Постанова

від 23.06.2006 по справі 11/69-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/69-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23.06.2006р.м.Київ№ 11/69-А

За позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

до1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Атомпромкомплекс”,2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтрансгаз”,

третя особаТБ «Автомобільна товарна біржа»,

провизнання договору недійсним та стягнення 166.651,00 грн.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар с.з. Зайченко А.С.

Представники:

від позивача:  Ткач С.С. (дов. від 27.12.2005 № 19739/9/10-009);

від відповідачів:1. не з'явилися; 2. Гальчевська С.І. (дов. від 02.09.2004);

третьої особине з'явилися.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.06.2006 о 11 год. 35 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 29.06.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання укладеного між відповідачами біржового договору № 97/152 від 24.01.2003 недійсним, з підстав передбачених ст. 48 ЦК УРСР, а також про зобов'язання кожної із сторін договору повернути одна одній все одержане за спірною угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах.

Ухвалою від 13.02.2006 відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання.

Під час проведення підготовчого провадження судом бути витребувані від осіб, які беруть участь у справі, документи та інші матеріали, прийнято рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

Ухвалою від 30.05.2006 справу було призначено до судового розгляду на 14.06.2006.

Позовні вимоги мотивовані тим, що майно (автомобіль), яке було предметом оспорюваного договору, станом на день укладення цього договору перебувало в податковій заставі. Посилаючись на пп. 8.6.4 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, позивач наголошує на тому, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, чого не було здійснено позивачем при укладенні спірного договору.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що при укладанні оспорюваного договору ним було отримано довідку ДПІ у Печерському районі м. Києва № 196/15 від 22.01.2003 про відсутність у ТОВ „Атомпромкомплекс” заборгованості перед бюджетом, що спростовує обставини щодо перебування активів ТОВ „Атомпромкомплекс” у податковій заставі.

Відповідач-1 та третя особа відзивів на позов не надали, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. У зв'язку з нез'явленням представників відповідача-2 та третьої особи, а також ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення, а також повістки-виклики направлялися відповідачу-2 та третій особі за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в їх установчих та реєстраційних документах.

Відповідно до ч. 8 ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2003 року між відповідачем-1 –Товариством з обмеженою відповідальністю „Атомпромкомпекс” та відповідачем-2 - Товариством з обмеженою відповідальністю „Будтрансгаз” було укладено біржовий договір № 97/152 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до умов вказаного договору відповідач-1 продає, відповідач-2 придбаває транспортний засіб –автомобіль MERCEDES-BENZ 500 SL, 1999 року випуску, № двигуна 11396030064846, № шасі 0, № кузова WDB2201751А037045.

Вказаний договір було фактично укладено та виконано обома сторонами у 2003 році, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть   не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і  в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно із п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), цей кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Матеріали справи свідчать про те, що виникнення і припинення оспорюваних правовідносин між відповідачами відбулось у період дії Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до частини першої статті ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Позивач стверджує,  що  з 26 червня 2002 року все рухоме майно відповідача-1 –ТОВ „Атомпромкомплекс” було передано в податкову заставу, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено витяг з Державного реєстру застав рухомого майна від 26.02.2002.

Відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (п. 1.17 ст. 1, п.п. 8.1, 8.2 ст. 8) податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк.  Податкова застава виникає в силу закону.

Активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу з метою захисту інтересів бюджетних споживачів.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у  порядку, встановленому цим Законом. Право податкової застави не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави виникає у т.ч. у разі:

- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні;

- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків  набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових  зобов'язань або податкового боргу.

Податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу в  державному реєстрі застав нерухомого майна за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь –які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з положеннями пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ним, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу)  нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків.

Відповідно до пп. 8.6.5 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” для своєчасного узгодження операцій з активами платника податків керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого податкового органу податкового керуючого. Для узгодження окремої операції на підставі відповідної цивільно-правової угоди платник податків надає податковому керуючому запит, в якому роз'яснюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої операції, у разі коли за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис має бути затверджений керівником відповідного податкового органу. У разі коли припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.

Відповідно до позовної заяви, позивач стверджує, що на момент укладення спірного договору , тобто 24 січня 2003 року, податковий борг відповідача-1 погашено не було.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Представник відповідача-2 проти твердження позивача про наявність у відповідача-1 податкового боргу заперечував та на підтвердження своїх заперечень надав суду  довідку ДПІ у Печерському районі м. Києва № 196/15 від 22.01.2003 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Згідно з довідкою № 196/15 від 22.01.2003, виданою першим заступником начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва, у ТОВ „Атомпромкомплекс” (ідентифікаційний код 30266148) станом на 21 січня 2003 року заборгованості по нарахованих платежах до бюджету не має.

На вимогу суду надати довідку про розмір податкового боргу (зобов'язання) ТОВ „Атомпромкомплекс” станом на 24.01.2003 позивач такої довідки не надав, відомостей,  викладені в довідці  № 196/15 від 22.01.2003, не спростував.

Допустимих доказів наявності у відповідача-1 податкових зобов'язань або податкового боргу на момент укладення спірного договору позивачем не надано. В матеріалах справи відсутні чинні рішення податкового органу про донарахування відповідачу-1 податкових зобов'язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджують наявність податкового боргу у відповідача-1 на момент укладення спірного договору.

