Постанова

від 24.07.2012 по справі 15/17-4474-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р.Справа № 15/17-4474-2011 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді : Величко Т.А.,

суддів: Бандури Л.І., Бойко Л.І.

при секретарі: Альошиній Г.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури -Кащенко В.А.;

від позивача -Десятова Н.А.;

від відповідачів:

від Виконавчого комітету Одеської міської ради -не з'явився;

від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" -не з'явився;

від Приватного акціонерного товариства „Платан плюс" -Даниленко Т.Б.;

від Одеської міської ради -не з'явився;

від третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Київського району м. Одеси

на рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2012р.

у справі № 15/17-4474-2011

за позовом Заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів:

1) Виконавчого комітету Одеської міської ради

2) Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця",

3) Приватного акціонерного товариства „Платан плюс"

4) Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Чорноморська інвестиційна компанія"

про визнання незаконними та скасування рішення та свідоцтва про право власності та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київського району міста Одеси звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі фонду Державного майна України до виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради ПрАТ „Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофздравниця", ПрАТ „Платан плюс", третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача -ТОВ „Чорноморська інвестиційна компанія" про визнання недійсним рішення та скасування рішення та свідоцтва про право власності та визнання права власності, а саме, про:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 772 від 26.12.2000 р. „Про оформлення свідоцтва про право власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на будівлі санаторію „Чорне море", що розташовані за адресою: пров. Дачний, 2";

- визнання незаконними та скасування свідоцтва № 011904 від 12.01.2001 р. про право власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" на будівлі, які складаються зі спальних корпусів № 1 літ. „А", № 2 літ. „Б", № 4 літ. „Г", № 5 літ. „Д", площею 5312,1 кв.м, клубу-кінотеатру літ. „З" площею 563,2 кв.м, столової-кухні літ. „Е" площею 894 кв.м, адмін. корпусів № 1 літ. „В", № 2 літ. „К" площею 556,9 кв.м, лікувального корпусу № 7 літ. „Ж" площею 810,3 кв.м, стоматологічне відділення літ. „Ч" площею 71,3 кв.м, оздоровчого центру літ. „О" площею 520,4 кв.м, підсобної-пральні літ. „Ю" площею 37,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса пров. Дачний, 2; а також свідоцтва серії ЯЯЯ № 061656 від 24.05.2005 р., виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ЗАТ „Санаторій „Чорне море", яке перейменовано у ПРАТ „Платан Плюс", на вказані будівлі;

- визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нежитлові будівлі, зазначені у свідоцтві, виданого Виконкомом ОМР № 011904 від 12.01.2001 р., та свідоцтві серії ЯЯЯ № 061656 від 24.05.2005 р., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Дачний, 2, та складаються зі спальних корпусів № 1 літ. „А", № 2 літ. „Б", № 4 літ. „Г", № 5 літ. „Д", площею 5312,1 кв.м, клубу-кінотеатру літ. „З" площею 563,2 кв.м, столової-кухні літ. „Е" площею 894 кв.м, адмін. корпусів № 1 літ. „В", № 2 літ „К" площею 556,9 кв.м, лікувального корпусу № 7 літ. „Ж" площею 810,3 кв.м, стоматологічне відділення літ. „Ч" площею 71,3 кв.м, оздоровчого центру літ. „О" площею 520,4 кв.м, підсобної-пральні літ. „Ю" площею 37,8 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно є державним майном, яке у свою чергу неправомірно без згоди уповноваженого на це державного органу (Фонду державного майна України) передано у власність ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради, а в подальшому -ЗАТ санаторій „Чорне море", яке перейменоване у ПрАТ „Платан плюс". Оспорюваним рішенням виконкому Одеської міської ради №772 від 26.12.2000 року та виданим на його підставі свідоцтвом №011904 від 12.01.2001 року про право власності ЗАТ „Укрпрофздравниця" на будівлі за адресою: м. Одеса, провулок Дачний, 2 безпідставно та неправомірно засвідчено право власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" на це майно, а свідоцтвом серії ЯЯЯ №061656 від 24.05.2005 року неправомірно засвідчено право власності ЗАТ „Чорне море", яке перейменовано у ПрАТ „Платан плюс" та прямо порушено право державної власності на це майно, що на думку позивача є підставою для визнання вказаних рішень та свідоцтв незаконними, та підлягаючими скасуванню судом.

Фонд державного майна України позовні вимоги прокурора підтримав повністю, про що зазначено в поясненнях від 18.11.2011 року №10-25-15635. Зазначене майно є державною власністю, власником його є держава в особі ФДМ України. На даний час питання щодо суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР на законодавчому рівні не врегульовано, а тому є державною власністю і тому є неправомірним здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна. ЗАТ санаторій „Чорне море" не мало право без згоди Фонду набувати право власності на будівлю санаторію „Чорне море".

ПрАТ „Платан плюс" проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, вказаних у відзиві від 10.01.2012 року вих.№3, посилаючись на те, що майно, яке є предметом спору не є державним майном і було придбане оплатно відповідно до норм чинного законодавства. На час передачі його ЗАТ „Санаторій „Чорне море" це майно було власністю ЗАТ „Укрпрофоздоровниця". Також відповідачем було заявлене клопотання про сплив строку позовної давності, оскільки держава довідалася про „порушення" свого права 23.12.1991 року, коли рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва №1971 було зареєстроване ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", вкладом до статутного фонду якого були основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, та 22.09.2004 року, коли виконкомом Одеської міської ради було зареєстроване ЗАТ „Санаторій „Чорне море". Якщо держава вважає себе власником спірного майна, то має бути заявлений позов про витребування майна. Ні ЗАТ „Санаторій „Чорне море", ні інші засновники товариства -ТОВ „Чорноморська інвестиційна компанія" не могло і не повинно було знати історію правового статусу набутого на платній основі майна до його передачі ЗАТ „Укрпрофоздоровниця": ПрАТ „Платан плюс" є добросовісним набувачем, а тому не може бути визначене право власності держави.

Надана копія витягу з Протоколу засідання виконкому Одеської міської ради №16 від 26.12.2000 року, на думку відповідача, свідчить що прокуратурі з 2000 року було відомо про прийняття рішення №16 від 26.12.2000 року та №722 від 26.12.2000 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.06.2012 року (головуючий суддя Петров В.С., судді Погребна К.Ф., Мостепаненко Ю.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване таким:

- будь-яке майно, яке за існування СРСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалося останнім виключно у відання, що не є передачею у власність. Повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном, було покладено на Фонд державного майна України.

- ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" не набуло право власності на спірне майно у власність від Федерації незалежних профспілок України, відсутні докази наявності у останньої права власності на це майно та законні підстави розпорядження ним;

- оспорюваними рішеннями безпідставно та неправомірно засвідчено право власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" на спірне майно, а в подальшому право власності ЗАТ „Санаторій „Чорне море", яке перейменоване у ПрАТ „Платан плюс";

- про передачу спірного майна до ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", а від ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" до ЗАТ „Санаторій „Чорне море", яке перейменоване у ПрАТ „Платан плюс", прокуратура могла і повинна була знати ще з 2000 року, тоді як із заявленим позовом прокурор звернувся в 2011 році, тобто з пропуском строку позовної давності, поважність причин пропуску такого строку прокурором не доведено, в зв'язку з чим, не вбачається підстав для відновлення вказаного строку; ФДМ України ще з 1997 року мало бути відомо про факт вибуття спірного майна з державної власності, оскільки саме він виступав позивачем у справі №137/7 про визнання недійсними установчих документів ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", під час розгляду якої встановлювалися та досліджувалися факти щодо формування статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" під час створення товариства шляхом внесення до цього фонду майна санаторно-лікувальних закладів і організацій Укрпрофради, в тому числі і спірного майна;

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновками суду, заступник прокурора Київського району міста Одеси, просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокуратури.

Доводи скаржника ґрунтуються на допущених судом порушеннях та неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. 268 ЦК України, що є підставою для скасування рішення господарського суду відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України.

