Постанова

від 31.07.2012 по справі 5017/890/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р.Справа № 5017/890/2012 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є. О.

за участю представників :

ТОВ „Лікеро-горілчана компанія Максимум" в особі Івано-Франківської філії ТОВ „Лікеро-горілчана компанія Максимум" -не з'явився,

ВП „НИВА" у вигляді ТОВ -Румянцев А.С.(за дорученням),

ПП „Миколаївська продовольча компанія" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" в особі Івано-Франківської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" на рішення господарського суду Одеської від 30.05.2012 р. по справі № 5017/890/2012 за позовом науково-виробничого підприємства „НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" в особі Івано-Франківської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" та приватного підприємства „Миколаївська продовольча компанія" про стягнення 87 406,42 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

22.03.2012р. Науково-виробниче підприємство „НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі -НВП „Нива" або позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" в особі Івано-Франківської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" (далі - відповідач 1) та приватного підприємства „Миколаївська продовольча компанія" (далі -відповідач 2) про стягнення солідарно з останніх 87 406,42 грн. (в т.ч. 9 353,48 грн. - пені;12 236,63 грн. - штрафу; 59 942,73 грн. -40% річних від прострочення суми заборгованості; 5 873,58 грн. -втрат від інфляції) а також 1 749,00 грн. судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідач-1 порушив прийняті на себе зобов'язання за дистриб'юторською угодою № 0106/10 від 06.10.2009р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати, придбаного товару, внаслідок чого позивачем було нараховано на цю заборгованість, передбачені угодою штрафні санкції, збитки від інфляції і 40% річних. Відповідач-2, який згідно договору поруки є поручителем за виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань, що виникли з названої дистриб'юторської угоди, повинен нести солідарну відповідальність з відповідачем -1 ( а.с. 2-5).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2012 р. позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.04.2012 р. о 14:00 год. ( а.с. 1)

Відповідач 1 з вимогами позивача не погодився та надав суду відзив, у якому зазначив, що рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2011 р. по справі №24/17-4307-2011, яким з нього було стягнуто заборгованість за дистриб'юторською угодою № 0106/10 від 06.10.2009р., ним виконано, тобто спір вже вирішено, а тому провадження у справі слід припинити. Крім того, він заявив про застосування до штрафних санкцій строку позовної давності погашення заборгованості. (а.с. 51-52)

Позивач з відзивом відповідача 1 не погодився та 30.05.2012 р. надав суду відзив на відзив, в якому зазначив, що з твердженням відповідача 1 щодо пропуску строку позовної давності не обґрунтоване, оскільки строк позовної давності переривався у зв'язку зі здісненням цим відповідачем часткових оплат заборгованості ( а.с. 78-80).

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.05.2012 р. (повний текст постанови підписано 01.06.2012 р. суддею Желєзною С.П.) позов НВП задоволено частково; стягнуто солідарно з відповідачів збитки від інфляції в сумі 5 873 грн. 58 коп., відсотки річних в сумі 59 808 грн. 63 коп., пеню в сумі 4 676 грн. 74 коп., судовий збір в сумі 1 407 грн. 18 коп., в решті позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідач-1 порушив прийняті на себе грошові зобов'язання по оплаті товару за дистриб'юторською угодою № 0106/10 від 06.10.2010р., забезпечених порукою відповідача-2, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем. Враховуючи встановлення рішенням господарського суду Одеської області від 21.12.2011р. по справі № 24 / 17-4307-2011 факту чинності поруки ПП, яка виникла на підставі договору поруки № 30/11/3 від 30.11.2010р., господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог НВП ТОВ „НИВА" про солідарне стягнення з відповідачів суми 70 358,95 грн., яка виникла на підставі дистриб'юторської угоди № 0106/10 від 06.10.2010р. та складається зі збитків від інфляції в сумі 5 873,58 грн., відсотків річних в сумі 59 808,63 грн. та нарахованої пені в розмірі 4 676,74 грн. ( а.с. 83-87). В стягненні штрафу та решти суми пені суд відмовив, пославшись на пропуск позивачем строку позовної давності та наявності заяви ТОВ про її застосування.

