Постанова

від 03.12.2008 по справі 53/20-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

53/20-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 грудня 2008 р.                                                                                    № 53/20-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГрека Б.М.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуАкціонерного товариства "Концерн "АВЕК та Ко"

на постановувід 08.08.08 Харківського апеляційного господарського суду

та на рішеннявід 29.01.08

у справі№53/20-08

господарського судуХарківської області

за позовомАкціонерного товариства "Концерн "АВЕК та Ко"

доХарківської міської ради

провизнання права власності

за участю представників сторін

від позивача:Яровіков Р.О., дов.

від відповідача:Бабіч О.Є., дов.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Концерн "АВЕК та Ко" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно нежитлові будівлі - магазини та автомийку по вул. Толстого, 64, вул. Стасової Олени, 9 та вул. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ у м. Харкові.

Позов мотивовано тим, що позивачем на наданих йому в оренду земельних ділянках самочинно за власні кошти проведено будівництво спірних нежитлових приміщень, які відповідають будівельним, технічним тощо вимогам, а відтак право власності на нього підлягає визнанню в порядку, передбаченому ст. 376 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечив, оскільки будівництво спірних об'єктів здійснено позивачем самочинно без отримання дозволу на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка не надавалась для будівництва таких об'єктів. До того ж ці будівлі не були прийняті в експлуатацію, з приводу чого позивач до відповідача не звертався.

Рішенням від 29.01.08 господарського суду Харківської області (суддя Прохоров С.А.), яке залишено без змін постановою від 08.08.08 Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Шепітько І.І. –головуючий, Лакіза В.В., Токар М.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не надано доказів затвердження та реєстрації акту державної приймальної комісії органу місцевого самоврядування, а також звернення до відповідача з цього приводу в установленому порядку. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо невідповідності спірних будівель технічним нормам.

Ухвалою від 23.10.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами наданих позивачем доказів щодо звернення його до відповідача з приводу надання згоди на збереження побудованих об'єктів нерухомості; а також безпідставність зазначення про ненадання ним акту державної приймальної комісії, скільки введення об'єкту в експлуатацію можливе після визнання права власності на цей об'єкт.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішень Харківської міської ради позивачеві надано в оренду земельні ділянки в м. Харкові: №105/04 від 23.06.04 –загальною площею 0,2572 га по вул. Олени Стасової, 9 для будівництва торгівельного центру до 01.07.07 та подальшої експлуатації об'єктів; №118/06 від 27.09.06 –загальною площею 1,0569 га по вул. Толстого, 64; а також рішенням №180/06 від 22.06 поновлено право оренди земельної ділянки площею 0,5158 га по пр. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ у межах, визначених договором оренди №640767100042 від 05.04.07 для експлуатації та обслуговування гостьової автостоянки на 70 машин-місць.

Позивач на вказаних земельних ділянках самовільно побудував:

- по вул. Л. Толстого, 64 нежитлові будівлі –магазини: літ. "Б-1" загальною площею 392 м2, літ. "В-1" загальною площею 422,1 м2, літ. "Г-1" загальною площею 389,9 м2, літ. "Д-1" загальною площею 578 м2, літ. "Ж-1" загальною площею 139,2 м2, літ. "З-1" загальною площею 234 м2, літ. "І-1" загальною площею 262,9 м2, літ. "К-2" загальною площею 346,8 м2, літ. "Л-2" загальною площею 323,6 м2, літ. "М-2" загальною площею 324,8 м2, літ. "Н-1" загальною площею 46,2 м2, літ. "О-1" загальною площею 149,2 м2, літ. "П-1" загальною площею 144,4 м2, літ. "Р-2" загальною площею 287,2 м2, літ. "С-2" загальною площею 285,4 м2, літ. "Т-1" загальною площею 70,7 м2, літ. "У-1" загальною площею 76,3 м2;

- по вул. Олени Стасової, 9 нежитлові будівлі –магазини: літ. "А-1" загальною площею 171,3 м2, літ. "Б-1" загальною площею 228,7 м2, літ. "В-1" загальною площею 239, м2, літ. "Г-1" загальною площею 205,5 м2, літ. "Д-1" загальною площею 211 м2, літ. "З-1" загальною площею 142,1 м2, літ. "Ж-1" загальною площею 212,6 м2, літ. "Е-1" загальною площею 171,9 м2;

- по пр. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ нежитлову будівлю –автомийку літ. "А-1" загальною площею 112,0 м2.

Частина 1 ст. 376 ЦК України передбачає три самостійні підстави для визнання нерухомого майна самочинним будівництвом: побудова на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети; відсутність дозволу чи належно затвердженого проекту; істотні порушення будівельних норм і правил.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обставини самочинного будівництва ним спірних об'єктів не спростував, а навпаки, заявив вимоги про визнання за ним права власності на ці будівлі в порядку, передбаченому ст. 376 ЦК України.

За загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Але згідно з ч. 3 цієї норми право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Звертаючись до господарського суду, позивач не доводив обставини відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки –Харківської міської ради проти визнання за ним права власності на спірні самочинно збудовані об'єкти. Навпаки, в апеляційній та касаційній скаргах позивач зазначає про звернення до відповідача протягом 2005-2008 років з проханням надати згоду на збереження побудованих об'єктів, але неприйняття ним рішення з цього приводу. До того ж відповідач у відзиві на позовну заяву проти визнання за позивачем права власності на відповідні об'єкти заперечив.

Тобто позивач при зверненні з позовом на підставі ст. 376 ЦК України та розгляді цієї справи судами не довів наявність умов, визнаних цією нормою необхідними для визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти. А відтак суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позову за відсутністю передбачених законом підстав для його задоволення.

Обставини ж звернення позивача до відповідача з приводу надання згоди на збереження самочинно збудованих об'єктів, відмови відповідача або відсутності його відповіді не визначені предметом даного спору про визнання права власності. Отже, доводи касатора з цього приводу не підлягають прийняттю до уваги, оскільки оскарження в установленому законом порядку рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування можуть бути предметом окремого спору.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини відсутності прийняття в експлуатацію спірних об'єктів, що передбачено ч. 3 ст. 18 Закону України "Про містобудування", який забороняє експлуатацію неприйнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів. Викладені в касаційній скарзі доводи з цього приводу щодо можливості введення об'єкту в експлуатацію після визнання права власності на цей об'єкт суперечать положенням ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України.

До того ж суд апеляційної інстанції виходив з недоведення позивачем обставин щодо відповідності спірних об'єктів будівельним технічним нормам, встановивши на підставі наданих сторонами доказів обставини такої невідповідності, викладені в мотивувальній частині постанови. Касатором такі висновки суду не спростовані.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.08 у справі №53/20-08 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                                Б.Грек

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                          А.Уліцький