Рішення

від 11.07.2012 по справі 5015/2442/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.12 Справа№ 5015/2442/12

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "АХК", м. Київ, до відповідача:сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Плюс", с. Гаї, про: стягнення заборгованості. Суддя Т. Рим За участю представників: позивача:Голубока Т.В. -довіреність від 10.04.2012 року, відповідача:не з'явився. На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "АХК" до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Плюс" про стягнення 53 554,76 грн. Ухвалою від 18.06.2012 року провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 11.07.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору поставки продукції для сільгоспвиробництва №25/08/2010-01ззр від 25 серпня 2010 року не здійснив оплати за поставлену продукцію, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 42 395,42 грн. Крім того, відповідачу нараховано 4 105,75 грн. -інфляційних втрат, 2 147,08 грн. -3% річних, 4 906,51 грн. штрафних санкцій.

Відповідач у судове засідання 11.07.2012 року не з'явився, хоч був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, долучене до матеріалів справи. Проти позову відповідач у встановленому порядку не заперечив, відзиву на позов не надав.

Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки продукції для сільгоспвиробництва №25/08/2010-01ззр від 25 серпня 2010 року (надалі -Договір). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві (відповідач у справі) продукцію для сільгоспвиробництва (засоби захисту рослин або насіння), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на суму 71 370,00 грн., про що свідчать видаткова накладна №285 від 01.09.2010 року та довіреність №164 від 01.09.2010 року.

Відповідачем сплачено 28 994,58 грн. вартості отриманого товару 12.04.2011 року, про що свідчить банківська виписка, яка долучена до матеріалів справи.

Заборгованість станом на 31.10.2010 року в сумі 71 370,00 грн. погоджена сторонами в акті звірки взаємних розрахунків.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу поставки товару на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення, упаковка та маркування, ціна, строк поставки та інші умови визначаються специфікаціями та видатковими накладними, які є невід'ємною частиною цього договору. Специфікацією №1 від 25.08.2010 року передбачено, що строк оплати визначено таким чином: 20% - попередня авансова оплата до 18.09.2010 року включно, 80% - оплата до 01.12.2010 року включно.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки сторонами в належній формі було погоджено строки оплати вартості поставленого товару, відповідач отримав цей товар, однак лише частково виконав власний обов'язок з повної оплати вартості товару, вимоги позивача про стягнення 42 395,42 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до пункту 8.4.1 Договору покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати ціни товару сплачує на користь постачальника штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

При застосуванні зазначеного пункту Договору суд враховує, що сторони погодили застосування штрафної санкції у формі пені, оскільки саме пеня нараховується за кожний день прострочення за порушення грошового зобов'язання, а також її розмір обмежено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" подвійною обліковою ставкою НБУ.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 4 906,51 грн. штрафних санкцій є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 147,08 грн. -3% річних, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується нарахування позивачем інфляційних втрат, то такі здійснено з помилкою. Вона полягає в тому, що індекси інфляції визначаються помісячно, а тому і нараховуються не за прострочені дні, а за прострочені місяці. Суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про обґрунтованість таких вимог у сумі 4 057,43 грн. В решті вимог в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 625 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4 3 , 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Плюс" (адреса: село Гаї, Бродівський район, Львівська область, 80650; ідентифікаційний код 30472034 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АХК" (адреса: вулиця Кутузова, будинок 13, офіс 501, Печерський район, місто Київ, 01133; ідентифікаційний код 35427552 ) 42 395,42 грн. основного боргу, 4 906,51 грн. штрафних санкцій, 4 057,43 грн. інфляційних втрат, 2 147,08 грн. -3% річних, 1 608,05 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 13.07.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.