Рішення

від 17.07.2012 по справі 5009/2274/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/71/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.12 Справа № 5009/2274/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія»(72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175)

до відповідача приватного підприємства «Альянс-2002»(юридична адреса: 69035, місто Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 63, оф. 510; адреса для листування: 69006, м. Запоріжжя, вулиця 40 років Радянської України, буд. 3, кв. 106)

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Мартиненко К.І., довіреність № б/н від 12.04.2012 р.;

від відповідача: не з'явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до приватного підприємства «Альянс-2002»про витребування із незаконного володіння ПП «Альянс-2002»на користь ТОВ «Агропромислова компанія»автомобіля марки ЗАЗ TF69YO, номерний знак АР9028ВХ, 2010 року випуску, номер шасі Y6DTF69YOB0256301.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 651, 1212 Цивільного кодексу України та умови укладеного сторонами договору оренди транспортного засобу від 21.12.2010 р. Вказує, що внаслідок систематичного невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо перерахування орендної плати на розрахунковий рахунок позивача, останній листом від 20.12.2011 р. відмовився від договору оренди та вимагав повернути йому автомобіль в належному стані на адресу місцезнаходження позивача. За доводами позивача, оскільки відповідач автомобіль не повернув і орендну плату не сплатив, а також не направив відповіді на претензію позивача № 87 від 01.03.2012 р., договір вважається розірваним, відповідно, на даний час автомобіль знаходиться у відповідача у незаконному володінні.

Ухвалою суду від 18.06.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/2274/12, справі присвоєно номер провадження 18/71/12, судове засідання призначене на 17.07.2012 р.

За письмовим клопотаннями представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав доводи, викладені у позові.

Відповідач -приватне підприємство «Альянс-2002»-письмовий відзив на позов суду не надав. Процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні відповідач не скористався, про причини неявки представника у судове засідання суду не повідомив, про час, місце та дату судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як свідчать матеріали справи, ухвалу господарського суду від 18.06.2012 р. про призначення судового засідання на 17.07.2012 р. було надіслано на адреси сторін за визначеними у позовній заяві адресами 19.06.2012 р. (згідно вихідного штемпелю канцелярії господарського суду Запорізької області), тобто в строки, визначені ст. 87 ГПК України, і більш ніж за три тижня до дати слухання. Ухвалу суду було отримано уповноваженою особою відповідача 22.06.2012 р., про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Згідно з п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

Суд визнав за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представника відповідача.

В судовому засіданні 17.07.2012 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Агропромислова компанія»(орендодавцем, позивачем у справі) та ПП «Альянс-2002» (орендарем, відповідачем у справі) 21.12.2010 р. було укладено Договір оренди транспортного засобу (надалі -Договір), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати за плату орендарю у строкове користування, а орендар -прийняти у строкове користування легковий автомобіль марки ЗАЗ TF69YO, номерний знак АР9028ВХ, 2010 року випуску, номер шасі Y6DTF69YOB0256301 (надалі -автомобіль) та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Згідно з п. 3.1 та 3.2 Договору автомобіль, що передається в оренду, протягом трьох днів з моменту підписання Договору передається орендарю. Передача автомобіля в оренду здійснюється за актом приймання-передачі.

На виконання умов Договору, 21.12.2010 р. сторонами Договору було складено та підписано Акт приймання-передачі предмету оренди, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду легковий автомобіль марки ЗАЗ TF69YO, номерний знак АР9028ВХ, 2010 року випуску, номер шасі Y6DTF69YOB0256301.

В розділі 5 Договору сторони обумовили, що орендна плата за користування автомобілем становить 935,23 грн. в місяць з урахуванням ПДВ. Орендні платежі сплачуються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до п. 7.1 Договору орендар зобов'язався підтримувати автомобіль у належному технічному стані; використовувати автомобіль, що передається в оренду, виключно за його цільовим призначенням у відповідності до п. 2 даного договору; своєчасно здійснювати орендні платежі.

В п. 4.1 Договору сторони домовились, що термін оренди складає сім років та діє до 21.12.2017 р.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що Договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови Договору та свої зобов'язання.

За твердженням позивача, з моменту укладення Договору відповідачем жодного разу не було внесено орендні платежі, передбачені пунктами 5.1, 5.2 Договору, що є істотним та систематичним порушенням договірних зобов'язань.

Позивач на адресу відповідача 20.12.2011 р. направив лист з повідомленням про розірвання в односторонньому порядку Договору оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р. та з вимогою про повернення спірного автомобіля у строк до 26.12.2011 р.

Отримання відповідачем вказаного листа підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції, на якому міститься відмітка уповноваженої особи відповідача.

Лист позивача залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

На адресу відповідача позивачем 01.03.2012 р. було направлену претензію № 87 з вимогою про сплату 14 551,68 грн. заборгованості та рахунок № 132 на оплату.

