Ухвала

від 25.02.2013 по справі 2а-976/11/12/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-976/11/12/0170

25.02.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Кобаля М.І. ,

Курапової З.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 08.12.11 у справі № 2а-976/11/12/0170

за позовом Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Алупкінське шосе, 9,Кореїз,Ялта, місто, Автономна Республіка Крим,98670)

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС (вул. Васильєва, 16,Ялта,Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.12.11 позовні вимоги Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволені частково.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим від 15.09.2010 № 0000093500/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 44654,00 грн.; від 15.09.2010 № 0000103500/0 про донарахування податку на додану вартість в загальній сумі 24402,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (98600, АР Крим, м. Ялта, смт Кореїз, Алупкінське шосе,9 02650860) 1125,46 грн.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.12.11. та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач є юридичною особою, зареєстрований 05.02.2003 року у виконавчому комітеті Ялтинської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 05.02.2003 № 446599, ідентифікаційний код - 02650860, перебуває на обліку в ДПІ в м. Ялта з 16.09.09, є платником податку на прибуток та податку на додану вартість (ІПН - 026508601125) (т. 1 зв.бік а.с. 16).

За період з 19.08.10р. по 30.09.10р. посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП "Клінічний санаторій "Місхор" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.07р. по 31.12.09р. при здійснені операцій з ТОВ "Кримекодізайн".

За результатами перевірки було складено акт №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р., яким встановлені порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за перевіряє мий період у сумі 29768,00 грн., в тому числі за 2008 - в сумі 16668,00 грн., за 2009 - в сумі 13100,00 грн.;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті занижено податок на додану вартість у сумі 16268,00 грн., в тому числі за травень 2008 - 7037,00 грн., червень 2008 - 1531,00 грн., серпень 2008 - 1336,00 грн., вересень 2008 - 1431,00 грн., жовтень 2008 - 849,00 грн., червень 2009 - 868,00 грн., липень 2009 - 3216,00 грн.(т.1.а.с.41)

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 15.09.10р. №0000093500/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 44654,00 грн. (29769,00 грн. - основний платіж, 14885,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (т.1 а.с.13);

- від 15.09.10 № 0000103500/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24402,00 грн. (16268,00 грн. - основний платіж, 8134,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції)(т.1.а.с.14).

Висновки відповідача ґрунтуються на підставі вироку Ялтинського міського суду АР Крим від 11.06.2010 по справі № 1-249 яким встановлено, що за період з 24.03.2003 по 27.10.2009 фізична особа ОСОБА_3, в порушення вимог п.1 ст.1 Закону України від 27.03.1991 № 887-ХІІ, ст.ст.42,62 Господарського Кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст.1 п.1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік", Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про платіжні системи та перевід коштів в Україні", здійснив фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності шляхом перереєстрації на своє ім'я в державних органах ПП "Свєточ", ТОВ "Кримекодізайн", відкрив в банках рахунки, оформив на своє ім'я право розпоряджатись рухом грошових коштів, від його імені складати та підписувати усі документи бухгалтерського та податкового обліку і звітність.

Вказана особа, як зазначено в акті перевірки, без мети здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, відсутність матеріальної бази, виписував в адресу підприємств- контрагентів, рахунки на поставку товарів (робіт, послуг), підписував завідомо недостовірні документи бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Кримекодізайн" про фактично не здійснюваних поставках товарів, виконаних робіт, послуг (стор.9 Акту перевірки) та передавав представникам підприємств -контрагентів для прийняття їх до бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідачем зазначено з посиланням на вирок Ялтинського міського суду, що у наслідок злочинних дій ОСОБА_3 суми по безтоварним операціям ТОВ "Кримекодізайн" включені їх контрагентами до податкової звітності.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про те, що правочин щодо придбання робіт та ТМЦ позивачем не відповідає вимогам ч.ч.1,5 ст. 203 Цивільного Кодексу України, що тягне за собою його нікчемність, та наявність, у зв'язку з вироком суду, вини позивача, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

У зв'язку з таким висновками, відповідач зафіксував в акті перевірки завищення валових витрат позивача в сумі 151365,00 грн., в тому числі в 2007 - 32292,00 грн., 2008 - 72012,00 грн., 2009 - 57299,00 грн., в тому числі по періодах, по яких не минув строк давності (2008,2009) - 129311,00.

