Постанова

від 08.12.2011 по справі 2а-976/11/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 грудня 2011 р. 11:48 Справа №2а-976/11/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Лиган М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

до Державна податкова інспекція в м. Ялта АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Місхор» Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - позивач, ДП «Клінічний санаторій «Місхор») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим (далі - відповідач, ДПІ в м. Ялта) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлень-рішень від 15.09.2010 № 0000093500/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 44654,00 грн.; від 15.09.2010 № 0000103500/0 про донарахування податку на додану вартість в загальній сумі 24402,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищевказані повідомення-рішення відповідача, винесені на підставі проведеної перевірки, були винесені з порушенням норм податкового, цивільного та господарського законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.01.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених в позові, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував надав копію вироку Ялтинського міського суду по справі №1-24 від 07.02.2011, який на його думку є доказом правомірності висновків, зафіксованих в акті перевірки.

За клопотанням представника позивача Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.03.2011 було призначено судову експертизу, до отримання результатів якої було зупинено провадження по справі.

26.08.2011 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов експертний висновок від 30.06.2011 № 1126, у зв'язку з чим, Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.08.2011 провадження було поновлено.

В судове засідання 08.12.2011 відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, керуючись ст.128 КАС України ухвалив розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи позивач є юридичною особою, зареєстрований 05.02.2003 року у виконавчому комітеті Ялтинської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 05.02.2003 № 446599, ідентифікаційний код - 02650860, перебуває на обліку в ДПІ в м. Ялта з 16.09.09, є платником податку на прибуток та податку на додану вартість (ІПН - 026508601125) (т. 1 зв.бік а.с. 16).

За період з 19.08.10р. по 30.09.10р. посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП "Клінічний санаторій "Місхор" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.07р. по 31.12.09р. при здійснені операцій з ТОВ «Кримекодізайн». За результатами перевірки було складено акт №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р.

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.6.1. ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за перевіряє мий період у сумі 29768,00 грн., в тому числі за 2008 - в сумі 16668,00 грн., за 2009 - в сумі 13100,00 грн.;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті занижено податок на додану вартість у сумі 16268,00 грн., втому числі за травень 2008 - 7037,00 грн., червень 2008 - 1531,00 грн., серпень 2008 - 1336,00 грн., вересень 2008 - 1431,00 грн., жовтень 2008 - 849,00 грн., червень 2009 - 868,00 грн., липень 2009 - 3216,00 грн.(т.1.а.с.41)

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 15.09.10р. №0000093500/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 44654,00 грн. (29769,00 грн. - основний платіж, 14885,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (т.1 а.с.13);

- від 15.09.10 № 0000103500/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24402,00 грн. (16268,00 грн. - основний платіж, 8134,00 грн. - штрафні(фінансові) санкції)(т.1.а.с.14).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Суд зазначає, що до вказаних правовідносин необхідно застосовувати ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181, відповідно до якої, термін звернення податкового органу до суду, щодо стягнення податкового боргу, становить 1095 днів.

Таким чином, суд зазначає, що строки звернення до суду позивач не пропустив, про що визначено в Ухвалі суду про відкриття провадження по справі від 21.01.2011.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог суд керувався нормативно-правовими актами, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язанні сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки, висновки акту було зроблено за наслідками аналізу операцій позивача з ТОВ «Кримекодізайн».

Відповідачем зазначено, що на підставі вироку Ялтинського міського суду АР Крим від 11.06.2010 по справі № 1-249 встановлено, що за період з 24.03.2003 по 27.10.2009 фізична особа ОСОБА_2 в порушення вимог п.1 ст.1 Закону України від 27.03.1991 № 887-ХІІ, ст.ст.42,62 Господарського Кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст.1 п.1.31 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік», Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та перевід коштів в Україні» здійснив фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності шляхом перереєстрації на своє ім'я в державних органах ПП «Свєточ», ТОВ «Кримекодізайн», відкрив в банках рахунки, оформив на своє ім'я право розпоряджатись рухом грошових коштів, від його імені складати та підписувати усі документи бухгалтерського та податкового обліку і звітність.

Вказана особа,як зазначено в акті перевірки без мети здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, відсутність матеріальної бази, виписував в адресу підприємств- контрагентів, рахунки на поставку товарів (робіт, послуг), підписував завідомо недостовірні документи бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Кримекодізайн» про фактично не здійснюваних поставках товарів, виконаних робіт, послуг (стор.9 Акту перевірки) та передавав представникам підприємств -контрагентів для прийняття їх до бухгалтерського та податкового обліку.

На Арк.10 Акту перевірки також зазначено, що вказану діяльність ОСОБА_2 здійснював з метою незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат ТОВ «Кримекодізайн».

