті частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України включає в себе не лише майно в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України, але й гроші (грошові кошти).

Предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

Отже, зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що для необхідності її застосування повинні мати місце факти безпідставного набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

При цьому, для з'ясування, чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Аналогічний висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2012 у справі № 15/17-2868-2011.

Виходячи з обставин справи, оскільки грошові кошти у сумі 21 600,00 грн, перераховані позивачем за платіжним дорученням № 40 від 14.04.2008, одержані відповідачем на виконання умов договору, якій є неукладеним, тобто безпідставно, позовні вимоги щодо стягнення суми авансу у розмірі 21 600,00 грн, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, слід зазначити, що, заперечуючи проти позову в частині стягнення 21600,00 грн, відповідач наполягає на застосуванні судом строку позовної давності та зазначає, що датою, коли позивач дізнався про порушення свого права є день, наступний за днем перерахування на розрахунковий рахунок відповідача суми авансу -15.04.2008, тобто строк позовної давності сплинув 15.04.2011 (арк.с.30).

Клопотання відповідача про застосування судом строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення спірної суми є безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Виходячи зі змісту частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Факт неукладеності договору доручення № 803/77 від 26.03.2008, який був правовою підставою для отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 21600,00 грн, встановлений рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.10.2011 у справі № 5020-1220/2011.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до господарського суду із цим позовом (27.04.2012) про повернення безпідставно отриманих грошових коштів загальний трьохрічний строк позовної давності не сплинув, оскільки перебіг такого строку слід рахувати з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права, тобто с моменту набранням законної сили рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.10.2011 у справі № 5020-1220/2011, а саме 10.01.2012.

Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно приписів частини третьої статті 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство «Севастопольський морський торгівельний порт»зверталося до господарського суду міста Севастополя із вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»суми авансу у розмірі 21 600,00 грн, що було предметом судового розгляду у справі № 5020-1220/2011.

Зважаючи на вищевикладене, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині вимог щодо стягнення суми авансу у розмірі 21 600,00 грн задоволенню не підлягає, тому що строк позовної давності для звернення до суду позивачем не пропущений.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест»грошових коштів у розмірі 21 600,00 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру -1 розмір мінімальної заробітної плати.

При цьому, статтею 55 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошей -стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Крім того, абзацом першим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Наведене стосується об'єднання в одній позовній заяві вимог майнового і немайнового характеру, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами (стаття 58 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначений висновок міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 25.08.2011 № 01-06/1175/2011.

Судом встановлено, що позивач у позовній заяві просить суд визнати договір № 803/77 від 06.03.2008 неукладеним та стягнути з відповідача аванс в сумі 21 600,00 грн.

Отже, позовна заява містить вимоги майнового та немайнового характеру.

Як вбачається з платіжного доручення № 627 від 27.04.2012, позивач сплатив суму судового збору у загальній сумі 2682,50 грн, за позовні вимоги майнового та немайнового характеру.

Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 43, 49, 82 -85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севспортінвест» (вул. Курганна, 24, м. Севастополь, 99029, код ЄДРПОУ 34004338, відомості про наявність розрахункових рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Державного підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт» (пл. Нахімова, 5, м. Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 01125548, відомості про наявність розрахункових рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) 21 600,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 609,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 27.06.2012.

Суддя О.О. Єфременко