Рішення

від 10.07.2012 по справі 2/206

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.07.12 р. Справа № 2/206

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мекрос» м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 111648грн.19коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Мірзонян Л.К. (за довіреністю від 25.08.2009р.) - представник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Мекрос», м. Донецьк (далі - позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 111648грн.19коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу № с27 від 29.12.2005р. щодо повної оплати отриманого товару.

На підтвердження вищевикладеного позивачем надані в засвідчених копіях договір № с27 від 29.12.2005р., угода про заміну сторони в договорі від 01.03.2006р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2010р., претензія № 24/07/2010 від 02.07.2010р.

13.09.2010р. відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мекрос», м. Донецьк про визнання договору № 27 від 29.12.2005р. недійсним, яка ухвалою від 13.09.2010р. повернута судом без розгляду.

Ухвалою від 22.09.2010р. суд зупинив провадження по справі, у зв'язку з поданням відповідачем за первісним позовом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 13.09.2010р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 13.10.2011р. справа № 2/206 передана на повторний автоматичний розподіл, яким призначено суддю Макарову Ю.В.

В перебігу розгляду провадження по справі неодноразово поновлялось та зупинялось, в останнє ухвалою від 05.06.2012р. суд поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 18.06.2012р.

18.06.2012р. відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, яким просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки заявлена позивачем сума боргу не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Розгляд справи востаннє відкладався на 10.07.2012р.

В судовому засіданні 10.07.2012р. представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог; позивач свого представника для прийняття участі в жодному судовому засіданні після поновлення провадження у справі не направив, витребувані судом документи не надав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення позивача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися ТОВ „Мекрос», м. Донецьк, ідентифікаційний код 32458090, за адресами, вказаними у позові - 83058, м. Донецьк, вул. Бессарабська, будинок 24, договорі № с27 від 29.12.2005р. - 83000, м. Донецьк, пр. Дзержинського, 10 та витягу з ЄДР за електронним запитом № 14055465 від 14.06.2012р. - 83058, м. Донецьк, вул. Бессарабська, будинок 1. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006, № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Суд відзначає, що відсутність належним чином повідомленого позивача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є стягнення основного боргу в розмірі 111648грн.19коп.

Правовою підставою для стягнення заборгованості є договір купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу № с27 від 29.12.2005р.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним порядком укладання господарських договорів, який передбачений ст.181 Господарського кодексу України господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

29.12.2005р. між ТОВ «Мекрос» та ТОВ «Спорт» був укладений договір № 27, відповідно до умов якого ТОВ «Мекрос» - постачальник поставляє та передає у власність покупця - ТОВ «Спорт», а покупець приймає та оплачує товар на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

01.03.2006р. між ТОВ «Мекрос» (постачальник), ТОВ «Спорт» (покупець) та ТОВ «ТС Обжора» (новий покупець) була укладена угода про зміну сторони в договорі, яка є додатком № 1 до договору с27 від 29.12.2005р.

Відповідно до умов вказаного договору сторони прийшли до згоди про заміну сторони - покупця в договорі № 27 від 29.12.2005р. на нового покупця, у зв'язку з чим всі права та обов'язки по договору № 27 від 29.12.2005р. були передані від покупця до нового покупця.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з січня 2010 року по 30 квітня 2010 року за відповідачем - ТОВ «ТС Обжора» утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 116692грн.18коп., яка була частково сплачена останнім, внаслідок чого станом на 01.07.2010р. сума боргу складала 111648грн.19коп.

Згідно із ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову, та фактів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, тобто на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт виникнення заборгованості у відповідача із зазначенням підстав її утворення.

Тобто, на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт купівлі-продажу, тобто отримання товару відповідачем у означеній позовній заяві кількості та за вказаною ціною.

В якості таких доказів, в обгрунтування своїх вимог позивач надав суду договір № с27 від 29.12.2005р., угоду про заміну сторони в договорі від 01.03.2006р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2010р., претензію № 24/07/2010 від 02.07.2010р.

Однак, суд вважає, що вказані документи не є належними та допустимими доказами факту продажу відповідачу товару на суму 111648грн.19коп., виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні (первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту - здійснення господарської операції).

Частина 2 ст.9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення (п.2.2. Положення).

Пункт 2.4 вказаного Положення встановлює, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 зазначеного Кодексу встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Однак позивачем не надано суду жодного первинного документу на підтвердження факту проведення господарської операції - поставки товару та її отримання відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд також зазначає, що представлений позивачем в обґрунтування позову акт звіряння взаємних розрахунків станом на 30.04.2010р. не відповідає вимогам вищевказаних нормативних актів, тому не є належним доказом здійснення господарської операції купівлі продажу, а також отримання товару відповідачем.

При цьому, суд зазначає також наступне.

Дослідивши наявний в матеріалах справи акт звірки розрахунків станом на 30.04.2010р. між ТОВ «ТС Обжора» та ТОВ «Макрос» за договором № 27 від 01.03.2006р. суд встановив, що зазначений акт взагалі не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у його складанні, складений без посилань на конкретні первинні документи, на підставі яких внесені суми до бухгалтерського обліку товариств, а тому судом також до уваги не приймається.

Зокрема, сам по собі акт звірення розрахунків за своєю правовою природою є лише бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік господарських операцій. Акт звірки складається не в результаті здійснення господарської операції, а з метою встановлення (підтвердження) реальних показників дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємства і його не можна вважати первинним документом.

Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - накладними. Саме первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції. Наявні в матеріалах справи договір № с27 від 29.12.2005р., угода про заміну сторони в договорі від 01.03.2006р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2010р., претензія № 24/07/2010 від 02.07.2010р. не мають доказової сили в підтвердження факту поставки товару та його отримання відповідачем.

Інших доказів в підтвердження здійснення позивачем поставки відповідачу товару на заявлену до стягнення суму 111648грн.19коп. матеріали справи не містять.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позивач у порушення ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не довів належними та допустимими доказами факт поставки відповідачу товару, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

З огляду на наведене, в позовних вимогах слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Мекрос». М. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 111648грн.19коп. - відмовити.

У судовому засіданні 10.07.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.