Постанова

від 12.09.2008 по справі 2-а-607/2008

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ

РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул.

Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем

України

12.09.08

Справа №2-а-607/08

Окружний адміністративний суд

Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді     Кушнової 

А.О., при секретарі Дрягіні В.П., розглянув у відкритому судовому

засіданніадміністративну справу 

за позовом  ОСОБА_1       

до  

Головне управління ПФУ в АР Крим 

Управління ПФУ в м. Армянськ АРК             

про зобов'язання до нарахування

недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився.

від відповідача 1 (Головне

управління ПФУ в АР Крим): Проценко І.А., представник, довіреність від

08.01.2008р. №1, у справі 

від відповідача 2 (Управління ПФУ в

м. Армянськ АРК): не з'явився.

Сутність спору: позивач звернулася

до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до

Головного управління ПФУ в АР Крим, Управління ПФУ в м. Армянськ АРК про

зобов'язання до нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної

допомоги як дитині війни за 2006-2007 роки в сумі 2773, 30 копійок.

Ухвалами Окружного

адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.08.2008 року відкрито

провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до

судового розгляду.

          У судове засідання, що відбулося

12.09.08р., позивач та відповідач 2 (Управління ПФУ в                  м. Армянськ АРК) явку

представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду справи

повідомлені належним чином - рекомендованою 

кореспонденцією.

02.09.2008р. до Окружного

адміністративного суду АРК надійшла заява (вх.№1715/п), у якій позивач просить

суд розглянути справу без її участі тому, що не може прибути у судове засідання

у зв'язку із тяжким станом здоров'я.  

Відповідачем 2 про причини неявки

суду не повідомлено, однак, 01.09.2008 року до суду поштою надійшли заперечення

від відповідача 2, які були залучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник

відповідача 1 проти позову заперечував у повному обсязі, подав суду письмові

заперечення, які долучені до матеріалів справи та пояснив, що ГУ ПФУ в АРК  не здійснює функцій призначення пенсій та

безпосереднього фінансування їх виплат, вони лише координують діяльність

підвідомчих органів. Нарахування та виплата пенсій та щомісячної соціальної

допомоги покладені на управління ПФУ в районах, містах, районах в містах АРК. У

той же час, представник відповідача 1 зазначив, що позивачем пропущений

передбачений статтею 99,100 КАС України строк для звернення до суду за захистом

порушених прав, тому відповідач наполягає на застосуванні наслідків порушення

строку та відмові з цих підстав у задоволені позову як за 2006 рік, так і за

2007 рік.  Крім того, представник

відповідача 1 заявив, що в своїй діяльності органи ПФУ керувалися Законом

України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та Законом України «Про

державний бюджет на 2007 рік», тому їх дії є правомірними.  Представник відповідача 1 також зазначив, що

Пенсійний фонд не є належним відповідачем по справі, оскільки жодним законом не

передбачений такий їх обов'язок виплачувати соціальну допомогу, кошти

Пенсійного фонду  використовуються виключно

по призначенню та не можуть бути витрачені на інші цілі.

Відповідач 2 проти позову заперечує

за підставами, зазначеними у письмових запереченнях, які надіслані суду поштою

(отримані судом 01.09.2008р.), позов не визнав у повному обсязі, в письмових

запереченнях заявив про необхідність застосування наслідків пропуску строку

звернення до адміністративного суду. Відповідач 2 зазначає, що жодним законом

не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати цю

соціальну допомогу. Крім того, за  основу

перерахунку не може бути взятий розмір мінімальної пенсії за віком,

встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування", оскільки цей закон визначає розмір мінімальної пенсії

виключно для правовідносин, які регулюються зазначеним законом.

Заслухавши пояснення представника

відповідача 1, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх

сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії

їх соціальної захищеності  шляхом надання

пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України "Про

соціальний захист дітей війни".

