Постанова

від 10.05.2012 по справі 2а-13261/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2012 р. № 2а-13261/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Гулика А.Г.,

судді Мричко Н.І.,

судді Потабенко В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Билень Н.С.,

представника позивача Шимчишина І.С.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар»до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шувар»(надалі -ТзОВ «Шувар») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова (надалі -ДПІ у Сихівському районі м.Львова), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 червня №0001662321.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковий кредит по податку на додану вартість сформовано ним на підставі Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI. Господарські операції позивача з його контрагентом носили реальний характер, товар отриманий від ТзОВ «Алтваінвест», накладні, виписані контрагентом є дійсними, а згаданий контрагент є діючим підприємством, відповідно включений до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість. Крім того, позивач зазначає, що усі суми, які були включені до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та платіжними дорученнями, що засвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг) та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту. Позивач також зазначає, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість законодавство України не передбачає норми, які б вказували, що неподання звітності та несплата податку продавцем, відсутність продавців за податковою адресою при фактичному здійсненні господарської операції впливає на податковий кредит покупця (замовника) та суму бюджетного відшкодування. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту. Таким чином, вважає, що відповідач незаконно та безпідставно зменшив суму бюджетного відшкодування ПДВ та суму від'ємного значення ПДВ, яка при наявності -у платника податку дає право на бюджетне відшкодування ПДВ.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова надано до суду заперечення на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки позивача встановлено, що у ТзОВ «Алтваінвест», відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічний персонал, основні фонди, виробничі активи, транспортні засоби, а отже відсутня фінансово-господарська діяльність. Тому договір, укладений між позивачем та ТзОВ «Алтваінвест», є нікчемним, а, відтак, оспорюване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав наведених у позовній заяві. Додатково пояснив, що відповідні господарські операції підтверджуються всіма належними та допустимими доказами, а, в свою чергу, відповідачем не надано жодних доказів в спростування позовних вимог. У зв'язку з цим, просив позов задовольнити повністю

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених в запереченні. Додатково пояснив, що позивачем не надано суду доказів, які б належним чином підтверджували реальність здійснення господарських операцій, а тому позовні вимоги є безпідставними. У зв'язку з цим, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТзОВ «Шувар»(код ЄДРПОУ 20777340) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ТзОВ «Алтваінвест»за березень 2011 року, на підставі направлення від 07.06.2011 року № 428, виданого ДПІ у Сихівському районі м. Львова. За результатами перевірки, відповідачем складено акт про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Шувар»(код ЄДРПОУ 20777340) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ТзОВ «Алтваінвест»(код ЄДРПОУ 36997677) за березень 2011 року №1202/23-209/20777340. Відповідно до акта перевірки, встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення значення р.24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23)»на суму 374570,00 грн. На підставі такого акта перевірки, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2011р. №0001662321, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 374570,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивачем оскарженого його в адміністративному порядку. Однак, за результатами розгляду первинної скарги, ДПА у Львівській області прийнято рішення від 05.09.2011р. №23689/10/25-005/1915, яким залишено податкове повідомлення-рішення без змін, а первинну скаргу - без задоволення. Позивач звернувся з скаргою до ДПА України, однак рішенням про результати розгляду повторної скарги №4848/6/10-2115 від 03.11.2011р., залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з наступного.

Між ТзОВ «Алтваінвест»(Продавець) та ТзОВ «Шувар»(Покупець») 12.08.2010 року укладено Договір №12-08/10 (з змінами внесеними додатковою угодою від 04.01.2011р. року №1), відповідно до якого ТзОВ «Алтваінвест» зобов'язалося продати, а ТзОВ «Шувар»придбати у власність та оплатити товар відповідно до видаткових накладних.

При проведенні перевірки повноти визначення податкового кредиту за період з 01.03.11р. по 31.03.2011р., в тому числі по результатах вищезгаданого правочину з ТзОВ «Алтваінвест», відповідачем встановлено їх завищення на суму 374570,00 грн., в т.ч. в березні 2011р. в сумі 374570,00 грн., саме за рахунок відображення податкового кредиту по операціях за отримані товари у березні 2011р. від ТзОВ «Алтваінвест»(код ЄДРПОУ 36997677) в сумі ПДВ 374570,00 грн. Як свідчить акт відповідача, перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1 - 16.3) за період з 01.03.11 по 31.01.11 встановлено, що основними постачальниками позивача є ТзОВ «Алтваінвест»(код ЄДРПОУ 36997677) обсяг придбання в сумі 2247420,0 грн., в т. ч. ПДВ 374570,0 грн.