Відповідачем зазначено з посиланням на вирок Ялтинського міського суду, що у наслідок злочинних дій ОСОБА_2 суми по безтоварним операціям ТОВ «Кримекодізайн» включені їх контрагентами до податкової звітності.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про те, що правочин щодо придбання робіт та ТМЦ позивачем не відповідає вимогам ч.ч.1,5 ст. 203 Цивільного Кодексу України, що тягне за собою його нікчемність, та наявність, у зв'язку з вироком суду, вини позивача, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

У зв'язку з таким висновками, відповідач зафіксував в акті перевірки завищення валових витрат позивача в сумі 151365,00 грн., в тому числі в 2007 - 32292,00 грн., 2008 - 72012,00 грн., 2009 - 57299,00 грн., в тому числі по періодах, по яких не минув строк давності (2008,2009) - 129311,00.

Завищення валових витрат призвело до заниження податку на прибуток в сумі 29768,00 грн. (з рахуванням строку давності ).

Також відповідачем було зроблено висновок з тих самих підстав про завищення позивачем податкового кредиту, та як наслідок - податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 21925,00 грн. (березень - травень 2007, травень-жовтень 2008, червень-липень 2009), в тому числі по періодах, по яких не минув строк позовної давності, передбачений ст. 15 Закону № 2181 на суму 16268,00 грн. (травень-жовтень 2008, червень-липень 2009).

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ч. 4 ст. 11 КАС України Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.03.2011 було призначено по справі судову експертизу , проведення якої доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Чехова, 55а).

На розгляд експерта поставлено наступне питання:

1) чи обґрунтовані та чи підтверджуються висновки Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим по акту позапланової виїзної перевірки №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р. первинними документами бухгалтерського ат податкового обліку Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Місхор» Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця»?

Відповідно до висновку експерта № 1126 (т.1.а.с.105-113) висновки відповідача по акту позапланової виїзної перевірки від 02.09.2010 №3430/35-1/02650860 про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 29768,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 16268,00 грн. за 2008-2009 нормативно та документально не обґрунтовані.

Суд зазначає, що відповідачем податкові зобов'язання було донараховано за період 2008-2009 роки.

Судом встановлено, що протягом періоду, що перевірявся між позивачем та ТОВ «Кримекодізайн» було укладено договори купівлі-продажу № 2 від 05.03.2007, № 15 від 03.03.2012 , та від 18.03.2009(т.3 а.с.43,67,87).

Проведеним підчас судового розгляду експертним дослідженням (висновок судово-економічної експертизи № 1126) встановлено, що згідно поданим на дослідження накладних ТОВ «Кримекодізайн» протягом 2008-2009 поставлено на адресу позивача ТМЦ на загальну суму 123029,00 грн., ПДВ - 24605,00 грн..

У накладних та договорах є підписи осіб, які відвантажили товар та отримали ТМЦ з відтисками печаток обох підприємств.

Позивачем було сплачено в повному обсязі за поставлений товар за безготовіковим рахунком на загальну суму 142887,54 грн.

Оприбуткування ТМЦ було відображено в бухгалтерському обліку позивача по дебету рахунку 20 «Виробничі запаси» з кредиту рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в сумі 84867,00 грн.; по дебету рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» з кредиту рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в сумі 29412,00 грн.; по дебету рахунку 153 «Придбання інших необоротних матеріальних активів» з кредиту рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Отримані ТМЦ було списано по даним бухгалтерського обліку на витрати позивача та рахуються в залишку.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи спірні господарські відносини стосувались операцій з купівлі-продажу предметів побутової хімії, пластикових меблів, а також здійснення робіт по благоустрою пляжу позивача.

Виконання робіт підтверджуються відповідним платіжними документами по оплаті та актом приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2 та довідкою про вартість виконаних робіт від 30.04.2007, що також не заперечується відповідачем.

Отже з документів бухгалтерського обліку вбачається, що фактичний рух активів позивача у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, експертом було встановлено, що акт перевірки №3430/35-1/02650860 має розбіжності, а саме:

- Відповідно зведених даних відносно задекларованих та встановлених під час перевірки сум валових витрат, вказаних в акті (т.1.а.с. 31,32) загальна сума завищення склала 119073,00 грн., а не 129311,00 грн., як зазначено у висновках акту;

- Сума завищення валових витрат по даній перевірці відповідачем була визначена як різниця між сумою валових витрат по даним цієї перевірки та поданим попередньої перевірки , а не відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача;

- Акт перевірки містить арифметичні помилки, що призвело до неможливості визначення відповідачем чіткої суми завищених валових витрат, відсутність прив'язки до первинних бухгалтерських документів;

- Безпосередньо в висновках акту перевірки не визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, висновок про заниження якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Вказані недоліки призвели до порушення вимог п.2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних , виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205 (зі змінами та доповненнями), що діяв на час проведення перевірки.

На підставі досліджених матеріалів експертом було зроблено висновок про не підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку висновків Акту перевірки №3430/35-1/02650860 про завищення валових витрат та заниження податку на прибуток.

