Постанова

від 17.05.2012 по справі 2а-2280/12/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2012 р. 13:07 Справа №2а-2280/12/0170/15

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Єлжової Н.М., представників сторін:

від позивача - Макарова Т.М., Гаджиєва Е.М.,

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства «Фірма Оксамит»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулося з адміністративним позовом Приватне підприємство «Фірма Оксамит» (далі -позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.02.2012 №0014792301 ДПІ в м. Сімферополі про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 202530 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України. Позивач підкреслює, що висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеному позивачем та постачальником позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманого товару в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку, тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.03.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.05.2012 року здійснена заміна Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Представники позивача в судовому засіданні 17.05.2012 року наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надали пояснення по суті спору.

Відповідач у судове засідання 17.05.2012 року явку представника не забезпечив, повідомлений належним чином про місце, день та час слухання справи, про причини неявки суд не повідомив.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що податкове повідомлення -рішення було прийнято за результатами проведеної перевірки, у зв'язку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для його скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Фірма Оксамит» є юридичною особою (ЄДРПОУ 30025401), зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена невиїзна позапланова перевірка ПП «Фірма Оксамит» з питань перевірки взаємовідносин з ТОВ «ОБ «Чай Агропродукт» за березень 2011 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення п. 14.1.191 ст. 14. п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п.187 ст. 187, п. 201.1. ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, у результаті чого донараховано податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 202529 грн.

За результатам перевірки був складений акт № 683/23-4/30025401 від 26.01.2012 р.

Сутність порушення полягає у тому, що не можливо підтвердити реальність фінансово-господарської операціями між підприємствами. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в сілу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

На думку податкового органу, оскільки у ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» відсутні трудові ресурсі, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операції надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операція здійснюється через посередників, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

На підставі акту перевірки податковим органом були прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2012 №0014792301 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 202530грн.

Перевіряючи обґрунтованість визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення -рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Згідно податкової декларації з ПДВ наданої ПП «Фірма Оксамит» у ДПІ в м. Сімферополь за березень 2011р. вх. №9002315073 від 19.04.2001 р. позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту складає за даними платника - 4459грн. (р. 18).

За даними податкової звітності з податку на додану вартість позивача за березень 2011 року, останнім відображена у рядку 17 податкової декларації сума податкового кредиту у розмірі 208845 грн., в тому числі, по операціям з ТОВ «ОБ «Чай -Агропродукт» - 202528,86 грн. (додаток 5 декларації).

За даними перевірки позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту складає - 206988 грн. (р. 18).

Таким чином, податковим органом зі складу податкового кредиту була виключена сума у розмірі 202529 грн. по операціям з придбання товару у ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт», у зв'язку з чим донараховані податкові зобов'язання у сумі 202529 грн.

Підставою для виключення цієї суми зі складу податкового кредиту є визнання податковим органом нікчемною угоду між позивачем та його постачальником, оскільки не можливо підтвердити реальність фінансово-господарських операцій між підприємствами за березень 2011 р..

Перевіряючи товарність господарської операції між позивачем та ТОВ «ОБ «Чай- Агропродукт», судом встановлено наступне.

01 березня 2011 року між ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» (продавець) та ПП «Фірма Оксаміт» (покупець) укладений Договір купівлі-продажу №0103-2. Згідно п. 1 Договору №0103-2 передбачено, що Продавець зобов'язується передати товар згідно заявки, а Покупець прийняти та сплатити товар в кількості, згідно накладної.

На виконання вказаної угоди ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» поставило позивачу товар в асортименті та кількості, вказаної в накладних.

Отримання товару підтверджується видатковими накладними:

№РН-0000337 від 01.03.2011 року на суму 21791,20 грн., в тому числі ПДВ - 3631,86 грн.,

№РН-0000338 від 02.03.2011 року на суму 92954,90 грн., в тому числі ПДВ - 15492,48 грн.,

№РН-0000339 від 04.03.2011 року на суму 17954,89 грн., в тому числі ПДВ - 2992,47 грн.,

№РН-0000340 від 07.03.2011 року на суму 6609,50 грн., в тому числі ПДВ - 1101,58 грн.,

№РН-0000341 від 18.03.2011 року на суму 238750,80 грн., в тому числі ПДВ - 39791,80 грн.,

