Постанова

від 19.07.2012 по справі 2а-6502/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 липня 2012 року 10:18 № 2а-6502/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -Круць О.М. (директор)

від відповідача -Алексєєнко В.М. (довіреність від 31.05.2012 р. № 1043/9/10-114)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПЛЮСБУД» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000402307 від 26.01.2012,- третя особа на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «БК АРМІС» ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПЛЮСБУД»з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000402307 від 26.01.2012, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на суму 1 258 699,00 грн. за основним платежем та 314 675,00 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Позивач вважає зазначене рішення таким, що ухвалено всупереч вимогам податкового законодавства та вказує, що замовлені операції з виконання підрядних робіт на об'єктах фактично були виконані, спірні суми податкового кредиту сформовані на підставі належним чином оформлених податкових накладних та первинних документів, підстав вважати фіктивними/нікчемними спірні операції, про що зазначає ДПІ, не має, а отже, на думку позивача, у відповідача не було підстав для висновку про необґрунтованість формування позивачем спірної суми податкового кредиту.

Позивач зазначає, що фактично висновки ДПІ відносно порушень позивачем податкового законодавства ґрунтуються на аналізі взаємовідносин його контрагента (ТОВ «БК АРМІС») з іншою особою -ТОВ «Міріс», з якою у позивача взагалі не було ніяких господарських взаємовідносин. У той же час, позивач звертає увагу на те, що до суду подано всі первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ «БК АРМІС», що в свою чергу підтверджують фактичність здійснення спірних операцій (виконання підрядних робіт) та, крім іншого надано відповідну ліцензію на право здійснення діяльності у будівельній сфері даного контрагента.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що за змістом акту перевірки та акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва «Про результати перевірки ТОВ «Міріс»по взаємовідносинам з ТОВ «БК АРМІС»(який в свою чергу (Акт) не наданий ДПІ до матеріалів справи) встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів ТОВ «Міріс», відсутність у вказаної особи адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань при поставці товарів та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а відтак, на думку ДПІ, всі правочини вчинені ТОВ «Міріс»із ТОВ «БК АРМІС» (контрагент позивача) є нікчемними, що в свою чергу унеможливлює фактичність вчинення операцій ТОВ «БК АРМІС»з позивачем та є наслідком невизнання задекларованого позивачем податкового кредиту. У той же час, за Актом перевірки ДПІ зазначає про підтвердження виконання будівельно-монтажних робіт контрагентом позивача ТОВ «БК АРМІС».

Інших підстав в обґрунтування оскаржуваного рішення акт перевірки не містить.

Тобто, фактично доводи відповідача в обґрунтування оскаржуваного рішення ґрунтуються на акті перевірки та визначених в ньому обставинах взаємовідносин контрагента позивача з третьою особою (контрагентом контрагента), з яким позивач не вступав у господарські відносини.

Третя особа в судове засідання не з'явилася. Ухвала суду про відкриття провадження у справі повернута поштою за закінченням терміну зберігання, тобто ухвала суду не вручена з незалежних від суду причин, а відтак відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 167, ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35 КАС України третя особа вважається повідомленою належним чином. Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, поважних причин неприбуття у судове засідання не повідомила, у зв'язку з чим суд не вбачає перешкод для розгляду справи по суті на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.07.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПЛЮСБУД»зареєстроване 21.04.2010 року Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 37080778; адреса: 04053, м. Київ, вул. Воровського, 4-Б).

На податковий облік позивача взято 23.04.2010 року за № 38977. Позивач є платником ПДВ на підставі Свідоцтва від 09.08.2010 № 100296763.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності задекларованих показників у декларації з ПДВ за період вересень-листопад 2010, вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 05.01.2012 р. № 11/2307/37080778 (далі -Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»-завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «БК АРМІС»(код ЄДР 34356397) за листопад 2010 року на загальну суму 1 258 699,17 грн. Мотиви і підстави таких висновків, які покладені в основу оскаржуваного рішення, викладені вище.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У взаємозв'язку з вищенаведеним та щодо суті спірних операцій, під час розгляду справи встановлено наступне.

