Постанова

від 21.06.2012 по справі 2а-2055/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-2055/12/2670   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  21 червня 2012 року                      № 2а-2055/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді  Шрамко Ю.Т. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" до  Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про  визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.01.2011р. №0000032307/0 ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Ексім-Прилад”, (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 06.01.2011р. №0000032307/0. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ “Еліт-Краст”, (код за ЄДРПОУ 36477117), за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р. порушень вимог законодавства  та правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару за результатами господарських відносин  із вказаним контрагентом. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно (без рішення суду) визнав недійсними правочини між позивачем та ТОВ “Еліт-Краст”, просив  позов задовольнити. Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначив, що  у  провадженні СВ ПМ ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва знаходиться кримінальна справа №79-00227 порушена 22.06.2009 р. по факту фіктивного підприємництва, з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло матеріальну шкоду державі у великому розмірі, легалізації доходів отриманих злочинним шляхом, що призвело до нанесення державі збитків у особливо великих розмірах, вчинених групою невстановлених осіб, з матеріалів якої вбачається, що у контрагента позивача, - ТОВ “Еліт-Краст”, відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеному правочину на поставку товарів  з ТОВ “Ексім-Прилад” та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. Представник відповідача також звертав увагу суду, що згідно додатку №5 до декларацій з ПДВ ТОВ “Еліт-Краст” за звітні періоди листопад 2009 року та грудень 2009 року не відображено суми податкового зобов'язання по сплаті ПДВ відносно ТОВ “Ексім-Прилад”, а також, що фінансово-господарські відносини між позивачем та вказаним контрагентом носять характер недійсного правочину, так як суперечить моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі та правочин не був спрямований на настання реальних наслідків. В судове засідання 05.06.2012 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача. Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта  у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин з ТОВ “Еліт-Краст” (код за ЄДРПОУ 36477117) за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань правових відносин з ТОВ “Еліт-Краст” (код за ЄДРПОУ 36477117) за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р. №1066/1-23-70-32587888 від 23.12.2010р. (надалі - Акт перевірки). Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит у розмірі 23507,00 грн. за листопад 2009 року. На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення. №0000032307/0 від 06.01.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість  на загальну суму 29383,75 грн, з яких 23507,00 грн., - за основним платежем, а 5876,75 грн, - за штрафними (фінансовими) санкціями. Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Ексім-Прилад” зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 14.11.2003 р., взято на податковий облік у ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 02.12.2003 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 16.12.2003 р. Основними видами діяльності позивача згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Господарські правовідносини між позивачем, як покупцем, та ТОВ “Еліт-Краст”, як продавцем, здійснювались на підставі  рахунку-фактури №1125 від 02.11.2009 року, якою передбачався продаж позивачу електромеханічного приладдя. З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2010 року СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі міста Києва було проведено виїмку у позивача документів по взаємовідносинам з ТОВ “Еліт-Краст”, за результатами якої було складено протокол виїмки, відповідно до якого у позивача було вилучено рахунок-фактуру №1125 від 02.11.2009 року, видаткову накладну №158 від 02.11.2009 року та податкову накладну №825 від 02.11.2009 року. Враховуючи той факт, що відповідачем зазначені документи досліджувались під час перевірки, а в Акті перевірки відповідачем не зазначено жодних  зауважень до рахунку-фактури №1125 від 02.11.2009 року, видаткової накладної №158 від 02.11.2009 року та податкової накладної №825 від 02.11.2009 року, суд приходить до висновку, що вказані документи складені належним чином та містять всі обов"язкові реквізити. Таким чином, на підставі  Акту перевірки та наданих представником позивача пояснень та додаткових доказів, судом встановлено, що ТОВ “Еліт-Краст”  було виписано рахунок-фактуру №1125 від 02.11.2009 р., видаткову накладну №825 від 02.11.2009 р. та податкову накладну №825 від 02.11.2009 р., відповідно до яких позивачу було поставлено електромеханічне приладдя на загальну суму 141043 грн., в т.ч. ПДВ 23507 грн.. Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин (листопад 2009 р.), контрагент позивача, - ТОВ “Еліт-Краст” було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість (свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ “Еліт-Краст” було анульовано  21.03.2011 р. з ініціативи податкового органу) і мало право виписувати податкові накладні. Також суд звертає увагу, що як на час існування спірних правовідносин, так і на час розгляду справи,  контрагент позивача, - ТОВ “Еліт-Краст” було належним чином зареєстровано  та відомості про нього внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Суд  критично відноситься до тверджень відповідача, що з матеріалів кримінальної справи №79-00227, порушеної 22.06.2009 р по факту фіктивного підприємництва, з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло матеріальну шкоду державі у великому розмірі, легалізації доходів отриманих злочинним шляхом, що призвело до нанесення державі збитків у особливо великих розмірах, вчинених групою невстановлених осіб, вбачається відсутність у ТОВ “Еліт-Краст” адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеному правочину на поставку товарів та надання послуг з ТОВ “Ексім-Прилад” та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, що вказує на фіктивний характер такої угоди, виходячи з наступного. Згідно з ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями. Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача, - ТОВ “Еліт-Краст”, не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано. Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність усного договору про поставку, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача. Відповідно до ч. 1 та  ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності  умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є  будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ “Еліт-Краст”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону  свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання. Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Суд критично відноситься до доводів відповідача про те, що згідно додатку №5 до декларацій з ПДВ ТОВ “Еліт-Краст” за звітні періоди листопад 2009 року та грудень 2009 року не відображено суми податкового зобов'язання по сплаті ПДВ відносно ТОВ “Ексім-Прилад”, оскільки згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними. Судом встановлено, що на виконання усного договору згідно  рахунку-фактури №1125 від 02.11.2009 р. позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 141042,56 грн., в т.ч. ПДВ 23507,09 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відповідною відміткою банку про проведення операції №484 від 23.11.2009 р., №487 від 24.11.2009 р., №917 від 25.11.2009 р., №918 від 26.11.2009 р., №501 від 30.11.2009 р., №502 від 30.11.2009 р., а, з огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин  із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Як вбачається з пояснень представника позивача та наданих ним доказів, електромеханічні прилади (кліщі токовимірювальні, покажчики напруги, переносне  заземлення, індикатор напруги, тощо), що постачались позивачу ТОВ “Еліт-Краст”, в подальшому були реалізовані наступним контрагентам позивача з метою отримання прибутку. Факт подальшого використання позивачем у господарській діяльності товарів, придбаних відповідно до рахунку-фактури №1125 від 02.11.2009 р., підтверджується відповідними видатковими накладними, виписками по рахунку, що були досліджені судом. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при здійсненні господарських відносин з ТОВ “Еліт-Краст” за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р.  не було допущено порушень вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, та не завищено податковий кредит у розмірі 23507 грн. за листопад 2009 року. Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідачем не було доведено правомірність та обгрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000032307/0 від 06.01.2011р. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94,  ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 06.01.2011 року. №0000032307/0. 3. Судові витрати в сумі 293,80 грн. присудити на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад"   (ідентифікаційний код 32587888) за рахунок Державного бюджету України. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                Ю.Т. Шрамко