Посилаюсь на норми ст. 651 ЦК України та умови п. 8.1 Договору, позивач вважає Договір оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р. розірваним в односторонньому порядку, а, отже, спірний автомобіль знаходиться у відповідача у незаконному володінні. Заявлені вимоги обґрунтовує приписами ст.ст. 387, 1212, 1213 ЦК України.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Із змісту статей 15, 16 ЦК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із приписами ст. 1212 ЦК України, нормами якої позивач обґрунтовує заявлені вимоги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння ; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З урахуванням положень наведених норм права, володіння слід розглядати як забезпечене правовою охороною фактичне утримання чужого майна. Таким чином, власник має право витребувати майно у особи, яка незаконно його утримує. Підставою для виникнення зобов'язання повинна бути сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором.

Слід зазначити, що при вирішенні питання про витребування майна слід насамперед керуватися доведеністю матеріалами справи обґрунтованості позовних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

При цьому позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), а відповідачем -незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. А підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). Саме зазначені обставини становлять предмет доказування під час розгляду вимог за віндикаційним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що спірний автомобіль марки ЗАЗ TF69YO, номерний знак АР9028ВХ знаходиться у володінні відповідача безпідставно, так як Договір оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р., за яким відповідачу був наданий в орендне користування вказаний автомобіль, є розірваним в односторонньому порядку.

Суд такі висновки позивача вважає безпідставними, в силу наступного.

Як вже зазначалося вище, згідно з положеннями ст. 387 ЦК України власник майна має право на витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предметом даного позову по суті є вимога про повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), оскільки позивач вважає, що відповідач безпідставно утримує належний позивачу, як орендодавцю за Договором оренди транспортного засобу від 21.12.2010 р., автомобіль.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Матеріалами справи доведено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р., умовами якого передбачено взаємні зобов'язання сторін: позивача -передати відповідачу автомобіль у строкове платне користування, а відповідача -прийняти автомобіль у строкове користування та сплачувати орендну плату.

Спірний автомобіль був переданий позивачем відповідачу відповідно до умов Договору оренди транспортного засобу від 21.12.2010 р., та прийнятий відповідачем, чим сторони частково виконали свої зобов'язання.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Фактичні обставини справи свідчать, що з моменту укладення Договору оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р. відповідач жодного разу не вносив орендні платежі, як то передбачено умовами договору.

У зв'язку з наведеним, 20.12.2011 р. позивачем на адресу відповідача був направлений лист, в якому, посилаючись на п. 8.1 Договору, позивач повідомив про розірвання в односторонньому порядку Договору оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р. та звернувся до відповідача з вимогою про повернення спірного автомобіля у строк до 26.12.2011 р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.

Пунктом 8.1 Договору закріплено, що Договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови Договору та свої зобов'язання.

Разом із тим, відповідно до п. 8.2 Договору цей Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору .

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач належними та допустимими доказами не довів суду, що автомобіль, витребування якого є предметом даного спору, знаходиться у відповідача у незаконному володінні, без належних на то підстав, оскільки належним чином оформлення розірвання Договору оренди транспортного засобу б/н від 21.12.2010 р. шляхом укладання Додаткової угоди, обумовленої п. 8.1. Договору, сторони не здійснили.

Таким чином, підстави вважати, що спірний Договір є розірваним, як це стверджує позивач, відсутні.

Також, суд приймає до уваги, що за змістом направленої на адресу відповідача претензії за вих. № 87 від 01.03.2012 р., позивачем ставиться вимога про належне виконання зобов'язань за Договором і нараховується орендна плата за період значно пізніший, ніж зазначена ним дата розірвання Договору.

Згідно зі ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе без достатніх на те правових підстав.

Досліджені судом фактичні обставини справи та надані позивачем письмові докази, не дають підстави для висновку, що спірний автомобіль на даний час перебуває у незаконному володінні відповідача. Отже, вимоги позивача про витребування майна із чужого незаконного володіння є передчасними.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога про витребування із незаконного володіння ПП «Альянс-2002»на користь ТОВ «Агропромислова компанія»автомобіля марки ЗАЗ TF69YO, номерний знак АР9028ВХ, 2010 року випуску, номер шасі Y6DTF69YOB025630, заявлена позивачем необґрунтовано і задоволенню не підлягає.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За змістом ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу вказаних процесуальних норм предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві підстав, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими. Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача, тому в задоволенні позовних вимог суд відмовляє в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Разом з тим, судом встановлено, що за при поданні даної позовної заяви позивачем платіжним дорученням № 10269 від 14.06.2012 р. було сплачено 1 641,00 грн. судового збору, тоді як підлягало до сплати 1 703,00 грн. Отже, переплата судового збору становить 568,00 грн. Наведене є підставою для повернення позивачу з Державного бюджету України, згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір», за відповідною ухвалою суду, судового збору в сумі 568,00 грн., зайво сплаченого платіжним дорученням № 10269 від 14.06.2012 р.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія»до приватного підприємства «Альянс-2002»відмовити повністю.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 20.07.2012 р.