10 серпня 2010 року між ТОВ «УКРПЛЮСБУД»(позивачем) та ТОВ «БК АРМІС»укладено договір субпідряду № 1008-1, предметом якого є комплекс будівельно-монтажних та інших робіт, зокрема, роботи по будівництву житлового комплексу «Багатоповерхові житлові будинки з об'єктами соціально-побутового призначення та багатоповерхового паркінга по вул. Пономарьова, 26, в смт. Коцюбинське, Київської області». Строк виконання робіт згідно з графіком. Генеральний підрядник будівництва ТОВ «Аверс-сіті».

Право на здійснення вказаних у договорі робіт (по вул. Пономарьова, 26, в смт. Коцюбинське, Київської області) надано ТОВ «Аверс-сіті»згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 12.08.2010, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області.

У дозволі визначено підрядника зазначеного будівництва - ТОВ «УКРПЛЮСБУД».

Матеріали справи містять видану ТОВ «УКРПЛЮСБУД»ліцензію державної архітектурно-будівельної інспекції від 07.07.2010 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

На підтвердження виконання визначених у наведеному вище договорі підрядних робіт позивачем надано до справи Довідки ф. КБ-3 про вартість виконаних підрядних робіт за спірний період (жовтень-листопад 2010 року) та акти приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 7 552 195,02 грн. у т.ч. ПДВ 1 258 699,17 грн., відомості з яких сторонами не заперечуються.

При цьому, як вже вказано вище, ДПІ в акті перевірки позивача визнає та підтверджує виконання будівельно-монтажних робіт контрагентом позивача ТОВ «БК АРМІС»на зазначену суму, тобто відповідач визнає фактичність здійснення спірних операцій.

На підставі наведеного постачальником видано податкові накладні на загальну суму 7 552 195,02 грн. у т.ч. ПДВ 1 258 699,17 грн. (період -листопад 2010), перелік яких визначений на стор. 9 Акту перевірки. Розрахунки між сторонами договору проведені безготівково, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

При цьому, як вбачається з акту перевірки та наданих під час розгляду справи пояснень представника відповідача, ДПІ не заперечує факту декларування позивачем та ТОВ «БК АРМІС»зазначеної вище суми ПДВ та не наводить будь-яких невідповідностей у задекларованій позивачем сумі податкового кредиту.

У свою чергу, на підтвердження наявності у ТОВ «БК АРМІС»(контрагента позивача) необхідних ресурсів надано до справи Ліцензію від 24.02.2009 р. на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури) із строком дії до 24.02.2014 року, що охоплює період вчинення спірних операцій.

Наявність цієї ліцензії свідчить про наявність у цієї особи відповідних матеріальних та трудових ресурсів для виконання спірних операцій, наявність яких перевіряється під час видачі ліцензії Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю. Крім того, перелік працюючих осіб у контрагента із визначенням їх спеціальності надано позивачем до матеріалів справи.

В той же час, суть спірних відносин полягає у тому, що, як зазначає відповідач, не надаючи при цьому належних та допустимих доказів на підтвердження своїх висновків, у контрагента позивача, а саме у ТОВ «Міріс»відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань при поставці товарів та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, а відтак, на думку ДПІ, всі правочини вчинені ТОВ «Міріс»із ТОВ «БК АРМІС»(контрагент позивача) є нікчемними, що в свою чергу унеможливлює фактичність вчинення операцій ТОВ «БК АРМІС»з позивачем та є наслідком невизнання задекларованого позивачем податкового кредиту.

Вирішуючи з урахуванням наведеного спір по суті, суд виходить з того, що в період формування позивачем спірних сум податкового кредиту, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту, регулювалися відповідними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон про ПДВ).

Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або (1) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або (2) дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій/відсутність поставки та, зокрема, відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту -якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

При цьому, вирішуючи спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг, як зазначено у наведеному роз'ясненні, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд, вирішуючи спір по суті, також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з тих підстав, що визначені в акті перевірки.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, як зазначено вище, по суті доводи ДПІ ґрунтуються на аналізі діяльності ТОВ «Міріс»(контрагент контрагента позивача) з яким у позивача взагалі не було ніяких господарських взаємовідносин.

