Ухвала

від 26.07.2012 по справі 2а-13432/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 р. Справа № 77161/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Рибачука А.І., Клюби В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибій Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у справі за позовом ТзОВ Міжгалузеве територіальне виробниче об'єднання "Комплекс" до державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю міжгалузеве територіально - виробниче об'єднання "Комплекс" (далі -ТзОВ МТВО "Комплекс") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова в якій просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 1210 від 19 жовтня 2011року "Про проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс"; визнати протиправними дії посадових осіб ДПІ у Залізничному районі м. Львова щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс" та складання акту № 3195/15-2/34462575 від 19 жовтня 2011 року "Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс" щодо підтвердження господарських відносин із ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" згідно з додатком № 5 до декларації з ПДВ, що подана за червень 2011 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0006801502 від 31 жовтня 2011року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті № 3195/15-2/34462575 від 19.10.2011 року, що винесений за результатами документальної невиїзної перевірки щодо підтвердження господарських відносин із головним державним постачальником збутовим підприємством "Львівелектромашоптторг" згідно з додатком № 5 до Декларації з ПДВ, що подана за червень 2011 року, не наведено конкретних доказів порушень законодавства. Позивач зазначає, що даний акт винесено на підставі акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 19.08.2011 року №24467/23-0/32111628 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Форпост - 2002". Вказує, що відповідачем не надано жодних доказів щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Форпост - 2002". Позивач посилається на те, що право на податковий кредит під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами, на підтвердження договірних відносин з ГДПЗП "Львівелектромашоптторг". Всі операції з контрагентами є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування ТзОВ МТВО "Комплекс" податкового кредиту. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення рішення та наказ підлягають скасуванню. Зазначає, що у відповідача не було правових підстав для винесення наказу на проведення перевірки 19 жовтня 2011 року, дії відповідача, щодо викладеного в акті за результатами перевірки, є протиправними та не відповідають дійсності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 19 жовтня 2011 року № 1210 "Про проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс", а також визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0006801502 від 31 жовтня 2011 року. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неналежно виконав вимоги закону щодо дотримання передумов для проведення позапланової невиїзної перевірки. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач придбавши в контрагента товарно - матеріальні цінності та послуги, сплативши їх вартість, на підставі отриманих податкових накладних, відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми ПДВ з дотриманням приписів Податкового кодексу. Обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення знаходяться поза межами вимог ст.198 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. Податковий кодекс України не ставить у залежність винекнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податковго законодавства іншими субєктами господарювання.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірного податкового повідомлення рішення № 0006801502 від 31.10.2011 року не доведена, суду не надано жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, при вирішенні позовної вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб ДПІ у Залізничному районі м. Львова щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс" та складання акту № 3195/15-2/34462575 від 19.10.2011 року, суд першої інстанції вважав, що протиправність оскаржуваних дій встановлена судом при розгляді справи. Однак, ці протиправні дії самі по собі не мають самостійного значення, адже їх наслідком є прийняття протиправних рішень. З урахуванням наведеного, беручи до уваги неможливість захистити порушене право позивача в такий спосіб, суд першої інстанції вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова суду першої інстанції винесена судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

Крім того, покликається на те, що господарські операції ТзОВ МТВО "Комплекс" з контрагентом ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" мають безтоварний характер. На підтвердження викладених в апеляційній скарзі обставин, відповідач вказав на відсутність первинних документів за цими господарськими операціями. Відповідач вважає, що податкове повідомлення рішення прийняте у відповідності до вимог податкового законодавства, а тому просить апеляційну скаргу задовольнити та прийняти нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача у справі, учасників судового розгляду справи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ МТВО "Комплекс" зареєстроване 25.02.1994 року, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 742462 від 08.09.2011 року (а.с.7). Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва № 200010910 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.120).

19.10.2011 року начальником ДПІ у Залізничному районі м. Львова видано наказ про проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс".

19.10.2011 року державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ МТВО "Комплекс", про що складено акт № 3195/15-2/34462575 від 19.10.2011 року про результати документальної невиїзної перевірки з питань здійснення господарських відносин з ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" згідно з додатком №5 до Декларації з ПДВ, що подана за червень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п. 198.3, 198.6, ст.198 Податкового кодексу України, а саме завищення суми податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року на суму 3700,67 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 3700,67 грн.