Відповідно до статті 1 Закону

України "Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р. № 2195-IV

дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2

вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1

народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом серії ЕС НОМЕР_1,

виданим Армянським МВ ГУ МВС України в АРК 30.07.1997р. (а.с. 6), тобто станом

на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона є

особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має

право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що

підтверджується, тимчасовою довідкою 

НОМЕР_2 від 23.01.06р. (а.с.7), у тому числі на передбачену статтею 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну

допомогу.

Відповідно до ст. 6 Закону України

"Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне

довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується

замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому суд при оцінці

застосування ст. 6 Закону України “Про соціальний статус “дітей війни” виходив

з наступного.

          При визначенні розміру соціальної

державної допомоги за 2006, 2007 роки суд застосовує статтю 6 Закону України

“Про соціальний статус дітей війни” в редакції Закону України від 19.12.2006р.

№489-V з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 09.07.07р.

№6рп/2007, оскільки зупинення дії ст.6 на 2007р., передбачене п.12 ст.71 Закону

України від 19.12.2006р. №489 -V визнано таким, що не відповідає Конституції

України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від

09.07.07р. №6-рп/2007.

Суд, дослідивши матеріали справи та

оцінивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають

частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС

України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та

інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері

публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2

КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,

дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо

таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України

встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті

17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних

чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення суб'єктів владних

повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого

самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює

владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання

делегованих повноважень.

          Відповідно до пункту 1.1. Розділу

1  Положення про головні управління

Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві

та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду

України  від 27.06.2002, № 11-2,

зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899,

головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим,

областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного

фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1

Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у

містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року,

№ 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах

є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з

цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Таким чином, Головне управління

Пенсійного фонду України в АРК, Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК у

відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань

та функцій, встановлених законодавством України, є органами виконавчої влади та

суб'єктами владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2

КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів

владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають

значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно;

розсудливо.

Тому вирішуючи справу стосовно

позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідачів, які є суб'єктами

владних повноважень, здійснити нарахування щомісячної державної соціальної

допомоги, суд зобов'язаний встановити, чи діяли відповідачі на підставі закону,

чи є їх дії обґрунтованими, 

безсторонніми та добросовісними. 

Відповідно до частини 1 статті 28

Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком

встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили

працездатність, визначеного законом.

Згідно з частиною 1 статті 65

Закону України від  20.12.2005, № 3235-IV

"Про Державний бюджет України на 2006 рік" прожитковий мінімум для

осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному

розмірі: з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366

гривень.

Згідно з частиною 1 статті 62

Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на

2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на

2007 рік затверджений у наступному розмірі:з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня

- 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Відповідно до частини 3 статті 62

Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на

2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за

віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України

"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від

09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується

прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом

п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Розглянувши заперечення на позов,

що надійшло поштою від відповідача 2 та заслухавши пояснення відповідача 1, суд

встановив, що відповідачі не погодилися з розрахунком, зробленим позивачем,

оскільки, вважають, що законодавчими актами України не врегульоване питання

розміру мінімальної пенсії за віком для Закону України “Про соціальний захист

дітей війни”,  а суд не може приймати за

основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений статтею 28 Закону

України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",

оскільки він застосується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених

Законом.

Суд вважає, що вказані доводи

відповідачів не можуть бути враховані при вирішенні справи з наступних підстав.

Судом встановлено, що щомісячна

державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” розраховується на підставі мінімальної пенсії за

віком, розмір якої визначений частиною 1 статті 28 Закону України "Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Судом встановлено, що дійсно,

згідно з частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальний

розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,

застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з

цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від

25.03.2005р. № 2505-IV.

Але суд враховує, що згідно з  частиною 4 статті 8 КАС України забороняється

відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти,

неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні

відносини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8

КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права,

відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими

цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд

застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду

з прав людини.

Суд вважає, що правовідносини, що

виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної

соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного

нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян,

закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського

Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на

зобовязання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у

законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія

зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави,

який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку  це надання щорічної грошової допомоги

інвалідам та учасникам війни,  держава чи

орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від

такої політики чи поведінки, оскільки 

схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки. 

