Постанова

від 18.07.2012 по справі 5004/63/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року Справа № 5004/63/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Юрчук М.І. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача: Хлабистін Д.М. (довіреність № 398)

відповідача: Дембровецький М.С. (довіреність б\н від 25 червня 2011 року)

розглянувши апеляційну скаргу позивача Державного підприємства "Придніпровська залізниця" на рішення господарського суду Волинської області від 03 квітня 2012 року р. у справі №5004/63/12 (суддя Бондарєв Сергій Васильович)

за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт"

про стягнення 147 380 грн. 00 грн..

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (надалі-Позивач) звернулося до господарського суду Волинської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 3-5) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" (надалі-Відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 147 380 грн. 00 коп.. Водночас, Позивач просив включити до судових витрат втрати на відрядження в сумі 1 143 грн. 04 коп..

Рішенням господарського суду Волинської області від 3 квітня 2012 року (т. 1, а.с. 121-123), з підстав вказаних у даному рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 30 000 грн. 00 коп. штрафу та покладено на Відповідача 2 947 грн. 60 коп. судового збору. В решті вимог (в тому числі й щодо стягнення витрат на відрядження) місцевим господарським судом відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (т. 1, а.с. 129-130) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 3 квітня 2012 року в даній справі скасувати частково в частині відмови в стягненні з Відповідача на користь Позивача 117 380 грн. 00 коп. штрафу та в частині відмови в стягненні витрат на відрядження представника Позивача (позов у цій частині Позивач просить задоволити). Крім того, Позивач у своїй апеляційній скарзі просив суд покласти витрати по сплаті судового збору на Відповідача.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 2-5) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду Волинської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 18 липня 2012 року по справі № 5004/63/12 вніс зміни до складу колегії суддів у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Грязнова В.В. та судді Мельника О.В. та відповідно до затверджених складів колегій визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., судді Юрчук М.І.

В судовому засіданні від 18 липня 2012 року представник Позивача підтримав доводи висвітлені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача, з підстав вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задоволити. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що у липні 2011 року зі станції Борщів Львівської залізниці Відповідачем було здійснено відправлення вагонів за № 66727744 та № 67906073 згідно накладної № 36149888 на станцію Правда Придніпровської залізниці, одержувач вантажу-Приватне акціонерне товариство «Керамет».

Водночас, з накладної № 36149888 від 22 липня 2011 року (т. 1, а.с. 10) вбачається, що відправником в графі "Одержувач" був вказаний ПрАТ «Керамет" (код одержувача 5841, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-б).

Згодом Відповідач направив листа (т. 1, а.с. 13) на адресу станції відправлення Борщів Львівської залізниці в якому просив подати телеграму на станцію Відповідача про зміну поштової адреси для видачі вантажу.

В свою чергу, на підставі телеграми станції відправлення Борщів Львівської залізниці № НР 4 від 26 липня 2011 року (виданої на підставі листа Відповідача та договору № ПР.ДН-1-11 317/НЮп "Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги") на станції Правда Придніпровської залізниці у вказаній накладній зроблено зміну невірної адреси одержувача на вірну: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-б) на вірну (м. Донецьк, вул. Калужська, 16-а). Дане підтверджується актом загальної форми № 48 від 27 липня 2011 року (т.1, а.с. 9).

Суд зауважує, що статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", Закону України "Про залізничний транспорт", статуту залізниць України та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюється транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, статтею 2 Статуту залізниць України визначено обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом.

Статтею 5 Статуту залізниць України обумовлено, що Міністерством транспорту України затверджені "Правила перевезень вантажів" (зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2000 року за № 863/5084), які є обов'язковими для всіх юридичних осіб.

В силу дії статті 6 Статуту залізниць України, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Пунктом 1.1 "Правил перевезень вантажів" (а саме розділу 4 "Правила оформлення документів"), а також статтею 23 Статуту залізниць України передбачено, що Відповідач повинен надати Позивачу (на кожне відправлення) вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Пунктом 2.3 "Правил оформлення перевізних документів" визначено, що правильність внесених у накладну відомостей своїм підписом підтверджує Відповідач.

Статтею 24 Статуту залізниць України відзначається, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Згідно зі статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчується комерційними актами або актами загальної форми.

Водночас, за змістом пункту 1 Правил складання актів (затверджених Наказом Міністерства транспорту України 28 травня 2002 року № 334): при перевезеннях підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, є комерційні акти та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25 лютого 1999 року за № 113 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 року за № 165/3458); акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Суд зауважує, що акт загальної форми № 48 від 28 липня 2011 року був складений на бланку форми ГУ-23 встановленої додатком 6 «Форма ГУ-23»до «Правил користування вагонами і контейнерами»та містить найменування станції на якій складений акт, дату його складання, перелік осіб, які склали акт, відомості про станцію відправлення та призначення, номер накладної, дату, а також опис обставин, що викликали складення акту, підписи двох осіб, які брали участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта.

Враховуючи вищевказане, колегія суду приходить до висновку, що акт загальної форми № 48 від 28 липня 2011 року має всі необхідні реквізити і є таким, що зафіксував факт неправильного зазначення адреси одержувача.

Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що у випадку неправильного зазначення маси вантажу, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у п'ятикратному розмірі згідно до статті 118 цього Статуту залізниць України.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що штраф (за статтями 118; 122 Статуту залізниці України) підлягає стягненню у різі допущення вантажовідправником зазначених у цих статтях порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.

У зв'язку з вищенаведеним колегія суду зауважує, що Позивачем було підставно нараховано Відповідачу штрафні санкції у розмірі 147 380 грн. 00 коп., що складаються з п'ятикратного розміру від провізної плати.

Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, місцевий господарський суд при винесенні оспорюваного рішення зменшив розмір штрафу до 30 000 грн. 00 коп. (що в свою чергу оскаржено Позивачем в апеляційній скарзі).

Апеляційний господарський суд зауважує, що статтею 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, згідно пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В силу дії пункту 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Пунктом 3.9.2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18 вересня 1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" визначено, що: вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшуючи розмір штрафу господарський суд Волинської області взяв до уваги лише фінансовий стан Відповідача, та жодним чином не обумовив винятковості, за якою провів зменшення штрафу до 20, 355 % від розміру застосованого Позивачем штрафу.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що сукупний аналіз пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та пункту 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що в будь-якому випадку зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) має бути обумовлене винятковістю. Водночас, суд констатує той факт, що сам по собі важкий матеріальний стан однієї з сторін не є винятковим випадком та не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Інші доводи місцевого господарського суду щодо зменшення суми штрафу також не свідчать про існування винятковості у даному випадку. Не обумовлено судом і те, з чого він зробив висновок про те, що сума штрафу, яку просить стягнути Позивач є надмірно великою.

З огляду на усе вищеописане, колегія суду приходить до висновку про відсутність у місцевого господарського суду підстав для скористання своїм правом зменшити розмір штрафних санкцій.

Враховуючи усе вищевикладене у даній судовій постанові суд скасовує рішення суду першої інстанції, задовольняє позов, та стягує з Відповідача штраф в розмірі 147 380 грн. 00 коп. в зв'язку з обґрунтованістю, законністю та під ставністю цих позовних вимог.

Крім того, Позивач у своїх вимогах просив суд стягнути витрати на відрядження представника Позивача до суду в сумі 1 143 грн. 04 коп., як судові витрати.

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Колегія суду констатує, що витрати на відрядження не відносяться до складу судових витрат по справі, так як дані витрати не пов'язані з розглядом справи. Водночас, норми Господарського процесуального кодексу України не містять визначень (як зокрема норми Цивільного процесуального кодексу України); котрі б прямо відносили ці витрати до судових витрат.

Враховуючи вищевказане суд вважає підставним та законним не стягнення у складі судових витрат -витрат на відрядження представника.

Враховуючи той факт, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, у відповідності до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд покладає судові витрати на Відповідача.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 03.04.12 р. у справі №5004/63/12 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Індустріальна, 2 б; код 34649343) на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108; код 01073828) 147 380 грн. 00 коп. штрафу та 2 947 грн. 60 коп. судового збору.

4. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 5004/63/12 повернути на адресу господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Філіпова Т.Л.