Рішення

від 26.06.2012 по справі 5011-12/3287-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 5011-12/3287-2012 26.06.12 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська книжкова мережа"

Про захист авторських прав

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1

Від відповідача не з'явився

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська книжкова мережа" (далі -відповідач) про захист авторських прав.

Відповідно до автоматичного розподілу, позовна заява була передана для розгляду судді Прокопенко Л.В.

Розпорядженням В. о. голови Господарського суду міста Києва від 13.03.2012 позовну заяву було передано на розгляд судді Куркотовій Є.Б. в зв'язку з перебуванням судді Прокопенко Л.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.04.2012.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 справу передано на розгляд судді Прокопенко Л.В., в зв'язку з виходом з лікарняного.

В судове засідання 11.04.2012 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог, що викладені в ухвалі суду про порушення провадження не виконав.

Ухвалою суду від 11.04.2012 відкладено розгляд справи на 26.06.2012.

В судовому засіданні 26.06.2012 суд оголошує вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2007 між позивачем та Видавництвом літератури на іноземних мовах Китаю було укладено угоду про передачу позивачу строком на 5 років (з 17.12.2007 року по 16.12.2012 року) виключного права на переклад та видання твору "Inspection of Face and Body for diagnosis of Diseases", автор Лю Банмін, російською мовою, продажу перекладу вказаного твору у всьому світі. Тобто, з 17.12.2007 по 16.12.2012 позивач набув право на здійснення перекладу вказаних творів російською мовою, їх публікацію та продаж.

На виконання зобов'язань за вказаною угодою позивач зробив переклад на російську мову книги "Inspection of Face and Body for diagnosis of Diseases" та у 2009 році опублікував його під назвою "Искусство диагностики по лицу и телу», автор Лю Банмін, що підтверджується наданими позивачем доказами.

Відповідно до п. 1 зазначеної угоди, Видавництво літератури на іноземних мовах Китаю надало право позивачу виключні права на переклад та видання зазначеного твору російською мовою у всьому світі.

Позивачем було виявлено, що магазинах відповідача пропонується книга «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела»цього ж автора (Лю Банмін).

Тобто, в період, коли позивач мав виключні права на переклад та видання зазначеного твору російською мовою у всьому світі, відповідач розповсюджував книги, які були перекладені та видані без згоди позивача, що порушує його права.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) відносяться:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформлюється авторським договором.

За наведених обставин, позивачу з 17.12.2007 належать виключні майнові авторські права на переклад російською мовою літературного твору "Inspection of Face and Body for diagnosis of Diseases" видання та продаж перекладу вказаного твору у всьому світі.

Відповідно до ст. 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Звертаючись з позовом, позивач зазначає, що відповідач в період дії виключних прав позивача здійснює розповсюдження книги "Диагноз с первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела/сост. Лю Банмин; пер. с англ. М.А. Коган. -М.: АСТ: Астрель, 2008. -220, [4]с.: ил.", через магазин відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: фіскальний та товарний чеки від 10.08.2009.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 426 ЦК України, використання об'єкту права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкту права інтелектуальної власності.

Статтею 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту , є, зокрема, піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" контрафактним примірником твору, фонограми, відеограми є примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Як передбачено ст. 52 цього Закону, при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права можуть звертатися до суду з позовом про, зокрема, заборону дії, що порушують авторське право, припинення дій, що порушують авторське право; виплату компенсацій; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За наведених обставин позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 49 250,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду, заборону відповідачу здійснювати продаж книги "Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела", укладач Лю Банмін, вилучення у відповідача всіх примірників книги "Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела", укладач Лю Банмін, зобов'язання відповідача надати інформацію про третіх осіб, заподіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників книги "Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела", укладач Лю Банмін а саме: договори та накладні на поставку контрафактної книги до відповідача; договори та накладні на продаж контрафактної книги відповідача іншим покупцям.

Приписами ст. ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, що наявні в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України (надалі -ГК України), відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 ГК України).