Крім того, судом встановлено, що

мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також частиною 3 статті 62

Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на

2007 рік", відповідно до якої  для

визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007

року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність,

збільшений на 1 відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від

15.03.2007 р. № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005

р. № 2505-IV, яким встановлені обмеження щодо частини 3 статті  28 Закону України "Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Тому

відповідно  до принципу дії закону в часі

застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.

Крім того, згідно з частиною 2

статті 65 Закону України від  20.12.2005

№ 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" розміри

державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від

прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та

нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає

право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення

державних соціальних гарантій за Законом України «Про соціальний статус дітей

війни».          

У Прикінцевих положеннях Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» Кабінету Міністрів України було дано

доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення

законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої

нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення

міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх

нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Невиконання цього доручення

суб'єктами владних повноважень, колізії у застосування законодавчих актів не

можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які

встановлені та визнані державою.

На підставі викладеного, суд не

може визнати обґрунтованими доводи представника відповідача 2 про те, що позов

не може бути задоволеним у зв'язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії

за віком, яка має бути підставою для розрахунку щомісячної державної грошової

допомоги.

          Таким чином, розрахунок щомісячної

державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною

формулою:

Щомісячна державна соціальна

допомога за 2006 рік дорівнює 1290,60 гривень

Січень - березень (350 гривень х

30%) х 3 місяця = 315 гривні;

Квітень-вересень (359 гривень х

30%) х 6 місяців = 646,20 гривень;

Жовтень-грудень (366 гривень х 30%)

х 3 місяця = 329,40 гривень

Щомісячна державна соціальна

допомога за 2007 рік дорівнює 1442,70 гривень:

Січень - березень (380 гривень х

30%) х 3 місяця = 342 гривні;

Квітень-вересень (406 гривень х

30%) х 6 місяців = 730,80 гривень;

Жовтень-грудень (411 гривень х 30%)

х 3 місяця = 369,90 гривень.

          Судом встановлено, що розрахунок,

здійснений позивачем по справі, відповідно до якого щомісячна державна

соціальна допомога за 2006 рік дорівнює 1290,60 гривень, за 2007 рік - 1442,70

гривень, не суперечить розрахунку, проведеному відповідно до  статті 6 Закону України “Про соціальний

захист дітей війни”, частині 1 статті 65 Закону України від  20.12.2005, № 3235-IV "Про Державний

бюджет України на 2006 рік", частинам 1, 3 статті 62 Закону України від

19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік",

частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV.

          Судом встановлено, що позивачем за

2006 та  2007 роки не отримувалася

щомісячна державна соціальна допомога дітям війни, що підтверджується

відомостями особового рахунку №110851, що надані відповідачем 2 поштою.

Таким чином, відповідачем

недоплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за 2006

рік в сумі 1290,60грн. та за 2007 рік в сумі 1442,70 грн.

Згідно зі статтею 110 Закону

України  від 20.12.2005 № 3235-IV

"Про Державний бюджет України на 2006 рік" встановлено, що пільги

дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про

соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, у

порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом

Верховної Ради України з питань бюджету.

Відповідно до п. 17 ст. 77 цього

Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом

зупинена на 2006 рік дія  ст. 6 Закону

України "Про соціальний захист дітей війни".

Але судом встановлено, що Законом

України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на

2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України  "Про Державний бюджет України на 2006

рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний

захист дітей війни" на 2006 рік поновлена.

Отже, в 2006 році ніяких перешкод

для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах,

передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей

війни" не існувало.

          Згідно ст. 111 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 році підвищення до

пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону

України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які

є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків

від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього

Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом

зупинена на 2007 рік дія  ст. 6 Закону

України "Про соціальний захист дітей війни".

З'ясовуючи  питання про можливість застосування до

спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”

суд виходить з наступного.

          Відповідно до статті 9 КАС України

суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого

органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і

службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на

підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода

на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші

нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У

разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України,

міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою

України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має

вищу юридичну силу.

          Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19

Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про

незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та

22 Конституції України  не підлягають

застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються

конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які

звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами

прав і свобод.

