Постанова

від 30.09.2008 по справі 23/144-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 30 вересня 2008 р.                                                                                   

№

23/144-б 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна

М.І., -головуючого,

Короткевича

О.Є.,

Удовиченка

О.С.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

     Державної податкової інспекції у

Голосіївському      районі м. Києва

на

постанову

господарського

суду м. Києва від 13 травня 2008 року

у

справі      господарського суду

№

23/144-б     м. 

Києва

за

заявою

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Магриб"

до

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Техноекспоприлад"

про

визнання

банкрутом,

ліквідатор

арбітражний

керуючий ОСОБА_1.,

за

участю представників сторін:

ДПІ у

Голосіївському районі м. Києва -Мишковець О.В. (дов. від 06.06.2008);

встановив:

У

квітні 2008 року ТОВ "Торговий Дім Магриб" звернулося до

господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство ТОВ

"Техноекспоприлад" в порядку ст.52 Закону України "Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вказувало на наявність заборгованість у розмірі 28818,00 грн. за договором

купівлі-продажу від 23.07.2007, яку неможливо стягнути у зв'язку з відсутністю

боржника за його місцезнаходженням.

Ухвалою

господарського суду м. Києва від 11.04.2008 порушено провадження у справі,

введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою

господарського суду м. Києва від 13.05.2008 (суддя Демидова А.М.) ТОВ

"Техноекспоприлад" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну

процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого  ОСОБА_1., якого зобов'язано подати до

офіційного друкованого органу оголошення про визнання боржника банкрутом,

зобов'язано  письмово повідомити про

визнання ТОВ "Техноекспоприлад" банкрутом усіх відомих йому

кредиторів банкрута, підприємницьку діяльність завершено, строк виконання всіх

грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів

вважати таким, що настав 13.05.2008, припинено повноваження органів управління

банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, ліквідатора

також зобов'язано провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт та

ліквідаційний баланс банкрута у строк до 13.05.2009.

Не

погоджуючись з винесеною у справі постановою ДПІ у Голосіївському  районі м. Києва звернулася до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати

постанову суду першої інстанції та припинити провадження у справі. В

обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального

права, зокрема, ст. 129 Конституції України, ст. 52 Закону України "Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",

ст.ст. 34, 43 ГПК України.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку

постанову господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин

справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та

процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню

частково виходячи з такого.

За

приписами ст. 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну

скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду,

що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу

мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо

суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно

до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється

у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України

"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права,

превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального

кодексу України.

Відповідно

до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні

органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі

ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно

із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а

також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької

діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього

боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до

боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже,

спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає

введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження

у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності

боржника (ч.1 ст.23 Закону).

Наслідком

припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі

не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів

відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників

податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким

висновком погоджується Верховний суд України у Постанові від 06.04.2004 року у

справі № 17/124.

Відповідно

до ч. 5.3.1 ст. 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"

платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового

зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10

календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку,

передбаченого п. 4.1.4 ст. 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У

разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове

зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням

податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану

суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного

податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня

отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак,

незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює

встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до

податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної

процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають

податкові зобов'язання.

Наведене

дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов

про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів

за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона

втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Як

вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника

було порушено за заявою ТОВ "Торговий Дім Магриб". Заява мотивована

тим, що боржник не виконав умови договору 

купівлі-продажу від 23.07.2007 (а.с. 7-9) та має заборгованість у

розмірі 28818,00 грн. відповідно до 

видаткової накладної від 05.09.2007, акту звірки взаєморозрахунків від

05.10.2007, претензії від 31.10.2007 та відповіді на претензію від 27.11.2007

(а.с. 13-14). Відповідно до акту незнайдення від 21.01.2008, складеного

працівниками ініціюючого кредитора, боржник та його керівні органи відсутні за

адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1

Постановою

суду від 13.05.2008 боржника визнано банкрутом з урахуванням особливостей,

визначених ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом”, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором

призначено ОСОБА_1. 

Зазначена

постанова мотивована тим, що заявлені вимоги ініціюючого кредитора

підтверджуються та визнаються судом обґрунтованими. У матеріалах справи

знаходяться докази відсутності боржника, які надані заявником.

Однак,

колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд м. Києва  при прийнятті постанови про визнання

відсутнього боржника банкрутом не з'ясував та не дав оцінку факту відсутності в

Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за

її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну

реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців”.

Постанова

суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за

своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити

обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені

обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності

та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

(Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на

даний час).

Відповідно

до вимог ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб -підприємців”, який набув чинності  з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі

містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням,

про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості

про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно

до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають

внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості

вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою,

доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають

внесенню  до Єдиного державного реєстру,

не були до нього внесені , вони не можуть бути використані в спорі з третьою

особою.

