Постанова

від 03.07.2012 по справі 5017/449/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2012 р.Справа № 5017/449/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання Ткачук Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 -за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інфоземсервіс"

на рішення господарського суду Одеської області

від 03 травня 2012 року

у справі № 5017/449/2012

за позовом Приватного підприємства "Інфоземсервіс"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Южний" Одеського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України

про стягнення 42.979 грн. 15 коп.

В С Т А Н О В И Л А:

14.02.2012 р. Приватне підприємство "Інфоземсервіс" (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства „Дослідне господарство Южний" Одеського інституту агропромислового виробництва Української Академії аграрних наук (далі відповідач, Інститут) про стягнення грошових коштів в сумі 42.979 грн. 15 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 05/30.1-2011 від 30.05.2011 р. щодо своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт з агрохімічної обробці посівів на полях Інституту, внаслідок чого має заборгованість по їх оплаті в сумі 33118 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 5548 грн. 64 коп. -пені за період з 23.07.2011 р. по 28.12.2011 р., 1324 грн. 72 коп. -пені за період з 28.12.2011 р. по 07.02.2012 р. та 2.458 грн. 26 коп. -штрафу в розмірі 7% від суми боргу, а також відшкодувати останньому понесені судові витрати по справі: 1.609 грн. 50 коп. на сплату судового збору.

Заявою від 14.02.2012 р. позивач збільшив та уточнив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 31.118 грн. - боргу, пеню, штраф та судові витрати по справі - в раніше зазначеному розмірі, а також: 2380 грн. витрат на проїзд представника позивача до суду та в зворотному напрямку до м. Києва, готель, витрат на відрядження, в тому числі і в апеляційній інстанції, а також 150 грн. витрат на послуги зв'язку та телеграми, а всього 2530 грн. -додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У відзиві на позов Інститут позовні вимоги вважав безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на те, що сторони у п. 5.3 договору погодили, що розрахунок за виконанні роботи буде здійснено у натуральній формі, а саме: сільськогосподарською продукцією. Крім того, сторони домовились, що замість акту виконаних робіт, загальна сума виконаних робіт буде зафіксована у податковій накладній, яку обидві сторони потім погодили та підписали. У зв'язку форс-мажорними обставинами, (сильні зливи зі шквальним вітром) на площах відповідача повністю загинули посіви: гороху - на площі 30 га, озимого ячменю - на площі 60 га, гірчиці на площі -47 га, ярового ячменю - на площі 10 га, озимої пшениці - на площі 307 га, а всього на загальній площі 454 га, що підтверджується актами на списання від 1 та 8 липня 2011 р. та висновком № 1727/05-4 від 04.08.2011 р. торгово-промислової палати України. В телефонному режимі сторонами була досягнута домовленість що, враховуючи свій фінансовий стан, відповідач, по можливості, буде перераховувати позивачу грошові кошти по часткам по 1000-2000 грн. Крім того, сторони домовились про те, що остаточний розрахунок буде здійснено (або с/г продукцією, або грошима) вже після збору та продажу нового врожаю, тобто до кінця вересня 2012 р., у зв'язку з чим, у відповідності до цієї домовленості з позивачем, має до 30.09.12р. сплатити позивачу ще 31118 грн., а тому строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором ще не настав, та спливає 30.09.2012 р., у зв'язку з чим підстави для задоволення позову -відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.05.2012 р. (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 31.118 грн. боргу та 1165 грн. 32 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору, а в решті частині позову -відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 05/30.1-2011 від 30.05.2011 р. щодо своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт з агрохімічної обробці посівів на полях Інституту, внаслідок чого має заборгованість по їх оплаті в сумі 33118 грн., яку повинний сплатити позивачеві.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу місцевий суд виходив з того, що Інститутом, відповідно до вимог ст. ст. 614, 617 ЦК України, доведено, що порушення грошового зобов'язання з його боку відбулося внаслідок форс-мажорних обставин, а тому він підлягає звільненню від сплати названих штрафних санкцій на користь Підприємства.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат у сумі 2530 грн., що пов'язані з розглядом справи залишені судом першої інстанції без задоволення з посиланням на те, що витрати учасників судового процесу на відрядження до господарського суду не належать до складу судових витрат, так як здійсненні в рамках господарської діяльності підприємства.

Понесені позивачем судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 1165 грн. 32 коп. покладені місцевим судом на відповідача, відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволені його вимог щодо стягнення з відповідача на його користь пені, штрафу та додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи судом -скасувати, посилаючись на те, що рішення, в цій частині, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства без задоволення. В судовому засіданні представник Інституту доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

26.06.2012 р. до суду надійшло клопотання директора Підприємства, викладене в телеграмі, про перенесення судового засідання на іншу дату, у зв'язку з її хворобою та великим бажанням прийняти особисту участь у розгляді справи апеляційним судом.

Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником до клопотання не надано доказів її хвороби, яка заважає їй з'явитися до суду, внаслідок чого вказана причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво інтересів Підприємства може здійснюватися не лише її директором, а також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною такого перенесення може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких причин, у даному випадку, немає.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 30.05.2011 р. між сторонами у справі укладено договір № 05/30.1.1-2011 за умовами якого позивач зобов'язався виконати роботи з агрохімічної обробці посівів на полях відповідача, а останній оплатити ці роботи протягом одного місяця після підписання акта виконаних робіт.

Будь-які додаткові угоди до договору між сторонами не укладались.

У п. 6.1 договору сторонами погоджено, що екстремальні погодні умови, пожари та інші форс-мажорні обставини передбачають автоматичне продовження строку виконання зобов'язань на весь період їх дії та ліквідації наслідків. Про настання форс-мажорних подій сторони зобов'язані проінформувати один одного негайно.

