Постанова

від 03.12.2008 по справі 15/274-07-7308

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/274-07-7308

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 грудня 2008 р.                                                                                    № 15/274-07-7308  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГрека Б.М.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуПредставництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

на постановувід 02.09.08 Одеського апеляційного господарського суду

у справі№15/274-07-7308

господарського судуОдеської області

за позовомМалого виробничого підприємства "Експрес"

доПредставництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

провизнання договору оренди продовженим

за зустрічним позовомПредставництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

доМалого виробничого підприємства "Експрес"

провиселення з нежилих приміщень та стягнення 5162,4 грн.

за участю представників сторін

від позивача:Краснієнко Ю.В. –директор

від відповідача:Собітнюк Н.О., дов.

ВСТАНОВИВ:

Мале виробниче підприємство "Експрес" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про визнання продовженим до 16.02.09 укладеного між сторонами договору №177/6 від 16.02.01 оренди приміщення площею 39,2 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 6.

Позов мотивовано наявністю обставин поновлення спірного договору в порядку, передбаченому ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідач проти позову заперечив та заявив зустрічний позов про виселення позивача зі спірного приміщення, стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 2774,72 грн., пені в сумі 243,90 грн. та неустойки в сумі 2143,78 грн.

Зустрічний позов мотивовано посиланням на обставини неналежного виконання позивачем спірного договору оренди та у зв'язку з цим повідомлення його про відсутність у відповідача наміру щодо поновлення спірного договору оренди.

Рішенням від 14.07.08 господарський суд Одеської області (суддя Петрова В.С.) у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов задовольнив у повному обсязі.

Рішення мотивовано відсутністю підстав для визнання спірного договору оренди продовженим у зв'язку з наявністю заперечень відповідача, заявлених у встановлений законом строк, а відтак орендоване приміщення підлягає звільненню через закінчення строку оренди. Також судом встановлено обставини сплати позивачем орендної плати не в повному обсязі як підстави для стягнення заборгованості, пені та неустойки.

Постановою від 02.09.08 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Шевченко В.В. –головуючий, Бєляновський В.В., Мирошниченко М.А.) рішення суду першої інстанції частково скасував і змінив: первісний позов задовольнив у повному обсязі; зустрічний позов задовольнив у частині стягнення заборгованості, а в решті вимог відмовив.

Постанова мотивована недоведеністю отримання позивачем листа відповідача №01-15/774 від 25.06.07 та відсутністю в листі №01-15/245 від 26.02.07 жодних зазначень щодо припинення дії договору в зв'язку з закінченням строку його дії, а відтак наявністю підстав для визнання продовженим спірного договору оренди та безпідставність вимог відповідача щодо виселення та стягнення неустойки. Стосовно відмови в задоволенні вимог про стягнення пені суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що умовами договору не визначений її розмір.

Ухвалою від 23.10.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована наданням судом апеляційної інстанції неправильної правової оцінки обставинам справи щодо повідомлення відповідачем  позивача про відсутність наміру продовжувати спірний договір оренди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та Жовтневою районною адміністрацією укладено договір оренди №177/6 від 16.02.01 (далі –договір №177/6) нежитлового приміщення площею 39,2 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 6 строком до 16.02.03.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.12.03 у справі №9/190-03-6678 вказаний договір оренди визнано продовженим на тих же умовах та на той же строк –до 16.02.05. Також у зв'язку з відсутністю заперечень з боку сторін договір оренди пролонгований до 16.02.07.

Відповідно до рішення Одеської міської ради №56-V від 27.06.06 "Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради  виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси" 01.12.06 між сторонами у справі укладено додаткове погодження до договору оренди, яким здійснено заміну назви орендодавця на відповідача, а також продовжений строк дії договору до 01.06.07. Доводи відповідача щодо непідписання ним вказаного додаткового погодження відхилені судами з огляду на висновки судово-технічної та судово-почеркознавчої експертиз.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач доводить, що вказаний договір оренди є поновленим до 16.02.09 в порядку, передбаченому ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Заперечуючи проти позову, відповідач доводить відсутність підстав для застосування наведених положень закону, посилаючись на здійснення ним повідомлення позивача про відсутність наміру щодо поновлення спірного договору оренди.