Завищення валових витрат призвело до заниження податку на прибуток в сумі 29768,00 грн. (з рахуванням строку давності ).

Також відповідачем було зроблено висновок з тих самих підстав про завищення позивачем податкового кредиту, та як наслідок - податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 21925,00 грн. (березень - травень 2007, травень-жовтень 2008, червень-липень 2009), в тому числі по періодах, по яких не минув строк позовної давності, передбачений ст. 15 Закону № 2181 на суму 16268,00 грн. (травень-жовтень 2008, червень-липень 2009).

Перевіряючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень щодо прийняття податкових повідомлень - рішень, судова колегія зазначає наступне.

На спірні правовідносини розповсюджувались норми законів, а саме: Закон України "Про систему оподаткування", Закон України "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закон України "Про податок на додану вартість" які були чинні на момент прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язанні сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні"(що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ч. 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ).

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З матеріалів справи вбачається, що по справі було проведено судову експертизу, проведення якої доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України

На розгляд експерта поставлено наступне питання:

1) чи обґрунтовані та чи підтверджуються висновки Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим по акту позапланової виїзної перевірки №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р. первинними документами бухгалтерського та податкового обліку Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця"?

Відповідно до висновку експерта № 1126 (т.1.а.с.105-113), висновки відповідача по акту позапланової виїзної перевірки від 02.09.2010 №3430/35-1/02650860 про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 29768,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 16268,00 грн. за 2008-2009 нормативно та документально не обґрунтовані.

Відповідачем податкові зобов'язання були донараховані за період 2008-2009 роки.

Судом встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, між позивачем та ТОВ "Кримекодізайн" було укладено договори купівлі-продажу № 2 від 05.03.2007, № 15 від 03.03.2012 , та від 18.03.2009(т.3 а.с.43,67,87).

Проведеним експертним дослідженням (висновок судово-економічної експертизи № 1126) встановлено, що згідно поданим на дослідження накладних ТОВ "Кримекодізайн" протягом 2008-2009 поставлено на адресу позивача ТМЦ на загальну суму 123029,00 грн., ПДВ - 24605,00 грн.

У накладних та договорах є підписи осіб, які відвантажили товар та отримали ТМЦ з відтисками печаток обох підприємств.

Позивачем було сплачено в повному обсязі за поставлений товар за безготовіковим рахунком на загальну суму 142887,54 грн.

Оприбуткування ТМЦ було відображено в бухгалтерському обліку позивача по дебету рахунку 20 "Виробничі запаси" з кредиту рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" в сумі 84867,00 грн.; по дебету рахунку 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" з кредиту рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" в сумі 29412,00 грн.; по дебету рахунку 153 "Придбання інших необоротних матеріальних активів" з кредиту рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Отримані ТМЦ було списано по даним бухгалтерського обліку на витрати позивача та рахуються в залишку.

Виконання робіт підтверджуються відповідним платіжними документами по оплаті та актом приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2 та довідкою про вартість виконаних робіт від 30.04.2007, що також не заперечується відповідачем.

