Рішення

від 09.07.2012 по справі 5023/1136/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2012 р. Справа № 5023/1136/12

вх. № 1136/12

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Погорелова О.В.

суддя Жигалкін І.П.

при секретарі судового засідання Лобов Р.М.

за участю представників сторін:

позивача - Грєнков І. В., дов. №08-11/29/2-12 від 04.01.12 р., головний спеціаліст-юрисконсульт;

відповідача -Страхова Є.І. дов. від 14.03.12 , №001-12

прокурор - Пелипенко О.Г., посв. № 17 ;

Третя особа (КП "Харківське міське БТІ")- Фатій Н.І. , дов від 02.11.2009р , №12

розглянувши справу за позовом Прокурора Ленінського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1) КП "Харківське міське БТІ", м. Харків; 2) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків; 3) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області , м. Харків

до Приватної фірми "Фарм - АГ", м. Харків

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_4, м. Харків; 2) ОСОБА_5, м. Харків

про розірвання договору

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Ленінського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватної фірми "Фарм АГ" (відповідач), про розірвання договору оренди землі, укладений між позивачем та відповідачем 27.10.2010 року, зареєстрований в Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру"10.12.2010 року за № 541070800044; зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,0043 га, розташовану по АДРЕСА_1 та привести її у придатний для користування стан.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 березня 2012 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача КП "Харківське міське БТІ".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 квітня 2012 року залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 квітня 2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 квітня 2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області.

У призначеному судовому засіданні 09 липня 2012 року представник позивача підтримує подану заяву про відмову від позову та припинення провадження у справі.

Присутній у судовому засіданні прокурор заперечував проти заяви позивача про відмову від позову, позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, надав через канцелярію суду заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яка судом задоволена, надані документи судом долучені до матеріалів справи.

Треті особи, окрім представника КП "Харківське міське БТІ" у судове засідання не з'явились, про причину неявки суд не повідомили, витребуваних судом документів не надали про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином..

Присутні в судовому засіданні 09 липня 2012 року учасники судового процесу вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників третіх осіб, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 червня 2012 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

В процесі судового розгляду справи, позивач відмовився від позову про що надав відповідну заяву про відмову від позову та припинення провадження у справі.

Розглянувши заяву позивача, колегія суддів відмовляє в її прийнятті, з огляду на настпне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, а згідно з частиною 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також частиною 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з частиною 6 вказаної норми відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтрмувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при виявленні порушень закону наділений правом звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.99 року №3-рп/99 встановлено, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови в інтересах держави, при цьому прокурором чи його заступником у кожному конкретному випадку самостійно визначається в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано в тому числі повноваження органу виконавчої влади (органи місцевого самоврядування).

Крім того, у вказаному рішенні визначено зміст поняття "інтереси держави" та зазначено, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Правовідносини, які стосуються предмету даного спору, регулюються Конституцією України та, насамперед, Земельним законодавством України.

Так, відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин.

Отже, до розмежування земель державної і комунальної власності функціями виконавчої влади щодо розпорядження землями в межах населених пунктів наділені відповідні сільські, селищні та міські ради.

Оскільки предмет спору стосується землі, яка відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, спір у даній справі зачіпає інтереси держави та Харківської міської ради.

Таким чином, прокурор цілком правомірно подав в інтересах держави в особі Харківської міської ради, яка наділена функціями органу виконавчої влади щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, позов про розірвання договору оренди землі, а посилання позивача, про відсутність у прокурора права на звернення з позовом про розірвання договору, стороною у якому він не є, не відповідає положенням статті 29 Господарського процесуального кодексу України, статей 20 та 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та рішенню Конституційного Суду України від 08.04.99 року №3-рп/99.

Також, хибними є посилання позивача на те, що прокурором не надано доказів порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідача за договором оренди землі, оскільки прокурором у позовній заяві чітко зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави, а саме: нецільове використання земельної ділянки, що є об'єктом комунальної власності, а також фактичне передання цієї земельної ділянки іншій особі, яка не є стороною договору оренди.

