Рішення

від 18.06.2012 по справі 5017/1233/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2012 р.Справа № 5017/1233/2012

за позовом: малого приватного підприємства фірми «ВОДОЛЕЙ 97»;

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ ТРЕЙД»;

про стягнення 27 759,90 грн.;

Суддя Цісельський О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Орлов В.А. (директор);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, мале приватне підприємство фірма «ВОДОЛЕЙ 97»(далі по тексту -МПП «ВОДОЛЕЙ 97»), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ ТРЕЙД»(далі по тексту -ТОВ «МОНОЛІТ ТРЕЙД») суму основного боргу у розмірі 18 500,00 грн., суму податку на додану вартість у розмірі 3083,33 грн., суму податку на прибуток у розмірі 4 255,00грн., суму інфляції у розмірі 70,30 грн., 3% річних у розмірі 241,77 грн., а всього - 26 150,40грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.04.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі, їй присвоєно № 5017/1233/2012 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні на позовних вимогах наполягає, та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а саме, за його юридичною адресою, підтвердженою Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.04.2012р., про що свідчать корінці про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи, але в судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, своє право на захист не використав.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, суд встановив:

15.05.2012р. між МПП «ВОДОЛЕЙ 97»(Покупець) та ТОВ «МОНОЛІТ ТРЕЙД»(Продавець) було укладено договір купівлі-продажу (Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити Вапно, у кількості 10 т. (Товар), на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 2.1. Договору Продавець зобов'язався у десятиденний строк з моменту отримання заявки та оплати від Покупця, передати товар Покупцю.

Також сторони погодили, що Покупець зобов'язується здійснити оплату Товару у розмірі та строк, згідно розділу 3 Договору, та прийняти Товар від Продавця (п.2.2. Договору). Покупець здійснює 100% передоплату Товару згідно виставленого рахунку (п.3.1. Договору).

Як свідчать матеріали справи на виконання вимог Договору позивачем 31.05.2011р., на підставі заявки №06 від 27.05.2011р. та виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000011 від 27.05.2011р., було здійснено попередню оплату Товару у розмірі 18 500,00 грн.

Однак як зазначає позивач відповідачем прийняті на себе зобов'язання виконані не були у зв'язку із чим 21.10.2011р. МПП «ВОДОЛЕЙ 97»направило на адресу ТОВ «МОНОЛІТ ТРЕЙД»претензію вих. №11, яка отримана відповідачем 21.10.2011р. (а.с. 16).

Приймаючи до уваги те, що відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав та суму боргу не сплатив, позивач 20.12.2011р. знову направив на адресу ТОВ «МОНОЛІТ ТРЕЙД»претензію вих. № 12, яка отримана відповідачем 22.12.2011р. (а.с. 17).

Однак, як зазначив позивач, на час подачі позову відповідач на зазначену претензію відповіді не надав та борг не сплатив.

Відповідно до п. 10.1. Договору у випадку порушення свої зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність, визначену Договором та діючим законодавством України.

За порушення відповідачем прийнятих за Договором зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача суму інфляції у розмірі 70,30 грн., 3% річних у розмірі 241,77 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача суму податку на додану вартість у розмірі 3083,33 грн., суму податку на прибуток у розмірі 4 255,00грн. сплачених МПП «ВОДОЛЕЙ 97»згідно платіжних доручень (а.с. 21-22).

З огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, останній був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом, для захисту своїх порушених прав.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договору, договірні зобов'язання виконувались не своєчасно та не в повному обсязі, тому суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з суми основної заборгованості у розмірі 18 500,00 грн., суму інфляції у розмірі 70,30 грн., 3% річних у розмірі 241,77 грн. підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

В частині вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 3083,33 грн., суми податку на прибуток у розмірі 4 255,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами була погоджена ціна податку на прибуток, позивач товар передав, а відповідач товар прийняв на умовах, визначених у накладних.

Позивач у встановленому законом порядку не надав суду належних та припустимих доказів того, що сторонами було погоджено зміну ціни товару, з урахуванням чого суд дійшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 3083,33 грн., суми податку на прибуток у розмірі 4 255,00грн. задоволенню не підлягає як незаконна та необґрунтована.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги МПП «ВОДОЛЕЙ 97» підлягають частковому задоволенню, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості у розмірі 18 500,00 грн., суму інфляції у розмірі 70,30 грн., 3% річних у розмірі 241,77 грн.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.32,33,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ ТРЕЙД" (65088, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 114, код 36155302) на користь малого приватного підприємства фірми «ВОДОЛЕЙ 97»(65054, м. Одеса, Михайлівська площа, 17, код 24765440) суми основної заборгованості у розмірі 18 500,00 грн., суму інфляції у розмірі 70,30 грн., 3% річних у розмірі 241,77 грн., 1157,84 грн. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.06.2012р.

Суддя Цісельський О.В.