Постанова

від 17.07.2012 по справі 2а/1570/10311/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а/1570/10311/2011                                                                                      Справа № 2а/1570/10311/2011 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2012 року                                                                                                       м.Одеса Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Павлюк К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні  справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-ВУГІЛЛЯ»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби, за участю третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової перевірки, результати якої оформлені актом від 28.09.2011 року №1390/23/37468454, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2011 року №0001542301 та від 01.12.2011 року №0001772301, -   В С Т А Н О В И В:     З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-ВУГІЛЛЯ»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової перевірки, результати якої оформлені актом від 28.09.2011 року №1390/23/37468454, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2011 року №0001542301 та від 01.12.2011 року №0001772301.           Ухвалою суду від 14.03.2012 року, в зв'язку із переходом позивача на облік до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Одесі, на підставі положень ч.2 ст.53 КАС України, до участі в справі в якості третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Одесі ДПС.           В судовому засіданні 17.07.2012 року представник позивача просив задовольнити позов з огляду на те, що позивач правомірно сформував суми податкового кредиту за червень 2011 року, на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських та податкових документів та вказав цю суму в податковій декларації з ПДВ до бюджетного відшкодування. Представник відповідача був сповіщений належним чином про день, час та місце слухання справи (а.с.216 т.4), але в судове засідання не прибув, а тому справа розглянута за його відсутності згідно положень ч.4 ст.128 КАС України, але раніше він заперечував проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що податковий кредит з ПДВ по операціях з ТОВ «ТРАНС-ПОРТ-СЕРВІС-М»у червні 2011 року був сформований по безтоварним операціям, що позбавляло позивача на відшкодування сплаченої суми ПДВ за рахунок Державного бюджету України. Представник третьої особи на боці відповідача підтримав заперечення проти позову представника відповідача.             Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини: Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування податкових зобов'язань та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.  На підставі наказу ДПІ від 14.09.2011 року №571 (а.с.36 т.1) та повідомлення про проведення перевірки від 15.09.2011 року №37/23 (а.с.37 т.1) посадовими особами відповідача, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»18.10.2011 року була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка діяльності позивача з питань достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «ТРАНС-ПОРТ-СЕРВІС-М»(код ЄДРПОУ 36978811). За результатами зазначеної перевірки був складений акт №1390/23/37468454 від 28.09.2011 року (а.с.20-35 т.1), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, ст.ст.203,215,228,837 Цивільного кодексу України. На підставі цього акту перевірки відповідачем 26.10.2011 року було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001542301 (а.с.19 т.1) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 194676,00 грн. та штрафних санкцій 1,00 грн. Позивачем проведено оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку та рішенням Державної податкової адміністрації в Одеській області за результатам и розгляду первинної скарги платника податків від 25.11.2011 року №40837/10/25-0007 (а.с.202-205 т.1) первинна скарга була задоволена частково та визначена сума податку на додану вартість, яка повинна бути донарахована позивачу в нижчому розмірі, а саме 175349,05 грн. та штрафні санкції в розмірі 1,00 грн.   В подальшому, на виконання рішення ДПА в Одеській області, відповідачем 01.12.2011 року було прийняте нове податкове повідомлення-рішення №0001772301 (а.с.201 т.1) щодо нарахування податку на додану вартість на суму 175349,05 грн. та штрафних санкцій 1,00 грн.      Суд вважає, що оскаржені позивачем дії є законні та податкові повідомлення-рішення прийняті не у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного. Під час офіційного з'ясування обставин справи було встановлено, що позивач у червні 2011 року мав господарські взаємовідносини з постачальником послуг ТОВ «ТРАНС-ПОРТ-СЕРВІС-М»на підставі договору про умови залучення вантажопотоків від 01.03.2011 року №01-03/11 (а.