Постанова

від 20.06.2006 по справі 4/264ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/264ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20.06.06                                                                                 Справа № 4/264ад.

Суддя  Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши  матеріали справи  за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Бунчуківка  Білокуракінського району Луганської області

про стягнення 17220 грн. 00 коп.

за участю представників сторін:

від позивача – Берлізова С.В.,дов. № 03-02/318 від 11.01.06;

від відповідача –Лавренко М.П., паспорт ЕК 659586.

                                                         встановив:   

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році  в розмірі 17220 грн. 00 коп..

          Відповідач у відзиві на позовну заяву  від 06.06.06 № 123 та  доповненням, зданим до суду 20.06.06,  проти позову заперечує та у задоволенні позовних вимог просить відмовити, посилаючись на наступне:

-          підприємство  постійно інформувало місцевий центр зайнятості про потрібність в працевлаштуванні інвалідів в кількості 3 осіб, або бажаючих зайняти ці вакансії не знайшлося;    

-          обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком здійснювати підбір та працевлаштування інвалідів, відповідними органами на підприємство відповідача жодного інваліда не направлялось;

-          позивачем не надано доказів про відмову підприємством відповідача  у працевлаштуванні інвалідів і підстави для застосування до нього штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів у 2005 році відсутні;  

-          на відсутність у підприємства функцій щодо працевлаштування інвалідів та фактів його відмови у працевлаштуванні, а також направлення відповідними органами інвалідів у спірний період для працевлаштування;

-          підприємство не притягували на роботу інвалідів, які мешкають в інших районах Луганської області, оскільки це не можливо із-за складності розташування підприємства і віддаленості від районного центру сел. Білокуракіне та відсутність альтернативних шляхів повідомлень.

          Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 01.09.05, до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

          Сторони не досягли примирення.

 Дослідивши матеріали справи,  вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2005  рік (а.с.-11) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –80 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –459,2 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача не працевлаштовано у 2005 році  жодного інваліда. За розрахунком позивача (а.с.6-7) відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році  3 інваліда та підприємство відповідача  мало перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі 17220 грн. 00 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

          Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2005 році у розмірі 17220 грн. 00  коп..

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

          Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами, у 2005 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда. З довідки Білокуракінського рійонного центру зайнятості від 07.06.06 № 16/1-978 вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача  надавало інформацією про  наявність вільних робочих місць

( вакантних посад) для інвалідів за формою 3-ПН. Згідно довідки Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( далі- Фонд) від 22.05.06 № 03-01/1792 вбачається, що у 2005 році підприємство не інформувало Фонд  про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.9).

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.   

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. З матеріалів справи вбачається, що інформація про направлення на підприємство відповідача інвалідів 2005році відсутня.

В той же час випадків відмови відповідача від працевлаштування інвалідів також  зафіксовано не було.  

Як свідчать матеріали справи,  підприємством відповідача  подавало вакансії за формою № 3-ПН для осіб з обмеженими можливостями за період  2005 році.

Згідно довідки Білокуракінського районного центру зайнятості від 07.06.06 № 16/1-978 встановлено, що підприємство СТОВ «Україна»(відповідач у справі)  подавало вакансії за формою № 3-ПН для осіб з обмеженими можливостями за період  2005 році.  У зв»язку з відсутністю на обліку в центрі зайнятості інвалідів, які мешкають на території Бунчуківської сільської ради ( де розташовано підприємство) центр зайнятості не направляло на заявлені вакансії осіб, що мешкають групу інвалідності.

Згідно довідки Бунчуківської сільської ради від 07.06.06 № 518 встановлено, що Бунчуківською сільською радою разом дирекцією СТОВ «Україна»( відповідач у справі) проводилися робота по працевлаштуванню осіб з обмеженими можливостями серед мешканців населених пунктів с. Бунчуківка , с.Грицаївка.

Згідно довідки відповідача  від 06.06.06 № 122  , підприємством  разом з місцевими органами самоуправління проводилася робота по залученню  на роботу з обмеженими можливостями- працевлаштування інвалідів, які мешкають на території господарства. Залучити до роботи інвалідів, які мешкають на території господарства не має можливості  із-за складності розташування підприємства і віддаленості від районного центру сел. Білокуракіне та відсутність альтернативних шляхів повідомлень.

Згідно довідки Білокуракінського районного центру зайнятості від 05.06.06 № 970 встановлено, що 17.05.06 відбулося засідання «Круглого столу»( за результатами інформації Фонду ( позивача у справі) за період 2005року) з питання вирішення  зайнятості осіб з обмеженими можливостями, в якому приймали участь: керівник   СТОВ «Україна», представника Білокуракінського районного центру зайнятості та УПСЗН та представник громадської організації інваліді «Святителя Луки», за результатами розроблено план спільних дій щодо заповнення вакансій для осіб з обмеженими можливостями.

Згідно ст. 71 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтується її вимога  та заперечення.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем приймались всі необхідні заходи щодо нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів за 2005 рік.

Проте, позивачем не надано суду доказів проведення перевірки відповідача та встановлення будь-яких порушень чинного законодавства щодо виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява.

За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік, у тому числі з врахуванням прийнятих відповідачем заходів щодо працевлаштування  інвалідів, тому  у задоволені позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 26.06.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                              Г.М.Батюк