Зокрема, на підставі акта перевірки від 31.10.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми "Р" № 0006801502, яким відповідно до вимог п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3701,67 грн., в тому числі за основним платежем 3700,67 грн. та штрафна санкція 1 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договору, що укладений позивачем із зазначеним вище контрагентом, виходячи з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, що отримані за правочинами, які здійснені з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, покликаючись на їх нікчемність. Висновок суду щодо нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства в обох сторін.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ТзОВ МТВО "Комплекс" та ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено того, що правочин, укладений позивачем та його контрагентом, є таким, що порушує публічний порядок, або був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово - господарськими результатами виконання зазначених угод.

Таким чином, відповідачем не доведено факту нікчемності чи фіктивності договору поставки, який укладався між ТзОВ МТВО "Комплекс" та ГДПЗП "Львівелектромашоптторг".

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем розміру податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість та визначення позивачу у зв'язку з цим сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Питання визначення платників податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств з 01 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся було надано договір поставки, податкові накладні, видаткові накладні, договір купівлі - продажу, виписки з банківських рахунків, акти прийняття виконаних робіт, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, ТзОВ МТВО "Комплекс" в подальшому використало послуги надані ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" в господарських відносинах з ТзОВ "Енергія - Новий Розділ", контрагентом «Сороки - Львівська сільська рада», що підтверджується договорами поставки № 40/11 від 01 березня 2011 року, та підряду " 2нс/11 від 9 червня 2011 року, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банківських рахунків, актами прийняття виконаних робіт.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що договір поставки між ТзОВ МТВО "Комплекс" та ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" і здійснені на його виконання господарські операції носили реальний товарний характер. Товари, що поставлені за цим договором, належним чином обліковувались та оприбутковувались позивачем за місцем їх зберігання та реалізації.

Фактичне отримання таких товарів та послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, які встановлені для первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" достовірність яких у ході документальної перевірки не спростована.

Колегія суддів також відзначає, що у ТзОВ МТВО "Комплекс" з ТзОВ «Форпост-2002» жодних товарно-грошових відносин не було.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість по господарських операціях з ГДПЗП "Львівелектромашоптторг" до складу податкового кредиту за червень 2011 року.

Щодо дотримання порядку призначення проведення відповідачем документальної виїзної перевірки діяльності позивача колегією суддів встановлено наступне.

Правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби документальних виїзних перевірок регулюються ст. 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п. 78.1.1 п. 78 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, яке оформляється наказом про її проведення, та за наявності обставин для проведення такої перевірки. Зокрема: 1) отримання податковим органом інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, 2) вручення платнику податків письмового запиту з приводу надання письмових пояснень та документів в підтвердження таких письмових пояснень, 3) сплив 10 робочих днів з дня отримання платником податків згаданого вище запиту податкового органу.

Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється за наявності підстав, визначених п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, а саме: податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно п.79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 Податкового кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, для проведення позапланової перевірки закон встановлює дві передумови: 1) наявність законних підстав для її призначення, 2) належне оформлення, ознайомлення, а також вручення платнику податків належно оформлених документів, що є підставою допуску до перевірки.

Як вбачається з наказу від 19.10.2011 року підстави для проведення позапланової перевірки ТзОВ МТВО «Комплекс» відсутні, що є порушенням п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, а також відсутні обставини для проведення такої перевірки передбачені п. 78.1.1 п. 78 ст. 78 ПК України.

Доказів надіслання позивачу письмового запиту для пояснень та документальних підтверджень щодо виявлених фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства відповідачем на вимогу суду не надано.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в даному випадку відповідач неналежно виконав вимоги закону щодо дотримання передумов для проведення позапланової невиїзної перевірки.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, наказ від 19 жовтня 2011 року № 1210 "Про проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ МТВО "Комплекс", та податкове повідомлення - рішення № 0006801502 від 31 жовтня 2011 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їх слід визнати протиправними та скасувати.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у справі № 2а - 13432/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя А.І. Рибачук

суддя В.В. Клюба

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 30.07.2012 року.