с.47-49 т.1). Згідно п.1.1 договору Агент (ТОВ «ТРАНС-ПОРТ-СЕРВІС-М») залучає вантажопотоки насипних вантажів з метою використання причалів. Факт надання вказаних послуг позивачу посвідчується актом виконаних робіт від 01.06.2011 року №145 (а.с.52 т.1), від 22.06.2011 року №47 (а.с.53 т.1), звітами про виконання послуг від 01.06.2011 року (а.с.54 т.1), від 22.06.2011 року (а.с.55 т.1). Постачальником послуг були видані податкові накладні від 01.06.2011 року №1 (а.с.50 т.1) на суму ПДВ 142210,75 грн., від 22.06.2011 року №3 (а.с.51 т.1) на суму ПДВ 52465,48 грн., на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит за червень 2011 року по взаємовідносинах з цим постачальником. Відповідно до положень части 4 та 5 ст.11 КАС України та листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»судом під час офіційного з'ясування обставин справи встановлювалась товарність та фактичне виконання укладених угод позивачем.   Товариство з обмеженою відповідальністю “ТІС-ВУГІЛЛЯ”є власником комплексу будівель та споруд причалу № 19 за адресою: Одеська область, Комінтернівський р-н,  Візирська сільська рада, 1-й км. автодороги порту “Южний”будинок 1 “Е”, причалу № 20 за адресою: Одеська область, Комінтернівський р-н, Візирська сільська рада, 1-й км. автодороги порту “Южний”будинок 1 “Ж”, комплексу по перевантаженню і зберіганню навалочних вантажів на причалах №№ 19-20 за адресою Одеська область, Комінтернівський р-н, Візирська сільська рада, 1-й км. автодороги порту “Южний” будинок 1 “З”про що свідчать свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витяги про державну реєстрацію прав, виданих Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації (а.с.177-184 т.1). Судом встановлено, що між ТОВ “ТІС –Вугілля” (надалі Термінал) та ТОВ “Транс –Порт –Сервіс –М” (надалі Агент) укладено договір про умови залучення вантажопотоків від 01.03.2011 року № 01-03/11, згідно умов якого агент залучає вантажопотоки насипних вантажів з метою використання причалів, залізничних шляхів і території Терміналу для проведення навантажувально-розвантажувальних робіт (перевалювання вантажів), при цьому такі вантажопотоки вважаються залученими агентом, якщо вони надходять на причали, залізничні шляхи і територію Терміналу  за договором про надання послуг, укладеним між Терміналом  та ТОВ “Скіф-Шипінг”, а Термінал при цьому  за залучення таких вантажопотоків зобов'язується виплачувати Агенту винагороду в розмірах і в термін, визначені в даному Договорі. Згідно п. 3.2. договору № 01-03/11 від 01.03.2011 року винагорода виплачується Терміналом на підставі рахунків, виставлених агентом протягом трьох банківських днів з моменту  отримання рахунку виставленого агентом. Агент виставляє рахунки Терміналу на підставі Звіту про обсяги залучених агентом вантажопотоків. Звіт про обсяги залучених агентом вантажопотоків складається агентом не рідше одного разу на місяць  на підстав договору  про надання послуг та підписаних актів виконаних робіт зо Договором про надання послуг (а.с.47-49 т.1). Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Виконання договору підтверджується актами здачі –прийняття робіт (надання послуг) №45 та №47 відповідно від 01.06.2011 року та від 22.06.2011 року, згідно яких виконавцем ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”були проведені роботи із залучення вантажопотоку (а.с.52,53 т.1). Підтвердженням виконаних робіт по договору від 01.03.2011 року № 01-03/11 є звіти про виконання послуг  від 01.06.2011 року та від 22.06.2011 року до вищевказаних актів виконаних робіт та згідно вказаних звітів Агент –ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М” виконав послуги по залученню вантажопотоків (а.с.54,55 т.1). Факт здійснення господарський операцій підтверджується податковими накладними №1 від 01.06.2011 року та №3 від 22.067.2011 року, які були включені до реєстру отриманих податкових накладних у липні 2011 року  (а.с.50,51 т.1). На підставі вказаних рахунків ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”були оплачені послуги, надані ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, про що свідчать відповідні платіжні доручення  №732 від 07.06.2011 року та №1004 від 29.06.2011 року (а.с.65,66 т.1). Як зазначалося вище, згідно п.1.1. договору №01-03/11 від 01.03.2011 року, укладеному між позивачем та ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”вантажопотоки вважаються залученими Агентом (ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”), якщо вони надходять на причали, залізничні шляхи і територію Терміналу  (ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”) за договором  про надання послуг, укладеним між ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”та ТОВ “Скіф-Шиппінг”(а.