cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 липня 2012 р. № 2а-3713/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.,
при секретарі Іваськевич С.В.
за участю:
представника позивача -Яремчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Приватного підприємства ВКФ «СБС-ПОСТАЧ»до ДПІ в Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Встановив:
Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «СБС-ПОСТАЧ», звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ в Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 09 квітня 2012 р. № 0002242300/2023 та № 0002252300/2022, та від 04 квітня 2012р. № 0000512230/1552.
Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час те місце судового розгляду справи, клопотань процесуального характеру до суду не надходило. У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченні, вважає, що немає достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій позивачем з зазначеними у акті перевірки контрагентами, просив у задоволенні позову відмовити.
З урахуванням визначених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства строків розгляду справи, суд відповідно до ч.4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за відсутності представника відповідача на основі наявних доказів.
Суд заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності, з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідачем у період з 27.02.2012р. по 02.03.2012р. проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма «СБС-ПОСТАЧ», код за ЄДРПОУ 31291264 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, про що 12.03.2012р. складено акт №536/71/23-1/31291264.
За результатами перевірки та на підставі складеного акту відповідачем 09.04.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0002242300/2023 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 49 816 грн. (основний платіж -43 203грн., штрафні (фінансові) санкції -6 613) та податкове повідомлення-рішення №0002252300/2022 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 32 244 грн. (основний платіж -26 953 грн., штрафні (фінансові) санкції -5 291 грн.), та 04.04.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000512230/1552, яким Підприємству було нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 336,98 грн. за порушення касової дисципліни.
Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень є встановлені перевіркою порушення позивачем:
- вимог п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94р.№334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97р.№283/97-ВР із змінами і доповненнями), п. 138.2. ст.. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ - встановлено заниження податку на прибуток у сумі 43 203 грн., в т.ч. І кв. 2009 року в сумі 2324 грн., І півр. 2009 року в сумі 6435 грн. ( в т.ч. ІІ кв.4111 грн.), 9 міс. 2009 року в сумі 8858 грн. (в т.ч. за ІІІ кв. 2423 грн.), І кв. 2010 року у сумі 2412 грн., І півр. 2010 року в сумі 8156 грн. (в т.ч. за ІІ кв. 5744 грн.), 9 міс. 2010 року в мусі 14064 грн. (в т.ч. за ІІІ кв. 5908 грн.), 2010 рік в сумі 17591 грн. (в т.ч. ІУ кв. 3527 грн.), І кв. 2011 року в сумі12221 грн., ІІ кв. 2011 року в сумі 4533 грн.
- вимог пп.7.2.1, пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок па додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР та вимог п.198.2, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 27 107 грн., в тому числі по періодах: січень 2009 року в сумі 1013 грн., лютий 2009 року в сумі 801 грн., березень 2009 року в сумі 45 грн., квітень 2009 року в сумі 1120 грн., травень 2009 року в сумі 2169 грн., липень 2009 року в сумі 1061 грн., серпень 2009 року в сумі 877 грн., березень 2010 року в сумі 1929 грн., квітень 2010 року в сумі 1926 грн., травень 2010 року в сумі 462 грн., червень 2010 року 2208 грн., вересень 2010 року в сумі 4726 грн., жовтень 2010 року в сумі 2822 грн., лютий 2011 року в сумі 154 грн., березень 2911 року в сумі 1852 грн., квітень 2011 року в сумі 469 грн., травень 2011 року в у сумі 3473 грн.
- вимог п. 3.1., п. 7.39 „Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління НБУ України від 15.12.2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01. 2005р. за № 40/10320 (зі змінами і доповненнями) -відсутність платіжних документів, які підтверджують сплату підприємством готівкових коштів в розмірі 336,98 грн.
Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено господарські операції з ТзОВ «Трейд Опт Торг», ПП. „Євро технік", ПП. „Альфа-Ресурс", ПП «Ново-ком», ПП. „МКМ-Сервіс", ПП. „Авторесурс-Сервіс, ТзОВ «Оріал». Відтак, за висновками акту перевірки позивачем безпідставно завищено валові витрати та неправомірно відображено податковий кредит. Також порушення полягає в тому, що в авансових звітах відсутні належним чином оформлені платіжні документи, які би підтверджували сплату покупцем готівкових коштів: відсутній належним чином оформлений платіжний документ.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
З матеріалів справи судом встановлено отримання позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Опт Торг»видаткових накладних на придбаний товар від 12.01.2009р. №00990, від 26.02.2009р. № 01410, від 12.03.2009р. № 01541, від 24.04.2009р. № 02010, від 30.04.2009р. № 02060, від 21.05.2009р. № 02271, від 06.07.2009р. № 02701, від 14.07.2009р. № 02770, від 31.08.2009р. № 03220, та отримано податкові накладні від 12.01.2009р. №00990, від 26.02.2009р. № 01410, від 12.03.2009р. № 01541, від 24.04.2009р. № 02010, від 30.04.2009р. № 02060, від 21.05.2009р. № 02271, від 06.07.2009р. № 02701, від 14.07.2009р. № 02770, від 31.08.2009р. № 03220.
За придбаний позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Опт Торг»товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Від Приватного підприємства «Євротехнік»позивачем отримано товар по видаткових накладних на придбаний товар від 02.09.2010р. № рн-9-02002, від 21.09.2010р. № рн-9-21001, від 27.10.2010р. № рн-10-2701, від 07.10.2010р. № рн-10-2704, від 06.10.2010р. № рн-10-0601, та отримано податкові накладні від 02.09.2010р. № 9020000002, від 21.09.2010р. № 9210000001, від 27.10.2010р. № 1027000001, від 07.10.2010р. № 1007000004, від 06.10.2010р. № 1006000002.
За придбаний позивачем у Приватного підприємства «Євротехнік»товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Від Приватного підприємства «Альфа-Ресурс» позивачем отримано товар по видаткових накладних на придбаний товар від 17.03.2010р. № рн-3-17002, від 19.04.2010р. № рн-4-19001, від 13.05.2010р. № рн-5130003, від 19.05.2010р. № рн-5190001, від 03.06.2010р. № рн-6-03001, від 18.06.2010р. № рн-6-18001 та отримано податкові накладні від 17.03.2010р. № 3170000006, від 19.04.2010р. № 4190000001, від 13.05.2010р. № 5130000003, від 19.05.2010р. № 5190000001, від 03.06.2010р. № 6030000002, від 18.06.2010р. № 6180000001.
За придбаний позивачем у Приватного підприємства «Альфа-Ресурс» товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Від приватного підприємства «Ново-Ком»позивачем отримано товар по видаткових накладних на придбаний товар від 22.02.2011р. № 782, від 18.03.2011р. № 577, від 06.04.2011р. № 000558 та отримано податкові накладні від 22.02.2011р. № 782, від 18.03.2011р. № 577, від 06.04.2011р. № 558.
За придбаний позивачем у приватного підприємства «Ново-Ком»товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Від приватного підприємства «МКМ-Сервіс»позивачем отримано товар по видатковій накладній на придбаний товар від 09.02.2011р. № рн-090003 та отримано податкову накладну від 09.02.2011р. № 2090012.
За придбаний позивачем у приватного підприємства «МКМ-Сервіс»товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Від приватного підприємства «Авторесурс-Сервіс»позивачем отримано товар по видатковій накладній на придбаний товар від 13.03.2011р. № рн-3-11007 та отримано податкову накладну від 11.03.2011р. № 260.
За придбаний позивачем у приватного підприємства «Авторесурс-Сервіс»товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Від товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал»позивачем отримано товар по видаткових накладних на придбаний товар від 13.05.2011р. № 592, від 13.05.2011р. № 593, та отримано податкові накладні від від 13.05.2011р. № 592, від 13.05.2011р. № 593.
За придбаний позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал»товар позивач здійснив оплату.
Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей.
