Постанова

від 25.06.2012 по справі 2а-10992/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2012 р. № 2а-10992/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,

за участю:

представника позивача Карпина Я.С.,

представника ТзОВ «Оріал» Кондри В.О.,

представника відповідача ТзОВ «МСП «Промматеріал» Балуцького Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «МСП «Промматеріал», Товариства з обмежено відповідальністю «Оріал»про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином,-

в с т а н о в и в :

Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова (надалі -ДПІ у Залізничному районі м.Львова) звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МСП «Промматеріал» (надалі -ТзОВ «МСП «Промматеріал»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал» (надалі -ТзОВ «Оріал»), в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з ТзОВ «МСП «Промматеріал»в дохід держави все одержане за господарським зобов'язанням, що виникло на підставі угоди між ТзОВ «МСП «Промматеріал»та ТзОВ «Оріал», а саме -товарно-матеріальні цінності на суму 1371700 грн., а в разі неможливості стягнення в натурі -грошові кошти в сумі 1371700 грн., а також стягнути з ТзОВ «Оріал»в дохід держави одержане за господарським зобов'язанням, що виникло на підставі угоди між ТзОВ «МСП «Промматеріал» та ТзОВ «Оріал», а саме -грошові кошти в сумі 1371700 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладене між ТзОВ «МСП Промматеріал»та ТзОВ «Оріал»від 28.04.2011 року господарське зобов'язання на загальну суму 1371700 грн. 00 коп. суперечить інтересам держави та суспільства. Позивачем за результатами перевірки встановлено факт фінансово-господарських відносин між ТзОВ «МСП Промматеріал»та ТзОВ «Оріал», які містять ознаки фіктивності. Зокрема, встановлено, що протягом 2011 року, на підставі договору поставки № 110428 від 28.04.2011 року ТзОВ «МСП Промматеріал»здійснювало фіктивне придбання товарно-матеріальних цінностей (безтоварні операції) в ТзОВ «Оріал»на загальну суму 1371700 грн. 00 коп. Рух товарно-матеріальних цінностей між відповідачами відсутній. Позивач вважає, що відповідачі заподіяли шкоду інтересам держави безпідставно сформованим податковим кредитом з ПДВ, а також безпідставно сформованими валовими витратами. Про неможливість проведення господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання свідчить відсутність у ТзОВ «Оріал»основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, як необхідних елементів провадження господарської діяльності щодо поставки товарів (робіт, послуг). У зв'язку з викладеним вище, просить суд застосувати юридичні наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, а саме стягнути з відповідачів все одержане ними за угодою № 110428 від 28.04.2011 року в дохід Державного бюджету України.

ТзОВ «МСП «Промматеріал»подало до суду заперечення на адміністративний позов від 14.11.2011 року, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що на виконання умов договору, відповідно до видаткових накладних поставило товар на загальну суму 1371600 грн., які сплачені у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. Вказує, що позивач безпідставно стверджує про безтоварність операцій по укладеного договору поставки, так як це твердження спростовується використанням отриманого від ТзОВ «Оріал»товару у власній господарській діяльності. Вказує на те, що оскільки договір поставки № 110428 від 28.04.2011 року не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, тому підстав для стягнення коштів чи товарно-матеріальних цінностей, одержаних за вказаним правочином немає.

ТзОВ «Оріал»подало до суду заперечення на адміністративний позов від 14.11.2011 року, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ( 254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Проте, у цьому положенні немає вказівок на безтоварність операцій та несплату податків, а тому в цьому випадку не можна стверджувати про нікчемність договору поставки № 110428 від 28.04.2011 року. У зв'язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та уточненнях до неї. Додатково пояснив, що при укладенні оспорюваного правочину та виконанні господарського зобов'язання, відповідачі не могли не усвідомлювати його протиправність та його суперечність інтересам держави і суспільства та прагнули настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що тягне за собою збитки Державного бюджету. Вважає, що відповідачами не доведено факт поставки товару, його перевезення та зберігання, а отже факт реального виконання правочину, що відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України, є підставою для складання податкової накладної. В обґрунтування позовних вимог представник позивача стверджує, що на ознаки нікчемного правочину можуть вказувати, зокрема обізнаність керівників, засновників, пов'язаних осіб про нікчемність, удаваність укладених правочинів та системність такої діяльності суб'єкта господарювання та його контрагентів; відсутність документації, яка підтверджує надання послуги; відсутність використання наданої послуги у господарській діяльності. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а також шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами. Враховуючи викладене, просить задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідачів проти позову заперечили з аналогічних підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов. Просять суд відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, відповідно до п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», покладено на податкову інспекцію.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у межах своєї компетенції та у встановленому законами порядку мають право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках -коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова на підставі наказу від 01.09.2011р. №1001 та пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI проведено зустрічну перевірку ТзОВ «МСП Промматеріал»(код ЄДРПОУ -31363574) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Оріал»(код ЄДРПОУ -36917523) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011р. по 30.06.2011р. про що складено акт від 08.09.2011р. №2380/23-2/31363574.