с.47 т.1). Судом встановлено, що на підставі договору №01-03/11 від 01.03.2011 року, укладеному між позивачем та ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”(виконавець) з ТОВ “Скіф-Шиппінг”(замовник)  був укладений договір про надання послуг по перевалюванню експортно-імпортних вантажів №01-03/8/Э/И від 01.03.2011 року, згідно предмету якого замовник поручає,  а виконавець приймає  на себе зобов'язання  по перевалюванню (вивантаження із залізничних вагонів та навантаження на судно) / (вивантаження із судна та навантаження на залізничні вагони або морське судно) та зберіганню експортно-імпортних навалювальних вантажів вантажовласника, які прибувають на термінал ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”, що розташований  в порту Южний. Пунктом 1.3. договору зазначено, що замовник  - ТОВ “Скіф-Шиппінг” є експедитором вантажів, належних вантажовласнику. Згідно п.п.3.2.7 договору замовник зобов'язується надати виконавцю завірені митним постом доручення на здійснення навантажувальних робіт. Пунктом 3.2.9 договору  визначено, що замовник зобов'язується щоденно, не пізніше 12.00 годин місцевого часу надавати виконавцю список залізничних вагонів (із зазначенням ваги  кожного вагону) спрямовані на адресу виконавця за попередню добу. Тобто, вищевказаний договір про надання послуг по перевалюванню експортно-імпортних вантажів № 01-03/8/Э/И від 01.03.2011 року між позивачем та ТОВ “Скіф-Шиппінг”, укладений завдяки послугам, наданим ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”за договором між останнім та позивачем, та доказів, що це спростовують відповідачем суду не надано. Пунктом 1.3. договору № 01-03/8/Э/И від 01.03.2011 року між позивачем та ТОВ “Скіф-Шиппінг”зазначено, що замовник  - ТОВ “Скіф-Шиппінг”є експедитором вантажів, належних вантажовласнику. Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення визначає Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”. Згідно ст.1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Частиною 2 ст. 4 Закону України “Про транспортно - експедиторську діяльність”експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Відповідно до ст.8 Закону України “Про транспортно - експедиторську діяльність”експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів. Відповідно до ст. 9 Закону України “Про транспортно - експедиторську діяльність”за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Статтею 10 Закону України “Про транспортно - експедиторську діяльність”визначено, що експедитор має право обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, а також порядок виконання транспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта, згідно з відповідним договором транспортного експедирування. Доказом перевалки вантажу, а саме навантаження його на морські судна є штурманські розписки, згідно яких встановлено, що вантаж – агломераційний залізорудний концентрат перевалювався на морські судна. Також доказом здійснення навантажувальних робіт за договором № 01-03/8/Э/И від 01.03.2011 року між позивачем та ТОВ “Скіф-Шиппінг”є також завірені митним постом доручення на відвантаження експортних вантажів, виданих ТОВ “Скіф-Шиппінг”та видача яких передбачена п.п. 3.2.7 договору № 01-03/8/Э/И від 01.03.2011 року. На виконання пункту 3.2.9 договору № 01-03/8/Э/И від 01.03.2011 року ТОВ “Скіф-Шиппінг”надавав виконавцю –ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”списки вагонів, вантаж в яких був навантажений на судна. Прибуття вантажу залізорудного концентрату залізничним транспортом для відвантаження на судна підтверджується накладними на маршрут або групу вагонів, у яких станцією і залізницею призначення зазначена “Чорноморська”та одержувачем вантажу зазначено ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ». Як встановлено судом та підтверджується договором про експлуатацію під'їзної колії, яка належить ТОВ “Трансінвестсервіс” при станції Чорноморська від 01.02.2007 року, під'їзна колія, яка примикає до блок посту 30 км. станції Чорноморська належить ТОВ “Трансінвестсервіс”. Згідно п. 3 даного договору, вагони, які прибувають зі станції Чорноморська на Підприємство приймаються на 1,2,3 колії  прийомо-відправочного парку та подальший рух вагонів здійснюється локомотивом “Підприємства”. 01.02.2011 року ТОВ “Трансінвестсервіс”(підприємство) уклало договір з ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”(Клієнт) № 10/ТУ від 01.02.2011 року, згідно якого підприємство надає клієнту комплекс залізничних послуг, перелік яких визначений п. 2 вказаного договору. Судом встановлено, що вантаж із залізорудним концентратом, який прибув у вагонах на станцію Чорноморська, про що свідчать накладні на маршрут, або групу вагонів  та у яких одержувачем вантажу зазначено ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ” був переданий останнім на територію терміналу ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”, про що свідчать відповідні акти. Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. В даному випадку, укладення позивачем договору з ТОВ “Скіф-Шиппінг”на надання послуг по перевалюванню експортно-імпортних вантажів та наявність у матеріалах справи документів, що підтверджують виконання сторонами вищевказаного договору його умов, а саме здійснення потужностями позивача навантаження на судна вантажу, який прибував на термінал позивача (поручення на відвантаження експортних вантажів, штурманські розписки, список вагонів) свідчать про фактичне здійснення  ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”навантаження залізорудного концентрату на морські судна, а отже і настання реальних наслідків за договором  між позивачем та  ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, предметом якого є те, що ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”залучає вантажопотоки насипних вантажів з метою використання причалів залізничних шляхів і території ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”для проведення навантажувально-розвантажувальних робіт та при цьому такі вантажопотоки  вважаються залученими ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, якщо вони надходять на причали, залізничні шляхи та територію ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”за договором про надання послуг, укладеним між позивачем та ТОВ “Скіф-Шиппінг”. За таких обставин суд приходить до висновку, що сторони договору про залучення вантажів - ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”та ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст..3 ГК України. Договір, вчинений позивачем та його контрагентом, відповідає вимогам  ст.203 ЦК України, укладений позивачем договір не порушує публічний порядок, він не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також дані договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку доводиться певними засобами доказування.         Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Більше того, в висновках акта відповідач обмежився твердженнями про порушення позивачем тільки вимог ЦК України. Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними. Крім того, судом встановлено, що мотивом для судження відповідача про нікчемність спірних правочинів є висновки іншого органу податкової служби, а саме ДПІ у м. Іллічівську Одеської області. Суд також не приймає до уваги встановлення під час судового засідання той факт, що угоди, укладені між “Транс-Порт-Сервіс-М”з ТОВ “ВСТК”та ТОВ “Антре-Едвертайзінг”, які були залучені ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”для виконання угоди з ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”, не були направлені на створення юридичних наслідків між ними та сума ПДВ, яка була відображена ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”у складі податкового кредиту по операціям з цими підприємствами, в наступному, після порушення кримінальної справи була перерахована до бюджету. Згідно довідки ДПІ у м. Іллічівську  від 27.09.2011 року № 2340/23-0302/36978811 на яку посилається ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області в акті перевірки як на підставу нікчемності правочину 22.08.2011 року ВПМ ДПІ у м. Іллічівську Одеської області обстежена податкова адреса підприємства та встановлено, що підприємство за даною адресою не знаходиться. Проте, дане твердження податкового органу спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а саме у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців адреса підприємства зазначена як: 68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, буд. 4 та статус відомостей про юридичну особу підтверджений, крім того, місцезнаходження ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М” зазначено у свідоцтві про державну реєстрацію цього підприємства. Відповідно до ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже оскільки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців відомості про юридичну особу підтверджені та місцезнаходження підприємства зазначено як: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна 4, то твердження податкового органу щодо відсутності контрагента позивача за місцезнаходженням не відповідають дійсності, а тому не можуть слугувати підставою для визнання правочину недійсним. Те ж саме стосується твердження ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області стосовно того, що 30.08.2011 року  у ДПІ у м. Іллічівську зареєстроване  рішення підприємства про припинення ведення господарської діяльності, оскільки згідно зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців  стан ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”зареєстрований та відомості щодо припинення його до ЄДР не внесені. Що стосується посилання податкового органу на те, що у довідці ДПІ у м. Іллічівську зазначено, що 31.08.2011 року анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, то суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказане свідоцтво було анульовано 31.08.2011 року, проте податкові накладні та всі первинні документи, що підтверджують виконання договору з ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, а також і укладення вказаного договору  відбувалося значно раніше. Також суд не приймає до уваги твердження представника відповідача стосовно того, що  у ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, та вважає за необхідне зазначити наступне. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що директором ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”затверджена структура та штатна чисельність ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, згідно якої на підприємстві 7 штатних одиниць. Згідно умов договору між позивачем та ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”, предметом його є те, що останнє залучає вантажопотоки насипних вантажів з метою використання причалів, залізничних шляхів і території ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”, тобто ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М” виконує роботи дише із залучення вантажів для перевалки їх потужностями ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”, а тому не потребує великої кількості технічного персоналу, виробничих активів та складських приміщень. Що стосується нібито порушення відповідачем ст. 198 ПК України в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту у червні 2011 року на 175349,05 грн, то слід зазначити наступне. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно п. 198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу). Підстави недійсності податкової накладної передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 №969. Згідно п.5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку. Пунктом 2 Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Судом встановлено, контрагент позивача – ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М” під час укладення договору та видачі податкових накладних був зареєстрований в якості платника податку на додану вартість, та як  встановлено судом, свідоцтво про сплату ПДВ ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М” було анульовано 31.08.2011 року, тобто вже після укладення договору, видачі податкових накладних та формування на їх підставі податкового кредиту позивачем. Крім того, як вбачається з податкових накладних, виданих ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М” № 1 та № 5 у них зазначене місцезнаходження ТОВ “Транс-Порт-Сервіс-М”: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна  4, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців. Таким чином, всі податкові накладні, що видавалися позивачу –ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ” його контрагентом за договором є дійсними, та відповідно до зазначених у позивача виникло право на віднесення сум ПДВ по цим операціям до складу податкового кредиту. Судом також встановлено, що придбані позивачем за договорами послуги призначені для використання в господарській діяльності ТОВ “ТІС-ВУГІЛЛЯ”. З огляду на викладене, судом не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Що стосується нікчемності правочинів, то як уже зазначалося вище, судом встановлено відсутність підстав для визнання їх недійсними.         Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що оскаржений акт суб'єкту владних повноважень прийнятий не на підставі ґрунтовного висновку посадових осіб органу ДПС, що відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України, ст.9-11 Закону України «Про систему оподаткування в Україні»та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, суд повинен задоволити позовні вимоги в цій частині. Разом з тим, судом не встановлено порушень податковим органом вимог п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2, ст.79 ПК України під час призначення, проведення та оформлення результатів проведеної перевірки позивача, а тому така поведінка податкового органу відповідає закону та в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України. Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України. Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1.          Позовні вимоги задовольнити частково. 2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області від 26.10.2011 року №0001542301 та від 01.12.2011 року №0001772301. 3.          В задоволенні решти позовних вимог –відмовити.  Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови. Суддя                                                                                                                   Єфіменко К.С.  17 липня 2012 року                                          .