Рішення

від 26.07.2012 по справі 5006/15/101/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.07.12 р. Справа № 5006/15/101/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Захарченко Г.В. при секретарі судового засідання Пилипенко О.М. розглянув матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Донецьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР-ДОН», м.Донецьк

про стягнення 353 815,67грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_5 (паспорт)

від відповідача: Фещенко Т.М. (за довір.)

В судовому засіданні 19.07.12р.

оголошена перерва до 26.07.12р.

Суть справи:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР-ДОН», м.Донецьк про стягнення 353 815,67грн., з яких основний борг - 321650,61грн., пеня - 32165,06грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на договори безпроцентної позики №1 від 06.11.07р. та №3 від 25.12.07р.; додаткову угоду №1 від 10.06.09р.; договір відступлення права вимоги від 20.06.12р.

Ухвалою від 10.07.12р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №5006/15/101/2012.

18.07.12р. відповідач надав відзив на позов, в якому визнав наявність заборгованості в сумі, заявленій позивачем, та просив суд відмовити позивачу в стягненні пені у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача.

Позивач в судовому засіданні 26.07.12р. підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, відповідач позовні вимоги визнав частково, просив в задоволенні позову в частині стягнення пені відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Встановив:

06.11.07р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемар-Дон» (позичальник) та ОСОБА_4 (позикодавець) укладено договір безвідсоткової позики №1, за яким позикодавець передає позичальнику у власність /оперативне управління/ гроші/безвідсоткову допомогу/ в сумі 10556,62грн. в строк до 08.11.08р., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж саму суму в строк до 08.11.08р.

25.12.07р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемар-Дон» (позичальник) та ОСОБА_4 (позикодавець) укладено договір безвідсоткової позики №3, за яким позикодавець передає позичальнику у власність/оперативне управління/ гроші/безвідсоткову допомогу/ в сумі 311093,99грн. в строк до 25.12.12р., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж саму суму в строк до 25.12.12р.

Додатковою угодою №1 від 10.06.09р. до договору безвідсоткової позики №3 від 25.12.07р. ТОВ «Лемар-Дон» (позичальник) та ОСОБА_4 внесли зміни до п.1 договору та встановили строк повернення суми позики до 31.07.09р.

Згідно п.3 вказаних договорів у разі несвоєчасного повернення суми коштів позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми боргу, але не більше 10%.

Договори безпроцентної позики №1 від 06.11.07р., №3 від 25.12.07р. та додаткова угода №1 від 10.06.09р підписані обома сторонами.

Позикодавцем в повному обсязі виконані умови договорів щодо надання відповідачу позики в розмірі 10556,62грн. та 311093,99грн., що підтверджується квитанціями від 08.11.07р. на суму 9556,62грн., від 26.11.07р. на суму 1000грн. та від 25.12.07р. на муму 311093,99грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм §1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається зі змісту договору, сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного договору, відсутні докази визнання його у встановленому порядку недійсним. З наведеного суд робить висновок, що вищевказаний договір є обов'язковим для виконання сторонами.

20.06.12р. між ОСОБА_4 (первісний кредитор) та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_5 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор уступає, а новий кредитор набуває право вимоги до боржника (ТОВ «Лемар-Дон») на суму 321650,61грн., а також субсидіарні пава, що виникають з цього права вимоги, включаючи право на стягнення штрафних санкцій, а також інфляційної індексації заборгованості та 3% річних у відповідності до ст.625 ЦК України (п.2 договору).

Згідно п.1 договору належне первісному кредитору право вимоги до ТОВ «Лемар-Дон» на суму 321650,61грн. складається з: - права вимоги на суму 10556,62грн. за договором безпроцентної позики №1 від 06.11.07р.; - права вимоги на суму 311093,99грн. за договором безпроцентної позики №3 від 25.12.07р. з урахуванням додаткової угоди №1 від 10.06.09р.

