Постанова

від 22.08.2012 по справі 5015/2442/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.12 Справа № 5015/2442/12

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н,

з участю представників:

позивача - з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Плюс», с.Гаї, Бродівського району.

на рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2012 року, суддя Рим Т.Я.,

у справі за №5015/2442/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АХК", м.Київ

до відповідача сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Плюс», с.Гаї, Бродівського району

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2012 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АХК" задоволено частково. Стягнено з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Плюс" на користь позивача 42395,42грн. основного боргу, 4906,51 грн. штрафних санкцій, 4057,43 грн. інфляційних втрат, 2147,08 грн. -3% річних, 1608,05 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору, а в частині стягнення 48,32грн. інфляційних втрат відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу та нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають до задоволення.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в частині стягнення 4788,23грн. штрафу, у зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що судом невірно застосовано положення ст. 223, 232 Господарського кодексу України та ст. 258 ЦК України, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягненнія штрафних санкцій (пені). Крім цього, як підставу скасування рішення зазначає, що господарський суд Львівської області не взяв до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув спір за відсутності його представника.

Від товариства з обмеженою відповідальністю "АХК" через канцелярію суду 22.08.2012 року (вх.№5412) надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач спростовує доводи скаржника та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки на адресу суду не надходили жодні клопотання про відкладення розгляду справи, а ухвалою суду від 02.08.2012р. явка повноважних представників сторін визнана судом на власний розсуд.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 серпня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АХК" (постачальник) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Плюс" (покупець) укладено договір поставки продукції для сільгоспвиробництва №25/08/2010-01ззр (надалі -Договір). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві (відповідач у справі) продукцію для сільгоспвиробництва (засоби захисту рослин або насіння), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України у відношенні до поставок застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України щодо договору купівлі-продажу. Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення, упаковка та маркування, ціна, строк поставки та інші умови визначаються специфікаціями та видатковими накладними, які є невід'ємною частиною цього договору. Специфікацією №1 від 25.08.2010 року передбачено, що строк оплати визначено таким чином: 20% - попередня авансова оплата до 18.09.2010 року включно, 80% - оплата до 01.12.2010 року включно.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на суму 71370,00грн., про що свідчать видаткова накладна №285 від 01.09.2010 року та довіреність №164 від 01.09.2010 року.

Відповідачем сплачено 28994,58грн. вартості отриманого товару 12.04.2011 року, про що свідчить банківська виписка, яка долучена до матеріалів справи (а.с.14).

Отже, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 42395,42грн., а тому місцевим господарським судом, на думку апеляційного суду, стягнена правомірно.

За порушення термінів оплати поставленого товару, у відповідності до п.8.4.1 Договору, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежів.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на те, що саме пеня нараховується за кожний день прострочення за порушення грошового зобов'язання, а також її розмір обмежено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" подвійною обліковою ставкою НБУ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що згідно пункту 8.4.1 Договору сторони погодили застосування штрафної санкції у формі пені.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 4906,51грн. штрафу, нарахованого за період з 02.12.2010р. по 02.06.2011р.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд суму штрафу 4906,51грн. вважає обґрунтованою, оскільки така господарська санкція передбачена умовами договору, а отже місцевим господарським судом стягнена правомірно.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано втрати від інфляції за період з грудня 2010р. по червень 2011р. в сумі 4105,75грн. та 2147,08грн. -3% річних.

Згідно перерахунку втрат від інфляції, здійсненого місцевим господарським судом, сума інфляційних втрат за період з грудня 2010р. по червень 2011р. становить 4057,43грн., яка на думку апеляційного суду стягнена правомірно. Щодо вимог про стягнення решти суми інфляційних втрат, господарський суд обґрунтовано відмовив в цій частині позову, так як в цій частині позов необґрунтований.

В силу ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Враховуючи викладене, апеляційний суд, приходить до висновку про правильність задоволення позовних вимог щодо стягнення 42395,42грн. основного боргу, 4906,51 грн. штрафних санкцій, 4057,43 грн. інфляційних втрат, 2147,08 грн. -3% річних.

Щодо доводів скаржника, про неправильне застосування господарським судом Львівської області норм ст. 223, 232 Господарського кодексу України та ст. 258 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов Договору та розрахунку заборгованості за позовом, кінцевий строк оплати товару за Договором встановлений 01.12.2010р., а Позивачем було нараховано штрафні санкції за період з 02.12.2010р. по 02.06.2011р. (6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

Згідно ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

При цьому, згідно з ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Вказана правова позиція викладена у Листі Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач не скористався наданим йому правом подати вказану заяву, що й мало наслідком задоволення місцевим господарським судом позовних вимог в цій частині.

Зважаючи на викладене, висновки суду про задоволення вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у заявленому Позивачем розмірі є такими, що грунтуються на нормах матеріального права.

Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом в порушення норм процесуального права розглянено спір за відсутності представника відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи, безпідставні, оскільки клопотання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Плюс»про відкладення розгляду справи поступило на адресу господарського суду Львівської області лише 12.07.2012р. (а.с.42), тобто після прийняття судового рішення (11.07.2012р.).

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Плюс»залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2012 року у справі за номером 5015/2442/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Плюс» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови виготовлено 27.08.2012р.