Правильно погодившись з позицією прокуратури щодо правомірності заявлених вимог, суд відмовив у задоволенні позову виходячи із положень ст.256, ч.1 ст. 261, ст.257, п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Суд зазначив, що на момент прийняття рішення №772 від 26.12.2000 року діяв ЦК УРСР, ст.71 якого визначався загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється 3 роки. Але при цьому судом не враховано положення ч.4 ст.268 ЦК України, згідно яких позовна давність не розповсюджується на вимоги власника чи іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності чи інше речове право.

Правовідносини власності, про які іде мова, в даному спорі про передане у відання держави майно, взагалі є безстроковими та продовжують існувати.

Дійшовши висновку про те, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №772 від 26.12.2000 року та виданим на його підставі свідоцтвом №011904 від 12.01.2001 року про право власності безпідставно та неправомірно посвідчено право власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" на спірне майно, а свідоцтвом серії ЯЯЯ №061656 від 24.05.2005 року неправомірно посвідчено право власності ЗАТ „Санаторій „Чорне море", яке перейменоване у ПрАТ „Платан плюс", суд повинен був прийняти правомірне рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з такого.

Як зазначено в рішення господарського суду, будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. Постановою ВР України від 04.02.1994 року №3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу СРСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

На виконання вимог постанови ВР України від 01.11.1996 року №461/96-ВР „Про проект постанови Верховної Ради України про тлумачення постанови ВРУ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу СРСР" Фондом держмайна України було складено перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходилися у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради). До вказаного Переліку включено санаторій „Чорне море" (м.Одеса, пров.Дачний, 2).

Спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок та в подальшому було передано АТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" є державною власністю. Повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і цим майном, було покладено саме на ФДМ України.

Як зазначив господарський суд, ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" не могло набути право власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України при відсутності доказів наявності у останньої права власності на це майно та законних підстав розпоряджатися ним.

За висновками господарського суду, ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" не мало права без згоди Фонду держмайна України розпоряджатися спірним майном санаторію „Чорне море" шляхом передачі його у власність третім особам.

Враховуючи всі обставини щодо неправомірності вибуття з державної власності спірного об'єкту нерухомості, господарський суд погодився з доводами прокурора, про те, що оспорюваним рішенням виконкому ОМР №772 від 26.12.2000 року, та виданим на його підставі свідоцтвом №011904 від 12.04.2011 року про право власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" на будівлі за адресою: м. Одеса, пров. Дачний, 2 безпідставно та неправомірно завірено право власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" на це майно, а свідоцтвом серії ЯЯЯ №061656 від 24.05.2005 року - засвідчено право власності ЗАТ „Санаторій „Чорне море", яке перейменоване у ПрАТ „Платан плюс".

Таким чином, суд, приймаючи рішення по даній справі, погодився з позицією прокурора про правомірність заявлених вимог про визнання незаконними та скасування рішень та свідоцтв про право власності на вказані об'єкти нерухомого майна та визнання права власності за державною в особі ФДМ України.

Підставою ж відмови у задоволенні законних і обґрунтованих вимог прокурора став пропуск строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Господарський суд зазначив, що на момент прийняття виконавчим комітетом рішення №771 від 26.12.2000 року діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, ст.71 якого визначено, що загальний строк захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Матеріалами справи підтверджено, що прокуратура приймала участь в засіданні виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 26.12.2000 року, на якому було прийнято рішення №722 від 26.12.2000 року.

З ухвали Верховного суду України від 22.11.2007 року, винесеної за результатами розгляду касаційного подання Генерального прокурора України на постанову Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 року у справі за позовом ФДМ України до Федерації незалежних профспілок України, Фонду соціального страхування та ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" вбачається, що і прокуратурі, і ФДМ України було відомо станом на 1997 рік про передачу до ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" майна санаторно-лікувальних закладів і організації Укрпрофради, до складу якого входило спірне майно.

Про передачу спірного майна до ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", а від неї - до ЗАТ „Санаторій „Чорне море", яке перейменоване в ПрАТ „Платан плюс" прокуратура могла та повинна була знати з 2000 року, тоді як із заявленим позовом звернулася у 2011 року.

