Постанова

від 03.04.2012 по справі 2а-1472/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-1472/12/1370   ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 03 квітня 2012 р.                                                                                    № 2а-1472/12/1370   Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді                                                                Мартинюка В.Я. з участю секретаря судового засідання                            Макар Г.В. від позивача –не з'явився, від відповідача - не з'явився,   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства (надалі ПП) «Креа-Тех» до Підрозділу примусового виконання відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови,-          ВСТАНОВИВ:  ПП «Креа-Тех»звернулося в суд з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови від 14.02.2012 року ВП №31206708 про відмову у відкритті виконавчого провадження за ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року у справі №2а-252/11/1370 про застосування заходів забезпечення позову та про зобов'язання виконати ухвалу відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Підставою позовних вимог, на думку позивача, є те, що державним виконавцем було неправомірно відмовлено у відкритті виконавчого провадження щодо виконання ухвали адміністративного суду про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись при цьому на ст.18 та ст.32 Закону України «Про виконавче провадження». Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до вимог ч.1 ст.41 КАС України.            Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного. Як передбачено ст.1 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 року за №606-XIV (з наступними змінами та доповненнями), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Частиною 1 ст.25 вищаневеденого Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Відповідно до ч.2 ст.17 цього ж Закону, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи,   що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної  комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали,  постанови  судів  у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та   справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах,  що  видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових   осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови  державного  виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення  інших органів державної влади,  якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав  людини з урахуванням особливостей,  передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики  Європейського  суду  з   прав   людини". Судом встановлено, що позивач звернувся до органу державної виконавчої служби з приводу примусового виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року у справі №2а-252/11/1370 про застосування заходів забезпечення. Однак, головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 14.02.2012 року винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №31206708, мотивуючи останню тим, що виконавчим документом не встановлено заходів примусового виконання рішення, передбачених ст.32 Закону України «Про виконавче провадження». Також, у своїй постанові головний державний виконавець зазначає про невідповідність виконавчого документу вимогам ст.18 цього ж Закону. Згідно з ч.1 ст.26 даного Закону, державний  виконавець  відмовляє  у  відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення  документів  до виконання; 2) неподання  виконавчого документа,  зазначеного у статті 17 цього  Закону,  та  неподання  заяви  про  відкриття   виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо   рішення,   на   підставі  якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної)  сили,  крім  випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого  документа  до  органу  державної виконавчої  служби  не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання  рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;      7) якщо  виконавчий  документ  повернуто  стягувачу  за  його заявою, крім виконавчих  документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших   передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. З аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження як не встановлення виконавчим документом заходів примусового виконання рішення, передбачених ст.32 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається у своїй постанові головний державний виконавець, законом не передбачено. Що стосується невідповідності виконавчого документу вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», то такі підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження розглядаються судом як формальні, оскільки така невідповідність не перешкоджає проведенню виконавчих дій. Таким чином, суд вважає, що головним державним виконавцем без достатніх правових відмовлено позивачу у відкритті виконавчого провадження та винесено відповідну постанову, а тому така є протиправною та підлягає скасуванню. Як передбачено ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.   Проте, відповідачем не представлено жодних доказів в спростування наведених в позовній заяві обставин. Як наслідок, суд, з метою захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати виконати ухвалу відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» З огляду на викладене, суд приходить до висновку про підставність та обгрунтованість вимог позивача, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю. Окрім того, суд, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 АС України, вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваного акту індивідуальної дії. Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача. Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд – П О С Т А Н О В И В : Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправною та скасувати постанову Підрозділу примусового виконання відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 14.02.2012 року ВП №31206708 про відмову у відкритті виконавчого провадження за ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року у справі №2а-252/11/1370 про застосування заходів забезпечення позову. 3. Зобов'язати Підрозділ примусового виконання відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області виконати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року у справі №2а-252/11/1370 про застосування заходів забезпечення позову відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». 4. Зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунка Підрозділу примусового виконання відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області на користь Приватного підприємства «Креа Тех»(код ЄДРПОУ 36500360), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Коновальця, 103/414, 32 грн. 19 коп. сплаченого судового збору. 5. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. 6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Повний текст постанови виготовлено та підписано 03 квітня 2012 року.                        Суддя                                                                  В.Я.Мартинюк