№РН-0000342 від 18.03.2011 року на суму 122343,40 грн., в тому числі ПДВ - 20390,56 грн.,

№РН-0000343 від 18.03.2011 року на суму 293156,00 грн., в тому числі ПДВ - 48859,33 грн.,

№РН-0000344 від 18.03.2011 року на суму 329472,00 грн., в тому числі ПДВ - 54912,00 грн.,

№РН-0000345 від 21.03.2011 року на суму 53591,70 грн., в тому числі ПДВ - 8931,95 грн.,

№РН-0000346 від 23.03.2011 року на суму 38549,00 грн., в тому числі ПДВ - 6424,83 грн.

Загалом на суму1215173,49 грн., в тому числі ПДВ - 202528,87 грн.

По факту поставки товару ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» виписані податкові накладні:

№ 337 від 01.03.2011 року на суму 21791,20 грн., в тому числі ПДВ - 3631,86 грн.,

№ 338 від 02.03.2011 року на суму 92954,90 грн., в тому числі ПДВ - 15492,48 грн.,

№ 339 від 04.03.2011 року на суму 17954,89 грн., в тому числі ПДВ - 2992,47 грн.,

№ 340 від 07.03.2011 року на суму 6609,50 грн., в тому числі ПДВ - 1101,58 грн.,

№ 341 від 18.03.2011 року на суму 238750,80 грн., в тому числі ПДВ - 39791,80 грн.,

№ 342 від 18.03.2011 року на суму 122343,40 грн., в тому числі ПДВ - 20390,56 грн.,

№ 343 від 18.03.2011 року на суму 293156,00 грн., в тому числі ПДВ - 48859,33 грн.,

№ 344 від 18.03.2011 року на суму 329472,00 грн., в тому числі ПДВ - 54912,00 грн.,

№ 345 від 21.03.2011 року на суму 53591,70 грн., в тому числі ПДВ - 8931,95 грн.,

№ 346 від 23.03.2011 року на суму 38549,00 грн., в тому числі ПДВ - 6424,83 грн.

Загалом на суму1215173,49 грн., в тому числі ПДВ - 202528,87 грн.

Вказані податкові накладні отримані позивачем у березні 2011 року та включені до реєстру податкових накладних за березень 2011 року.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

У зв'язку з чим, по даті отримання платником податків товарів, що підтверджено податковими накладними, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредит у березні 2011 року - сума ПДВ - 202528,87 грн.

Судом встановлено, що факт отримання товару підтверджується також договором-заявкою на транспортне обслуговування, товарно-транспортними накладними, актом приймання - передачі послуг по організації перевозки грузив автомобільним транспортом від 19.03.2011 року.

Постачальник - ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх виписки, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Судом встановлено, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді березня 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

На підставі отриманих податкових накладних на суму ПДВ 202529 грн. відповідно до п. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України ПП «Фірма Оксамит» нарахувало в березні 2011 р. податковий кредит у сумі 202529 грн. та включило його до податкової декларації за березень 2011 р.

Таким чином, ПДВ в сумі 202529 грн. включений позивачем до складу податкового кредиту за березень 2011 р., відповідає вимогам п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснена оплата вартості товару в тому числі ПДВ, про що свідчать копії платіжних доручень:

№ 74 від 25.03.2011 року на суму 100000,00 грн., в тому числі ПДВ -16666,67 грн.,

№ 75 від 28.03.2011 року на суму 100000,00 грн., в тому числі ПДВ -16666,67 грн.,

№ 79 від 30.03.2011 року на суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ -5000,00 грн.,

№ 237 від 26.07.2011 року на суму 100000,00 грн., в тому числі ПДВ -16666,67 грн.,

№ 246 від 29.07.2011 року на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -8333,33 грн.,

№ 247 від 29.07.2011 року на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -8333,33 грн.,

№ 249 від 01.08.2011 року на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -8333,33 грн.,

№ 250 від 01.08.2011 року на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -8333,33 грн.,

№ 254 від 03.08.2011 року на суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ -5000,00 грн.,

№ 255 від 03.08.2011 року на суму 70000,00 грн., в тому числі ПДВ -11666,67 грн.,