Суди дійшли з цього приводу протилежних висновків. Так, суд першої інстанції встановив, що 26.02.07 відповідач звернувся до позивача з повідомленням (вих. №01-15/245) з пропозицією у строк до 01.03.07 погасити заборгованість з орендної плати в сумі 2077,53 грн., сплатити пеню в сумі 60,61 грн. та здати орендоване приміщення його співробітникам з підписанням акту прийому-передачі. Також 25.06.07 відповідач звернувся до позивача з пропозицією (вих. №01-15/774) про розірвання договору оренди, якою повідомив про закінчення строку договору №177/6 та про те, що він не буде продовжуватись на новий строк.

Суд апеляційної інстанції також дослідив вказані докази та дійшов висновку про те, що в листі №01-15/245 від 26.02.07, отримання якого позивачем не заперечується, не йдеться про припинення дії договору оренди у зв'язку з закінченням терміну, на який він був укладений. При цьому судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не надано правової оцінки викладеній у цьому листі пропозиції звільнити орендоване приміщення одночасно зі сплатою заборгованості.

Стосовно листа №01-15/774 від 25.06.07 суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач стверджує про неотримання цього листа, а в матеріалах справи відсутні докази направлення його позивачеві. У зв'язку з викладеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не був своєчасно та належним чином повідомлений про заперечення відповідача щодо продовження договору №177/6.

Проте вказаний висновок суду апеляційної інстанції не заснований на дотриманні вимог ст.ст. 42, 43 ГПК України щодо здійснення судочинства на засадах змагальності та рівності сторін. В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто згідно з цією нормою обов'язок доведення відповідних обставин покладається на кожну зі сторін.

Як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції, ним при вирішенні спору відхилено заперечення відповідача з підстав їх недоведеності, але одночасно визнано доведеними доводи позивача, визначені ним підставою позовних вимог, щодо неотримання відповідних заперечень без зазначення всупереч вимогам ст. 105 ГПК України доказів, що підтверджують такі обставини.

Крім того, прийнявши такі доводи, суд апеляційної інстанції не з'ясував наявність обставин порушення прав позивача на поновлення спірного договору з боку відповідача як підстави для звернення з позовом у даній справі та його задоволення в разі відсутності з боку останнього жодних заперечень з цього приводу, як це доводить позивач.

Зважаючи на те, що судами як першої, так і апеляційної інстанції на підставі певних наданих позивачем на вимогу ст. 33 ГПК України доказів не встановлено обставини щодо відсутності заперечень наймодавця щодо поновлення спірного договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування вимог ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв'язку з недоведеністю передбачених цими нормами обставин.

З огляду на таке правильними є також висновки суду першої інстанції про задоволення вимог зустрічного позову в частині повернення орендованого майна та стягнення неустойки в розмірі 2143,78 грн. відповідно до ст. 785 ЦК України та п. 4.6 договору №177/6. Отже, в цій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.

Стосовно решти вимог зустрічного позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16, ст. 762 ЦК України з позивача на користь відповідача заборгованості в розмірі 2774,72 грн., наявність якої встановлено при розгляді справи та не спростовано позивачем.

В частині ж стягнення з позивача пені в сумі 243,90 грн. суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки пеня як один з видів забезпечення зобов'язання відповідно до ст.ст. 547, 548 ЦК України може бути застосована лише, якщо це встановлено договором або законом. Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" у ст. 1 передбачено встановлення розміру пені за згодою сторін із визначенням лише максимального її розміру, але в договорі №177/6 сторони розмір пені за прострочення орендних платежів не узгодили. Таким чином, у цій частині постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.08 у справі №15/274-07-7308 скасувати в частині висновків про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні вимог зустрічного позову щодо виселення та стягнення неустойки в розмірі 2143,78 грн. В цій частині залишити без змін рішення господарського суду Одеської області від 14.07.08 в даній справі.

3. В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.08 у справі №15/274-07-7308 залишити без змін.

Головуючий                                                                                Б.Грек

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький