Постанова

від 21.06.2012 по справі 2а-1670/538/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/538/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лазаренко У.І.,

за участю:

представника позивача - Фісун Є.Е.

представника відповідача - Гриценко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства фірми "Спецсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

31 січня 2012 року Приватне підприємство фірма "Спецсервіс" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень.

Позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Полтаві №0002862301 від 11.11.2011 року та податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Полтаві №0002052301 від 23.08.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог посилався на незгоду з висновками ДПІ у. Полтаві про порушення позивачем п.п.4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 344 616 грн. та завищено податок на прибуток у четвертому кварталі 2010 року на суму 8 579 грн., п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.4.1 ст4, п.5.1, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 23 903 грн. та завищено податок на додану вартість за жовтень 2010 року на суму 6 863 грн., ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦКУ в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснені при придбанні та продажу товарів (послуг) з контрагентами, в результаті чого завищено валові доходи та завищено валові витрати з податку на прибуток в сумі 2 597 850 грн., завищено податкове зобов'язання та завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 519 570 грн.

Свою незгоду з вищевказаним позивач мотивував тим, що заборгованість в сумі 7 995 223 грн. за векселем, переданим ТОВ "Гелікон - Плюс " не можливо вважати безповоротною фінансовою допомогою та відносити її до валового доходу за відповідний звітний період в силу того, що, відповідно до п.п.1.22.1 п.122 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", заборгованість такою можливо вважати лише після закінчення строку позовної давності. Тому, як на думку позивача, оскільки строк пред'явлення векселя, виданого платником податку на користь ТОВ "Гелікон - Плюс" настає з дати погашення за векселем, а саме з 10.11.2009, то і початок перебігу позовної давності повинен обчислюватись з цієї ж дати. Крім того, главою 19 розділу V ЦКУ не передбачено ліквідацію контрагента по договору як підставою закінчення строку позовної давності. Посилався на хибність висновків щодо нікчемності правочинів, укладених з ТОВ "ТД "Імекс Трейд Плюс", ТОВ "Сантафек СГ", ТОВ "НВП "Діонея" в силу відсутності у останніх основних фондів та трудових ресурсів для здійснення господарських операції, а також відсутності на меті реального настання правових наслідків, передбачених договором. Позивач наголошував, що реальність та товарність оподаткованих господарських операцій із зазначеними контрагентами підтверджено відповідними первинними бухгалтерськими документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, про проведені операції підприємство вчасно подавало звітність до податкового органу та в сумі перевірених господарських операцій сплачено всі податкові зобов'язання. Відтак, як на думку позивача, винесені відповідачем податкові повідомлення - рішення є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях та висновках перевірки Любомльської МДПІ, що не можливо вважати за належний доказ, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

21 березня 2012 року до суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, згідно якої позивач просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2011 року № 0002862301 та від 23 серпня 2011 року № 0002052301 та стягнути на його користь 2326,00 грн. понесених ним судових витрат.

В судовому засіданні 04.05.2012 року судом допущено заміну позивача на його правонаступника, а саме, протокольною ухвалою суду здійснено заміну позивача - Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні.

У наданих суду письмових запереченнях зазначав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Приватне підприємство фірма "Спецсервіс" зареєстроване розпорядженням Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 04.02.2002 року №65-р., свідоцтво про державну реєстрацію від 26.08.2008 року, ідентифікаційний код 31879117.

Перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 22.02.2002 року та є платником податку на додану вартість з 26.02.2002 року.

Працівниками ДПІ у м. Полтаві на підставі направлень № 1146, № 1149, № 1158, № 1150, № 1147, № 1148, було проведено планову виїзну перевірку ППФ "Спецсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 05.08.2011 року № 6270/23-1/31879117, яким зафіксовано зокрема порушення позивачем п.п.4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 344 616 грн. та завищено податок на прибуток у четвертому кварталі 2010 року на суму 8 579 грн.; п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.4.1 ст4, п.5.1, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 23 903 грн. та завищено податок на додану вартість за жовтень 2010 року на суму 6 863 грн. та ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦКУ в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснені при придбанні та продажу товарів (послуг) з контрагентами, в результаті чого завищено валові доходи та завищено валові витрати з податку на прибуток в сумі 2 597 850 грн., завищено податкове зобов'язання та завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 519 570 грн.

Підстава, порядок проведення перевірки та дії під час її проведення позивачем не оскаржуються.