Фізичним та юридичним особам для

захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України

гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод

людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

          Статтею 1 Конституції України Україна

проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції

України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і

свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а

їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до

статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та

непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав

і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів

не може бути звужений.

          Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими

законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що

є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права,

а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті

68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають

додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими

особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб

ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно

призводить до порушення засад соціальної правової держави.

          Зазначені вимоги до держави викладені

і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі,

яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м.Страсбурзі,

ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до

якої  держава зобов'язана підтримувати

функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень,

докладати зусиль для її поступового посилення.

          Відповідно до частин 2,3 статті 22

Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна

утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 2  статті 

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні

гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані

іншими нормативно-правовими актами. Статтею 1 Закону України "Про

соціальний захист дітей війни» визначено, що під державною соціальною гарантією

розуміється саме встановлений цим Законом мінімальний розмір державної

соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям

війни.

          Зупинення дії положень законів, якими

визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і

свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в

умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

          На підставі статті 8 Конституції України в

Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має

найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на

основі Конституції України і повинні відповідати їх. 

        Таким чином, будь-які

закони, які регулюють  правовідносини

стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний

бюджет на 2007 рік” має відповідати вимогам Конституції та Закону України “Про

соціальний захист дітей війни ”.

          Крім того, встановлений частиною 2

статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України

перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є

вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і

обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами

України, у тому числі Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, та

не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове

регулювання суспільних відносин.

          Отже, встановлення Законом України

“Про Державний бюджет України на 2007 рік” розміру та порядку виплати

щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж

передбачено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”,

обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.

Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права

на отримання щомісячної державної соціальної допомоги пунктом 12 статті

71,  статтею 111 Закону України “Про

Державний бюджет України на 2007 рік” звужено обсяг цього права і водночас

фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування

дітей війни.

          Враховуючи викладене Рішенням

Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 “У справі за

конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті

56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів

7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111

Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні

гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71  Закону України “Про Державний бюджет України

на 2007 рік”.

Суд враховує, що відповідно до

пунктів 5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007року №

6-рп/20075  (справа про соціальні

гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має

преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів

у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей

зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду

України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може

бути оскаржене.

          Таким чином, при визначені розміру

щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006 та 2007 роках

необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, а не положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2007

рік”, які визнані неконституційними, та положеннями Закону України «Про

Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично не позбавили осіб права

отримувати зазначену соціальну допомогу.

Суд визнає, що належним

відповідачем у цій справі є Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК,

виходячи з такого.

За Преамбулою Закону України

"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон,

розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України

про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи,

засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного

пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання

соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових

внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а

також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та

фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування

довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей

та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на

Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір,

акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка

документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування

та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим

використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням

обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних

рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та

інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2.

розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і

районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від

30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від

13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні  управління Пенсійного фонду України в

районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення

(здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

У той же час, судом встановлено, що

відповідно до п. 2.1. розділу 2 Положення "Про утворення головних

управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях,

містах Києві та Севастополі", затвердженого Постановою правління

Пенсійного фонду України  від 27.06.2002,

№ 11-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за

№208/14899  основними завданнями

Головного управління Пенсійного фонду України в АРК є забезпечення у

відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного

забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в АРК не покладені

обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям

війни.  

          Таким чином, суд приходить до

висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до

ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 58 Закону України

"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати

нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є Управління

Пенсійного фонду України в м. Армянськ АРК.

Відповідно до частини 2 статті 11

суд може вийти за межі  позовних вимог

тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод  та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи

до уваги, що позивач пред'явив позов як до Головного управління Пенсійного

фонду України в АРК, так і до Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК,

але заявив позовні вимоги про зобов'язання 

Головного управління Пенсійного фонду України в АРК здійснити

нарахування допомоги, а не Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК, яке

зобов'язано здійснювати зазначені дії, суд вважає можливим в цій частини вийти

за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та

інтересів позивача по справі, та зобов'язати належного відповідача - Управління

Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК здійснити нарахування недоплаченої

щомісячної державної соціальної допомоги 

позивачу.