Позивач незважаючи на те, що його позов задоволено лише частково не оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Відповідач -2 також не оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Не погоджуючись з винесеним рішенням відповідач 1 ( далі - скаржник ) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що по-перше, судом першої інстанції не було взято до уваги, що між даними сторонами вже вирішений спір по даному предмету спору, а тому провадження по справі слід було припинити, по-друге, судом не було досліджено обставини пов'язані із пропуском позовної давності.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.07.2012р. о 14:30, про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

Представники ТОВ „Лікеро-горілчана компанія Максимум" в особі Івано-Франківської філії ТОВ „Лікеро-горілчана компанія Максимум" та ПП „Миколаївська продовольча компанія" в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про день час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили про причини свого нез'явлення суд не повідомили і колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

Оскільки представник позивача не заявив клопотання про технічну фіксацію судового процесу така фіксація не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 31.07.2012р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача , обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, перевіривши відповідність висновків місцевого суду цим обставинам і доказам та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини ретельно дослідив місцевий суд, між позивачем та відповідачем-1 було укладено 06.10.2011р. дистриб'юторську угоду №0106/10 (далі - Угода) згідно умов якої позивач зобов'язувався поставити відповідачу-1 товар ,а останній оплатити його у встановлений угодою строк, а саме на протязі 30 днів з дня його отримання. Угодою сторони також передбачили штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язань ( в тому числі можливість стягнення пені з відповідача-1 за несвоєчасну оплату товару, а також штраф за таку несплату) та можливість стягнення 40% річних за користування грошами.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки №30/11/3 від 30.11.2010р. (далі - договір поруки), згідно умов якого поручитель (відповідач-2) взяв на себе зобов'язання по солідарній відповідальності перед позивачем за виконання відповідачем-1 умов Угоди. При цьому відповідач-2 взяв на себе зобов'язання відповідати за всіма зобов'язаннями відповідача-1 за Угодою, в т.ч. щодо уплати штрафних санкцій та відсотків річних, однак у розмірі не більше 200 000 грн.

З наявного у справі рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2011р. по справі №24/17-4307-2011 вбачається, що з вказаних відповідачів було стягнуто солідарно на користь позивача 122366,32 грн. заборгованості по Угоді, оскільки відповідач-1 не розрахувався з позивачем за отриманий товар.

Як вірно зазначив місцевий суд, вищевказане судове рішення та встановлені судом при розгляді справи №24/17-4307-2011 обставини, відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, мають приюдиційне значення при вирішенні цього спору.

За таких обставин факт порушення відповідачем-1 умов Угоди встановлений і не потребує доказування та фактично не оспорюється ним.

Водночас з рішення суду по справи №24/17-4307-2011 вбачається, що при розгляді цієї справи заявлялась та розглядалась позовна вимога лише стосовно стягнення заборгованості і будь-які інші вимоги, в т.ч. про стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та втрат від інфляції, не розглядались.

Предметом спору по справі № 5017/890/2012 є стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та втрат від інфляції за вказаною Угодою, тобто інші вимоги ніж ті, що розглядались у справі №24/17-4307-2011.

За таких обставин доводи скаржника зазначені ним у скарзі, що спір між сторонами вже вирішено і тому провадження у справі слід припинити є хибними, не можуть прийматись до уваги.

Перевіривши обґрунтованість вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та втрат від інфляції, в т.ч. період та розміри вказаних стягнень, колегія суддів встановила наступне.

У пункті 7.1. Угоди сторони узгодили (тобто виявили вільне волевиявлення), що у разі прострочки відповідачем -1 строків оплати товару він оплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення і штраф у розмірі 10% від вартості кожної неоплаченої партії товару, а також 40 % річних від простроченої суми платежу.