За результатами перевірки встановлено порушення ТзОВ «МСП Промматеріал»: п.138.4 ст. 138, пп.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 285750 грн., в т.ч. за ІІ кв. 2011р. на суму 285750 грн.;

п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 228600 грн., в т.ч. за червень 2011р. на суму 228600 грн.

Крім того, звіркою з ТзОВ «МСП Промматеріал»документально не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «Оріал», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, одночасно встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з ТзОВ «Оріал».

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між ТзОВ «МСП «Промматеріал»та ТзОВ «Оріал»укладено договір поставки № 110428 від 28.04.2011 року, предметом якого є поставка поліолу степанофоарм RN 2502WF, ізоціонату варакору СД 345 на суму 1371600 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ -228600 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що факт виконання умов договору поставки № 110428 від 28.04.2011 року підтверджується лише податковими та видатковими накладними.

Розрахунки за вказаним договором поставки проводились у безготівковій формі згідно з банківськими виписками від 14.06.2011р. на суму 900000 грн. та від 20.06.2011р. на суму 280000 грн. Таким чином, зобов'язання за вказаним договором виконані з боку ТзОВ «МСП «Промматеріал».

Вартість придбаних у ТзОВ «Оріал»товарі у сумі 114300 грн. включено ТзОВ «МСП «Промматеріал»до валових витрат у рядок 05.1 Декларації з податку на прибуток «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати на придбання товарів»за ІІ квартал 2011р. та відображено в обліку за наступними бухгалтерськими проведеннями: Дт 20 «Матеріали»Кт361 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт23 «Виробництво»Кт20 «Матеріали».

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту за червень 2011р., відображені у реєстрах отриманих податкових накладних.

При цьому, суд зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковим для підтвердження здійснення господарської операції, але не очевидним доказом її виконання. Сам по собі факт сплати коштів не є безумовним свідченням виконання господарської операції.

Разом з цим, як вбачається із п. 3.1 договору поставки № 110428 від 28.04.2011 року постачальник (ТзОВ «Оріал») поставляє товар покупцю (ТзОВ «МСП «Промматеріал») власним транспортом згідно з накладними на підставі замовлення.

Пункт 4.2 цього договору передбачає, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється на підставі рахунків-фактур та накладних у безготівковій формі, як у вигляді попередньої оплати так і у формі післяплати за отриманий товар.

У пункті 4.3 вказаного договору зазначено, що кожне наступне відвантаження покупцю замовленої партії товару буде здійснюватись постачальником власним транспортом на склад покупця.

На вимогу суду відповідачами не надано доказів, що б підтверджували транспортування (перевезення) товару, який в подальшому використовувався в господарській діяльності, в яких було б вказано, яке саме підприємство здійснювало перевезення, копії дорожніх листів, чи будь-які інші документи, які б підтверджували перевезення товару, отриманого від ТзОВ «Оріал»та, в свою чергу, які б засвідчували реальність здійснення господарських операцій. Також не надано актів приймання - передачі товару (поліол степанофоарм RN 2502WF, ізоціонат варакору СД 345) або інших доказів, які б підтверджували таку передачу від ТзОВ «Оріал». Відсутні докази, які б підтверджували проведення розвантажувально -навантажувальних робіт при передачі товару. Також не підтверджується отримання товарно -матеріальних цінностей працівниками ТзОВ «МСП «Промматеріал», не надано доказів щодо підтвердження місця зберігання отриманого товару (витяг про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості ( в разі використання приміщення на праві власності) чи договору оренди нерухомого майна (в разі використання приміщення, що належить третім особам).

Допитані в якості свідків в судовому засіданні посадові особи ТзОВ «МСП «Промматеріал»- директор Мантюренко О.В., заступник директора Мельников В.М. не змогли належним чином пояснити яким чином здійснювалось укладення угоди з ТзОВ «Оріал», транспортування товару, розвантажувально -навантажувальні роботи, ким і кому передавались товаро -супровідні документи на товар. Свідок ОСОБА_7, відповідальний за прийом товару в ТзОВ «МСП «Промматеріал», в судовому засіданні підтвердив, що жодних товаро -супровідних документів на товар (товарно -транспортних накладних, подорожніх листів автомобіля тощо) від ТзОВ «Оріал»не отримував, складський облік в ТзОВ «МСП «Промматеріал»не ведеться.

Під час проведення вказаної перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова використано акт Алчевської ОДПІ у Луганській області від 22.08.2011р. №228/236-36917523 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТзОВ «Оріал»(код ЄДРПОУ -36917523) з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТзОВ «МСП «Промматеріал»за період червень 2011 року».