Відповідач обґрунтовує своє твердження тим, що в ході перевірки надіслано запит на проведення перевірки ТзОВ «Алтваінвест»(код ЄДРПОУ 36997677), що підтверджують задекларовані суми ПДВ до ДПІ у м. Івано-Франківську від 24.05.2011р. №7614/23-209. Актом ДПІ у м.Івано-Франківську від 09.09.2011р. №7240/15-2/36997677 ТзОВ «Алтаінвест»встановлено неможливість проведення зустрічної перевірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредиту березні 2011 р. у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням. Враховуючи дані податкової звітності та інформацію згідно баз даних ДПА України, додаток К1 до декларацій з податку на прибуток за І квартал 2011 р до органів ДПС ТзОВ «Алтваінвест»подано без показників (основні засоби відсутні, амортизаційні відрахування не нараховувались), що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у ТзОВ «Алтваінвест»власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших основних засобів, відсутність достатньої кількості штатних працівників на підприємстві, та створення та реєстрацію ТзОВ «Алтваінвест»лише з метою прикриття незаконної діяльності, мінімізації податкових зобов'язань діючих суб'єктів господарської діяльності, стверджує що операції з реалізації мали не реальний товарний характер, товар позивачем не придбавався, не перевозився та не зберігався. До перевірки, позивачем не надано підтверджуючих документів на транспортування придбаного товару, зокрема товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей. Не представлення для перевірки відповідних документів, на думку відповідача, свідчить про ненадходження придбаного товару, зокрема напівфабрикату із шкір вет-блу ВРХ від ТзОВ «Алтваінвест». Відповідач вважає, що дані обставини свідчать що правочин між ТзОВ «Шувар»та ТзОВ «Алтваінвест»не спричинив реального настання правових наслідків.

Судом встановлено, що одним із основних видів діяльності ТзОВ «Шувар»є оптова торгівля шкурами та шкірою, про що відображено в Довідці АА №295286 Головного управління статистики у Львівській області від 23.06.2010р.

На виконання умов договору від 12.08.2010 року №12-08/10, ТзОВ «Алтваінвест»здійснювала поставку товару двома етапами: 14 березня 2011 року передало ТзОВ «Шувар»за видатковою накладною №РН- 0000008 напівфабрикат краст шкір ВРХ в кількості 2532,37 кв.м загальною вартістю 1577099,26 грн., в тому числі ПДВ 262849,88 грн. та 31 березня 2011 року ТзОВ «Алтваінвест»передало ТзОВ «Шувар»за видатковою накладною №РН-0000014 напівфабрикат із шкір Вет-Блу ВРХ вагою 4860 кг загальною вартістю 670320,98 грн., в тому числі ПДВ 111720,16 грн.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з нормами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України). Відповідно до ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно з ст.664 ЦК України є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідач як на підставу своїх заперечень посилається на те, що оскільки здійснювалася поставка «великої кількості матеріалів, навантаження та доставка яких в такі терміни потребує значної кількості відповідних транспортних засобів, механізмів та робочої сили, ТзОВ «Шувар»необхідно мати копії транспортних та супроводжувальних документів». Крім цього, стверджується про те, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. Тобто, відповідач стверджує про те, що господарські операції між ТзОВ «Шувар»та ТзОВ «Алтваінест»фактично не відбулися, а тому є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а спрямовані лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку з відображенням їх змісту в первинних документах.

Відповідач зазначає, що згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 року №363 (із змінами та доповненнями) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п.1 Правил №363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

Тобто, відповідач вказує на те, що отримання товарно-матеріальних цінностей при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися товарно-транспортними накладними, лише у разі неможливості перерахування у ТТН всіх найменувань вантажу, оформляється накладна, до якої додається ТТН, як товарний розділ, документ, без якого ТТН вважається недійсною і не може використовуватися для розрахунків з Замовником.

Проте, таке твердження не знаходить свого правового обґрунтування та спростовується зібраними у справі доказами. Так, позивач обґрунтовано та підставно стверджує про те, що він не вступав в договірні відносини, щодо транспортування та замитнення товару, відповідно тим і обґрунтовує відсутність товаросупровідних документів на товар, окрім актів приймання-передачі товару, які й є первинними бухгалтерськими документами для оформлення даних операцій відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

03 березня 2011 року між ТзОВ «Шувар»та ТзОВ «Західресурс»укладено договір комісії №002/2011, відповідно до якого ТзОВ «Західресурс»як комісіонер зобов'язувався за дорученням та в інтересах ТзОВ «Шувар», але від свого імені, здійснити продаж напівфабрикату «Краст»за межі митної території України. На підставі вказаного договору ТзОВ «Шувар»передало ТзОВ «Західресурс»Шкіру «Семіфінішний краст»з ВРХ загальною вагою 2437 кг, що підтверджується актом приймання-передачі товару №001/2011 від 16 березня 2011 року. Необхідність такої господарської операції позивач обґрунтовує тим, що не мав і не має в штаті працівників, які б могли грамотно і швидко замитнити Товар.

