Ухвала

від 27.07.2012 по справі 2а/1270/1304/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2012 року справа №2а/1270/1304/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В,

суддів: Арабей Т.Г., Шишова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «ТВК» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000122301 від 24.01.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «ТВК», звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом, на обґрунтування якого зазначило, що відповідно до наказу ДПІ в м.Сєвєродонецьку від 21.12.2011 №1689-п проведена позапланова невиїзна документальна перевірка TOB НВП «TBK», з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Інтенція», TOB «Оріал», TOB «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Квалітет Компані», TOB «Дельфа Інг» за період з 01.12.2010р. по 30.09.2011р. За результатами перевірки складено акт № 14/23-32269470 від 05.01.2012. На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000122301 від 24.01.2012 року, яке позивач вважає протиправним та просив скасувати його.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодивши з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Апелянт наголошує, що угоди, укладені між ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Інтенція», ТОВ «Оріал» та його постачальниками і покупцями, не відповідають нормам чинного законодавства та не спричиняють реального настання правових наслідків, в той час, як несплачений ТОВ НВП «ТВК» податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, відповідно до ч.1 ст.197 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «ТВК» зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради, перебуває на обліку, як платник податку у Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області, є платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу ДПІ в м.Сєвєродонецьку від 21.12.2011 №1689-п проведена позапланова невиїзна документальна перевірка TOB НВП «TBK», з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Інтенція», TOB «Оріал», TOB «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Квалітет Компані», TOB «Дельфа Інг» за період з 01.12.2010р. по 30.09.2011р. За результатами перевірки складено акт від 05.01.2012 № 14/23-32269470, яким встановлені порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997г. №168/97 -ВР «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755- VI, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 39490,00 грн., крім того, податковим органом зроблено висновок, що договори між TOB «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Інтенція», TOB «Оріал», та TOB НВП «ТВК» на виконання робіт суперечать інтересам держави і суспільства, отже, відповідно до п.п. 1,2 ст.215, п.п. 1,5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012р. №0000122301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 41012,25 грн. (за основним платежем + 39490 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1522 грн. 25 коп.).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", який діяв на момент здійснення господарських операцій у грудні 2010 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, який регулює податкові правовідносини, починаючи з 01.01.2011 р., податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

П.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість», а також п.п.198.2, 198.3 ст.198 ПК України, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, з чим погоджується судова колегія.

Апелянт наполягає, що угоди, укладені контрагентами позивача є нікчемним та не спрямовані на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у останніх трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, тощо, відсутністю їх за місцезнаходженням.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта, виходячи з наступного.

Посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, апелянт не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не довів суду правомірність своїх дій, оскільки його доводи щодо нікчемності угод, укладених контрагентами позивача ґрунтуються на припущеннях, в той час, як судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції справу вирішено правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст..ст.195,197,198.200.205.206.211.212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «ТВК» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000122301 від 24.01.2012 року - залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Колегія суддів: Л.В. Губська

Т.Г. Арабей

О.О. Шишов