Судом враховано, що вихід за межи

позовних вимог в такий спосіб також не суперечить правилу, зазначеному частиною

3 статті 52 КАС України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності

в адміністративному процесі, а застосовуються виключно з метою реалізації

завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України. 

Суд не погоджується з доводами

відповідача 2 в тій частині, що він діяв відповідно до Закону України «Про

Державний бюджет України на 2006 рік» у зв'язку з тим, що Законом України від

19.01.2006року дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

була поновлена, тому посилання відповідача 2 на Закон України «Про Державний

бюджет України на 2006 рік», який ці правовідносини не регулював, є

безпідставними.

Суд не погоджується з доводами

відповідача 2 і в тій частині, що всі його дії відповідали Закону України «Про

Державний бюджет на 2007 рік», оскільки положення цього Закону були визнані

Конституційним Судом України неконституційними, тому посилання на такі норми

Закону, як на підставу визнання його дій правомірними, є необґрунтованим.

          Суд також визнає необґрунтованими

доводи відповідачів в частині, що Законом України «Про соціальний захист дітей

війни» не передбачено, який орган зобов'язаний здійснювати виплати, за рахунок

яких коштів, в якому порядку, що звільняє органи Пенсійного фонду України

здійснювати нарахування та виплату щомісячної соціальної державної допомоги.

Зазначені висновки відповідачів не

відповідають ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 58

Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування".

Суд також не погоджується з

доводами відповідачів, що законодавчими актами не передбачено за рахунок яких

коштів необхідно здійснювати виплати, тому що кошти Пенсійного фонду є

цільовими, бюджет формується виключно зі страхових внесків, які

використовуються виключно на виплату пенсій.

Суд приймає до уваги, що статтею 72

Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV передбачено, що джерелами

формування коштів Пенсійного фонду є також кошти державного бюджету та цільових

фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим

Законом. Статтею 113 Закону встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів

Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі

(перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів

Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі,

передбаченому статтею 28 цього Закону, такий дефіцит покривається за рахунок

коштів Державного бюджету України.

Доводи відповідачів, що позов не

підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на

ці виплати, у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань не можуть

бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників

процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних

коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних

правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може

бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання

суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання

своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти

України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент

Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або

неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через

відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої

невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.

Крім того, суд також вважає, що

державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати

борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність

коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1

статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод

людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також

зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа “Жовнер проти

України” від 29.06.2004 року.

Судом встановлено, що доводи

представників відповідачів стосовно пропуску позивачем строків звернення з

позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи

зазначені факти судом встановлено наступне. 

Статтею 99 Кодексу

адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов

може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду,

встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод

чи інтересів.

Наслідки пропущення строків

звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100

Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку

звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні

адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У судовому засіданні представник

відповідача 1 наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до

адміністративного суду як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування

щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, так і стосовно вимог

позивача про нарахування допомоги за 2007 рік.

В позовній заяві позивач просила

відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав,

свобод та інтересів за період  з

01.01.2006 до 31.12.2007 року. Причиною пропуску строку позивач зазначила той

факт, що вона дізналася, що її права порушені відповідачами лише після

оприлюднення Рішення Конституційного Суду України (справа про соціальні

гарантії громадян) від 09.07.2007 року.

Судом встановлено, що Рішення

Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про

соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України

№ 52 від 27.07.2007 року.

Таким чином, позивач повинна була

дізнатися, що її право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за

2007 рік порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення

Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 року.

Приймаючи до уваги, що позивачка

звернулася з позовом до суду  16.07.2008

року, тобто в межах встановленого статтею 99 КАС України річного строку, суд

вважає що заяви відповідачів щодо застосування до позовних вимог позивача  щодо нарахування щомісячної державної

соціальної допомоги за 2007 рік наслідків пропущення строків не підлягають

задоволенню, тому що зазначений строк не був пропущеним.