11 березня 2010 року між ТзОВ «Шувар»та ТзОВ «Західресурс»укладено аналогічний договір комісії №003/2011 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого ТзОВ «Західресурс»як комісіонер зобов'язувався за дорученням та в інтересах ТзОВ «Шувар», але від свого імені, здійснити продаж напівфабрикату вет-блу / вет-вайт із шкур ВРХ за межі митної території України. На підставі вказаного договору ТзОВ «Шувар»передало ТзОВ «Західресурс»Вет-блу із шкур ВРХ загальною вагою 4860 кг та площею 1126,13 кв.м, що підтверджується актом приймання-передачі товару №002/2011 від 12 квітня 2011 року.

В подальшому, як стверджує позивач та свідчать матеріали справи, ТзОВ «Західресурс»здійснило продаж отриманого товару за митну територію України, що, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію»№574 від 09.06.1997 року, підтверджується вантажними митними деклараціями №206040000/2011/001040 та №206040000/2011/001428, в графі 9 яких (відповідно до умов договорів комісії) зазначено власника вантажу ТзОВ «Шувар».

Однак, як свідчать матеріали справи, позивач не був учасником транспортного процесу, який відбувся в результаті виконання операцій з поставки шкір ВРХ за митну територію України. Оскільки, відповідно до Правил №363, учасниками транспортного процесу є вантажовідправник (будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення, в даному випадку це ТзОВ «Західресурс»), вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку (в даному випадку Соnсегіа Pegaso S.p.A. та Honour Faith Trading Limited), експедитор з перевезення вантажів (працівник, який забезпечує виконання комплексу операцій транспортно-експедиторського обслуговування під час перевезення вантажів), замовник (вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів), перевізник (особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування). Відповідно до укладених договорів, всі дії по транспортуванню ТМЦ взяв на себе Комісіонер (ТзОВ «Західресурс»), який і вчинив їх від свого імені, таким чином ТТН не є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку для ТзОВ «Шувар», а видаткові накладні і акти приймання-передачі, які й були надані при перевірці.

Не знаходить свого правового обґрунтування позиція відповідача, яка полягає в тому, що Договір, який укладений з ТзОВ «Алтваінвест»є нікчемним, оскільки такий суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини держави, оскільки не спричинив реального настання правових наслідків.

Таке твердження не може обґрунтовуватися актом ДПІ у м.Івано-Франківську від 09.09.2011р. №7240/15-2/36997677, оскільки таким встановлено неможливість проведення зустрічної перевірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, саме в момент проведення такої перевірки, тобто 09.09.2011р. Проте, жодним чином не спростовано взаємовідносин, які мали місце між позивачем та ТОВ «Алтваінвест»в березні 2011р., саме на час їх здійснення.

Відповідно до вимог п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з відомостями ДПС України, керуючись Свідоцтвом платника ПДВ, ТзОВ «Алтваінвест»є платником податку на додану вартість, а отже має право складати податкові накладні.

Відповідно до вимог п. 198.2. Податкового кодексу України, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, яка відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів /послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами, ТОВ «Алтваінвест»видало податкові накладні №4 від 14.03.2011р. на суму 1577099,26 грн. та №9 від 31.03.2011р. на суму 670320,98 грн.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податкова накладна є первинним звітним документом та згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, яка підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстроване в Мін'юсті Україні від 05.06.1995 року за № 164/704. Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Спору щодо наявності та належності податкових накладних, на підставі яких позивачем було сформовано спірні податкові кредити, немає.

ТзОВ «Алтваінвест»на момент проведення господарських операцій з позивачем було платником податку на додану вартість, та, відповідно, мало свідоцтво платника податку на додану вартість. Зазначена обставина є підставою для добросовісного платника податку на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд погоджується з думкою позивача, що оскільки ТзОВ «Шувар»під час проведення перевірки надало перевіряючим податкові накладні, які свідчать про наявність податкового кредиту, платіжні доручення, що підтверджують факт сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів у платника податку ТзОВ «Алтваінвест», вищезгадані договори, відповідачем безпідставно зроблено висновок про зменшення податкового кредиту на суму 374570 гривень.

Суд також звертає увагу і на те, що платник податків, який через покладений на нього законами обов'язок щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне за собою відповідну відповідальність та інші негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення відповідних витрат до валових та сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені умови щодо нього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Крім того, на думку суду, платник податку не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником його зобов'язань зі спати податку і в результаті чого сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Такі вимоги стають надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Ця позиція суду узгоджується із постановою Верховного Суду України від 31.01.2011р. та рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Булвес»АД проти Болгарії»від 22.01.2009р. ( заява №3991/03).

Зважаючи на те, що судом не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в межах цього спору, то застосування до нього штрафних санкцій є протиправним.

З огляду на наведене вище, податкове повідомлення -рішення від від 24 червня №0001662321 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України судовий збір у розмірі 28 грн. 23 коп. слід присудити на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від 24 червня 2011 року №0001662321.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар»судовий збір у розмірі 28 грн. 23 коп. з Державного бюджету України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складений та підписаний 15 травня 2012 року.

Головуючий суддя (підпис) А.Г. Гулик

Суддя (підпис) Р.М. Москаль

Суддя (підпис) Н.І. Мричко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.Г. Гулик