Відповідно до п.5 договору копії документів, на яких засновується право вимоги, передаються первісним кредитором новому кредиторові в момент підписання договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.8 договору).

Договір відступлення права вимоги від 20.06.12р. підписаний сторонами.

Як вбачається зі змісту договору, сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного договору, відсутні докази його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним. З наведеного суд робить висновок, що вищевказаний договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На договорі відступлення права вимоги від 20.06.12р. міститься відмітка по отримання 21.06.12р. копії договору представником ТОВ «Лемар-Дон», а отже відповідач був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги за договорами безвідсоткової позики на користь ФОП ОСОБА_5.

За приписами ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За висновками суду, свої зобов`язання щодо повної сплати отриманих за договорами безвідсоткової позики у встановлений строк всупереч ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав, у зв'язку з чим на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем становить 321650,61грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач факт отримання грошових коштів та наявність заборгованості визнав.

За приписами ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно п.3 договорів безпроцентної позики №1 від 06.11.07р. та №3 від 25.12.07р.у разі несвоєчасного повернення суми коштів позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми боргу, але не більше 10%.

В пункті 4 договорів безпроцентної позики сторони погодили, що в своїй діяльності по виконанню умов даних договорів вони керують цивільним законодавством України та діючини нормативними актами.

На підставі вищевикладеного, позивачем нараховано до стягнення пеню за прострочення повернення позичених грошових коштів: на суму 10556,62грн. за період з 09.11.08р. по 09.07.12р. в сумі 14135,31грн.; на суму 311093,99грн. за період з 01.08.09р. по 09.07.12р. в сумі 334114,95грн. При цьому позивач заявляє до стягнення пеню в сумі 32165,06грн., що становить 10% від суми основного боргу.

Під час судового розгляду справи №5006/15/101/2012 відповідач не надав доказів сплати у встановлений строк в повному обсязі суми заборгованості, яка виникла на підставі договорів безпроцентної позики №1 від 06.11.07р. та №3 від 25.12.07р., з чого суд дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем пені за прострочення виконання зобов'язання.

Судом перевірена вірність зробленого позивачем розрахунку та встановлено, що заявлена позивачем до стягнення пеня підлягає стягненню.

Відповідно до ч.3 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити позивачу в стягненні пені у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача та посилаючись на ст.ст. 59, 83 Господарського процесуального кодексу України і ст.551 Цивільного кодексу України.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правові підстави вимоги про відмову в стягненні пені відповідач не обґрунтував.

Крім того, пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлений факт прострочення повернення відповідачем позики за укладеними договорами. Свої зобов'язання за договором позики позикодавець виконав належним чином. Прострочення повернення позики мало місце з вини відповідача. Відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором відповідач суду не довів. Про факт вжиття відповідачем усіх залежні від нього заходів по належному виконанню зобов'язання у встановлений договором строк відповідач не зазначав. Відповідні докази суду не надані.

Докази скрутного фінансового стану боржника відсутні, відповідний факт відповідачем не доведений.

Отже, відповідач не довів належним чином, відповідно до ст.34 ГПК України, винятковість обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій; доказів винятковості обставин, які призвели до порушення грошового зобов'язання відповідач не надав.

З огляду на зазначене суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для зменшення пені чи звільнення відповідача від її сплати.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, виходячи з того, що, позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та визнаний відповідачем, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.49 ГПК України судові витрати в повному обсязі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 512, 514, 525, 526, 530, 610, 611, 624, §1 Глави 71 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 22, 33-35, 43, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР-ДОН», м.Донецьк про стягнення 353 815,67грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР-ДОН» (83054, м.Донецьк, вул.Економічна, буд.34; ЄДРПОУ 34359644) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (83120, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) основний борг в сумі 321650,61грн., пеню в сумі 32165,06грн.; судовий збір в сумі 7076,31грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 26.07.12р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 27.07.12р.

Суддя Захарченко Г.В.