Постанова

від 21.06.2012 по справі 2а-1067/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 червня 2012 року № 2а-1067/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визанння протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2011р. №0008532653, №0000912303

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва державної податкової служби, (далі - відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0008532653, №0000912303 від 31.08.2011 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки відповідача, викладені в Акті про результати документальної виїзної планової перевірки позивача є помилковими, оскільки під час здійснення господарських операцій з контрагентами позивачем не допущено порушень вимог законодавства, добросовісно виконано усі передбачені законодавством України умови для формування податкового кредиту, правомірно сформивано валові витрати, здійснено оплату за отриманий товар та надані послуги, використано отримані від контрагентів товар та послуги у власній господарській діяльності для отримання прибутку, що підтверджується належно оформленими документами, в силу чого у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, просив позов задовольнити.

Також представник позивача звертав увагу суду, що відповідач неправомірно дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки відповідач некоректно застосував норми Закону України «Про інформацію»та не врахував Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 р. у справі №2а-3307/11/2670 (Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р у справі №2а-3307/11/2670 зазначена Постанова залишена без змін) (надалі -Постанова №2а-3307), якою, зокрема, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва зареєструвати та провести по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Батир Менеджмент» (контрагента позивача)податкові декларації з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень та серпень 2010 року.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обгрунтовано та правомірно, оскільки позивачем під час проведення перевірки не були надані підтверджуючі документи (звіти про проведенні інформаційно-консультаційні послуги) в яких містяться дані, які підтверджують проведені консультаційні послуги, а тому, неможливо підтвердити понесені позивачем витрати. Відповідач також звертав увагу суду на те, що згідно з базою даних «АІС співставлення ПЗ та ПК» контрагентом позивача ТОВ «Батир Менеджмент»(код ЄДРПОУ 35033946) не задекларовано та не відображено податкові зобов'язання по позивачу на загальну суму ПДВ 546085,20 грн.

В судове засідання 12.06.2012 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" зареєстровано 17.04.2008 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, взято на податковий облік Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля пальним, складське господарство, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, виробництво продуктів нафтоперероблення, оптова торгівля паливом, здавання в оренду власного нерухомого майна.

Відповідачем була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.04.2008р. по 31.03.2011 р., за результатами якої відповідачем було складено Акт № 4219/23-322/35823120 від 12.08.2011р. (надалі - Акт перевірки).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 75099 гривень, в т.ч. за 3 квартали 2009 року на суму 72512 грн., за 2010 рік на суму 2587 грн., та вимоги пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7, пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 546447 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2009 року на суму 30 грн., за грудень 2009 року на суму 31 грн., за лютий 2010 року на суму 46 грн., за березень 2010 року на суму 30 грн., за квітень 2010 року на суму 225 грн., за травень 2010 року на суму 247046,3 грн., за червень 2010 року на суму 136215,6 грн., за липень 2010 на суму 85198,67 грн., за серпень 2010 року на суму 77624,63 грн..

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000912303 від 31.08.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 683059,00 грн., з яких за основним платежем на 546447,00 грн. та за штрафними санкціями на 136612,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0008532653 від 31.08.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 93874,00 грн., з яких за основним платежем 75099,00 грн. та за штрафними санкціями 18775,00 грн.

08.09.2011 року позивачем булі оскаржені, вказані вище, податкові повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації м. Києва. Державна податкова адміністрація м. Києва Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 07.11.2011 року №10736/10/25-114 (надалі -Рішення ДПА м. Києва) частково задовольнила скаргу позивача, а саме: скасувала податкове повідомлення-рішення №0000912303 в частині сплати 60391,00 грн. грошового зобов"язання по ПДВ і 15097,75 грн. штрафної санкції, а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін; залишила без змін податкове повідомлення-рішення №0008532653.

14.11.2011 року позивачем було оскаржено податкові повідомлення-рішення №0008532653, №0000912303 від 31.08.2011 р. в Державній податковій адміністрації України. Рішенням про результати розгляду скарги від 12.01.2012 №621/6/10-2115 Державна податкова служба України залишила без змін податкові повідомлення-рішення 0008532653, №0000912303 від 31.08.2011 р. з урахуванням Рішення ДПА м. Києва, а скаргу -без задоволення.

Судом встановлено, що 31.10.2008 р. між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі -ФОП ОСОБА_1) укладений договір №08/10/01, відповідно до п.1.1. якого, ФОП ОСОБА_1 зобов"язаний надавати позивачу консультаційні послуги з питань комерційної діяльності та управління.