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать літературні та художні твори, які, в свою чергу, є об'єктами авторського права (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України).

Згідно ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Також у частинах 1 -3 статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, переклади творів, розповсюдження творів шляхом першого продажу тощо.

Статтею 443 ЦК України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно до ч. 2 ст. 31 Закону України автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Таким чином, з огляду на наведені правові норми та укладену між позивачем та Правовласником Угоду від 17.12.2007, суд прийшов до висновку, що з 17.12.2007 позивачу належать виключні майнові авторські права на переклад російською мовою літературного твору, видання та продаж перекладу вказаного твору у всьому світі. При цьому Угода від 17.12.2007 станом на час розгляду справи є чинною, оскільки протилежне не спростовується матеріалами справи.

Виходячи з того, що умовами Угоди від 17.12.2007, укладеної між позивачем та Правовласником, передбачено надання позивачеві, як одноосібному дистриб'ютору, виключних прав на переклад Твору російською мовою, його видання і продаж та враховуючи заборону передання прав іншим особам без згоди Правовласника, суд вважає, що переклад Твору, його видання та продаж, здійснені у період дії виключних авторських прав позивача, є порушенням прав останнього.

Оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності розповсюдження ним Твору, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача дозволу на розповсюдження Твору, виключні майнові авторські права на який належать позивачу, що, в свою чергу, підтверджує факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача.

Відповідно до п.п. а), б) ст. 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені ст. ст. 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених ст. ст. 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

Згідно з п. г) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача .

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що при вирішенні відповідних спорів, судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до абз. 2 пункту 33 Рекомендації Президії Вищого господарського суду України № 04-5/1107 від 10.06.2004 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" вбачається, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Стягнення зазначеної компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу (абз. 3 пункту 33 вищенаведених Рекомедацій).

У визначенні розміру компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні (абз. 4, 5 пункту 33 вищенаведених Рекомедацій).

Отже, суд не зобов'язаний визначати розмір компенсації, яка підлягає стягненню з порушника, з огляду на розмір збитків, заподіяних таким порушенням або розмір доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Як передбачено ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує заявлений розмір компенсації в сумі 49 250,00 грн.

Суд вбачає за необхідне задовольнити вимоги позивача в цій частині частково.

Визначаючи розмір компенсації до стягнення, суд виходить з того, що компенсація, яка підлягає стягненню повинна бути адекватною порушенню та розраховуватися з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

А тому, суд, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, вважає за можливе стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 10-ти мінімальних заробітних плат, що на день прийняття рішення складає 10 940,00 грн. Так, згідно з ст. 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.04.2012 року становить 1 094,00 грн.

З огляду на доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, позовні вимоги про заборону відповідачу здійснювати продаж книги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, з огляду на доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, та відсутність в матеріалах справи належних доказів відсутності у відповідача будь-яких інших примірників спірного твору, позовні вимоги про вилучення у відповідача всіх примірників книги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного та з огляду на часткове задоволення майнових вимог позивача, з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 173,00.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 20, 418, 420, 426, 431, 432, 440, 443 ЦК України, ст. 154 ГК України, ст.ст. 1, 11, 15, 31, 32, 50, 52 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права", ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Київська книжкова мережа" (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 7-А, код 33298900) здійснювати продаж книги "Диагноз с первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела/сост. Лю Банмин; пер. с англ. М.А. Коган. -М.: АСТ: Астрель, 2008. -220, [4]с.: ил.".

3. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська книжкова мережа" (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 7-А, код 33298900) всі примірників книги "Диагноз с первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела/сост. Лю Банмин; пер. с англ. М.А. Коган. -М.: АСТ: Астрель, 2008. -220, [4]с.: ил.".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська книжкова мережа" (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 7-А, код 33298900) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10 940 (десять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 00 коп. компенсації.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська книжкова мережа" (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 7-А, код 33298900) 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору в доход Державного бюджету України.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складення повного рішення 05.07.2012

Суддя Л.В.Прокопенко