Предметом даного спору є визнання недійсним рішення стосовно оформлення свідоцтва про право власності на будівлі санаторію, скасування свідоцтв про право власності, визнання права власності на спірне майно.

На час прийняття оспорюваного рішення діяв Цивільний кодекс Української РСР. Ст.71 ЦК УРСР встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) становить три роки.

Згідно зі ст.83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлених законодавством союзу РСР, і на інші вимоги.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.

Оскільки на час прийняття ЦК України строк позовної давності для захисту права, яке прокурор вважає порушеним сплив, до спірних правовідносин слід застосовувати ст.80 ЦК УРСР, відповідно до якої закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Прокурор посилається на те, що про вказані в позовній заяві порушення прав держави стало відомо під час проведення перевірочних дій за завданням Прокуратури Одеської області щодо повернення у державну власність майна, переданого у користування профспілок, під час виконання яких до прокуратури Київського району м. Одеси надійшов лист Юридичного департаменту ОМР від 14.10.2011 року №65-пр/вих з примірниками оспорюваних в подальшому актів, що на думку прокурора є поважною причиною пропуску строку та дає підстави для його поновлення у відповідності до ст.267, п.4 ч.1 ст.268 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

В даному випадку, підставою для відмови в задоволенні позову слід вважати пропуск позовної давності з моменту закінчення цього строку до набрання чинності ЦК України.

Заперечення скаржника щодо застосування судом позовної давності зводяться до посилань на непоширення позовної давності на вимогу про визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування (п.4 ч.1 ст.268 ЦК України в редакцій, чинній з 01.01.2004 року). Колегія відхиляє такі помилкові посилання скаржника в обґрунтування своїх висновків на положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК України (в редакції 01.01.2004 року), оскільки згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності згаданим Кодексом.

В даній правовій ситуації строк позовної давності закінчився ще до 01.01.2004 року, а тому будь-які правила ЦК України (в редакції з 01.01.2004 року) про позовну давність, в тому числі норми п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Більш того, ст.75 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 року) чинного на момент прийняття оспорюваного рішення, встановлювалася обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін.

Окрім того, ст.83 ЦК УРСР встановлено, вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється і до цього переліку не входять вимоги про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування. Отже, чинне на той час цивільне законодавство не передбачало жодних винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції встановив відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності.

ФДМ України, як позивач в даній справі, виконавчий комітет Одеської міської ради, Одеська міська рада, прокуратура, представник якої брав участь в засіданні виконкому при прийнятті оспорюваного рішення, знали про його існування з 26.12.2000 року, а що до спорів про спірне майно -то ще з 1997 року.

В матеріалах справи відсутні докази вжиття ФДМ України будь-яких заходів, направлених на відновлення порушеного права держави у зв'язку з вибуттям спірного майна з державної власності, оскільки саме ФДМ України виступав позивачем у справі №137/7 про визнання недійсними установчих документів ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", під час якої встановлювали та досліджували факти формування статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" під час його створення шляхом внесення до статутного фонду майна санаторно-лікувальних закладів і організацій Укрпрофради, в тому числі і спірного майна.

Колегія не може прийняти до уваги доводи прокурора щодо його обізнаності з існування оспорюваного рішення тільки під час проведення прокурорської перевірки, оскільки відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Натомість, згідно з ч.2 ст.29 ГПК України, у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Отже, виходячи з системного складу змісту ст.76 ЦК України та ч.2 ст.29 ГПК України, істотне значення має обізнаність саме ФДМ України, як позивача у даній справі, з порушенням своїх прав оспорюваним рішенням, а відтак, запізніла обізнаність прокурора з прийнятим виконкомом Одеської міськради рішенням не має значення для застосування судом позовної давності.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів вважає рішення господарського суду таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, і не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України,

суд постановив:

Рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2012 року у справі №15/17-4474-2011 -залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Т.А. Величко

судді : Л.І. Бандура

Л.І. Бойко

Повний текст складено та підписано 25.07.2012р.