Ухвала

від 06.05.2014 по справі 2а-3713/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2014 року Справа № 9104/138058/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства ВКФ ,,СБС-Постач" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

27 квітня 2012 року приватне підприємство ВКФ ,,СБС-Постач" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції (ДПІ) у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України за № 0002242300/2023 від 09 квітня 2012 року, № 0002252300/2022 від 09 квітня 2012 року та № 0000512230/1552 від 04 квітня 2012 року.

Постановою від 03 липня 2012 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій підприємства позивача з його контрагентами.

За таких обставин, податковий орган вважає правомірним нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що за наслідками позапланової виїзної документальної перевірки ПП ВКФ ,,СБС-Постач" ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийняла податкові повідомлення-рішення: - №0002242300/2023 від 09 квітня 2012 року про збільшення підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 49 816,00 грн. (43 203,00 грн. основного платежу та 6613,00 штрафних (фінансових) санкцій);

- №0002252300/2022 від 09 квітня 2012 року про збільшення підприємству грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32 244,00 грн. (26 953,00 грн. основного платежу та 5291,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

-№ 0000512230/1552 від 04 квітня 2012 року, яким застосувала до підприємства штрафні (фінансові) санкції в сумі 336,98 грн. за порушення касової дисципліни.

Висновки податкового органу базуються на тому, що підприємство позивача порушило вимоги п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.2. ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 43 203,00 грн..

Крім того, на порушення вимог пп.7.2.1, пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України ,,Про податок па додану вартість", п.198.2, ст.198 Податкового кодексу України позивач допустив заниження податку на додану вартість на загальну суму 26 953,00 грн..

Також в акті зафіксоване порушення позивачем вимог п. 3.1, п. 7.39 „Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", а саме: відсутність платіжних документів, які підтверджують сплату підприємством готівкових коштів в розмірі 336,98 грн..

Зазначені порушення, на думку податкового органу, полягають у тому, що позивач не підтвердив документально господарські операції з ТзОВ ,,Трейд Опт Торг", ПП „Євро технік", ПП „Альфа-Ресурс", ПП ,,Ново-ком", ПП „МКМ-Сервіс", ПП „Авторесурс-Сервіс", ТзОВ ,,Оріал". Крім того, в авансових звітах відсутні належним чином оформлені платіжні документи, які би підтверджували сплату покупцем готівкових коштів: відсутній належним чином оформлений платіжний документ.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що операції з придбання підприємством позивача у контрагентів товарів мали реальний характер а тому позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми сплачених коштів, а до податкового кредиту суми ПДВ по вказаних господарських операціях.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.

Так, ч. 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні приписи містили пп.7.2.1, пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України ,,Про податок па додану вартість", чинного до 01.01.2011 року.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні приписи містили п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств", чинного до 01.04.2011 року.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що господарські операції підприємства позивача з ТзОВ ,,Трейд Опт Торг", ПП „Євро технік", ПП „Альфа-Ресурс", ПП ,,Ново-ком", ПП „МКМ-Сервіс", ПП „Авторесурс-Сервіс", ТзОВ ,,Оріал" з придбання товарів мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними документами, бухгалтерськими проведеннями.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам пп.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України ,,Про податок па додану вартість", п. 201.1 ст. 201 ПК України податковим органом не спростовується.

Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей, оплата за отриманий товар проведена повністю, що підтверджується платіжними документами та не заперечується відповідачем.

Придбаний товар відображений позивачем у бухгалтерському обліку бухгалтерськими проведеннями: ДТ 28 КТ 631, ДТ 641 КТ 631 та використаний у власній господарській діяльності - реалізований іншим суб'єктам господарської діяльності та відображений в податкових зобов'язаннях.

На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтва платників ПДВ.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат коштів на придбання товарів по вказаних господарських операціях та сплачених у вартості товарів сум ПДВ - до складу податкового кредиту.

Виходячи з викладеного апеляційний суд визнає вірними та обгрунтованими висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 квітня 2012 року за №0002242300/2023 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 49 816,00 грн. та №0002252300/2022 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32 244,00 грн..

Пунктом 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку від 15.12.2004 року № 637 передбачено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до п. 7.39 вказаного Положення під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Статтею 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95 ,,Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" установлено, що за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі сплачених коштів.

Суд першої інстанції встановив наявність платіжних документів, що підтверджують суму понесених витрат по авансових звітах АО-0000030 від 21.05.2009 р. на суму 94,80 грн., АО-0000078 від 18.12.2009 р. на суму 101,00 грн., АО-0000030 від 26.08.2010 р. на суму 41,20 грн., АО-0000023 від 30.08.2011 р. на суму 99,98 грн.. Усі платіжні документи датовані тією ж датою, що й авансові звіти.

Таким чином, податковий орган не довів наявності у позивача порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а тому суд першої інстанції правомірно визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення за № 0000512230/1552 від 04 квітня 2012 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 336,98 грн. за порушення касової дисципліни.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі № 2а-3713/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Л.Я. Гудим