01.11.2008 р. між вказаними сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, у якій сторони домовились викласти у новій редакції пункт 4.1. вказаного договору, а саме, визначити абонентську плату за надання послуг по договору у розмірі 32100,00 грн. в місяць та визначити, що за організацію, підготовку та участь в укладанні комерційного договору ФОП ОСОБА_1 отримує винагороду в розмірі 11,75% від суми укладеного договору.

На виконання умов договору №08/10/01 були виписані рахунки-фактури від 29.11.2010 р. всього на загальну суму 290048,00 грн., складені акти прийому-передачі послуг від 29.01.2009 р., від 26.02.2009 р., від 30.03.2009 р., та сума 290048,00 грн. була включена позивачем до валових витрат та відображена у Декларації про прибуток підприємства за перше півріччя 2009 року.

Представник позивача надав письмові пояснення щодо господарських відносин позивача із ФОП ОСОБА_1, з яких вбачається, що вказаний договір було укладено у зв"язку з тим, що позивач на реалізацію основного виду діяльності мав намір придбати базу для зберігання та реалізації нафтопродуктів і з цією метою як фахівця було залучено ФОП ОСОБА_1

Наслідком співпраці позивача із ФОП ОСОБА_1 в рамках вищевказаного договору було отримання інформації, необхідної позивачу для здійснення господарської діяльності та укладення ряду договорів купівлі продажу із концерном "Техвоєнсервіс" нерухомого майна у місті Бахмач Чернігіської області.

На підтвердження зазначеного, представником позивача надано роздруківки листування електронною поштою та документи і інформацію, що надавалась ФОП ОСОБА_1, а також договори купівлі-продажу нерухомого майна та витяги про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Судом встановлено, що 26.11.2010 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір постачання нафтопродуктів №16/Н-10 та додаткова угода №1 до нього (надалі -Договір №16/Н-10), відповідно до умов яких позивач зобов"язувався передати у власність, а ФОП ОСОБА_1 зобов"язувався прийняти та оплатити нафтопродукти всього на загальну суму 290048,40 грн. Факт виконання позивачем обов"язків за даним договором та додатковою угодою підтверджується видатковою накладною №РН-0000796 від 01.12.2010 р., товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) №806/1, №806/2 та №806/3 від 01.12.2010 р.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх обов"язків за договорами №16/Н-10 та №08/10/01 між позивачем та ФОП ОСОБА_1 10.12.2010 р. була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 290048,00 грн..

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, (надалі -ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості наданих консультаційних послуг з питань комерційної діяльності та управління у розмірі 290048 грн. згідно договору №08/10/01 на підставі актів виконаних робіт.

Судом встановлено, що позивачем щомісячно проводилась інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, згідно з даними якої сума надлишку понад норму природного убутку паливно-мастильних матеріалів за липень 2010 та вересень 2010 року складає 10347 грн.

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 11.12 Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. №69, виявлені надлишки відносять на збільшення даних обліку відповідних матеріальних цінностей. У бухгалтерському обліку таку операцію відображають проведенням Д-т рахунків запасів, К-т рахунка 719 "Інші доходи операційної діяльності". Наприкінці звітного періоду суму, відображену на рахунку 719, списують у кредит рахунка 791 "Результат основної діяльності"

В силу чого, якщо внаслідок інвентаризації були виявлені надлишки, то вартість таких запасів при взятті їх на облік у бухгалтерському обліку, у податковому обліку має бути враховано при перерахунку балансової вартості запасів.

Відповідно до п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач неправомірно не включив до складу валових доходів суму надлишків понад норму природного убутку паливно-мастильних матеріалів за липень, вересень 2010 року в розмірі 10347 грн.

Судом встановлено, що 14.05.2010 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Батир Менеджмент», (далі ТОВ "Батир Менеджмент"), був укладений договір №1/14-05, відповідно до п.1.1. якого ТОВ «Батир Менеджмент» зобов"язується передати у власність позивача, а позивач зобов"язується прийняти й оплатити нафтопродукти відповідно до умов даного договору та додатків до нього. До даного договору були підписані додаткові угоди №1 від 17.05.2010 р., №2 від 27.05.2010 р., №3 від 28.05.2010 р., №4 від 22.06.2010 р. та №5 від 24.06.2010 р щодо поставок нафтопродуктів. Факт поставки товарів підтверджується відповідними видатковими накладними, залізничними накладними та податковими накладними, дослідженими судом.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ "Батир Менеджмент"(код ЄДРПОУ 35033946) був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість та мав належний обсяг правосуб"єктності для здійснення господарських правовідносин.