Вказаний

Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про

відсутність юридичної особи за її 

місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи

з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до

законодавства  повинні бути підтверджені

певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами

доказування.

Місцевий

господарський суд в якості доказу відсутності боржника за

місцезнаходженням  посилається на витяг з

Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом

на 08.05.2008, у якому значиться, що відомості про ТОВ

"Техноекспоприлад" не підтверджені. Інших доказів відсутності

боржника або його керівних органів за місцезнаходженням не надано.

Однак,

колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вказані 

норми Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором,

після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, а також запису про відсутність

підтвердження відомостей про юридичну особу. Внесення вказаних записів має

різну правову природу, а також різні правові 

наслідки, у зв'язку з чим вказані відомості не є тотожними, тобто

внесення до реєстру запису про відсутність підтвердження відомостей про

юридичну особу не може слугувати доказом відсутності боржника, чому суд першої

інстанції не надав належної правової оцінки. 

Зважаючи

на викладене, з посиланням на приписи ч. 1, 3 ст. 18 Закону України "Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", суд при

порушенні справи про банкрутство відповідно до ст.  52 Закону не надав оцінки зазначеному акту на

предмет його належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою

місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в

постанові від 06.11.2007 у справі № 43/427).

Крім

того, судом не було досліджено наявність інших ознак, що свідчили  про відсутність підприємницької діяльності

боржника, зокрема ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із

законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.

Разом

з тим, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вказує, що вказаний банкрут - ТОВ

"Техноекспоприлад" відзвітував до ДПІ в 2008 році (тобто в момент

визнання його банкрутом) з показниками фінансово-господарської діяльності у

розмірі понад 5,7 млн. грн., а у 2007 році ТОВ мало загальний обсяг придбання

та продажу товарів у сумі понад 30 млн. грн., що свідчить про здійснення

підприємством підприємницької діяльності.

Тобто,

факт здійснення боржником (нездійснення) підприємницької діяльності та подання

до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження  судом першої інстанції при винесення

оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

До

того ж,  колегія суддів зазначає, що ч. 3

ст. 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським

судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше

трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені

боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку,

якщо інше не передбачено цим законом.

При

цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які

кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік

цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що

кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які

підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За

приписами ч. 8 ст.1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів,

визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами

чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства

здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як

вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до

неї, відповідно до договору 

купівлі-продажу від 23.07.2007 та видаткової накладної від 05.09.2007 у

боржника перед заявником виникла заборгованість за надані послуги в сумі

28818,00 грн. Заявник звертався до боржника з претензією від 27.11.2007 (а.с.

13-14), в якій просив перерахувати грошові кошти. Від боржника, за результатами

розгляду вказаної претензії, надійшла відповідь від 27.11.2007, якою було

визнано борг в сумі 28818,00 грн., але було зазначено про можливість його

погашення після поступлення грошових коштів.

За

змістом поданих матеріалів вбачається, що заявник до державної виконавчої

служби з заявою про порушення виконавчого провадження за визнаною претензією не

звертався. Доказів подання грошових вимог, підтверджених виконавчими

документами для порушення провадження у справі суду не надав.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнана у встановленому

порядку претензія  виключена з переліку

документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби

відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про

виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових

рішень, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності

названим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються

органами ДВС як виконавчі документи. 

Зважаючи

на вищенаведене,  колегія суддів дійшла

висновку, що суд першої інстанції, не дослідивши належних доказів відсутності

боржника за його місцезнаходження, доказів в обґрунтування безспірності

грошових вимог, а також доказів, які б свідчили про відсутність підприємницької

діяльності боржника дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи

за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника - ТОВ ТОВ

"Техноекспоприлад" банкрутом в порядку ст.52 Закону України “Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

За

таких обставин, оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам закону до

судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають

значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові

наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися

достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У

зв'язку з наведеним зазначений судовий акт слід скасувати, направивши справу на

новий розгляд до суду першої інстанції .

При

новому розгляді справи суду слід дослідити наявність обставин відсутності

боржника та припинення ним господарської діяльності для ведення провадження у

справі за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону України “Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” застосовуючи

принципи оцінки доказів за їх належністю та допустимістю, всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності

та вирішити спір  відповідно  до вимог 

закону.

На

підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119

- 11112 ГПК України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Державної податкової

інспекції у Голосіївському районі м.Києва задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду м.

Києва від 13.05.2008 у справі № 23/144-б скасувати, справу направити на новий

розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий -                                                               

М.І. Хандурін                                                                                     

Судді                                                                          

О.Є. Короткевич

О.С. Удовиченко