Рішення

від 26.09.2006 по справі 14/7

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 

14/7

26.09.06

За

позовом     Відкритого акціонерного

товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс"

до                    1. Дочірнього підприємства

"Ярославъ" (ДП "Ярославъ")

                    2. Товариства з обмеженою

відповідальністю „АвтоСтар” (ТОВ „АвтоСтар”),

                    3. Дочірнього підприємства

„Перевізник” (ДП „Перевізник”)

про                  стягнення 76 906,79 грн.

Суддя  Калатай Н.Ф.

Представники:

від позивача                    Малиновський В.І.

-начальник управління мінімізації страхових ризиків та врегулювання збитків за

довіреністю № 902-06/160 від 30.05.2006 р.

від відповідача 1          ОСОБА_1 -представник за довіреністю

від 04.01.2006 р.

від відповідача 2          ОСОБА_1 -представник за довіреністю

від 01.12.2004 р.

від відповідача 3          ОСОБА_1 -представник за довіреністю

від 04.07.2006 р.

Обставини справи :

Позов заявлено про стягнення в

порядку регресу страхового відшкодування в сумі 76456,79 грн., виплаченого

позивачем як страховою організацією на підставі полісу НОМЕР_1 страхування

наземного транспортного засобу від 22.07.2003 р.ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної

пригоди, яка сталась 24.09.2003 р. на АДРЕСА_1, та витрат на проведення

експертизи в сумі 450 грн.

Заявою від 13.07.2006 р. № 19-757

позивач змінив позовні вимоги і просить суд стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю „АвтоСтар” суму сплаченого страхового відшкодування в порядку

регресу в розмірі 75745,41 грн. та 450 грн. вартості автотоварознавчого

дослідження.

Зменшення суми основного боргу

відбулося на 1161,38 грн. покупної вартості спірного автомобіля, яку отримав

позивач від покупця за угодою купівлі-продажу від 14.11.2003 р.

Відповідач 1 у відзиві на позов від

06.03.2006 р. позовні вимоги не визнає і вважає себе неналежним відповідачем,

посилаючись на те, що власником автобусу „Богдан”, державний НОМЕР_2 є Дочірнє

підприємство „Перевізник”, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автобус

„Богдан” перебував в орендному користуванні ТОВ „АвтоСтар” на підстав договору

оренди НОМЕР_3, що водій ОСОБА_3, який керував спірним автобусом на момент

дорожньо-транспортної пригоди і був визнаний винним в її скоєні, не перебував в

відповідачем 1 у трудових відносинах.

10.02.2006 р. та 13.03.2006 р.

відповідач 1 звернувся до суду з клопотанням про визнання його неналежним

відповідачем та заміною належними -ТОВ „АвтоСтар” та АСК „Інго Україна”.

Ухвалою від 15.06.2006 р. у

задоволенні клопотання відповідача 1 про залучення в якості відповідача АСК

„Інго Україна” судом відмовлено, розгляд клопотання в частині визнання

відповідача 1 неналежним відповідачем відкладено до з'ясування всіх обставин

справи із зазначенням про результат розгляду у рішенні суду.

Ухвалою суду від 15.06.2006 р.

відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 1 про доручення СПД ФО ОСОБА_4

здійснити оцінку залишків транспортного засобу Opel Astra, державний НОМЕР_4.

Ухвалою від 17.03.2006 р. до участі

у справі в якості відповідача 2 залучено Товариство з обмеженою

відповідальністю „АвтоСтар”.

Відповідач 2 у відзиві на позов від

27.04.2006 р. визнає, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди

24.09.2003 р. автобус „Богдан”, державний НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_3,

перебував в законному володінні ТОВ „АвтоСтар” на підставі договороу оренди

НОМЕР_3, укладеного з власником автобуса ДП „Перевізник”, і що водій ОСОБА_3

перебував з ним у трудових відносинах, а тому ДП „Ярославъ” та ДП „Перевізник”

не мають зобов'язання відшкодувати шкоду, заподіяну цим автомобілем. При цьому,

ТОВ „АвтоСтар” посилається на те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди

його цивільна відповідальність перед третіми особами як володільця транспортного

засобу -автобусу марки „Богдан”, державний НОМЕР_2, була застрахована

Страховиком АСК „Остра-Київ” (нині АСК „Інго Україна”), яка і повинна

відшкодувати шкоду, заподіяну потерпілим - третім особам -внаслідок

дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи викладене у відзиві на

позов, відповідач 2 просить суд визнати ДП „Ярославъ” неналежним відповідачем

та замінити його належними відповідачами ТОВ „АвтоСтар” та АСК „Інго Україна”.