Згідно з пп. 8.6.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі здійснення операцій, зазначених у пп. 8.6.1.-8.6.3 цього пункту, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова особа такого платника податків чи фізична особа, яка прийняла таке рішення, несуть відповідальність встановлену законодавством України за ухилення від оподаткування.

Санкції за відчуження активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, передбачені ст. 17 Закону України “Про порядок погашення платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”.

Відповідно до пп. 17.1.8 ст. 17 цього Закону у   разі   коли   платник   податків,   активи  якого перебувають  у  податковій  заставі,  відчужив  такі  активи   без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з  цим  Законом,  платник  податків  додатково сплачує  штраф  у  розмірі  суми  такого відчуження, визначеної за звичайними  цінами.  

Тобто, Законом, а саме пп. 8.6.4 ст. 8 та пп. 17.1.8 ст. 17 чітко визначені відповідальність та санкції за порушення ст. 8 цього Закону. Однак відповідачем не надано доказів притягнення посадової особи ТОВ “Атомпромкомплекс“ чи фізичної особи до кримінальної відповідальності за ухилення від оподаткування, або застосування до такого платника податків штрафних санкцій. Не доведено позивачем і обставин щодо заборони арбітражним керуючим здійснювати відчуження майна. Слід також зауважити, Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” такий наслідок відчуження активів без згоди податкового органу, як визнання недійсною угоди на підставі ст. 48 ЦК УРСР не передбачений.

Відповідно до п. 5 спірного договору продавець гарантує, що автомобіль не проданий, не подарований, не заставлений, у спорі або під арештом не перебуває. На виконання умов договору згідно з актом приймання-передачі відповідач-2 отримав від відповідача-1 автомобіль MERCEDES-BENZ 500 SL, 1999 року випуску, № двигуна 11396030064846, № шасі 0, № кузова WDB2201751А037045, який відповідно до акту введення в експлуатацію основних засобів був поставлений на баланс відповідача-2.

Автомобіль у законному порядку було зареєстровано на нового власника ТОВ “Будтрансгаз” в МРЕВ-6 міста Києва, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу КІС № 789564 (копія в справі).

Таким чином висновки позивача про те, що продаж автомобіля був здійснений із порушенням  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (під час перебування автомобіля в податковій заставі), суперечить фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Позовна вимога позивача спрямована на визнання судом договору купівлі-продажу автомобіля недійсним. Зі змісту позовної заяви та наданих представником позивача у судовому засіданні пояснень вбачається, що ДПІ у Печерському  районі ставить питання суто про повернення від ТОВ «Будтрансгаз»на користь боржника ТОВ «Атомпромкоплекс»отриманого за оспорюванню угодою. Проте санкція ст. 48 ЦК УРСР, у разі визнання угоди недійсною, чітко встановлює необхідність застосування двосторонньої реституції і не передбачає можливості повернення однією стороною угоди другій отриманого за угодою без компенсації цій другій стороні оплаченого, але повернутого майна.

Отже, санкція ст.48 ЦК УРСР передбачає в будь-якому випадку поновлення відповідача-2 як добросовісного набувача майна в первісному стані за рахунок обов'язкового повернення йому грошових коштів, сплачених за придбаний автомобіль.

Крім того, як вбачається з пояснень відповідача-2, автомобіль, який був предметом спірної угоди, в подальшому був проданий іншій особі, що не спростовано позивачем.

За таких обставин повернення сторін договору у первісний стан (за санкцією ст. 48 ЦК УРСР) можливе лише шляхом обміну (взаємообміну) грошовими коштами в сумі продажної  вартості автомобіля, що був предметом угоди.

Таким чином санкція статті 48 ЦК УРСР, у випадку задоволення позовних вимог, в будь-якому випадку не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того суд відзначає наступне.

В матеріалах справи наявне рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2003 у справі № 24/533, яким скасовано державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю „Атомпромкомплекс”.

Законодавство, чинне на час прийняття вказаного рішення, зокрема Закон України „Про підприємства в Україні”, а також нормативні акти, чинні на час прийняття рішення у цій справі, зокрема Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", наслідком прийняття  такого рішення визначають здійснення ліквідаційної процедури підприємства з призначенням ліквідатора та вирішення питань щодо зобов'язань особи, що ліквідується. ДПІ у Печерському районі м. Києва не надано доказів того, що вона діє як належним чином визначений компетентним органом ліквідатор, котрий вправі вирішувати питання з погашення заборгованості відповідача-1, в т.ч. шляхом звернення до суду з відповідними позовами.

Також суд звертає увагу на таке.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено Законом  „Про державну податкову службу”  (п. 11 ч. 1 ст. 10) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції подають   до  судів  позови  до  підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход  держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках  -  коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими  фондами  за  рахунок  їх майна.

Наведена правова норма конкретизує пункт 4 частини 1 ст. 178 КАС України, згідно з яким компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору за ознаками статті 48 ЦК УРСР із застосуванням передбачених нею наслідків задоволенню не підлягають, оскільки стаття 48 ЦК УРСР серед наслідків визнання недійсною угоди, що не відповідає вимогам закону, не передбачає стягнення у доход держави одержаного за такою угодою, що визначається судом однією з обов'язкових умов наявності повноважень ДПІ для звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69, 71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                             О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –29.06.2006.