Також судом з матеріалів справи встановлено, що Підприємство займається торгівлею товарами промислового призначення. У позивача є офісні приміщення, приміщення для тимчасового зберігання товару, орендований транспорт, працівники. Відбулася подальша реалізація позивачем товарів, придбаних у перелічених вище контрагентів, внаслідок чого ним було отримано дохід, задекларовано зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, та сплачено відповідні податки до бюджету.
Правочини, що укладаються позивачем з контрагентами вчиняються у спрощений спосіб. Так, відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
Щодо твердження відповідача про необхідність наявності товарно-транспортних накладних в якості первинних документів, наявність яких свідчить про отримання послуг з перевезення та реального отримання товару, суд зазначає наступне.
Як вбачається з преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997р. №363 «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» , на який посилається Відповідач, Правила, затверджені цим наказом, розроблені для виконання цілої низки нормативно - правових актів, спрямованих на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю. Тобто, дотримання Правил, зокрема, вимога про наявність товарно-транспортної накладної під час перевезення вантажів є обов'язковою для перевізників. За таке порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами Автотранспортною інспекцією, які здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення вантажів. Правила, розроблені Мінтрансом України, стосуються виключно порядку здійснення перевезення вантажів та не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку .
Крім того, відсутність товарно-транспортної накладної у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами.
Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до ст. 138.2 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.
Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ «Трейд Опт Торг», ПП. „Євро технік", ПП. „Альфа-Ресурс", ПП «Ново-ком», ПП. „МКМ-Сервіс", ПП. „Авторесурс-Сервіс, ТзОВ «Оріал»щодо придбання та продажу товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.
Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».
Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.
Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.
Згідно з п. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дата отримання податкової накладної.
У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).
У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).
Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Трейд Опт Торг», ПП. „Євро технік", ПП. „Альфа-Ресурс", ПП «Ново-ком», ПП. „МКМ-Сервіс", ПП. „Авторесурс-Сервіс, ТзОВ «Оріал»відбулися господарські операції, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.
Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Слід зазначити, що відповідач не надав жодних доказів звернення до суду із позовом про визнання недійсними правочинів укладених позивачем з ТзОВ «Трейд Опт Торг», ПП. „Євро технік", ПП. „Альфа-Ресурс", ПП «Ново-ком», ПП. „МКМ-Сервіс", ПП. „Авторесурс-Сервіс, ТзОВ «Оріал», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Трейд Опт Торг», ПП. „Євро технік", ПП. „Альфа-Ресурс", ПП «Ново-ком», ПП. „МКМ-Сервіс", ПП. „Авторесурс-Сервіс, ТзОВ «Оріал»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Трейд Опт Торг», ПП. „Євро технік", ПП. „Альфа-Ресурс", ПП «Ново-ком», ПП. „МКМ-Сервіс", ПП. „Авторесурс-Сервіс, ТзОВ «Оріал».
Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних правочинів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».
В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент вчинення правочинів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Також судом встановлено наявність платіжних документів, що підтверджують суму понесених витрат по авансових звітах АО-0000030 від 21.05.2009 р. на суму 94,80 грн., АО-0000078 від 18.12.2009 р. на суму 101,00 грн., АО-0000030 від 26.08.2010 р. на суму 41,20 грн., АО-0000023 від 30.08.2011 р. на суму 99,98 грн.. Усі платіжні документи датовані тією ж датою, що й авансові звіти.
Відповідно до п 3.1. наведеного вище Положення - касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.
Згідно з п. 7.39. Положення „Під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження."
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Таким чином сукупність вищенаведених встановлених судом обставин підтверджено належними та допустимими доказами, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 824,57 грн., відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Постановив:
Позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в шевченківському районі від 04.04.2012 року №0000512230/1552, від 09.04.2012 року №0002242300/2023 та №0002252300/2022.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства ВКФ «СБС-ПОСТАЧ» 824,57 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Суддя Р. Брильовський
Повний текст постанови виготовлений 09.07.2012 року.
Суд | Львівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.07.2012 |
Оприлюднено | 13.07.2012 |
Номер документу | 25137546 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Брильовський Роман Михайлович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Брильовський Роман Михайлович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Брильовський Роман Михайлович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні