Постанова

від 23.07.2012 по справі 2а-3408/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2012 р. № 2а-3408/12/1370

м. Львів

15 год. 40 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Коморного О.І.

секретар Ячмінська Я.О.

з участю

представників позивача Брич О.Г. Цукорник С.Г.

представників відповідача Годованець М.В., Шкрамко Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бранга»до Старосамбірської міжрайонної Державної податкової інспекції Львівської області про визнання протиправними дій.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Бранга», звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, містяться вимоги про:

- визнання протиправними дій Старосамбірської міжрайонної ДПІ у Львівській області які полягають у викладенні в акті перевірки від 28.02.2012 року №115/22-50/20770585 недостовірних та незаконних висновків (відомостей) про нікчемність, фіктивність фінансово -господарських операцій між ТзОВ «Бранга»з ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 рік;

- визнання протиправними дій Старосамбірської міжрайонної ДПІ у Львівській області які полягають у викладенні в акті перевірки від 28.02.2012 року №115/22-50/20770585 недостовірних та незаконних висновків (відомостей) про завищення податкового зобов'язання та податкового кредиту ТзОВ «Бранга»на суму 25888,90 грн. в розрізі контрагентів ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 р.;

- визнання протиправними дій Старосамбірської міжрайонної ДПІ у Львівській області які полягають у викладенні в акті перевірки від 28.02.2012 року №115/22-50/20770585 недостовірних та незаконних висновків (відомостей) про завищення валових доходів та завищення валових витрат в сумі 129444,50 грн. ТзОВ «Бранга»по контрагентах ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 р.;

- зобов'язати Старосамбірську міжрайонну ДПІ у Львівській області відновити детальну інформацію по платнику податку на додану вартість ТзОВ «Бранга»(код ЄДРПОУ 20770585) в обліковій картці -розшифровці результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а саме, відновити податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у звітному періоді з 01.01.2009 року по 31.12.2011 рік по взаємовідносинах із ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп».

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві, надали додаткові пояснення, просять позов задовольнити.

У зв'язку з проведеною реорганізацією відповідача, судом відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративно судочинства України допущено заміну відповідача правонаступником - Старосамбірською міжрайонною Державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби та роз'яснено, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для правонаступника в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Представники відповідача проти позову заперечили повністю, зазначили, що перевірка проведена у порядку визначеному чинним податковим законодавством, викладені в акті перевірки висновки відповідають встановленим фактичним обставинам, відтак порушень прав позивача при проведенні перевірки та оформленні її результатів не допущено, просять у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані сторонами докази у їх сукупності та

в с т а н о в и в:

Відповідачем з 15.02.2012р. по 21.02.2012р. проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Бранга»код за ЄДРПОУ 20770585 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12 2011р., про що 28.02.2012р. складено акт №115/22-50/20770585.

Згідно вказаного акта, перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Бранга»:

- ч. І ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп», як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодо набувача;

- п.п. 3.1.1 п.3.1, ст.3, п.4.1.ст.4., п.п. 7.3.1. п.7.3 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.185.1, ст.185, п.188.1, ст.188, ст.187.1, ст.187, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТзОВ «Бранга»завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 25888,90 грн., та завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 25888,90 грн. по правочинах, здійснених з ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп», які є нікчемними;

- п. 4.1, п.5.1 пп.5.2.1, п.5.2, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.135.1, ст.135, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого ТзОВ «Бранга»завищено валові доходи в сумі 129444,50 грн. та завищено валові витрати в сумі 129444,50 грн. по правочинах, здійснених з ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп», які є нікчемними.

Вказані порушення полягають у не підтвердженні позивачем господарських операцій з ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп».

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно із п.6.2 Порядку, виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

З матеріалів справи судом встановлено укладення позивачем з КПНТЦ «Оргрес»договору №01-2009-21 від 09.11.2009 року на виконання робіт щодо розроблення впровадження методики визнання зношення броні барабана при розмелюванні кам'яного вугілля марки Г у млині типу ШБМ 370/850; договору №01-2009-03 від 22.07.2009 р. по виконанню монтажу теоретичного обґрунтування методу визначення продуктивності кульового барабанного млина (т.1 а.с.120-121) згідно технічної програми (т.1 а.с.122); договору №01-2009-29 від 20.10.2009 (виконавець) щодо ефективності роботи котлів ТП16.

З НВТ «Преобразовательная техника»(Замовник) позивачем укладено договір №34-08/09 від 20.08.2009 по виконанню монтажу нової тиристорної системи збудження турбогенератора №7 Львівської ТЕЦ-1 (т.1 а.с.109-112).

Позивачем укладено з ТзОВ «Орпет»(Замовник) Договір №250110 від 03.01.2010р. та №250111 від 25.01.2011р. на поставку телекомунікаційного обладнання, технічного обслуговування цифрових систем доступу апаратури оперативно-технологічного зв'язку, ремонт обладнання замовника.

Судом встановлено, що до виконання робіт по вищевказаних договорах позивачем залучено ТзОВ «Інтелкоп-МВ», що підтверджується актами приймання-здачі виконаних робіт (т.1 а.с.96, 104, 119, 130, 138, 155, 167), рахунками фактури (т.1 а.с.97, 103, 117, 129, 137, 145, 154, 166), видатковими накладними (т.1 а.с.146), податковими накладними (т.1 а.с. 98, 105, 118, 131, 139, 147, 156, 168), оплата проведена у безготівковому порядку згідно платіжних доручень та банківських виписок (т.1 а.с.99, 106, 107, 115, 116, 125, 126, 127, 135, 136, 143, 144, 152, 153, 162, 169, 170).

Виконані ТзОВ «Інтелкоп-МВ»роботи позивачем передано безпосереднім замовникам за вищими цінами, що підтверджується актами виконаних робіт (т.1 а.с.101, 113, 124, 134, 141, 158, 160, 161, 164), видатковими накладними (т.1 а.с. 150) податковими накладними (т.1 а.с.102, 114, 128, 133, 142, 151, 157, 159, 165), рахунками фактури (т.1 а.с. 108, 132, 149). Оплата проведена у безготівковому порядку згідно та банківських виписок (т.1 а.с.140, 148, 161, 163).

Також позивачем укладено з ТзОВ «Вайпергруп»договір поставки №1 від 01.04 2011р предметом якого є поставка шпал визначених п.1.1 Договору (т.1 а.с.171-172).

Отримання передбачених договором шпал та брусу оформлено рахунками-фактурами та накладними (т.1 а.с.178-180, 183, 185, 187, 197, т.2 а.с 6, 7, 11, 13) і позивач отримав належним чином оформлені податкові накладні (т.1 а.с.181, 182, 184, 186, т.2 а.с.8, 12).

Оплата ТзОВ «Вайпергруп»проведена позивачем у безготівковому порядку згідно платіжних доручень та банківських виписок (т.1 а.с.173, 174, 175, 176, т. 2 а.с.10).

Отримані від ТзОВ «Вайпергруп»шпали та брус постачалися позивачем ІП «Петро Карбо Хем-Мукачево»згідно укладеного 17.05.2011р. договору №1 та №2/11 від 25.11.2011р. (т.1 а.с.188-190, т. 2 а.с. 1-2), та ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», що підтверджується рахунками фактурами, видатковими накладними, податковими накладними (т.1 а.с. 191, 192, 193, 194, т. 2 а.с. 3, 4, 5, 15, 16, 17, 18, 19, 20). Оплата проведена у безготівковому порядку (т.1 а.с.195, 196, т.2 а.с.9, 14).

Позивачем також придбано у ТзОВ «Вайпергруп»згідно рахунків фактур та накладних обладнання та програмне забезпечення, комплектуючі, послуги (т.1 а.с. 197-198, 208, 209, 213, 215, 224, 227, 228, 239, 240, 247, 248, 249, т.2 а.с.25, 28, ) податкові накладні (т.1 а.с.199, 210, 214, 225, 229, 241, 250, т.2 а.с.27, 29, ), акти здачі робіт (т.1 а.с.200, 226, т.2 а.с.26, 30), оплата (т.1 а.с. 206, 207, 212, 222, 223, 237, 238, 246, 247, 255, 256, т.2 а.с.24, 31, 32, ), які за вищою ціною у подальшому поставлено ТзОВ «Орпет», що підтверджується рахунками фактурами, податковими накладними, банківськими виписками про оплату, видатковими накладними, актами виконаних робіт (т.1 а.с.201, 202, 203, 204, 205, 211, 216, 217, 218, 219, 220, 221, 230, 231, 232, 233, 234, 235, 236, 242, 243, 244, 245, 251, 252, 253, 254, т.2 а.с.21, 22, 23).

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп»щодо придбання товарів і послуг, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання їх у власній господарській діяльності шляхом продажу за вищими цінами, договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку валових витрат та податкового кредиту, є безпідставними.

Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів та послуг не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Інтелкоп-МВ»і ТзОВ «Вайпергруп»укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТзОВ «Інтелкоп-МВ»і ТзОВ «Вайпергруп», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Інтелкоп-МВ»і ТзОВ «Вайпергруп»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності з ТзОВ «Інтелкоп-МВ»і ТзОВ «Вайпергруп». Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За загальним визначенням, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд дійшов висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Проаналізувавши положення вище перелічених актів законодавства, суд також зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь -якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

З огляду на норми п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; суд дійшов висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 63 ПК України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Податковому органу відповідно до ст. 66 ПК України надано право вносити зміни до облікових даних платника податків на підставі інформації органів державної реєстрації; інформації банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків; документально підтвердженої інформації, що надається платниками податків; інформації суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків; рішення суду, що набрало законної сили; даних перевірок платників податків.

Внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Згідно ст. 63.3 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Згідно п.п. 183.1., 183.12, 183.15 ст. 183 ПК України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає, до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. Центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку. У разі зміни платником податку місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого органу державної податкової служби зняття такого платника з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Системний аналіз вказаних норм ПК України дозволяє дійти висновку про право відповідача вносити зміни в облікові дані платника, однак, лише в ті, що не пов'язані із зміною податкового навантаження чи податкового кредиту, оскільки такі зміни за собою несуть податкові зобов'язання, які визначені п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14. ПК України.