Вказаним актом встановлено, що зустрічну звірку провести неможливо, оскільки згідно з базою даних РПП стан платника ТзОВ «Оріал»- «9»- направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. В ході організації проведення звірки, з метою забезпечення проведення звірки з питань підтвердження відомостей за результатами встановлених фактів ВПМ Алчевської ОДПІ у Луганській області направлено службову записку до відділу реєстрації платників податків №3276/7/26-3114 від 04.08.2011р. щодо невстановлення фактичної адреси підприємства.

Згідно з формою 1-ДФ за ІІ кв. 2011р. чисельність працюючих у штаті підприємства становила 2 особи.

Вказаною перевіркою також встановлено, що у ТзОВ «Оріал»відсутні основні фонди, виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності.

Таким чином, Алчевською ОДПІ у м. Луганській області в ході перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення ТзОВ «МСП «Промматеріал»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій, а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Разом з тим, відповідачами подано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі №2а-11181/11/1270, залишену без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012р., якою визнано протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області щодо проведення перевірки та складення акту від 11.11.2011р. №1798/236-36917523 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Оріал»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.09.2011р. Вказаними судовим рішеннями, на думку відповідачів, спростовуються висновки позивача щодо неможливості здійснення господарських операцій між відповідачами.

Проте, на думку суду, вказане судове рішення не впливає на обґрунтованість позову у цій справі, оскільки із аналізу вказаної постанови випливає, що в ній не встановлено жодних обставин, що стосуються фінансово -господарської діяльності відповідачів щодо цього спору та не спростовано висновків позивача щодо неможливості фактичного здійснення ними господарських операцій.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд також вказує на те, що господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право позивача на його формування.

При цьому, з матеріалів справи вбачається неможливість реального виконання господарської операції з боку ТзОВ «Оріал»з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для зберігання, транспортування товару тощо. Відсутність інших доказів реального виконання господарської операції, зокрема, актів виконаних робіт, доказів транспортування та доставки товару, витрат відповідачів у зв'язку з цим та їх облік в регістрах бухгалтерського обліку і в документах податкової звітності, складського обліку товару та врахування його вартості у визначенні приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного податкового періоду тощо. При цьому, виключно обставини щодо розрахунку за товар не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

Також, визначальним фактором реального виконання господарського зобов'язання платником податку є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку. Під господарською діяльністю у ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З наведених вище обставин суд дійшов висновку, що господарське зобов'язання (правочин) носить фіктивний характер, відповідачі не мали на меті отримання прибутку від такої операції та сплати до бюджету відповідних податків, що є доказом спрямованості умислу обох відповідачів на вчинення господарського зобов'язання з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а, відтак, господарське зобов'язання між ТзОВ «МСП Промматеріал»та ТзОВ «Оріал»є нікчемним.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому, виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, кому нараховані податкові зобов'язання за результатами податкової перевірки. Отже, встановлення судом факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України безпосередньо впливає на права та обов'язки всіх учасників такого правочину, зокрема, щодо виключення із податкового обліку всіх даних, що внесені до нього за результатами вчинення нікчемного правочину.

Суд зазначає, що у разі визнання господарського зобов'язання недійсним настає адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст.ст. 238, 239 Господарського кодексу України у вигляді господарських санкцій, встановлених ч. 1 ст. 208 вказаного Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Оцінивши характер фінансово - господарських відносин між відповідачами, суд дійшов висновку, що намір на вчинення господарського зобов'язання, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства наявний в обох відповідачів.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. При цьому, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України санкції застосовує лише суд.

Враховуючи наявність наміру на вчинення господарського зобов'язання, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства в обох сторін та виконання господарського зобов'язання лише ТзОВ «МСП «Промматеріал», з ТзОВ «Оріал»слід стягнути в доход держави все одержане ним від ТзОВ «МСП «Промматеріал», а також все належне з нього на користь ТзОВ «МСП «Промматеріал»на відшкодування одержаного.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. При цьому, строк застосування адміністративно-господарських санкцій, визначений ст. 250 Господарського кодексу України, не минув.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.

Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал»одержані від Товариства з обмеженою відповідальністю «МСП «Промматеріал»за договором поставки №110428 від 28.04.2011 року грошові кошти в сумі 1 млн. 370 тис. 700 грн. (один мільйон триста сімдесят тисяч сімсот гривень) в дохід Державного бюджету України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою «Оріал»все належне з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МСП «Промматеріал»за договором поставки №110428 від 28.04.2011 року в дохід Державного бюджету України на загальну суму 1 млн. 370 тис. 700 грн. (один мільйон триста сімдесят тисяч сімсот гривень).

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати стягненню із сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 червня 2012 року.

Суддя Гулик А.Г.