Враховуючи, що поставлені питання

судом розглянуті і вирішені ухвалами суду від 17.03.2006 р. та від 15.06.2006

р., у задоволенні клопотання відповідача 2 судом відмовляється.

Крім того, відповідач 2 у відзиві

на позов від 27.04.2006 р. просить суд призначити експертизу Акту НОМЕР_5

автотоварознавчої експертизи від 24.10.2003 р., який був виконаний СПД ОСОБА_4,

посилаючись на відсутність попередження спеціаліста, який його складав, про

кримінальну відповідальність; на те, що є всі підстави вважати, що висновок

спеціаліста, викладений в Акті НОМЕР_5, не відповідає дійсності, і діями експерта

автотоварознавця штучно завищено розмір матеріальної шкоди; що залишилися

деталі та комплектуючі, які придатні для використання; що позивач сплатив повну

вартість страхової суми, тобто вартість нового автомобіля, не зменшуючи розмір

виплат на залишкову вартість, а пошкоджений автомобіль прийняв на баланс по

зниженій залишковій вартості з метою подальшого продажу; що необхідно отримати

висновок експерта стосовно визначення залишкової вартості автомобіля Opel

Astra, державний НОМЕР_4 КТ; З посиланням на те, що позивач міг зробити такий

акт у того самого спеціаліста (що склав Акт НОМЕР_5 -прим суду), відповідач 2

заявляє, що є всі підстави вважати, що визначення залишкової вартості спірного

автомобіля значно занижена.

Клопотання відповідача 2 про

призначення експертизи акту НОМЕР_5 автотоварознавчої експертизи від 24.10.2003

р. задоволенню не підлягає з таких підстав.

Твердження заявника, що внаслідок

відсутності попередження спеціаліста, який цей акт складав, про кримінальну

відповідальність, є всі підстави вважати, що висновок спеціаліста, викладений в

Акті НОМЕР_5, не відповідає дійсності, і що діями експерта автотоварознавця

штучно завищено розмір матеріальної шкоди, жодним доказом не підтверджуються і

не можуть бути прийняті судом як належні правові підстави для призначення

судової експертизи.

Крім того, заявником вимагається

проведення судової експертизи акту НОМЕР_5 товарознавчої експертизи, проте

зазначений акт у встановленому законом порядку не оскаржувався і не є предметом

розгляду у цій справі.

Висновок відповідача 2, що є всі

підстави вважати, що визначення залишкової вартості спірного автомобіля значно

занижена, оскільки позивач міг зробити такий акт у того самого спеціаліста, що

склав Акт НОМЕР_5, не підтверджується жодним документальним доказом і

визнається судом безпідставним.

Ухвалою від 15.06.2006 р. до участі

у справі в якості відповідача 3 залучено Дочірнє підприємство „Перевізник”.

Відповідач 3 у відзиві на позов від

07.07.2006 р. проти позовних вимог до нього заперечує, посилаючись на те, що на

момент дорожньо-транспортної пригоди автобус „Богдан” перебував в орендному

користуванні ТОВ „АвтоСтар” на підстав договору оренди НОМЕР_3

В судовому засіданні 26.09.2006 р.

заявою від 25.09.2006 р. № 19-1164 позивач відмовився від позовних вимог до

Дочірнього підприємства “Ярославъ” та Дочірнього підприємства „Перевізник”.

Розгляд справи відкладався.

В зв'язку з відпусткою судді

Калатай Н. Ф., судове засіданні яке мало відбутися 27.01.2005 р., відбулося

10.02.2006 р.

Ухвалою від 11.04.2006 р. строк

вирішення спору продовжено за заявою сторін.

В зв'язку з відпусткою судді

Калатай Н. Ф., судове засіданні яке мало відбутися 15.05.2006 р., відбулося

02.06.2006 р.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2003 р. ДП „Перевізник” та

ТОВ „АвтоСтар” уклали договір оренди № 3/А-03, відповідно до умов якого ДП

„Перевізник” як Орендодавець передав ТОВ „АвтоСтар” як Орендарю в тимчасове

оплатне володіння та користування автобус марки „Богдан”, державний НОМЕР_2

(далі Автобус).