Водночас згідно з п.14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податкові зобов'язання визначаються платником податків на підставі поданих декларацій самостійно чи визначаються контролюючим органом.

Відповідно до п.п. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України , податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України , контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях , уточнюючих розрахунках.

Крім того, відповідно до п. 4.6 наказу ДПА України від 24.05.2011 року № 306 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо .взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість (від'ємного значення податку на додану вартість)" у разі якщо згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу контролюючий орган самостійно визначає суму грошових зобов'язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення про розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань, зроблений за результатами перевірки, за формою "Р" згідно з додатком 2 до наказу N 985.

Одночасно, згідно п.п. 6.1 п. 6 (Облік результатів перевірок) вказаного наказу підрозділи обліку та звітності органів державної податкової служби у день надходження інформації, вказаної у пунктах 3.11, ЗЛ2.2 розділу 3 (на підтверджену до відшкодування суму ПДВ) та пункті 4.8 розділу 4 (на суму бюджетного відшкодування ПДВ, щодо нарахування якої на дату формування довідки не виявлено фактів порушень законодавства) цих Методичних рекомендацій, здійснюють відповідні облікові операції в картках особових рахунків платників ПДВ.

Отже, зміни в облікові дані операцій по ПДВ здійснюються лише на підставі податкових повідомлень-рішень чи на підставі довідок, складених за результатами перевірок, коли контролюючим органом не виявлено фактів порушень платником податків законодавства України.

Відтак внесення змін до облікових карток платника податків, що не пов'язані із зміною податкового навантаження (тобто, податкової звітності, розшифровки результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) з податку на додану вартість, можливе лише на підставі або самостійно поданої декларації платника податку на додану вартість або прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення після закінчення строків його узгодження.

У матеріалах справи відсутні винесені на підставі складеного за результатами перевірки акта податкові-повідомлення рішення про визначення позивачеві сум грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Наказом ДПА України від 18.04.2008 №266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України затверджено Порядок взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у контрагентів. Згідно п.1.3 розділу 1 зазначеного Порядку, для його реалізації створені відповідні програмні продукти, у тому числі «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», яка формується на підставі подання платниками податку на додану вартість розшифровок податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів. Пунктом 2.8 Наказу №266 встановлено, що працівники органу державної податкової служби несуть відповідальність за відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником ПДВ.

Судом витребувані у відповідача дані (витяг) з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»щодо внесення інформації про результати перевірки позивача; відомості про зняття показників податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за наслідками перевірки (т.2 а.с.118-134).

В силу ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідач доводи позивача щодо анулювання показників відповідної податкової звітності позивача з податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011р. не спростував та правомірність своїх дій суду не довів, у зв'язку з цим позовні вимоги відновити детальну інформацію по платнику податку на додану вартість ТзОВ «Бранга»(код ЄДРПОУ 20770585) в обліковій картці -розшифровці результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а саме, відновити податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у звітному періоді з 01.01.2009 року по 31.12.2011 рік по взаємовідносинах із ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп», судом визнаються обґрунтованими.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Правомірність дій при проведенні перевірки та оформлення її результатів податковим органом не доведена.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення позовних вимог суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням заявлених позовних вимог у співставленні з повноваженнями адміністративного суду при розгляді справи суд дійшов висновку, що належним та достатнім захистом порушених прав позивача буде визнання протиправними дій Старосамбірської міжрайонної ДПІ у Львівській області по проведенню позапланової документальної виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Бранга»код за ЄДРПОУ 20770585 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12 2011р., за результатами якої 28.02.2012р складено акт №115/22-50/20770585 та зобов'язання Старосамбірської міжрайонної ДПІ у Львівській області Державної податкової служби відновити детальну інформацію по платнику податку на додану вартість ТзОВ «Бранга»(код ЄДРПОУ 20770585) в обліковій картці -розшифровці результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а саме, відновити податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у звітному періоді з 01.01.2009 року по 31.12.2011 рік по взаємовідносинах із ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп».

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати в сумі 32,19 грн. відповідно до ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Старосамбірської міжрайонної Державної податкової інспекції у Львівській області по проведенню позапланової документальної виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Бранга»код за ЄДРПОУ 20770585 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12 2011р., за результатами якої 28.02.2012р. складено акт №115/22-50/20770585.

3. Зобов'язати Старосамбірську міжрайонну Державну податкову інспекцію Львівської області Державної податкової служби відновити детальну інформацію по платнику податку на додану вартість ТзОВ «Бранга»(код ЄДРПОУ 20770585) в обліковій картці -розшифровці результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а саме, відновити податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у звітному періоді з 01.01.2009 року по 31.12.2011 рік по взаємовідносинах із ТзОВ «Інтелкоп-МВ», ТзОВ «Вайпергруп».

3. Стягнути з державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранга»(Львівська область м. Турка вул. Січових Стрільців 21/4 код ЄДРПОУ20770585) судовий збір в сумі 32 (тридцять дві) грн.. 19 коп.

4. У задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2012р. о 16:00 год.

Суддя Коморний О.