З податкової накладної від 09.06.2011 р., яку обидві сторони визнають в якості дебіторсько-кредиторського зобов'язання та акту виконаних робіт видно, що позивач на виконання умов договору № 05/30.1.1-2011 від 30.05.2011 р. виконав, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень роботи з агрохімічної обробці посівів на полях останнього на суму 35.118 грн.

Відповідно до умов укладеного договору відповідач повинний був повністю оплатити виконані позивачем роботи у місячний строк, після підписання вищевказаної накладної від 09.06.2011 р., тобто не пізніше ніж 09.07.2011 р.

Як вбачається з платіжних доручень відповідач сплатив позивачеві 28.12.2011 р. та 07.02.2012 р. по 2000 грн. за кожним платежем, а від оплати решти виконаних останнім робіт вартістю 31118 грн. ухилився, у зв'язку з чим суд першої інстанції підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму боргу, внаслідок чого судове рішення в цій частині не оскаржено жодною із сторін у справі.

Відповідно до вимог ст. 607 ЦК України, боржник не несе відповідальності, а зобов'язання припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання в силу обставини, за яку жодна із сторін не відповідає.

На підставі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з вимогами ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що сильні зливи зі шквальним вітром, що відбулися в період з 25-27 червня 2011 р. та 6 липня 2011 р. та території Одеської області, в тому числі і на територій площі полів відповідача, є стихійним лихом та загальновідомим фактом.

Наслідком цього стихійного лиха відбулось повне знищення посівів відповідача на загальній площі 454 га, на площах відповідача повністю загинули посіви: гороху - на площі 30 га, озимого ячменю - на площі 60 га, гірчиці на площі -47 га, ярового ячменю - на площі 10 га, озимої пшениці - на площі 307 га, що підтверджується актами на списання від 1 та 8 липня 2011 р. та висновком № 1727/05-4 від 04.08.2011 р. торгово-промислової палати України.

Зазначені обставини безумовно є форс-мажорними обставинами, які жодним чином не міг передбачити відповідач та які були незалежні від його волевиявлення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені форс-мажорні обставини були очевидними, науково доведеними та такими, щодо яких відсутні сумніви в їх достовірності. Крім того, вказані форс-мажорні обставини мали загальнодержавне значення та були загальновідомими, а відтак не потребували доведення, у тому числі і шляхом письмового повідомлення позивача про їх існування згідно п. 6.1 укладеного договору.

При викладених обставинах місцевий суд правомірно та на законних підставах залишив без задоволення позовні вимоги Підприємства до Інституту щодо стягнення з останнього пені та штрафу, оскільки відповідачем, відповідно до вимог ст. ст. 614, 617 ЦК України, доведено, що порушення грошового зобов'язання з його боку відбулося внаслідок форс-мажорних обставин, а тому він підлягає звільненню від сплати названих штрафних санкцій, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки спростовуються вищенаведеним.

Відповідно до вимог ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 роз'яснень Вищого господарського суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Вищенаведене свідчить про те, що витрати на послуги зв'язку та телеграми ніяким чином не відносяться до необхідних та обов'язкових судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Крім того, в матеріалах справи не міститься жодного доказу, що позивачем понесені витрати на оплату послуг зв'язку та телеграми в сумі 150 грн. та ці витрати пов'язані саме з розглядом судом справи № 5017/449/2012, внаслідок чого заявлений позов, в цій частині, задоволений бути на може.

Не могли бути задоволені судом першої інстанції і заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат на відрядження та проїзд, що він понесене у майбутньому, а саме при наступному розгляді справи в апеляційному суді, оскільки ці вимоги носили характер припущення та не були підтверджені відповідними доказами про здійснення цих витрат.

Суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи є іншими судовими витратами, які можуть бути відшкодовані, але за умови їх доведеності належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи представник позивача викликався в судові засідання місцевого суду 01.03.2012 р., 27.03.2012 р., 12.04.2012 р. та 03.05.2012 р.

Позивач вважає, що відповідач повинний відшкодувати Підприємству 160 грн. понесених витрат його представником на готель. Однак, з наданих документів не вбачається, що з 26 по 27 березня 2012 р. в готелі проживав саме представник позивача, а крім того, недоведена необхідність приїзду цього представника за добу до судового засідання місцевого суду, внаслідок чого позов і в цій частині задоволений бути не може.

Відсутні в матеріалах справи і докази того, що представнику позивача Підприємством було виплачено по 30 грн. за кожний приїзд до місцевого суду в якості грошової компенсації за ці відрядження, у зв'язку з чим ці вимоги є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

В якості доказів понесених витрат на проїзд його представника до місця засідання суду першої інстанції та повернення до м. Києва позивачем надано 4 фотокопії проїзних документів, які ніким не засвідчені, внаслідок чого ці документи не є належними та допустимими доказами у справі, так як згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази повинні подаватися до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Крім того, з названих фотокопій, внаслідок їх нерозбірливості, неможливо з'ясувати: дати прибуття та виїзду, назви населених пунктів прибуття та виїзду, а також конкретний розмір понесених грошових витрат на придбання цих документів, у зв'язку з чим і ці позовні вимоги задоволені бути не можуть, оскільки є недоведеними належними та допустимими доказами у справі.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат у сумі 2530 грн., що пов'язані з розглядом справи задоволені бути не можуть з вищенаведених підстав, внаслідок їх недоведеності належними та допустимими доказами, а також їх безпідставності.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 1165 грн. 32 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 03.05.2012 р. у справі № 5017/449/2012 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства „Інфоземсервіс" -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.07.2012 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.