За наслідками розгляду вказаного акту Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 23 серпня 2011 року № 0002052301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 18 416,00 грн. (в т.ч. за основним платежем на суму 17040,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1376,00 грн.);

- від 11 листопада 2011 року № 0002862301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 266 895,00 грн. (в т.ч. за основним платежем на суму 215474,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 51 421,00 грн.).

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими-повідомленнями рішеннями оскаржив їх до Державної податкової служби України. Рішенням ДПС України від 12 січня 2012 року № 785/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення.

З вимогою про визнання недійсними та скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суд виходить із наступного.

Згідно з пунктом 4.1 ст. 4 Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 4.1.1. валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктами 5.3.2 та 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на: придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону /п.п. 5.3.2/ та будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Преамбулою Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З огляду на наведені положення Закону №168/97-ВР для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених (нарахованих) в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

У частині 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що 02 лютого 2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "Торговий дім "Імекс Трейд Плюс" (Виконавець) укладено договір виконання робіт № 0202-11Р. За умов якого Замовник доручає виконати і зобов'язується прийняти та оплатити замовлені роботи, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати їх згідно наданих замовником технічних завдань. Згідно технічного завдання виконавець має виконати розрахунки для підбору величин депресії на продуктовий пласт, необхідний для руйнування кольматаційної зони.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Торговий дім "Імекс Трейд Плюс" з виконання робіт, останнім виписані наступні первинні бухгалтерські документи: податкові накладні № 14 від 28.02.2011 року, № 2 від 03.02.2012 року, накладну № 6 від 03.02.2011 року. За результатами здійснення вказаної господарської операції між ТОВ "Торговий дім "Імекс Трейд Плюс" та ПП фірма "Спецсервіс" 28.02.211 року підписано акт № 1 завдання - приймання послуг за Договором № 0202-11Р від 02.02.2011 року. Крім того, позивачем до суду надано акт на списання хімреактивів, витяг з журналу довіреностей та товарно-транспротну накладну № 0207 від 07.02.2011 року на підтвердження транспортування хімреактивів.

28.01.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Торговий дім "Імекс Трейд Плюс" (Продавець) укладено договір № 0105-11 П, за умов якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору хімреагенти, матеріали та обладнання згідно виданих накладних продавця, які є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Торговий дім "Імекс Трейд Плюс" з придбання хімреагентів, останнім виписані наступні первинні бухгалтерські документи: податкову накладну № 4 від 04.03.2011 року, та накладну № 4 від 04.03.2011 року.

На підтвердження транспортування та використання придбаних хімреагентів позивачем суду надано товарно-транспортну накладну № 2708 від 27.07.2011 року та акти на списання хімреактивів від 31.07.2011 року, 30.06.2011 року, 31.05.2011 року, 28.02.2011 року.

Крім того, 29.04.2009 року між позивачем (замовник) та ТОВ "НВП Діонея" (виконавець) укладено договір № 02/04-09, за умов якого виконавець передає, а замовник приймає і оплачує продукцію, роботи або послуги, відповідно до специфікацій або актів, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "НВП Діонея", останнім виписані наступні первинні бухгалтерські документи: податкові накладні № 27/1 від 27.11.2009 року, № 35 від 03.08.2010 року, та накладну № 35 від 03.08.2010 року. Крім того, ПП фірма "Спецсервіс" та ТОВ "НВП Діонея" 27.11.2009 року було підписано акт прийому-здачі робіт № 01/11 та надано суду витяг з журналу доручень.

На підтвердження транспортування придбаного товару позивачем суду надано товарно-транспортну накладну № 0308 від 20.08.2010 року.

Позивачем у ТОВ "Сантафек СГ" було придбано метанову кислоту, на підтвердження чого позивачем суду надано видаткову накладну № 0809-1 від 08.09.2010 року, податкову накладну № 38 від 07.09.2010 року та товарно-транспортну накладну № 0809 від 09.09.2010 року.

На підтвердження оплати за отримані послуги та придбані товари позивачем суду надано копії банківських виписок.

Посилання відповідача щодо не відображення контрагентами ПП фірма "Спецсервіс" сум податкових зобов'язань у податковому обліку, а отже неможливості підтвердження сум віднесених позивачем до валових витрат та податкового кредиту судом оцінюються критично у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язок платника податків по здійсненню контролю за дотриманням податкового законодавства та сплатою його контрагентами податків до бюджету, а отже платник податків не може нести відповідальність за порушення допущені його контрагентами.