Щодо посилання в Акті перевірки відповідачем на Вирок Ялтинського міського суду по справі №1-24 від 07.02.2011 стосовно ОСОБА_2, що діяв від імені ТОВ «Кримекодізайн», суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Наданий відповідачем вирок Ялтинського міського суду від 07.02.2011 р. по справі № 1-24 2011 рік (т. 1 а.с.127-136), набрав законної сили 31.05.2011, тобто на час складення Акту перевірки №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р. вказаного вироку винесено не було.

Більш того, в акті перевірки відповідач посилався на Вирок сулу від 11.06.2010 по справі № 1-249, отже відповідач використовував при проведені перевірки та поклав в основу донарахування податкових зобов'язань рішення суду, яке не набрало законної сили.

Наданий відповідачем вирок свідчить про те,що ОСОБА_2. ,займаючи посаду директора ТОВ «Кримекодізайн», вчиняв дій щодо необґрунтованого формування податкового кредиту у ПП «Светоч» та ТОВ «Кримекодізайн» , безпідставно формуючи витрати по взаємовідносинам з ТОВ ТІК «Евротек», ПП «Метал-Буд-Сервіс», ПП «Самей». Судом встановлений факт його злочинної змови з керівництвом ТОВ «Волго»з метою протиправного отримання готівкових коштів .

Вивчивши відомості , викладені у вироку Ялтинського міського суду від 07.02.2011 р. по справі № 1-24 2011 рік ,суд встановив,що під час розгляду справи не було предметом вивчення взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Кримекодізайн», не був встановлений факт недотримання останнім вимог чинного законодавства , не проведення робіт по укладеним з ним договорам, неотримання позивачем товарів та послуг.

За таких обставин суд вважає,що відповідно до ст.70 КАС України вказаний вирок не є належним доказом безпідставності віднесення до валових витрат коштів , витрачених платником податків під час проведення розрахунків з ТОВ «Кримекодізайн» в період часу,що перевірявся.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судової експертизи.

У зв'язку з зазначеним суд вважає, що висновок експерта є повним обґрунтованим, у зв'язку з чим суд враховує його як належний та допустимий доказ, та дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 29768,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0000093500/0 .

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

Податковий кредит з ПДВ, висновок про завищення якого відповідач зробив в Акті перевірки №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р сформований позивачем за рахунок господарських операцій з ТОВ «Кримекодізайн».

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні, які свідчать про відвантаження товару контрагентами позивачу , копії яких долучено до матеріалів справи (т.1.а.с.43-78, т.3 а.с. 42-106).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, та підтверджується експертним висновком № 1126 що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від ТОВ «Кримекодізайн», податкових накладних на загальну суму 119073, ПДВ 23814,59грн., які є належним чином оформленими.

За даними податкового обліку позивач податковий кредит в 2008-2009 роках сформував з урахуванням корегувань ПДВ по дитячим путівкам , та в податковій декларації з ПДВ (а.с.) включена сума податкового кредиту з ПДВ - 16269,19 грн.

На час проведення господарських операцій позивач був платником ПДВ, що оспорюється відповідачем, відповідачем не наведено належних доказів скасування державної реєстрації та реєстрації платника ПДВ ТОВ «Кримекодізайн».

Позивачем на рахунок ТОВ «Кримекодізайн» було перераховано в повному обсязі суму ПДВ в безготівковій формі, що підтверджується експертним висновком № 1126 та матеріалами справи.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач та його контрагенти були платниками податку на додану вартість.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Натомість судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, втому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученнями та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності, що також підтверджується висновком судової експертизи № 1126.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентом. Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, ані вирокам суду, про які зазначив відповідач в акті перевірки, та під час судового розгляду, ані матеріалами справи не підтверджується наявність будь-якого умислу з боку позивача щодо вчинення дій, спрямованих на порушення інтересів держави.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, було дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 16269,19 грн. та протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0000103500/0 в частині визначення податкового зобов'язання.

За умови визнання необґрунтованим висновки відповідача щодо завищення валових витрат, та донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі, суд також зазначає, що необґрунтованим, а отже протиправним є нарахування відповідачем сум штрафних(фінансових санкцій).

За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Згідно із наданою судовим експертом актом № 1126 опереднього розрахунку вартості висновку від 30.06.2011 та калькуляції вартості судової експертизи, експертом проведено експертизу за нормативної вартості експерто-години 58,60 грн. і витрачено на її проведення 160 годин дослідження, що складає 11251,20 грн.

Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст. ст. 87, 92 КАС України, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 і Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року №710.

Фактична сплата позивачем вартості проведеної експертизи підтверджується матеріалами справи.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати у розмірі 1125,46 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та проведенням експертного дослідження.

В судовому засіданні 08.12.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.160 КАС України повний текст постанови виготовлено 13.12.2011 року

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим від 15.09.2010 № 0000093500/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 44654,00 грн.; від 15.09.2010 № 0000103500/0 про донарахування податку на додану вартість в загальній сумі 24402,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (98600, АР Крим, м. Ялта, смт Кореїз, Алупкінське шосе,9 02650860) 1125,46 грн.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Котарева Г.М.