№ 256 від 04.08.2011 року на суму 60000,00 грн., в тому числі ПДВ -10000,00 грн.,

№ 257 від 04.08.2011 року на суму 40000,00 грн., в тому числі ПДВ -6666,67 грн.,

№ 258 від 05.08.2011 року на суму 40000,00 грн., в тому числі ПДВ -6666,67 грн.,

№ 259 від 05.08.2011 року на суму 60000,00 грн., в тому числі ПДВ -10000,00 грн.,

№ 261 від 08.08.2011 року на суму 70000,00 грн., в тому числі ПДВ -11666,67 грн.,

№ 262 від 08.08.2011 року на суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ -5000,00 грн.,

№ 325 від 08.09.2011 року на суму 40000,00 грн., в тому числі ПДВ -6666,67 грн.,

№ 326 від 08.09.2011 року на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -8333,33 грн.,

№ 348 від 27.09.2011 року на суму 55000,00 грн., в тому числі ПДВ -9166,67 грн.,

№ 349 від 27.09.2011 року на суму 45000,00 грн., в тому числі ПДВ -7500,00 грн.,

№ 379 від 13.10.2011 року на суму 45173,39 грн., в тому числі ПДВ -7528,90 грн.,

№ 380 від 13.10.2011 року на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -8333,33 грн.

Загалом позивачем здійснена оплата вартості товару на суму 1215173,49 грн., в тому числі ПДВ - 202528,87 грн.

Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість - 202528,87 грн. була сплачена ПП «Фірма Оксамит», зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних товарів та була перерахована на розрахунковій рахунок продавця - ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт».

З матеріалів справи також вбачається, що отримані товари були оприбутковані та використані ПП «Фірма Оксамит» у господарської діяльності, що підтверджується наступною реалізацією товару стороннім споживачам з метою отримання прибутку, податкові зобов'язання по взаємовідносинам з якими були відображені позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року.

У зв'язку з чим, за результатами взаємовідносин з ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» відбулася зміна в структурі активів та зобов'язань платника податку - ПП «Фірма Оксамит».

Таким чином, отримання товару за операцією з придбання яких ПП «Фірма Оксамит» в березні 2011 р. нарахувало податковий кредит у сумі 202528,87 грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Судом також встановлено, що податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ПП «Фірма Оксамит» були відображені у податковій звітності ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт».

А відтак, матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання товару від ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» в березні 2011 року з метою їх використання у господарської діяльності позивачем.

Таким чином, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товару та його використання в господарської діяльності позивача від контрагента ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт».

Суд також зазначає, що податковим органом вже було перевірено правомірність формування податкового кредиту позивачем у березні 2011 р., про що складена довідка від 20.06.2011 року №837/23-4/33849420, та будь-яких порушень податкового законодавства з боку позивача встановлено не було.

Суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного з ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» договору з тих підстав, що постачальник позивача не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а саме: основних фондів, виробничих потужностей та транспортних засобів, виходячи з встановленої товарності господарської операції між позивачем та ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт», та зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» та позивачем була вчинена господарська операція щодо придбання товару. Матеріали справи підтверджують отримання товару для подальшого використання в господарської діяльності. Оплата за договором була здійсненна позивачем в повному обсязі.

Зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

А відтак, зазначення податкового органу про нікчемність угоди між ПП «Фірма Оксамит» та його контрагентом є безпідставним, оскільки судом встановлено товарність господарської операції між позивачем та його контрагентом, яка була спрямована на отримання матеріального результату господарської діяльності та привела до зміни майнового стану платнику податків.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт» правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, зокрема того, який не був постачальником товару, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання товару від ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Крім того, відповідачем не надано доказів, що вказаний товар та послуги мали бути придбані у інших постачальників, ані у ТОВ «ОБ «Чай-Агропродукт».

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Слід зазначити, що відповідачем не доведено невідповідність виданих контрагентом позивача податкових накладних податковому законодавству України, а саме: вимогам ст. 201 Податкового кодексу України. Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманої від контрагента податкової накладної є обґрунтованим.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 202529 грн., у зв'язку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформульований відповідно до норм Податкового кодексу України.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 17.05.2012 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 22.05.2012 року

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0014792301 від 15.02.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 202530 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма Оксамит» 2146 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.