Постанова

від 11.07.2012 по справі 5019/174/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2012 року Справа № 5019/174/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача: Волошин І.В. (довіреність б\н від 25 cічня 2012 року); директор Шепель Н.П. (паспорт серії НОМЕР_1, виданий 23 березня 2002 року)

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Бережанка" на рішення господарського суду Рівненської області від 27 березня 2012 року р. у справі №5019/174/12 (суддя Качур А.М.)

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Бережанка"

до Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод"

про стягнення 175 981 грн. 35 коп..

ВСТАНОВИВ :

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Бережанка" (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 2-5) до Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод" (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 168 876 грн. 95 коп., пені в розмірі 6 597 грн. 77 коп. та інфляційних в розмірі 506 грн. 63 коп..

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27 березня 2012 року (т. 1, а.с. 59-63) з підстав, вказаних у цьому рішенні, у позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (т.1, а.с. 72-75) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 27 березня 2012 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т.1, а.с. 82-83) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 20 червня 2012 року (т. 1, а.с. 94) продовжено строк розгляду апеляційної скарги до 11 червня 2012 року.

Ухвалою суду від 20 червня 2012 року (т. 1, а.с. 95-96) розгляд справи було відкладено на 11 липня 2012 року об 15 год. 30 хв. (з метою надання Позивачем додаткових доказів).

В судовому засіданні від 11 липня 2012 року представник Позивача підтримав доводи висвітлені в апеляційній скарзі. Також, Позивачем було подано додаткові докази до апеляційної скарги (т. 1, а.с. 99-169).

В судове засідання представник Відповідача не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 97). Причин неявки свого уповноваженого представника Відповідач суду не повідомив.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 10 липня 2012 року вніс зміни до складу колегії суддів в зв'язку із перебуванням у відпустці судді Грязнова В.В. та відповідно до затверджених складів колегій та визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., судді Юрчук М.І..

З огляду на вищевказане та приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, додаткові докази, заслухавши пояснення представників Позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 1 січня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір на закупівлю молокосировини від господарств у 2011 році (надалі - Договір; т. 1, а.с. 9), у відповідності до пункту 1.1 якого Відповідач здійснює закупівлю молокосировини на умовах обумовлених цим Договором і додатками до нього.

Згідно пункту 2.1 Договору Відповідач оплачує вартість поставленої Позивачем по цінам і умовам обумовленими в додатках, але не нижче середніх закупівельних цін на базисну молокосировину, що складається в області на момент закупівлі; термін дії додатку обмежується сторонами при умові складання нового додатку на закупівлю молокосировини; в додатку обумовлюється кількість молока, яке поставлено, ціна його, форма оплати і кількість відгруженого знежиреного молока і сироватки.

Суд зауважує, що в силу дії пункту 3.1.4 Договору, Відповідач зобов'язався після закінчення місяця на підставі приймальних накладних і калькуляцій провести остаточні розрахунку не пізніше 7 календарних днів після звітного періоду.

В силу дії пункту 3.2.3 Договору Відповідач зобов'язався доставити молоко з правильно оформленими супровідними документами за погодженим між Позивачем та Відповідачем графіком здачі - приймання на приймальний пункт Відповідача.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Позивач на виконання умов Договору поставив Відповідачу молокосировину на загальну суму 523 100 грн. 54 коп., що підтверджується наступними приймальними квитанціями форми № 3 -ПК (МС): приймальною квитанцією № 1 за січень місяць 2011 року (т. 1, а.с. 105); приймальною квитанцією № 1 за лютий місяць 2011 року (т. 1, а.с. 114); приймальною квитанцією № 1 від 31 березня 2011 року (т. 1, а.с. 121); приймальною квитанцію № 1 від 29 квітня 2011 року (т. 1, а.с. 127); приймальною квитанцією № 1 від 31 травня 2011 року (т. 1, а.с. 135); приймальною квитанцією № 1 від 30 червня 2011 року (т. 1, а.с. 145); приймальною квитанцією № 1 від 2 серпня 2011 року (т. 1, а.с. 152); приймальною квитанцією № 1 від 31 серпня 2011 року (т. 1, а.с. 161). Дані приймальні квитанції підписані керівником Відповідача та скріплені печаткою, що Відповідачем не спростовуються.

