Ухвала

від 12.07.2012 по справі 2а-10245/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2012 р. м. Київ К/9991/18759/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби (далі -СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-10425/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" (далі -Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства -Голобородько Т.В.,

СДПІ -Шляхової О.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 08.07.2011 № 0000744240 та № 0000724240 з мотивів правомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками здійснення спірних операцій з придбання товарів та послуг.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивачем придбавалися товарно-матеріальні цінності по ланцюгу постачання за участю низки фіктивних підприємств, які не мали необхідних трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для виконання операцій з поставки товару, а лише використовували завідомо підроблені документи первинної звітності для незаконного отримання податкової вигоди. Крім того, за посиланням податкового органу, не підтверджується документально і факт виконання послуг з надання персоналу, придбаних Товариством у контрагентів-нерезидентів.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що СДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, оформлену актом від 15.06.2011 № 420/42-40/3544281. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено факт завищення позивачем валових витрат внаслідок віднесення до їх складу вартості товарів, поставлених суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою Яризом М.В., який, в свою чергу, придбав відповідні товарно-матеріальні цінності по ланцюгу постачання у підприємств з ознаками фіктивності (які відсутні за місцем реєстрації, не звітували до податкового органу, не мають основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів та необхідного трудового персоналу для виконання спірних операцій); крім того, за висновком СДПІ, позивачем необґрунтовано було відображено у складі валових витрат витрат на оплату послуг з надання персоналу, придбаних у компанії AUCHAN FRANCE (Франція) та у товариства з обмеженою відповідальністю «АШАН»(Російська Федерація) за договорами від 01.01.2008 № AUCH 2008/02 та від 20/09/2009 № RUS 200/10 з метою запозичення досвіду, знань та вмінь про Групу «АШАН»українськими менеджерами і працівниками для забезпечення нормального і успішного функціонування Товариства. Підставою для невизнання податковим органом вказаних витрат стало те, що відряджені на виконання цих договорів працівники-нерезиденти працювали у Товаристві на підставі укладених трудових договорів та виконували свої функціональні обов'язки відповідно до займаної посади та посадової інструкції, що свідчить про відсутність фактичного одержання позивачем послуг за вказаними договорами. З тих самих обставин СДПІ дійшла висновку і про незаконність врахування позивачем під час визначення об'єкта оподаткування ПДВ сум цього податку у складі вартості придбаних у суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Яриза М.В. товарів та у складі вартості вказаних послуг з надання персоналу. Наведене слугувало підставою для донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 10 016 414 грн. (у тому числі 8 013 131 грн. за основним платежем та 2 003 283 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2011 № 0000724240 та податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43 264 808 грн. (у тому числі 34 611 870 грн. за основним платежем та 8 652 968 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2011 № 0000744240.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо законності формування позивачем даних податкового обліку за спірними операціями з придбання товарів і послуг.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зі змісту наведених законодавчих положень випливає, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). Тобто саме підтвердженість реальної поставки товарів та послуг обумовлює право платника на податкову вигоду.

Заперечуючи щодо фактичного придбання позивачем товарів у суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Яриза М.В., СДПІ послалася на фіктивність діяльності контрагентів останнього та у зв'язку з цим на безтоварність операцій між цими контрагентами, з якими позивач не перебував у правовідносинах.

Однак слід зазначити, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх постачань ланцюгів товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків (в даному разі -Товариством) та його безпосереднім контрагентом, адже такі відносини перебувають поза межами контролю цього останнього платника.

Враховуючи, що інших доводів на підтвердження безтоварності операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Яриза М.В. податковим органом не наведено, то суди, встановивши, що факт таких поставок підтверджується наявними у справі первинними документами, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення позивача права на податкову вигоду за цими операціями.

Не можна визнати слушними і посилання відповідача на відсутність зв'язку витрат Товариства на оплату наданих нерезидентами послуг з передачі кваліфікованого персоналу з господарською діяльністю позивача. Адже метою придбання цих послуг є передача іноземного досвіду працівникам замовника (позивача у справі) для нормального та успішного функціонування його компанії, що цілком відповідає сфері діяльності та діловій меті Товариства.

З огляду на зміст договорів про надання послуг від 01.01.2008 № AUCH 2008/02 та 20/09/2009 № RUS 200/10 обсяг виконання робіт та послуг відрядженими працівниками не має безпосереднього впливу на встановлення факту поставки послуг за названими договорами. Адже в даному разі обов'язки виконавців (нерезидентів) зводяться саме до направлення у розпорядження замовника (позивача у справі) працівників обумовлених професій та кваліфікацій згідно з поданими позивачем заявками. Тобто власне забезпечення позивача такими працівниками і є виконанням договірних зобов'язань з поставки послуг контрагентами позивача. Коло функціональних обов'язків, режим та характер роботи, що виконується відрядженими за цими договорами працівниками, є питанням взаємодії позивача як роботодавця з такими працівниками та не може впливати на базу та об'єкт оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість за операціями з поставки послуг за вказаними договорами.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано визнали незаконним донарахування позивачеві податкових зобов'язань за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями та правомірно задовольнили позов, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити СДПІ її правонаступником -окружною державною податковою службою -Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Києві її правонаступником - окружною державною податковою службою -Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-10425/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько

Суддя М.І. Костенко