22.07.2003 р. АСК „Енергополіс” та

ОСОБА_2 уклали поліс НОМЕР_1 страхування наземного транспортного засобу (далі

Поліс), предметом якого є страхування автотранспортного засобу -Опель Астра

2003 року випуску, реєстраційний НОМЕР_4, колір сірий (далі Автомобіль).

Пунктом 9 Полісу строк його дії

встановлений з 22.07.2003 р. по 21.07.2004 р.

24.09.2003 р. о 16 -20 по вул.

Новокостянтинівській, 14/18 в м. Києві відбулася дорожньо-транспортні пригода

(зіткнення автомобілів) (далі ДТП) за участю Автомобіля, яким керував

ОСОБА_2, та Автобуса, яким керував водій ОСОБА_3.

Постановою № 3 -11790 -1/03 від

24.10.2003 р.Солом'янського районного суду м. Києва винуватцем пригоди визнаний

ОСОБА_3.

На запит (вих.НОМЕР_6) листом

НОМЕР_7 Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві повідомило позивачу, що станом

на 24.09.2003 р. Автобус Богдан А 091, д.н. НОМЕР_2 експлуатувався фірмою ДП

„Ярославъ”, зареєстрований за ДП „Перевізник”.

Зазначений лист спричинив звернення

позивача з претензією (а далі - з позовом) до ДП „Ярославъ” відшкодувати

загальні витрати в сумі 76 906,79 грн. на врегулювання страхового випадку, що

стався 24.09.2003 р. з Автомобілем Опель Астра, реєстраційний НОМЕР_4, з яких

76456,79 грн. сплачена позивачем сума страхового відшкодування, 405 грн. -вартість

проведення експертизи.

Проте, інформація про те,що спірний

Автобус на момент ДТП експлуатувався фірмою ДП „Ярославъ”, спростовується

наявними у справі доказами, а саме, договором оренди НОМЕР_3 між ДП

„Перевізник” та ТОВ „АвтоСтар”.

Той факт, що Автобус на момент ДТП

знаходився у орендному користуванні саме у ТОВ „АвтоСтар”, підтверджують

відповідач 2 та відповідач 3 у наданих суду письмових відзивах та в усних

поясненнях їх придставник.

Під час судового розгляду також

було встановлене дійсне місце роботи водія ОСОБА_3, який керував Автобусом в

момент ДТП, а саме, ТОВ „АвтоСтар”, в той час, як в Довідці НОМЕР_8 за підписом

начальника Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві та у

Постанові Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2003 року у

справі № 3-11790-1/03 місцем роботи ОСОБА_3 зазначено ДП „Транспортник”.

Так, до матеріалів справи долучено

належні копії (оригінали оглянуті у судовому засіданні) наказу по ТОВ

„АвтоСтар” НОМЕР_9про звільнення ОСОБА_3, водія автобуса, з 31 жовтня 2003 року

а власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, та трудової книжки серії НОМЕР_10, де

за номерами 20 та 21 містяться написи про прийняття ОСОБА_3 до ТОВ „АвтоСтар”

на посаду вадія автобуса на підставі наказу НОМЕР_11 та про звільнення його з

посади за власним бажанням на підставі наказу НОМЕР_12.

Зазначені дані підтвердив особисто

ОСОБА_3, якого судом було запрошено у судове засідання для дачі пояснень щодо

місця його роботи в момент ДТП.

Отже, підчас розгляду справи судом

встановлено, що 24.09.2003 р., в момент ДТП, Автобус, що зіткнувся з

Автомобілем, перебував в законному орендному користуванні ТОВ „АвтоСтар”,

відповідача 2, і керував ним водій ОСОБА_3, який на той момент перебував в

трудових відносинах також з ТОВ „АвтоСтар”.

В раховуючи дату виникнення спірних

взаємовідносин сторін, з огляду на Прикінцеві та перехідні положення Цивільного

кодексу України 2003 року (ЦК України), до спірних взаємовідносин сторін судом

застосовуються правила цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України

„Про власність” право власності - це врегульовані законом суспільні відносини

щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України

правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до

закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України

власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм

майном.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за

договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві

майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 804 ЦК України

наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з

використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК

України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю

особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода,

завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі

особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК

України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням,

зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання,

використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних

та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських

порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність

здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК

України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою,

яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право,

договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим

об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює  підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК

України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки,

відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з

вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1172

юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час

виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК

України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право

зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування,

якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 27 Закону України

«Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за

договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право

вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,

має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно переліченим правовим нормам,

відшкодувати в порядку регресу страховику сплачене ним страхове відшкодування

повинна особа, яка відповідальна за заподіяний збиток.

