Ухвала

від 19.06.2012 по справі 2270/12668/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/12668/11

Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Швандер В.О.

за участі представників сторін:

представника позивача Конусь О.М.

представника відповідача Розізнаної О.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Красилівський молочний завод" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2011 року до Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства "Красилівський молочний завод" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2011 року вказаний позов задоволено повністю та скасовано податкове повідомлення-рішення Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції № 0002151500 від 23.05.2011 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 18.04.2011 року повноважними особами Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції було проведено позапланову невиїзну перевірку ПП "Красилівський молочний завод" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ВАТ "Промислове підприємство "Пищепром" (ВАТ "Молочник"), за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.04.2011 року №269/15/33526900, яким зафіксовано ряд допущених позивачем в процесі власної діяльності порушень норм права, зокрема:

- пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит на 28794 грн.

- п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Красилівський молочний завод" з контрагентом ВАТ "Промислове підприємство "Пищепром" (ВАТ "Молочник").

На підставі даного висновку, Красилівською міжрайонною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0002151500 від 23.05.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 35992,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 28794 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 7198,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПП "Красилівський молочний завод" та скасовуючи податкове повідомлення-рішення Красилівської МДПІ №0002151500 від 23.05.2011 року, виходив з того, що викладені в адміністративному позові ПП "Красилівський молочний завод" обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому ПП "Красилівський молочний завод" не може вважатись порушником нормативно-правових актів, які відображені в податковому рішенні.

До такого висновку, суд першої інстанції дійшов в результаті встановлення наступних обставин справи.

Між позивачем та ВАТ "Молочник" був укладений договір-поставки №07 від 01.01.2008 року, за умовами якого ВАТ "Молочник" зобов'язано поставляти у зумовлені даним договором строки молочну продукцію та інші товари, а ПП "Красилівський молочний завод" зобов'язано прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього договору.

Виконання вищезазначеного договору підтверджується видатковими накладними № МО-01628 від 07.06.2010 року, №МО-01775 від 14.06.2010 року, №МО-01627 від 07.06.2010 року, №МО-00878 від 01.04.2010 року, №МО-00795 від 30.03.2010 року, №МО-00790 від 30.03.2010 року та податковими накладними від 14.06.2010 року №01755, від 07.06.2010 року №01607, від 07.06.2010 року №01606, від 01.04.2010 року №00859, від 01.04.2010 року №00860, від 30.03.2010 року №00826, від 30.03.2010 року №00824. Оплата за товар здійснена позивачем, також підтверджується платіжними дорученнями від 26.02.2010 року №74, від 13.07.2010 року №337.

Окрім того, між позивачем та ПП "Укрпродекспорт" був укладений договір комісії №03/06-КРС від 03.06.2010 року, відповідно до умов якого та додатку №1 до договору комісії №03/06-КРС від 03.06.2010 року придбана у ВАТ "Молочник" молочна продукція передана на комісію ПП "Укрпродекспорт", що підтверджується видатковою накладною №КП-00014 від 07.06.2010 року. Згідно звіту комісіонера зазначена продукція реалізована на суму 148914,80 грн. Прибуток позивача становить 7664,80 грн. (148914,80 грн. - 141250 грн. = 7664,80 грн.).

Також, 04.05.2009 року між ТОВ "Укрпродукт Логістикс" та ВАТ "Молочник" було укладено договір №20 про надання транспортно-експедиційних послуг. Факт перевезення молочної продукції підтверджується товарно-транспортними накладними від 07.06.2010 року №МО-03953, та №МО-03952, від 01.04.2010 року №МО-03427 та №МО-03428.

Зазначені вище документи являються первинними документами, оскільки підтверджують реальне здійснення господарських операцій та відповідають вимогам Законів України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні також Закону України "Про податок на додану вартість". Зокрема, підтверджують передачу товарно-матеріальних цінностей, проведення розрахунків за отримані послуги та засвідчують зв'язок між фактом отримання позивачем послуг та понесеними ним витратами та здійснення цих дій для забезпечення власної господарської діяльності.

У свою чергу спеціальна правосуб'єктність позивача та його контрагента не заперечується відповідачем та підтверджується проведеними органами державної податкової служби перевірками.

Враховуючи викладене, вищевказані первинні документи правомірно використані позивачем як підстава для формування податкового обліку по податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З урахуванням зазначених вище положень Закону №168/97-ВР, право на нарахування податкового кредиту виникає у покупця послуг за умови отримання від його постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки послуг.

В силу п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Законом не передбачено.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності реальних наслідків здійснення правочинів, укладених позивачем з ВАТ "Промислове підприємство "Пищепром" (ВАТ "Молочник"), зазначене спростовується наявними та дослідженими доказами.

Твердження відповідача щодо нікчемності правочину, оскільки щодо контрагента ВАТ "Молочник" було порушено кримінальну справу №079020/10 по факту умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах є також не обґрунтованим, оскільки факт реальності господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, зокрема видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, договором-поставки №07 від 01.01.2008 року, договором комісії №03/06-КРС від 03.06.2010 року, а також договором №20 від 04.05.2009 року про надання транспортно-експедиційних послуг.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочин, в даному випадку договір укладений позивачем з ВАТ "Молочник" не може бути визнаний в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемний, так як його зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладений виходячи із волевиявлення і відповідає внутрішній волі його учасників та спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних та податкових накладних вбачається, що суб'єктами господарювання ПП "Красилівський молочний завод" та ВАТ "Молочник" зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону №996.

На час укладення та виконання договору зазначені контрагенти були діючими господарюючими суб'єктами, зареєстрованими у встановленому законом порядку, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, та були платником податку на додану вартість. Факти отримання товарно-матеріальних цінностей від зазначених осіб повною мірою були досліджені судом першої інстанції та відображені в оскаржуваній постанові суду. А виписані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам, що до них ставляться Законами "Про податок на додану вартість" та "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Окрім того, невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 198.3 Податкового Кодексу України право на включення суми ПДВ до податкового кредиту виникає у Товариства у випадку придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Твердження апелянта, з посиланням на матеріали перевірки, про те, що вказані господарські операції мали фіктивний характер, колегією суддів оцінюються критично, оскільки зазначене ґрунтуються на припущеннях, що суперечить ст. 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при укладенні та виконанні договору, відповідачем не доведено.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 червня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.