В той же час, згідно Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої форми накладної для перевезення молочної сировини, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України № 176 від 1 липня 2002 року (надалі - Інструкція 1) встановлений певний порядок заповнення та застосування спеціалізованої форми товарної накладної, яка є невід'ємною частиною товарно-транспортної накладної, за типовою формою № 1-ТН.

Згідно пункту 1.1 Інструкції 1 , спеціалізована товарна накладна за формою №1-ТН (МС) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання молочної сировини господарством або молокоприймальним пунктом, що здійснили відпуск цієї сировини, а також оприходування її молокоприймальним пунктом або молокопереробним підприємством - одержувачем, для оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України та оформляється на кожну відвантажену партію сировини і для кожного вантажоодержувача окремо

Пунктом 1.2 Інструкції 1 визначено, що виконання положень Інструкції обов'язкове для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, установ, організацій - юридичних та фізичних осіб, незалежно від форм власності, які здійснюють перевезення молочної сировини власним або залученим (орендованим) автомобільним транспортом.

Суд першої інстанції та Відповідач у своєму відзиві посилаючись на Інструкцію 1 твердили, що Позивачем не доведено наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором з огляду на відсутність у матеріалах справи товарних накладних за формою № 1-ТН (МС).

Проте, даний висновок зроблено при неповному дослідженні всіх обставин справи з огляду на таке.

Приймаючи своє рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що окрім Інструкції 1 приймання молокосировини обумовлено, ще й Інструкцією про порядок заповнення приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини (ф. № 3-ПК МС), затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України від 1 липня 2002 року № 176 (надалі -Інструкція 2) котрою встановлений порядок заповнення приймальної квитанції.

Зокрема, пунктом 1.2 Інструкції 2 встановлено, що приймальна квитанція за формою № 3-ПК (МС) на закупівлю молочної сировини виписується у трьох примірниках і не пізніше 3-го числа наступного за звітним місяцем надається: 1 примірник -сільськогосподарському підприємству (продавцю молочної сировини); 2 примірник - районному відділу статистики за місцезнаходженням господарства; 3 примірник -приймальнику молочної сировини.

Пунктом 1.1 Інструкції 2 визначено, що приймальна квитанція - це документ, у якому приймальник на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини за спеціалізованою формою № 1-ТН (МС) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць.

Сукупний аналіз умов Інструкції 1 та Інструкції 2 призводить суду до висновку, що подані Позивачем приймальні квитанції форми № 3-ПК (МС) є належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 Господарського кодексу України, здійснення відпуску Позивачем Відповідачу молокосировини по Договору у 2011 році, адже за їх змістом приймальна квитанція форми № 3-ПК (МС) складається виключно на підставі товарної накладної форми № 1-ТН (МС).

Відповідно дані приймальні квитанції підтверджують не лише факт отримання молоко сировини, але й підтверджують факт існування товарних накладних форми № 1-ТН (МС).

З огляду на усе вищевказане, колегія суду приходить до висновку про доведеність Позивачем факту поставки молоко сировини по Договору у (у 2011 році) на загальну суму 523 100 грн. 54 коп..

Водночас, Відповідач свої зобов'язання згідно Договору щодо оплати отриманої від Позивача товару виконав частково, сплативши лише 355 500 грн. 00 коп., що документально підтверджено наявними в матеріалах справи банківськими виписками (т. 1, а.с. 115; 128; 136; 137; 146; 153; 162; 167; 169). При цьому суду не бере до уваги оплати здійсненні 5 січня 2011 року та 18 січня 2011 року (т. 1, а.с. 106), оскільки вони здійсненні за попереднім договором (що вбачається з призначення платежу), в той же час, як позов у справі № 5019/174/12 стосується стягнення заборгованості виключно за Договором (за поставлену молокосировину в 2011 році).

Таким чином фактична заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором становить 168 100 грн. 54 коп., що не відповідає сумі, котру просив стягнути Позивач.

Доказів оплати вказаної заборгованості Відповідачем не було подано ні при розгляді спору в суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу дії статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (Крім того, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України: зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Колегія суду зауважує, що Відповідачем будь-яких доказів в спростування факту заборгованості, чи її розміру, суду не було подано.

Крім того, колегія суду критично ставиться до акту звірки Позивача від 31 жовтня 2011 року та бухгалтерської довідки № 2 від 3 січня 2012 року, та відповідно не приймає їх як належні та допустимі докази наявної заборгованості по Договору в сумі, що у них визначені Відповідача перед Позивачем, оскільки: з них встановлено загальну заборгованість, а не заборгованість по Договору; дані докази не є первинними документами бухгалтерського обліку (можуть слугувати доказом виключно у випадку підтвердження цих сум первинним документами бухгалтерського обліку); первинними документами бухгалтерського обліку (зокрема приймальними квитанціями форми № 3-ПК (МС) та банківськими виписками) підтверджується інша сума заборгованості по Договору.

Враховуючи усе вищевказане, на основі статей 509, 526, 527, 530, 692 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, позовні вимоги про стягнення заборгованості по Договору в розмірі 168 876 грн. 95 коп. підлягають до часткового задоволення в сумі 168 100 грн. 54 коп.. В решті позову в частині стягнення заборгованості по Договору слід відмовити.

Окрім суми заборгованості Позивач просив стягнути з Відповідача інфляційні та пеню.

Як вбачається з усього вищевказаного у даній судовій постанові, а також з наявних у справі доказів, Відповідачем допущено порушення своїх зобов'язань за даним Договором, що полягало в несплаті заборгованості по Договору в сумі 168 100 грн. 54 коп..

В свою чергу, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 Цивільного кодексу України визначається, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу дії статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми Позивачем було нараховано до стягнення з Відповідача інфляційні, за період з 31 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року у розмірі 506 грн. 63 коп..

Водночас, розрахунок інфляційних як встановлено судом вище, здійснено не з суми заборгованості по Договору (котра є предметом розгляду в цій справі), а виходячи із загальної суми заборгованості.

Здійснивши перерахунок суми інфляційних, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що розмір інфляційних котрі підлягають до стягнення за вищевказаний період становить 504 грн. 30 коп. (т.2 , а.с. 2).

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних в розмірі 504 грн. 30 коп.. В задоволені ж решти вимог у цій частині Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу.

Крім того, Позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з Відповідача пеню.

Дослідивши умови Договору, судом встановлено, що сторони в цьому Договорі письмово не обумовили відповідальність Відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, передбачивши можливість стягнення неустойки за невиконання Договору по прийняттю продукції (пункт 4.2 Договору), а також визначивши в пункті 4.3 Договору те, що за несвоєчасне проведення розрахунків за молоко сировину відносини сторін регулюються у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України: виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою.

Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як встановлено частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В силу дії частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України: правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно частини 2 статті 547 Цивільного кодексу України: правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недотриманням письмової форми, є нікчемним.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм, нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язання (при забезпеченні виконання зобов'язання) можливе лише у разі наявності між сторонами письмового договору чи угоди (правочину) в якому обумовлено таке забезпечення виконання зобов'язання.

Умовами ж Договору Позивач та Відповідач не передбачили письмово можливість стягнення Позивачем з Відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що в силу дії вищевказаних норм чинного законодавства України включає можливість такого стягнення.

Враховуючи усе вищеописане, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

З урахуванням усього вищевказаного суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу Позивача, скасовує судове рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення, яким частково задовольняє позовні вимоги Позивача, в сумах, що визначені вище у даній постанові.

Судові витрати, у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд покладає на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Бережанка" -задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 27.03.12 р. у справі №5019/174/12 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод" (34300, Рівненська область, смт. Володимирець, вул. Сагайдачного, 88; код 04446960) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Бережанка" (34333, Рівненська область, Володимирецький район, с. Каноничі; код 30626935)-168 100 грн. 54 коп. боргу, 504 грн. 30 коп. інфляційних, 3 372 грн. 11 коп. судового збору за розгляд позовної заяви, та 1 686 грн. 07 коп. за розгляд апеляційної скарги.

5. В задоволенні решти позову - відмовити.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 5019/174/12 повернути на адресу господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.