Ухвала

від 06.09.2012 по справі 2а-2055/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2055/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" вересня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Ексім-Прилад" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 06.01.2011р. №0000032307/0..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 06.01.2011 року. №0000032307/0.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 14.11.2003 р., взято на податковий облік у ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 02.12.2003 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 16.12.2003 р.

Відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт-Краст" (код за ЄДРПОУ 36477117) за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт-Краст" (код за ЄДРПОУ 36477117) за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р. №1066/1-23-70-32587888 від 23.12.2010р. (надалі - Акт перевірки).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено податковий кредит у розмірі 23507,00 грн. за листопад 2009 року.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032307/0 від 06.01.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 29383,75 грн., з яких 23507,00 грн., - за основним платежем, а 5876,75 грн., - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаним повідомленням рішень, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено тих обставин, що відповідачем не було доведено правомірність та обгрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000032307/0 від 06.01.2011р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт-Краст", є нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на матеріалах кримінальної справи №79-00227, порушеної 22.06.2009 р по факту фіктивного підприємництва, з яких вбачається відсутність у ТОВ "Еліт-Краст" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеному правочину на поставку товарів та надання послуг з ТОВ "Ексім-Прилад" та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, що вказує на фіктивний характер такої угоди.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, основними видами діяльності позивача згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.

Господарські правовідносини між позивачем, як покупцем, та ТОВ "Еліт-Краст", як продавцем, здійснювались на підставі рахунку-фактури №1125 від 02.11.2009 року, якою передбачався продаж позивачу електромеханічного приладдя.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт-Краст" було виписано рахунок-фактуру №1125 від 02.11.2009 р., видаткову накладну №825 від 02.11.2009 р. та податкову накладну №825 від 02.11.2009 р., відповідно до яких позивачу було поставлено електромеханічне приладдя на загальну суму 141043 грн., в т.ч. ПДВ 23507 грн.

На виконання усного договору згідно рахунку-фактури №1125 від 02.11.2009 р. позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 141042,56 грн., в т.ч. ПДВ 23507,09 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відповідною відміткою банку про проведення операції №484 від 23.11.2009 р., №487 від 24.11.2009 р., №917 від 25.11.2009 р., №918 від 26.11.2009 р., №501 від 30.11.2009 р., №502 від 30.11.2009 р

Судом першої інстанції встановлено наявність належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, копії банківських виписок та копії рахунків-фактур, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар, первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскаржувані відповідачем договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Відповідно до частини 2 статті 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Крім того, частиною 2 статті 1158 ЦК України встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт-Краст»нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що беззаперечним доказом реальності господарських операцій є той факт, що позивач, з метою здійснення господарської діяльності, здійснив подальшу реалізацію електромеханічних приладів, придбаних у ТОВ «Еліт-Краст»за договором від 02.11.2009 р. та отриманих за видатковою накладною № 825 від 02.11.2009р. і оприбуткованих за прибутковою накладною № ПН-0000300 від 02.11.2009р., що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними, довіреностями та банківськими виписками.

Докази подальшої реалізації містяться в матеріалах справи і відповідач ніяким чином не спростував цих фактів.

Разом з цим, суд першої інстанції вірно зазначив, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача був включений до ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на матеріали кримінальної справи №79-00227, порушеної 22.06.2009 р по факту фіктивного підприємництва з наступних підстав.

Відповідно до п. 86.9. ст. 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як зазначено в Акті перевірки, формальною підставою для призначення перевірки, стали матеріали кримінальної справи № 79-00227, порушеної за ознаками скоєння злочинів, передбачених ст. 212 ч. З, ст. 205 ч. 2 та ст. 209 ч. 2 КК України, зокрема: - постанова слідчого відділення розслідування економічних злочинів СВ ПМ ДШ у Солом'янському р-ні м. Києва від 16.06.2010 року про проведення документальної перевірки; - протокол допиту ОСОБА_3; - висновок експерта від 23.03.2010р. № 77;

Отже, сам факт прийняття Податкового повідомлення-рішення суперечить п. 86.9. ст. 86 ПК України, де прямо передбачено, що Податкове повідомлення-рішення не повинно прийматись до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Крім того, за своєю юридичною природою, вище перелічені документи і постанова слідчого, протокол допиту свідка, висновок експерта) є документами, якими встановлюються обставини, що мають значення лише для виконання завдань під час досудового та судового слідства в порядку, передбаченому КПК України.

Згідно ст. З КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Отже, ні податковим, ні кримінально-процесуальним законодаством, не передбачена можливість використання матеріалів кримінальної справи (та ще й на стадії досудового слідства) для цілей податкової перевірки, в тому числі не допускається, щоб на підставі цих матеріалів робились які-небудь висновки під час податкової перевірки та приймались податкові повідомлення-рішення.

Більше того, інформація, яка міститься в матеріалах кримінальної справи на стадії досудового слідства, підлягає оцінці під час судового розгляду, через що її не можна вважати достовірною, оскільки вона не міститься у вироку суду, який набрав законної сили (ч. 2 ст. 323 КПК України).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказ Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327 (діяв на момент проведення перевірки), не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів зазначає, що для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

Зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозв'язку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем при здійсненні господарських відносин з ТОВ "Еліт-Краст" за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р. не було допущено порушень вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та не завищено податковий кредит у розмірі 23507 грн. за листопад 2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що господарські відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім-Прилад»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт-Краст»здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними доказами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2012 року -залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 11 вересня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.