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов"язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит, відповідно до зазначеної норми Закону, виникло по факту отримання податкових накладних. Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту: у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів; та у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що на час проведення перевірки ТОВ «Батир Менеджмент»не задекларовано та не відображено податкові зобов"язання по позивачу на загальну суму ПДВ 546085,20 грн., в т.ч. за травень 2010 року на суму 247046,3 грн., за червень 2010 року на суму 136215,6 грн., за липень 2010 на суму 85198,67 грн., за серпень 2010 року на суму 77624,63 грн.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що 21 квітня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва в адміністративній справі №2а-3307/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Батир Менеджмент" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання дій протиправними прийнято постанову, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 року у адміністративній справі №2а-3307/11/2670 залишена без змін, відповідно до мотивувальної частини якої встановлено, що податкові декларації ТОВ "Батир МенеджментВ»з ПДВ за березень, квітень, травень, червень, липень та серпень 2010 року без достатніх правових підстав були не визнані ДПІ у Шевченківському районі міста Києва в якості податкових декларацій, та згідно з резолютивною частиною зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва зареєструвати та провести по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Батир Менеджмент" податкові декларації з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень та серпень 2010 року, що спростовує доводи відповідача щодо недекларування вказаним контрагентом податкових зобов"язань у віджповідному періоді.

Судом встановлено, що придбані позивачем згідно Договору №1/14-05 та додаткових угод до нього нафтопродукти були реалізовані наступним контрагентам, що підтверджується відповідними договорами на постачання нафтопродуктів, видатковими накладними та банківськими виписками дослідженими судом, відповідно, отримане за вказаним договором та додатковими угодами використано позивачем у власній господарській діяльності. .

Судом також досліджено податкові декларації з податку на додану вартість позивача за період що перевірявся, та встановлено, що в них відображені всі оподатковувані операції, які враховані як у витратах і податковому кредиті, так і в доходах та податкових зобов'язаннях.

Відтак, дослідивши надані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Батир Менеджмент" та дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження таких операцій, а також використання позивачем придбаних у контрагентів товарів та послуг в оподатковуваних операціях в межах своєї господарської діяльності та не допущено порушень норм Закону України "Про податок на додану вартість", вказаних у акті перевірки, при здійсненні господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Батир Менеджмент" у вказаному періоді.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1. п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та завищення показників у рядку 10.1. декларацій на суму 362 грн. у зв"язку із включенням позивачем до реєстрів отриманих податкових накладних та складу податкового кредиту за відповідні періоди сум податку на додану вартість згідно накладних, оформлених з порушенням встановленого порядку заповнення податкових накладних та ксерокопій податкових накладних на загальну суму 362 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2009 року на суму 30 грн., за грудень 2009 року на суму 31 грн., за лютий 2010 року на суму 46 грн., за березень 2010 року на суму 30 грн, за квітень 210 року на суму 225 грн., а саме, згідно ксерокопій податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_3 та податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Голден Телеком" із невірно заповненими податковими номерами, суд звертає увагу, що позивачем не було надано доказів на підтвердження правомірності включення до реєстрів отриманих податкових накладних та складу податкового кредиту за відповідні періоди сум податку на додану вартість згідно накладних, на загальну суму 362 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2009 року на суму 30 грн., за грудень 2009 року на суму 31 грн., за лютий 2010 року на суму 46 грн., за березень 2010 року на суму 30 грн, за квітень 210 року на суму 225 грн., тобто, не було надано суду відповідних належно оформлених податкових накладних, договорів чи рахунків-фактур, які б дозволяли дійти висновку про правомірність включення позивачем сум згідно вказаних накладних до податкового кредиту, в силу чого, суд приходить до висновку про обгрунтованість вищевказаних висновків відповідача.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем доведено правомірність та обгрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1. п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та завищення показників у рядку 10.1. декларацій на суму 362,00 грн. та в частині порушення позивачем вимог п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв"язку із не включенням до складу валових доходів суму надлишків понад норму природного убутку паливно-мастильних матеріалів за липень, вересень 2010 року в розмірі 10347,00 грн.

Приймаючи до уваги викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0008532653 від 31.08.2011 р. в частині основного грошового зобов"язання з податку на прибуток в сумі 72512,00 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій на суму 18128,25 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000912303 від 31.08.2011 р. в частині основного грошового зобов"язання з податку на додану вартість у суму 546085,00 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій на суму 136521,50 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати в сумі 1073,00 грн. (одна тисяча сімдесят ри гривні) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" (ідентифікаційний код 35823120) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко