Ухвала

від 04.07.2012 по справі 2а-4823/11/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-4823/11/0170/12

04.07.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Яковенко С.Ю.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Пилипчук Т.М.

за участю сторін:

представник позивача: Приватного підприємства "Хімагроінвест"- Герасименко Ніна Анатоліївна, довіреність № б/н від 11.11.09

представник відповідача: Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи № 2а-4823/11/0170/12 за апеляційною скаргою Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 03.10.11

за позовом Приватного підприємства "Хімагроінвест" (вул. Кечкеметська, 198 оф. 139,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК (Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби) (вул. Бєлова, 2,Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.11 позовні вимоги Приватного підприємства "Хімагроінвест" до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК про скасування податкових повідомлень-рішень- задоволені частково.

Визнано протиправним та скасовано

- податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК від 10.02.11 р. № 000222301 в повному обсязі

- податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК від 09.12.10 № 00009922391/0, від 04.01.11 № 0009922301/1 в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 15857,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 18381,00 грн.

- податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК від 09.12.10 " 0009932301/0, від 04.01.11 № 0009932391/1 щодо донарахування податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 27967,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13984,00 грн.

В інший частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.11 . та прийняти нове рішення , провести заміну відповідача з ДПС в Сімферопольському районі АРК на належного відповідача Сімферопольську МДПІ АР Крим ДПС.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 замінено відповідача у справі - Державну податкову інспекцію в Сімферопольському районі АРК на Сімферопольську міжрайонну державну податкову інспекцію Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, яка знаходиться за юридичною адресою: с.Мирне, вул.Бєлова,2, Сімферопольський район, АР Крим 97503.

У судове засідання 04.07.2012 представник відповідача, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, Приватне підприємство «Хімагроінвест», є юридичною особою, зареєстрований 30.04.2002, ідентифікаційний код -32002873, платником податків, знаходиться на обліку в ДПІ у Сімферопольському районі з 11.05.2002, що підтверджується довідкою № 120 від 29.11.2006, та платником податку на додану вартість (ІПН 320028701240).

За результатами планової виїзної перевірки Приватного підприємства «Хімагронівест»з питань дотримання вимог податкового законодавства , валютного та іншого законодавства за період з 01.04.200 по 30.09.2010 працівниками відповідача 01.12.2010 складено Акт № 2459/23-02/32002873(а.с.119).

Згідно з висновками Акту перевірки відповідачем зафіксовано порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ у усім 27967,00 грн., у тому числі за червень 2009 року в сумі 26667,00 грн., за березень 2010 в сумі 1300,00 грн.; п.п.5.2.. п. 5.2. ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 36761,00 грн., у тому числі за 2-й квартал 2009 у сумі 32392,00 грн., 3-му кварталі 2009 у сумі 6,00 грн, 1-му кварталі 2010 року у сумі 21849,00 грн., та завищення податку на прибуток у 3-му кварталі 2010 у сумі 17486,00 грн.; а також до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 87398,00 грн., у тому числі за 2-4 квартали 2009 року.

На підставі Акту перевірки на адресу позивача направлено податкові повідомлення рішення від 09.12.2010 № 009932301/0 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 27967,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13984,00 грн.(а.с.37), № 009922301/0 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 36761,00 грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18381,00 грн.(а.с.38)..

Не погодившись із зазначеними висновками акту позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення у адміністративному порядку.

За наслідками розгляд скарг позивача прийнято Рішення ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим від 31.12.2010 за вих. № 7901/10/31-0 про залишення без зміни прийнятих рішень; та Рішення ДПА в АР Крим від 09.02.2011 за вих. № 1298/7/25-023 про часткове скасування податкового повідомлення -рішення від 09.12.2010 № 0009932301/0 та від 04.01.2011 № 0009922301/1 у частині 12724,00 грн. ( зменшивши на 20904,00 грн. суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та збільшивши штрафні (фінансові) санкції на суму 8180,00 грн. , та скасовано рішення ДПІ в Сімферопольському районі про розгляд первинної скарги. Рішенням ДПА України від 14.04.2011 № 10612/7/25-0115 скарга позивача була також залишена без задоволення.

За результатами адміністративного оскарження на адресу позивача направлено податкові повідомлення-рішення від 04.01.2011 № 0009922301/1, від 04.01.2011 № 0009932301/1 (а.с.161,162) на тіж саме суми, й що податкові повідомлення-рішення /0, та податкове повідомлення-рішення від 10.02.2011 № 0000222301 (а.с.138) про донарахування податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток підприємств на суму 15857,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій на суму 26561,00 грн.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано.