Відповідно до ч.6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Твердження Харківської міської ради про те, що прокурор не є стороною у договорі оренди землі, а тому не має права звертатися до суду із вимогами про його розірвання, не відповідає положенням статті 29 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Вищевказане кореспондується з позицією Вищого господарського суду України, що підтверджується висновком касаційної інстанції у справі №60/289-10.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку а також та привести її у придатний для користування стан по суті.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

27 жовтня 2010 року між Харківською міською радою Харківської області (далі -позивач) та Приватною фірмою «Фарм-АГ» (далі - відповідач) укладено договір оренди землі (далі договір), що зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" в державному реєстрі земель від 10 грудня 2010 року за № 54107080044, у відповідності до умов якого позивач, на підставі рішення 34 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.06.2009 року № 143/09 "Про поновлення юридичним та фізичним особам права оренди земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надав в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,0043 га, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 8 договору оренди, він укладений строком по 01.06.2012 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивачем не надано доказів на підтвердження скасування державної реєстрації зазначеного договору оренди земельної ділянки, як і взагалі факту укладання такого договору з іншою особою.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» встановлено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011).Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Як встановлено судом у судових засіданнях, та не спростовано сторонами, орендар продовжив користуватися земельною ділянкою і, позивачем (орендодавцем), протягом місяця після закінчення строку його договору не було надіслано листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. Натомість, як зазначає позивач у заяві (вх. № 6117), орендарем здійснюються заходи щодо продовження строку дії договору, 21.05.2012 року на адресу Харківського міського голови надіслано лист про надання спірної земельної ділянки в оренду; матеріали справи не містять доказів передачі позивачу за актом приймання-передачі спірної земельної ділянки. Отже станом на момент розгляду справи, договір оренди землі від 27.10.2010 року є діючим.

У відповідності до п.15 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування літнього майданчика біля стаціонарного кафе.

В пункті 28. договору передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема використання земельної ділянки за цільовим призначенням дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, правил забудови міста Харкова; додержання режиму використання водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, та зон, які особливо охороняються.

Підпунктом е) пункту 30 договору встановлено право орендаря передавати земельну ділянку або її частину в суборенду без зміни цільового призначення за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до підпункту д) пункту 32 договору орендар (відповідач) зобов'язався використовувати земельну ділянку за цільовим призначення згідно договору.

28 лютого 2012 року головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради обстежено земельну ділянку загальною площею 0,0043 га по АДРЕСА_1 .

Обстеженням на місцевості встановлено, що вказану земельну ділянку надано в оренду ПФ «Фарм-АГ» для експлуатації і обслуговування літнього майданчику кафе біля стаціонарного кафе строком до 01.06.2012 року, проте, ця земельна ділянка використовується гр.. ОСОБА_4 для експлуатації нежитлової будівлі під магазин (договір дарування нежитлової будівлі від 21.04.2011 року № 780) в межах договору оренди землі від 10.12.2010 року № 541070800044. Право користування за зазначеною земельною ділянкою га. ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 не переоформлено.

Пунктом 17 договору оренди землі встановлені умови збереження стану об'єкту оренди землі - забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2011 року визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 41,0 кв.м, яка знаходиться по АДРЕСА_1

Таким чином, земельна ділянка, яка надана відповідачу в межах договору оренди використовується іншою особою за згодою відповідача, а також не за її цільовим призначення, чим порушуються умови договору оренди.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення відповідачем умов договору оренди чим порушуються прав та охоронюваних законом інтереси держави в особі Харківської міської ради і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом розірвання договору оренди землі, звільнення відповідачем земельної ділянки та приведення її у належний стан..

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України та ст. 93 Земельного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ст. 16 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки може бути укладений лише за взаємним волевиявленням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинам притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію загальної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Відповідно до п. 3.4.8 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. №04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" у разі встановлення порушень, передбачених ст. 143 ЗК України, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, який суперечить екологічним вимогам, суди, керуючись ст. 32 Закону України "Про оренду землі", мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди. Про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті.

Згідно п.2.20 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин ".у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 цього Закону визначені права та обов'язки орендодавця, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Статтею 25 цього Закону визначені права та обов'язки орендаря, а саме: орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Таким чином, право на забудову здійснюється орендарем за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм права, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, та за наявності письмової згоди орендодавця.

На підставі ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є об'єкт оренди, строк дії договору оренди, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, відповідальність сторін та ін.

Згідно акту обстеження земельної ділянки за № 1011/12 від 28.02.2012 року вказана земельна ділянка ПФ "Фарм-АГ" використовується особа з грубим порушенням істотних умов договору та вимог чинного земельного законодавства щодо її використання.

З наявного в матеріалах справи акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного державним інспектором Державної інспекції сільськогосподарського господарства в Харківській області 26 березня 2012 року, вбачається, що на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, власником якої був ОСОБА_5 Згідно договору дарування нежитлової будівлі від 21.04.2011 року ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 нежитлову будівлю, яка розташована на спірній земельній ділянці. На момент перевірки, земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням умов використання земельної ділянки, а саме, згідно договору оренди землі від 27.10.2010 року забороняється самовільна забудова земельною ділянки, чим порушено вимоги ст.. 15 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 35 Закону України „Про охорону земель" встановлено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Статтею 96 Земельного кодексу України зазначені обов'язки землекористувачів, зокрема пунктом „а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до розділу ІІ Земельного кодексу України та ст. 19 Земельного кодексу України слід відрізняти два тлумачення поняття "цільове призначення земельної ділянки".

Так, статтею 19 Земельного кодексу України визначено поняття "основне цільове призначення земельної ділянки", під яким розуміється категорія землі (землі сільськогосподарського, житлового та іншого призначення) та не основне цільове призначення (функціональне призначення), що витікає, наприклад, з умов договору оренди земельної ділянки (будівництво або експлуатація).

Таким чином, під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням слід розуміти, у тому числі, використання земельної ділянки з порушенням умов договору оренди землі.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земель -встановлені законодавством порядок, мета експлуатації (використання) земельних ділянок для досягнення конкретних цілей з урахуванням категорії земель.

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідно категорії земель. Перелік категорій земель України визначений статтею 19 Земельного кодексу України, відповідно до якої землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г)землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Цільове призначення (використання) земельної ділянки, наданої в оренду, встановлюється в договорі оренди.

В спірному договорі оренди землі зазначено цільове використання земельної ділянки - експлуатація та обслуговування літнього майданчика біля стаціонарного кафе.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору та в інших випадках, встановлених законом або договором.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що примусове припинення договору оренди землі шляхом його дострокового розірвання за ініціативою орендаря можливе у випадках істотного порушення орендодавцем умов договору оренди або закону.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладаючи даний договір оренди земельної ділянки, орендодавець розраховував на те, що орендар - Приватна фірма «Фарм-АГ» буде експлуатувати земельну ділянку для обслуговування літнього майданчика біля стаціонарного кафе, як це передбачено істотними умовами договору. Отже, орендодавець, по-перше, розраховував на поліпшення інфраструктури міста, по-друге, розраховував на утримання земельної ділянки у належному стані.

Сторонами договору оренди землі узгоджено цільове використання спірної земельної ділянки - експлуатація та обслуговування літнього майданчика кафе біля стаціонарного кафе. Тобто на земельній ділянці, яка надана відповідачеві в межах договору оренди не передбачено здійснення будь-якої забудови. Проте, відповідачем грубо порушені істотні умови договору оренди земельної ділянки щодо використання земельної ділянки згідно умов вказаного договору, шляхом надання згоди іншим особам (ОСОБА_5 та ОСОБА_4.) здійснити самочинне будівництво нежитлової будівлі. Факт самовільного будівництва не заперечуються сторонами у справі, а також підтверджується рішеннням Ленінського районного суду від 24 лютого 2011 року у справі № 2-694-11, в якому зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за власні кошти побудували нежитлові приміщення на земельній ділянці, яка надана в оренду в межах договору оренди землі від 27.10.2010 року, за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, ПФ «Фарм-АГ» (відповідач у даній справі) не заперечувала, проти того, що самовільно побудована будівля, розташована по АДРЕСА_1 в м. Харкові була оформлена на ОСОБА_5.