Отже в цій частини доводи

відповідачів про застосування наслідків пропущення строків звернення з позовом

до суду є необґрунтованими.

У той же час, суд вважає, що

позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду  в частині позовних вимог щодо нарахування

щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік.

Судом встановлено, що пункт 17

статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» був

виключений на підставі Закону України від 19.01.2006 року № 3367-ІV «Про

внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Зазначений Закон набрав чинності

через 10 днів з дня опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України №

10 від 22.03.2006 року, а в Відомостях Верховної Ради України № 19-20 від

19.05.2006 року. Таким чином, позивачка повинна була дізнатися, що її права на

нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше

29.05.2006 року, навіть якщо суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону.

Таким чином, встановлений статтею

99 КАС України річний строк  звернення до

адміністративного суду за захистом права на нарахування допомоги за

січень-квітень 2006 року  закінчився  для позивача 29.05.2007 року, а відповідно за

весь 2006 рік - 31 грудня 2007 року.

Частиною 2 статті 100 Кодексу

адміністративного судочинства України встановлено, якщо суд визнає причину

пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа

розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд не може визнати поважною

причиною пропуску строку звернення до суду за захистом права на отримання

щомісячної державної допомоги за 2006 рік той факт, що позивачка дізналася про

порушення свого права на допомогу за 2006 рік лише після висвітлення пресою вже

оприлюдненого рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, яким

визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік».  Суд враховує, що

положення статей 77, 110 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» не

визнавалися неконституційними, вони взагалі були скасовані самим

законодавцем  19.01.2006 року, тому саме

з цього часу, з урахуванням дати набрання Законом чинності, позивач повинна

була дізнатися про порушення права.

Приймаючи до уваги, що інших

поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом

порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної

допомоги за 2006 рік, позивач суду не надав, суд вважає, що  підстави для поновлення зазначеного строку

відсутні.

Враховуючи, що вимоги позивача про

нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік є обґрунтованими, але

позивачем без поважних причин пропущений 

встановлений статтею 99 КАС України строк звернення до адміністративного

суду за захистом зазначеного порушеного права, в свою чергу, відповідачі

наполягають на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною

1 статті 100 КАС України, суд вважає, що в цій частині позов не підлягає

задоволенню.      

Суд враховує, що рішення, дії

суб'єкта владних повноважень  не можуть

бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому

числі фінансовий, корпоративний інтерес. 

Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних

повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти

себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного

інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта,

визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт

владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо

реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих

результатів.

На підставі викладеного, суд

вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні  щомісячної державної соціальної допомоги у

розмірах, визначених Законом України “Про соціальний захист дітей війни” не

може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень,

безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача

підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94

КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних

повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові

витрати з Державного бюджету України. Відповідно до частини 3 статті 94 КАС

України якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати,

здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Приймаючи до уваги, що суд

задовольнив позовні вимоги частково, суд вважає необхідним стягнути на користь

позивача судовий збір частково в розмірі 1 гривні 70 копійок.

У зв'язку зі складністю справи

судом 12 вересня 2008 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови,

а 16 вересня 2008 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-162 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в м. Армянськ Автономної Республіки Крим нарахувати ОСОБА_1

(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, АДРЕСА_1, рахунки невідомі) щомісячну державну

соціальну допомогу за 2007рік як дитині війни в розмірі 1442 гривні 70 копійок.

3.          В решті позовних вимог відмовити.

4.          Стягнути на користь ОСОБА_1

(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, АДРЕСА_1, рахунки невідомі) з Державного бюджету

України (розрахунковий рахунок 31115095700002; Банк: ГУ ДКУ в АРК Сімферополь;

МФО 824026; Отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, 22090200; ОКПО 34740405)

судовий збір у розмірі 1 гривні 70 копійок.

5.          Після набрання постановою законної

сили за заявою позивача видати виконавчі листи.

Постанова набирає законної сили

через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про

апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

          Якщо після подачі заяви про

апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної

сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення

постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної

Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може

бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів

може бути подана апеляційна скарга.

          Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим                                          Кушнова  А.О.