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов'язкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Ст. 1 закону визначає, що податковим боргом ( недоїмкою) є податкове зобов'язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку , але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Стаття 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до Довідки з ЄДРПОУ № 05.3-6-06/1628 до основних видів економічної діяльності позивача за КВЕД віднесено:

- Оптова торгівля хімічними продуктами; неспеціалізована торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, вирощування зернових та технічних культур.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підпдприємств»під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ст.ст. 43,44 Господарського Кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, що забезпечується принципами вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Матеріали справи містять документи щодо формування валових витрат позивача по взаємовідносинам з ПП «Севградтрейд», які підтверджуються відповідним документами бухгалтерського обліку.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкова накладна від 29.06.2009 № 299, виписана контрагентом, (а.с. 10).

Відповідачем не заперечується проти факту виписки вказаної податкової накладної, ії відповідності вимогам чинного законодавства проте, відповідач вважає, що за умови висновку про безпідставність формування позивачем валових витрат за цією ж самою господарською операцію (надання інформаційно-консультативних послуг) податковий кредит на вказану суму є завищеним.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної -вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судовою колегією встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від ПП «Севаградтрейд», податкової накладної № 299 від 29.06.2009 на загальну суму 160000,00грн., у тому числі ПДВ 26666,67 грн., яка є належним чином оформленою.

Закон України «Про податок на додану вартість»( у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) -коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Відповідно до пп. 17.1.3 пп. 17.1.6-1 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 № 110, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. за № 268/5459 (п. 2.8) недоплата - заниження суми податкового зобов'язання за відповідні базові податкові (звітні) періоди.

Правила визначення розміру штрафних (фінансових) санкцій щодо донарахованих за результатами документальних перевірок сум податкових зобов'язань визначено в п.6.1.3. даної інструкції.

Так, у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Якщо за результатами перевірки виявлено в окремих податкових періодах суми недоплат, то за кожний з таких податкових періодів нараховуються штрафні (фінансові) санкції у порядку та в розмірах, визначених цим пунктом.

Для дотримання вимог щодо максимального (п'ятдесяти відсотків) та мінімального (десять неоподаткованих мінімумів доходів громадян) розміру штрафних (фінансових) санкцій:

1) визначається сукупно сума недоплат за кожною з декларацій за всіма податковими періодами, в яких вони виявлені;

2) визначається сукупно сума штрафних (фінансових) санкцій за всіма податковими періодами, у яких були виявлені суми недоплат та за якими нараховані такі штрафні (фінансові) санкції;

3) здійснюється обрахування максимального та мінімального розміру штрафних (фінансових) санкцій від сукупної суми недоплат та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафних (фінансових) санкцій, визначеною сукупно за всі податкові періоди, в яких були виявлені суми недоплат.

До сплати визначаються суми штрафних (фінансових) санкцій, що не перевищують максимальний розмір та не є нижчими від мінімального розміру, визначених цих пунктом.

З метою практичного застосування цього підпункту періодом, на який припадає недоплата, слід уважати період, на який припадає граничний термін подання податкової декларації.

Судовою колегією встановлено помилковість висновків відповідача про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 15857,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 26666,67 грн. у зв'язку з чим суд відповідно вважає протиправним донарахування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків відповідно до податкових повідомлень -рішень від 09.12.2010 № 00009922391/0,від 04.01.2011 № 0009922301/1 на суму 18381,00 грн. та від 09.12.2010 № 0009932301/0, від 04.01.2011 № 0009932391/1 на суму 13333,00 грн.

Щодо донарахування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 10.02.2011 № 0000222301, винесеного відповідно до Рішення ДПА в АР Крим за результатами адміністративного оскарження від 09.02.2011 за вих. № 1298/7/25-023, в сумі 26561,00 (було донараховано 8180,00 грн.) судова колегія зазначає наступне.

Вказане рішення прийнято відповідно до п.п.17.1.3 п.171 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якій втратив чинність з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

При цьому слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).

Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже, склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

Водночас зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми застосовуються до правовідносин, які існували до набрання ним чинності, тобто приписи нового нормативно-правового акта змінюють правило поведінки, яке було встановлено попередніми нормативно-правовим актами.

Якщо ж новий нормативно-правовий акт не змінює закріплені у попередніх нормах правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти однаково визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів відносин), зворотна дія нормативно-правового акта не має місця.

Зокрема, відсутня зворотна дія нормативно-правового акта в тому разі, якщо попередній та наступний нормативні акти місять тотожні склади правопорушення. При цьому кваліфікація дій порушника повинна відбуватися з посиланнями на норми того нормативного акта, який був чинним на момент вчинення відповідних дій.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо часткової обґрунтованості позовних вимог.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.11 № 2а-4823/11/0170/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 липня 2012 р.

Головуючий суддя підпис С.Ю. Яковенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя С.Ю. Яковенко