Зазначені умови Угоди не визнавались недійсними в судовому порядку, тобто є чинними і, відповідно, обов'язковими для сторін Угоди.

Матеріали справи свідчать, що відповідач-1 розрахувався з позивачем по вищевказаній стягнутій в судому порядку заборгованості в розмірі 122 366, 32 грн. наступним чином :

- платіжним дорученням №156 від 13.03.2012р. на суму 109 200 грн.;

- платіжним дорученням №157 від 13.03.2012р. на суму 13 000 грн.;

- платіжним дорученням №165 від 16.03.2012р. на суму 1644, 98 грн.;

Викладені обставини, а також умови Угоди та Договору поруки свідчать, що у позивача були всі правові підстави для пред'явлення позову про стягнення з відповідачів солідарно встановлених Угодою штрафних санкцій та 40% річних і передбачених ст. 625 ЦК України втрат від інфляції.

Слід також зазначити, що всі розрахунки зроблені позивачем з урахуванням того що у зазначений їм період часу, за який він просить здійснити стягнення відповідач-1 ще не розрахувався з заборгованістю.

Скаржник зазначає у скарзі, що позивачем по вимогам про стягнення штрафних санкцій пропущено строк позовної давності і місцевий суд розглядаючи спір не дав оцінки його заяві про застосування позовної давності до вказаних стягнень.

Проте, це твердження не відповідає фактичним обставинам.

Так, згідно умов Угоди відповідач-1 повинен був виконати зобов'язання по розрахунку за отриманий товар 22.12.2010р. і, відповідно, як вірно зазначив місцевий суд, починаючи з 23.12.2010р. у позивача виникло право на нарахування передбачених Угодою штрафних санкцій та 40% річних, а також можливість нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України втрат від інфляції.

Згідно ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Приймаючи до уваги, що позивач звернувся до суду з позовом 22.03.2012р. він пропустив річний строк позовної давності по вимозі про стягнення штрафу.

Враховуючи викладені обставини, а також завалення в суді першої інстанції відповідачем-1 про застосування позовної давності, якій (заяві) місцевий суд дав належну оцінку, в стягненні штрафу було обґрунтованого відмовлено.

Щодо стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно зазначив місцевий суд нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання згідно ч.6 ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, тобто в даному конкретному випадку позивач мав право нарахувати пеню за період з 23.12.2010р. по 23.06.2011р.

Проте, враховуючи дату звернення позивача до суду з позовом (22.03.2012р.), вищезазначені приписи ст. 258 ЦК України та наявність заяви відповідача-1 про застосування позовної давності можливість стягнення пені за перші три місяця втрачена у зв'язку з пропуском позовної давності по вимогам про стягнення пені за період з 23.12.2010р. по 23.03.2011р.

Водночас за іншій період часу, тобто з 23.03.2011р. по 23.06.2011р. строк позовної давності позивачем враховуючи дату подання позову, не пропущено, а відтак, місцевий суд обґрунтовано стягнув пеню за три місяця.

Щодо вимог позивача про стягнення 40% річних та втрат від інфляції слід зазначити, що вказані стягнення не є неустойкою і відповідно до цих вимог застосовується загальний трьохрічних строк позовної давності, а позивач не пропустив по цим вимогам строк позовної давності і місцевий суд, з урахуванням зробленого ним корегування, обґрунтовано задовольнив ці вимоги.

За таких обставин доводи скаржника, що суд не дав оцінку його заяви про застосування позовної давності та необґрунтовано стягнув пеню є хибними не можуть прийматись до уваги .

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи ( які фактично повторюють його доводи викладені у відзиві на позов і яким, місцевий суд дав належну оцінку), як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду і не доводять їх помилковість і тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в них доказам та приписам чинного законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99,

101-106 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської від 30.05.2012 р. по справі №5017/890/2012 -залишити без змін , а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум" в особі Івано-Франківської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Лікеро-горілчана компанія Максимум"- без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 01.08.2012 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В. М.

Шевченко В. В.