Таким чином, спірна земельна ділянка використовується не орендарем, а іншою особою, власником самочинно побудованого об'єкта нерухомості - ОСОБА_5

Як вбачається з договору оренди землі (п. 38, 39), договір оренди може бути достроково розірваний в односторонньому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, передачі в суборенду земельної ділянки без письмової згоди орендодавця. Перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для розірвання договору оренди. З урахуванням наведених правових норм, на підставі наявних у справі матеріалів, суд приходить до висновку про те, що в даному разі відповідачем порушені вимоги щодо забезпечення цільового використання землі, що є наслідком цього є розірвання договору.

Так зокрема, приходячи до такого висновку колегія суддів приймає до уваги, що об'єкт нерухомості, який побудовано на спірній земельній ділянці, є об'єктом самочинного будівництва, виходячи із наступного.

Конституцією України (ст. 13, 41) встановлено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст. 375 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України "Про основи містобудування", ст. ст. 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Згідно ст. 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація є основною для:

-вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення;

-підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів;

-підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації;

-вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій;

-вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Згідно норми ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень виконавчого комітету місцевої ради, належить, зокрема, надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, вирішення спорів з питань містобудування, тощо.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції або її територіальному органу (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) за місцезнаходженням об'єкта будівництва - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

2) реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності;

3) видачі замовнику відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Ст. 39 зазначеного Закону визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).

Постановою Кабінету Міністрів України за N 461 від 13.04.2011 року був затверджений "Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці, яка не надавалась для цієї мети особі, що здійснила таке будівництво, у власність або у користування, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту вважається самочинним будівництвом.

Відповідно до положень ст. 95 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 375 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду землі" навіть тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення має право споруджувати будівлі та споруди, а також здійснювати реконструкцію існуючих будівель, лише за умови згоди на це власника (орендодавця). Тобто чинним земельним законодавством орендарю не надано права на самостійну забудову чужої земельної ділянки, відведеної не для цієї мети для власних потреб. В об'єктивному розумінні право землекористування є інститутом земельного права, сукупністю правових норм, що регулюють здійснення суб'єктивного права землекористування як сукупності повноважень щодо володіння, користування та, у певних випадках, розпорядження земельною ділянкою.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 36 цього Кодексу письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на зазначене, з матеріалів справи вбачається, що побудована ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у м. Харкові нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва.

Зазначене є порушенням пунктів 15,19 договору оренди земельної ділянки в аспекті заборони самовільної забудови земельної ділянки.

Відповідно до п. 37. вказаного договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків передбачених договором.

Згідно ст. 738 Цивільного кодексу України на вимогу наймодавця (орендодавця) договір найму (оренди) підлягає розірванню у разі, якщо наймач (орендар) користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В даному разі Законом (ст. 32 Закону України „Про оренду землі") передбачена можливість дострокового розірвання договору за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Стаття 785 Цивільного кодексу України зазначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В п.6.1. договору оренди земельної ділянки сторони визначили, що земельна ділянка повертається орендодавцю на протязі одного місяця по акту прийому-передачі після припинення дії цього договору.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що твердження прокурора про наявність в діях відповідача (ПФ «Фарм АГ») порушень земельного законодавства, котрі становлять підставу для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки територіальній громаді в особі позивача з приведенням її у придатний для подальшого використання стан є обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України в справі № 5023/10365/11.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач - ПФ «Фарм АГ» доказів на спростування викладених обставин не надав. У зв'язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи викладене, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції, ст.ст. 416, 525, 526, 629, 638, 651, 738, 785, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 96, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. 35 Закону України "Про охорону земель", керуючись ст.ст. 1,4, 4-3, 12, 22, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИЛА:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір оренди земельної ділянки укладений 27 жовтня 2010 року між Харківською міською радою Харківської області та Приватною фірмою «Фарм-АГ», зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" в державному реєстрі земель від 10 грудня 2010 року за № 541070800004.

Зобов'язати Приватну фірму «Фарм-АГ» (АДРЕСА_1, код: ЄДРПОУ 23144530) повернути земельну ділянку, загальною площею 0,0043 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради (61200, м. Харків, пл. Конституції, 7 код ЄДРПОУ 24134490) з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Стягнути з Приватної фірми «Фарм-АГ» (АДРЕСА_1, код: ЄДРПОУ 23144530) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК в м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, МФО 851011) - 1073,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2012 року.

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Погорелова О.В.

суддя Жигалкін І.П.