Постанова

від 09.07.2012 по справі 5011-21/3255-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2012 № 5011-21/3255-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 09.07.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року

у справі №5011-21/3255-2012 (суддя Шевченко Е.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрполіграфмедіа»

про стягнення 249 841,70 грн.-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі №5011-21/3255-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальності «Укрполіграфмедіа» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» 210 720,64 грн. суму основного боргу; 4 705,96 грн. суму 3% річних; 1 264,31 грн. суму інфляційних витрат; 4 333,82 грн. суму судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Компанія Автодок Трейд» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 року у справі №5011-21/3255-2012 прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» до провадження і призначено перегляд рішення на 09.07.2012 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрполіграфмедіа» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі № 5011-21/3255-2012 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» - без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.08.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрполіграфмедіа» (покупець) укладено договір № 22/08-02 про поставку продукції. Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався відповідно до умов цього договору поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, визначений специфікаціями та накладними, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1. договору). (а.с. 8-10).

У п. 1.2. договору зазначено найменування, кількість та ціна товару, що включає вартість упаковки та маркування, вказуються у накладних цього товару. Сторони можуть погодити специфікацію до договору. Підписання Специфікації свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, визначених договором щодо поставки товару, однак ціна, кількість, та асортимент, вказані в специфікації є орієнтовними та підлягають уточненню у видаткових накладних до цього договору (а.с. 11).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що загальна сума договору складається із загальної вартості всіх партій товару, які будуть поставлені за договором, згідно підписаних накладних до цього договору.

На підтвердження виконання умов договору позивачем поставлено та передано відповідачеві продукцію згідно з видатковими накладними: № 260 від 27.08.2011 року на суму 122 208,46 грн.; № 261 від 27.08.2011 року на суму 120 414,84 грн.; № 262 від 27.08.2011 року на суму 121 049,22 грн.; № 263 від 27.08.2011 року на суму 122 085,18 грн.; № 264 від 27.08.2011 року на суму 122 342,32 грн.; № 265 від 27.08.2011 року на суму 121 235,46 грн.; на загальну суму 729 335,48 грн. (а.с. 12-17).

Як вбачається з п. 3.1. договору та Специфікації № 1 оплата товару здійснюється за кожну поставлену партію на умовах відстрочки оплати на 7 (сім) календарних днів за кожну поставлену партію товару відповідно до специфікації до цього договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Однак, взяті на себе зобов'язання відповідачем виконано частково та сплачено лише 486 014,84 грн.

У зв'язку з чим у відповідача перед позивачем, за твердженням позивача, утворилася заборгованість в розмірі 243 320,64 грн.

З зазначеним не погоджується відповідач, оскільки, оплата за перевезення товару позивачем внесено до зазначених накладних, що суперечить умовам договору

Як вбачається з п. 3.2 договору, якщо перевезення здійснюється чи організовується постачальником відповідно до замовлення покупця, вартість перевезення включається до ціни товару або виплачується покупцем постачальнику додатково на підставі окремих рахунків постачальника, що визначається погодженням між сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

Оскільки, між сторонами не укладено додаткової угоди щодо встановлення умов оплати вартості перевезення товару, тому на переконання колегії суддів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вартість перевезення входить у вартість товару.

Таким чином, товар поставлено та передано за видатковими накладними: № 260 від 27.08.2011 року на суму 116 708,46 грн.; № 261 від 27.08.2011 року на суму 115 014,84 грн.; №262 від 27.08.2011 року на суму 115 649,22 грн.; № 263 від 27.08.2011 року на суму 116 685,18 грн.; №264 від 27.08.2011 року на суму 116 842,32 грн.; № 265 від 28.08.2011 року на суму 115 835,46 грн.; на загальну суму 696 735,48 грн. Отже, основна заборгованість складає 210 720,64 грн. (696 735,48 грн. - 486 014,84 грн. = 210 720,64 грн.).

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 210 720,64 грн. суму основного боргу; 4 705,96 грн. суму 3% річних; 1 264,31 грн. суму інфляційних витрат; 4 333,82 грн. суму судового збору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення. В іншій частині позову судом відмовлено, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних оскільки по судовим розрахункам розмір інфляційних втрат складає 1 264,31 грн., 3% річних у 4 705,96 грн., що суперечить розрахункам, які позивач надав суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі по тексту ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 ЦК України та стаття 6 цього Кодексу регламентує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами статті 692 ЦК України регламентовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом першої інстанції достовірно було встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати поставленого товару не виконав належним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 210 720,64 грн.

Відповідно до п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Колегія апеляційного суду вважає висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу у сумі 210 720,64 грн. обґрунтованим та відповідачем не спростованим.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 061,14 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 1 459,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно частково задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 4 705,96 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 1 264,31 грн.

З огляду на зазначене вище, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, в даному випадку, відповідачем, всупереч вимог вказаних норм закону, не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 24.05.2012 року, не надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі №5011-21/3255-2012 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі № 5011-21/3255-2012 має бути залишеним без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Автодок Трейд» на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі № 5011-21/3255-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі № 5011-21/3255-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-21/3255-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Мальченко А.О.

Гаврилюк О.М.