Під час розгляду справи судом

встановлено, що на дату дорожньо-транспортної пригоди 24.09.2003 р. право

орендного користування належало відповідачу 2. Винним у ДТП був визнаний водій,

який перебував з відповідачем 2 у трудових відносинах. А отже, саме відповідач

2 має несті майнову відповідальність у вигляді відшкодування завданої внаслідок

ДТП шкоди.

З урахуванням перелічиних норм

закону судом відмовлено відповідачу 2 у залученні до участі у справі в якості

належного відповідача АСК „Інго Україна”, з якою у відповідача 2 щодо спірного

Автобуса був укладений страховой поліс НОМЕР_13 із строком дії з 01.04.2003 р.

по 30.09.2003 р.

З урахуванням вищевикладеного,

враховуючи відмову позивча від позову в частині вимог до відповідача 1 та

відповідача 3, провадження у справі до ДП „Ярославъ” та ДП „Перевізник”

підлягає припиненню з підстав п. 4 Господарського процесуального кодексу

України, позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Щодо розміру заявлених до стягнення

майнових вимог слід зазначити наступне.

Згідно Акту автотоварознавчої

експертизи НОМЕР_5 від 24.10.2003 р., складеному Суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_4 за замовленням позивача, матеріальний збиток, завданий

власникові автомобіля Опель Астра, держНОМЕР_4 КТ, в результаті його

пошкодження при ДТП, складає 67347,23 грн.

За проведення вказаної експертизи

позивач сплатив Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 450 грн.. що

підтверджується доданими до матеріалів справи копіями рахунку -фактури НОМЕР_5

від 28.10.2003 року та платіжним дорученням НОМЕР_14.

28.10.2003 р. та 05.11.2003 р.

Генеральним директором позивача були затверджені акти по полісу страхування НТ-0003166

від 22.07.2003 р., складені комісією по врегулюванню збитків ВАТ „АСК”

„Енергополіс”, згідно яким сума страхового відшкодування по даному страховому

випадку дорівнює 76456,79 грн.

В результаті дорожньо -транспортної

пригоди за умовами Полісу на підставі зазначених страхових актів позивач

виплатив ОСОБА_2 76456,79 грн., що підтверджується доданими до матеріалів

справи належним чином засвідченими копіями платіжного доручення НОМЕР_15 та

видаткового касового ордеру НОМЕР_16.

24.10.2003 р. Суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_4 за замовленням позивача складено Акт автотоварознавчої

експертизи НОМЕР_5, згідно Висновку якої дійсна ринкова вартість автомобіля

Опель Астра, держ НОМЕР_4 КТ, після його пошкодження при ДТП, складає 1161,38

грн.

14.11.2003 р. позивач уклав угоду

купівлі-продажу НОМЕР_17 з ОСОБА_5, за якою продав спірний Автомобіль, і як

свідчить Квитанція до прибуткового касового ордеру НОМЕР_18 отримав від

зазначеної фізичної особи 1161,38 грн.

У позовній заяві до стягнення

позивачем було заявлено 76906,79 грн., з яких 76456,79 грн. -сума страхового

відшкодування, виплачена ОСОБА_2, 450 грн. -вартість експертизи.

Доповненнями до позовної заяви

позивач зменшив заявлену до стягнення суму на 1161,38 грн. -суму покупної

вартості спірного Автомобіля, яку отримав позивач від покупця за угодою

купівлі-продажу від 14.11.2003 р.

З урахуванням внесених змін, позов

заявлено про стягнення з відповідача 2 в порядку регресу 75745,41 грн., з яких

75295,41 грн. суми страхового відшкодування, 450 грн. - вартість експертизи.

Проте, як свідчать матеріали

справи, у Висновку Акту автотоварознавчої експертизи НОМЕР_19, на яку позивач

посилається як на підставу законності його майнових вмог, зазначено, що

матеріальний збиток, завданий власникові спірного Автомобіля, складає 67347,23

грн.

У Доповненнях до позовної заяви від

13.07.2006 р. № 19-757 позивач пояснює, чому, маючи Висновок експертизи про

матеральний збиток в розмірі 67347,23 грн., він виплатив ОСОБА_2 76456,79 грн.,

які становлять страхову суму за Полісом НОМЕР_1 -76841,00 грн., зменшену на

384,21 грн. франшизи в розмірі 0,5% від страхової суми згідно Полісу.

Так, позивач посилається на те, що

визначена експертним шляхом сума матеріального збитку -67347,23 грн. не є

остаточною, оскільки є сумою матеріального збитку без врахування пошкоджень

деталей, перелік яких наведений в п'ятому розділі дефектної ідомості від

08.10.2003 р. на чотирнадцятій сторінці автотоварознавчої експертизи.

Виходячи з того, що дефекація

зазначених деталей вимагала повної розборки Автомобіля в умовах СТО, що значно

зменшило б вартість залишків, вартість відновлювального ремонту набагато

перевищила б ринкову вартість нового автомобіля, а значення матеріального

збитку було б прийняте в розмірі ринкової вартості, тобто в розмірі страхової

суми, позивачм було прийняте рішення про не проведення такої дефекації, та про

виплату страхового відшкодування в розмірі страхової суми за вирахуванням

франшизи.

Тобто, позивач, зробивши

припущення, що у випадку дефекації пошкоджених деталей, сума виплати набагато

перевищила б ринкову вартість нового автомобіля і в цьому випадку все одно

дорівнювала б страховій сумі, здійснив виплату страхового відшкодування в

розмірі страхової суми за вирахуванням франшизи, 76456,79 грн., і саме за

відшкодуванням цієї суми звернувся з позовом до суду.

Проте, згідно ст. 33 Господарського

процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на

які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем не надано суду доказів,

що у випадку дефекації пошкоджених деталей Автомобіля сума виплати набагато

перевищила б ринкову вартість нового автомобіля.

Тобто, позивачем не доведено, чому

при наявності висновку експертизи щодо матеріального збитку, завданого власнику

застрахованого Автомобіля, розмір страхового відшкодування має дорівнювати

страховій сумі за Полісом за вирахуванням франшизи.

За таких обставин, заявлені майнові

вимоги в частині стягнення з відповідача 2 

9109,56 грн. різниці між виплаченою сумою страхового відшкодування та

сумою матеріального збитка, завданого власникові пошкодженого Автомобіля,

встановленою експертним шляхом (76456,79 -67347,23), задоволенню не підлягають

як не доведені.

З урахуванням обставин справи,

наявних в матеріалах справи документальних доказів та наданих представниками

сторін пояснень суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача 2 на користь

позивача підлягає сума матеріального збитку, визначена у Висновку Акту

автотоварознавчої експертизи НОМЕР_19, за винятком суми франшизи, яка з

розрахунку 0,5% становить 338,67 грн., та 1161,38 грн. -суми, яку отримав

позивач від продажу спірного Автомобіля.

Вимоги в частині стягнення 450 грн.

витрат на проведення експертизи підлягають задоволенню.

За таких обставин, до стягнення з

відповідача 2 на користь позивача підлягає 66684,18 грн. (67734,23 -338,67

-1161,38 + 450).

Судові витрати позивача по справі

підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених

майнових вимог.

На підставі викладеного, керуючись

Цивільним кодексом, Законом України “Про страхування”, ст.ст. 33, 49, 80, 82-85

Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И

В:

1.

Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього

підприємства “АвтоСтар” (адреса реєстрації: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський,

14-е, кв. 21, адреса: 02660, м. Київ, вул. Колекторна, 38/40, рахунок

2600501004051 в КФ АО „Кредит Банк (Україна)”, МФО 321897, ідентифікаційний код

32346853) на користь Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна страхова

компанія “Енергополіс” (03135, м. Київ, пр -т Перемоги, 4, ідентифікаційний код

19031693, р/р 2650731 в АППБ “АВАЛЬ” м. Києва, МФО 300335) 66 684 (шістдесят

шість тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 18 коп. основного боргу, 666

(шістсот шістдесят шість) грн. 84 коп. витрат на сплату державного мита та 118

(сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

3.

Видати наказ.

4.

Провадження у справі до Дочірнього підприємства „Ярославъ” та Дочірнього

підприжєємства „Перевізник” припинити.

Рішення набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                    

Н. Ф. Калатай