В акті перевірки по суті зазначається про протиправність здійснення господарської діяльності ТОВ «Міріс», відсутності у даної особи адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та реєстрації даного підприємства на підставі неправдивих відомостей. Доказова база в Акті перевірки побудована на акті перевірки зазначеного підприємства ДПІ у Печерському районі м. Києва та матеріалах кримінальної справи № 13-7731, однак на виконання вимог ухвали суду ні акту перевірки ні будь-яких матеріалів кримінальної справи (постанов, протоколів допиту тощо) відповідачем до суду надано не було та під час розгляду справи не доведено наявності непереборних обставин, які перешкоджали їх наданню. При цьому, під час розгляду справи не надано жодних належних та допустимих доказів того, що контрагент позивача придбавав у ТОВ «Міріс»роботи, які були поставлені контрагенту і надалі позивачу.

Наведене свідчить про безпідставність висновків, на які посилається ДПІ в Акті перевірки в обґрунтування відсутності підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

В даному випадку сукупність досліджених під час розгляду справи документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дає підстав для висновку про нездійснення спірних операцій, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів які б спростовували виконання спірних операцій, тобто ДПІ не доведено нездійснення спірних операцій, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Як зазначено вище, контрагент позивача виконував по суті функції підрядника, маючи при цьому відповідну ліцензію, наявність ресурсів, що забезпечують виконання визначених у ліцензії робіт, перевірено під час надання ліцензії державним органом та не спростовано ДПІ під час розгляду справи.

При цьому, як вже вказано вище ДПІ в акті перевірки визнає фактичність здійснення спірних операцій між позивачем та його контрагентом у спірному періоді, а можливі порушення податкового законодавства з боку іншої особи, з якою позивач не вступав у відносини, само по собі не є визначеною Законом України «Про податок на додану вартість» підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит за фактично вчиненою операцією.

В контексті доводів в акті перевірки про незаконність діяльності контрагента контрагента позивача, слід додати, що ДПІ не надано актів проведення перевірки ТОВ «Міріс», матеріалів порушеної щодо нього кримінальної справи, вироків суду тощо, що в сукупності свідчить про недоведеність обставин здійснення незаконної діяльності та не доведено наявності непереборних обставин, які перешкоджали їх наданню, хоча ще ухвалою про відкриття провадження у справі суд витребовував у ДПІ всі матеріали, які враховувались під час перевірки та прийняття оскаржуваного рішення.

Слід додати, що контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Вищезгадані податкові накладні видані ТОВ «БК АРМІС»за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням Закону України «Про податок на додану вартість»стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними первинних та банківських документів.

В контексті наведеного, як визнається ДПІ, контрагентом позивача була подана податкова декларація з ПДВ та задекларовані податкові зобов'язання за операцією з позивачем про що зазначено в Акті перевірки та у запереченнях ДПІ на позов.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід також зазначити, що під час розгляду справи, як зазначено вище, ні позивачем, ні ДПІ не було надано податкової звітності контрагента позивача, а також звітності контрагента контрагента, з яких би вбачалася відсутність у цих осіб ресурсів для виконання спірних операцій.

Відповідачем не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідач не довів кількості працівників контрагента, яка повинна була бути у останнього для виконання спірних операцій, але була відсутня. Виходячи з характеру спірних операцій, представник відповідача під час розгляду справи не довів необхідності наявності у контрагента позивача складських ресурсів та транспорту для виконання, зокрема, робіт по будівництву.

Окрім того, в контексті доводів ДПІ щодо нікчемності/фіктивності правочинів, суд зазначає, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

В контексті наведеного суд зазначає, що ДПІ під час розгляду справи не надано в порядку ст. 55 1 ГК України судового рішення щодо фіктивного створення контрагента позивача та не надано судового рішення в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, як і не надано рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем не доведено обставин та підстав, які б відповідно до положень закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення, не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушень податкового законодавства. В свою чергу, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, які б унеможливлювали формування спірних сум податкового кредиту, у зв'язку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення. На поверненні судового збору позивач у судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПЛЮСБУД»(код з ЄДР 37080778; адреса: 04053, Київ, вул. Воровського, 4-б) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № 0000402307 від 26.01.2012.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 26.07.2012 р.