10.11.2008 року між позивачем та ТОВ "Гелікон-Плюс" укладено договір про погашення заборгованості № 02/11-08, за умов кого ПП фірма "Спецсервіс" в рахунок заборгованості за отримані матеріали передає, а ТОВ "Гелікон-Плюс" приймає простий вексель на суму 795 222,73 грн. На підтвердження передачі векселя суду позивачем надано акт прийому-передачі векселя від 10.11.2008 року, згідно якого векселедавець (позивач) передав, а векселеотримувач (ТОВ "Гелікон-Плюс") прийняв простий вексель Серія АА № 1164241 на суму 795222,73 грн.

На підтвердження здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ "Гелікон-Плюс" по придбанню товарів суду надано накладні № 01.08-8 від 01.08.2008 року, № 03.07-5 від 03.07.2008 року та податкові накладні № 01.08-8 від 01.08.2008 року, № 03.07-5 від 03.07.2008 року.

Придбаний у ТОВ "Гелікон-Плюс" товар в подальшому був реалізований ТОВ "НВП "Технотерра", що підтверджується наявними в матеріалах справи договором № 02/11-07 від 05.11.2007 року, актом приймання-передачі № 805 від 03.08.2008 року, довіреністю від 01.07.2008 року, накладною № 55 від 04.07.2008 року, специфікаціями № 1 від 04.01.2008 року, № 2 від 10.03.2008 року, № 3 від 01.04.2008 року, № 4 від 08.05.2008 року, № 5 від 02.06.2008 року, № 6 від 04.07.2008 року, № 7 від 03.08.2008 року.

В подальшому вказаний простий вексель було пред'явлено до оплати ТОВ "Дніпро-сервіс плюс", а позивачем за цим векселем було сплачено кошти в сумі 186000.00 грн. на підтвердження чого суду надано акт пред'явлення векселя до оплати від 01.06.2011 року, лист № 100403 від 10.04.2012 року на ім'я директора ПП фірма "Спецсервіс" Мороза В.М. у якому ТОВ "Дніпро-сервіс плюс" повідомляє, що вказаний простий вексель отримано ним за результатами взаєморозрахунків з контрагентами та графік погашення заборгованості затверджений ТОВ "Дніпро-сервіс плюс" та ПП фірма "Спецсервіс".

Судом критично оцінюються посилання представника відповідача на те, що виданий позивачем вексель є безнадійною фінансовою допомогою у зв'язку з визнанням постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2008 року ТОВ "Гелікон-Плюс" банкрутом у зв'язку з наступним.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ст.4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", видавати переказні і трості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, обов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

За визначенням, що міститься у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України "Пpo оподаткування прибутку підприємств", безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною собою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

За змістом частини третьої статті 4 Закону України "Про обіг векселів у Україні" у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Отже, з моменту видачі позивачем векселя № 1164241 кредиторові - ТОВ "Гелікон-Плюс" - зобов'язання позивача з оплати поставленого йому названим постачальником товару припинилися та виникли зобов'язання сплатити за цим векселем.

Відповідно до статті 11 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України від 06.07.1999 № 826-ХІV, будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. ці положення згідно Уніфікованого Закону стосуються і простого векселя.

Статтею 16 цього Закону визначено, що власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів.

Відповідно до статті 77 Закону, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо індосаменту.

Крім того, стосовно доводів відповідача щодо спливу строку позовної давності по названим векселям, суд зазначає наступне. Згідно приписів статті 70 Уніфікованого Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають із переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат". Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов.

За таких обставин відсутні підстави для кваліфікації заборгованості позивача за векселем Серія АА № 1164241, виданим за поставлені йому товари, як безповоротної фінансової допомоги.

Одже факт ліквідації векселедержателя не впливає на вексельні зобов'язання, оскільки вексель як актив не втрачає своєї правової сили та може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за цим векселем. До того ж податковим органом не було встановлено факту залишення у ліквідованого контрагента позивача вказаного векселя без його подальшої передачі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковий орган безпідставно ставив під сумнів реальність та товарність вказаних договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, а позивач просить визнати їх недійсними, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтава № 0002862301 від 11.11.2011 року та № 0002052301 від 23.08.2011 року.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства фірми "Спецсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 11 листопада 2011 року № 0002862301 та від 23 серпня 2011 року № 0002052301.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства фірми "Спецсервіс" витрати зі сплати судового збору в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2012 року.

Суддя Р.І. Молодецький