Отже з документів бухгалтерського обліку вбачається, що фактичний рух активів позивача у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Разом з тим, експертом було встановлено, що акт перевірки №3430/35-1/02650860 має розбіжності, а саме:

- відповідно зведених даних відносно задекларованих та встановлених під час перевірки сум валових витрат, вказаних в акті (т.1.а.с. 31,32), загальна сума завищення склала 119073,00 грн., а не 129311,00 грн., як зазначено у висновках акту;

- сума завищення валових витрат по даній перевірці відповідачем була визначена як різниця між сумою валових витрат по даним цієї перевірки та поданим попередньої перевірки , а не відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача;

- акт перевірки містить арифметичні помилки, що призвело до неможливості визначення відповідачем чіткої суми завищених валових витрат, відсутність прив'язки до первинних бухгалтерських документів;

- безпосередньо в висновках акту перевірки не визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, висновок про заниження якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Вказані недоліки призвели до порушення вимог п.2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних , виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205 (зі змінами та доповненнями), що діяв на час проведення перевірки.

На підставі досліджених матеріалів експертом було зроблено висновок про не підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку висновків Акту перевірки №3430/35-1/02650860 про завищення валових витрат та заниження податку на прибуток.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками експерта, викладеними у Висновку № 1126 судової експертизи по адміністративній справі № 2а-976/11/12/0170, як з такими, що підтверджуються матеріалами справи та обґрунтовані у повному обсязі.

Щодо посилання в Акті перевірки відповідачем на Вирок Ялтинського міського суду по справі №1-24 від 07.02.2011 стосовно ОСОБА_3, що діяв від імені ТОВ "Кримекодізайн", судова колегія зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Колегія суддів звертає увагу, що наданий відповідачем вирок Ялтинського міського суду від 07.02.2011 р. по справі № 1-24 2011 рік (т. 1 а.с.127-136), набрав законної сили 31.05.2011, тобто на час складення Акту перевірки №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р. вказаного вироку винесено не було.

Вивчивши фактичні обставини, викладені у вироку Ялтинського міського суду від 07.02.2011 р. по справі № 1-24 2011 рік , колегія суддів встановила, що під час розгляду справи не було предметом вивчення взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Кримекодізайн", не був встановлений факт недотримання останнім вимог чинного законодавства, не проведення робіт по укладеним з ним договорам, неотримання позивачем товарів та послуг.

Аналіз наведених норм та обставин дає судовій колегії право на висновок про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 29768,00 грн., відповідно до податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0000093500/0 .

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ колегія суддів зазначає наступне.

Податковий кредит з ПДВ сформований позивачем за рахунок господарських операцій з ТОВ "Кримекодізайн".

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні, які свідчать про відвантаження товару контрагентами позивачу , копії яких долучено до матеріалів справи (т.1.а.с.43-78, т.3 а.с. 42-106).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Відповідно до підпункту 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Експертним висновком № 1126 підтверджується, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від ТОВ "Кримекодізайн", податкових накладних на загальну суму 119073, ПДВ 23814,59грн.

Позивач податковий кредит в 2008-2009 роках сформував з урахуванням корегувань ПДВ по дитячим путівкам, та в податковій декларації з ПДВ (а.с.) включена сума податкового кредиту з ПДВ - 16269,19 грн.

Позивачем на рахунок ТОВ "Кримекодізайн" було перераховано в повному обсязі суму ПДВ в безготівковій формі, що підтверджується експертним висновком № 1126 та матеріалами справи.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів зазначає, що законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач та його контрагенти були платниками податку на додану вартість.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Колегією суддів встановлено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученнями та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності, що також підтверджується висновком судової експертизи № 1126.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних здійснювалось правомірно.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, відповідно до ст. 71 КАС України, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судова колегія вважає, що суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ, державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки акт №3430/35-1/02650860 від 02.09.10р. про порушення платником податків вимог податкового законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 15.09.2010 № 0000093500/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 44654,00 грн.; від 15.09.2010 № 0000103500/0.

Разом з тим, під час ухвалення судового рішення, судом першої інстанції в постанові від 08.12.11 в пункті першому резолютивної частини було помилково зазначено про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Таким чином, сторони, в порядку передбаченому ст. 169 КАС України, можуть звернутися до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із заявою про виправлення описки.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.12.11 у справі № 2а-976/11/12/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис М.І. Кобаль

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва