Постанова

від 31.07.2012 по справі 1570/2124/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/2124/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Cуб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 24 458 грн.

В подальшому позивач надав заяву про доповнення до адміністративного позову, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50 грн. та стягнути судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, оскільки підставою для його прийняття є підписаний Відповідачем акт №3163/17-01/НОМЕР_1 від 28.11.2011 року «Про результати документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.11.2009 року по 30.09.2011 року». В зазначеному акті відсутні жодні конкретні документальні докази будь-яких розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість ТОВ «Лекс Плюс». Окрім того, позивач не погоджується з висновком відповідача щодо не товарності операцій із придбання товарів за умови відсутності ТТН за формою 1-ТН. Позивач вважає, що застосування ТТН за формою 1-ТН не було обов'язковим для позивача, оскільки наказ Мінтрансу №488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджено товарно- транспортну накладну за формою 1-ТН, на який посилається відповідач в акті перевірки, скасовано та нового не прийнято, натомість позивачем надано всю належним чином оформлену первинну документацію, підтверджуючу господарські операції. Таким чином, позивач вважає, що у Відповідача не має правових підстав виключати з податкового кредиту позивача 24558 грн.

Протокольною ухвалою суду від 22 травня 2012 року замінено відповідача державну податкову інспекцію у м. Іллічівську Одеської області на державну податкову інспекцію у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що ФОП ОСОБА_1 до перевірки не надано товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товару, а також інші документи, що підтверджують факт перевезення товару та за якими відбувався би рух товару від продавця до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття ТМЦ, а саме журналів реєстрації довіреностей. Виходячи з вищевикладеного, операції із придбання товару ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Лекс Плюс»мали нетоварний характер, товар не перевозився і не зберігався. Вищезазначене свідчить, що господарські відносини ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Лекс Плюс»протягом перевіреного періоду, не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто договори укладені контрагентами без мети настання реальних наслідків, відповідно до ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з недійсністю, а отже підлягають виключенню з податкового обліку підприємця. Окрім того, представник відповідача зазначив, що посилання представника позивача на те, що форма товарно-транспортної накладної 1-ТН затверджено інструкцію, яка втратила чинність є безпідставними, тому що даний вид документа затверджено Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року N 488/346, який є чинним на теперішній час. Пунктом 2 цього наказу встановлено: «Вважати обов'язковим застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності». Таким чином, відповідач вважає, що ФОП ОСОБА_1 не мала правових підстав формувати податковий кредит у зазначених періодах на суму ПДВ 24458грн. при придбанні товару у TOB «Лекс Плюс», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступні обставини та факти.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована 09.11.2009 року виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області, номер запису до ЄДР 2 554 000 0000 045338 (а.с.40).

Згідно наказу ДПІ у м. Іллічівську №861 від 01.11.2011 року, направлення №01-045/954 від 11.11.2011 року на підставі вимог статті 77 Податкового кодексу України, проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 10.11.2009 року по 30.09.2011 року.

За наслідками зазначеної перевірки складено акт № 3163/17-01/НОМЕР_1 від 28.11.2011 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено:п.п.7.4.1 п.7.4,п.п.7.5.1 п.7.5,п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість підлягаючого сплати в бюджет за перевіряє мий період в сумі 24458 грн., у т.ч. за липень 2010 року на 900грн., за серпень 2010 року на 817 грн., за вересень 2010 року на 4641 грн., за жовтень 2010 року на 5200 грн., за листопад 2010 року на 12900 грн .(а.с.8-15).

На підставі вищезазначеного акту ДПІ у м. Іллічівську прийнято податкове повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50 грн, в т.ч за основним платежем 24 458 грн. та за штрафними фінансовими санкціями у сумі 6114, 5 грн. (а.с.6).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати його.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є порушення позивачем п.7.4.1 п.7.4,п.п.7.5.1 п.7.5,п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року ( надалі Закон № 168/97-ВР, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), поставка товарів (послуг) будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та ми цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари (послуги) за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення ати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснювала оподаткування одержаних доходів від здійснення господарської діяльності у періоді з 10.11.2011 року по 31.12.2010 року на спрощеній системі оподаткування, у період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року на загальній системі оподаткування та в ДПІ у м. Іллічівську була зареєстрована як платник податку на додану вартість та платник єдиного податку.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ до складу податкового кредиту за перевіряємий період, суд виходить з наступного.

Позивач здійснювала операції з придбання товарів (робіт та послуг) та митній території України для використання у підприємницькій діяльності.

Перевіркою встановлено відображення у податковому обліку отримання товарів від ТОВ «Лекс Плюс» на суму ПДВ 24457, 76 грн.

Судом встановлено, що 19 січня 2010 року між ПП «Лекс Плюс» (надалі -Повірений) та ФОП ОСОБА_1 (Надалі - Довіритель) укладено договір доручення №0119.

Відповідно п.1 зазначеного Договору Довіритель доручає, а Повірений бере на себе обов'язки представляти інтереси та виступати від імені та за дорученням Довірителя, здійснювати функції щодо забезпечення, організації та здійснення оплати витрат Довірителя, які підлягають сплаті на території України за зобов'язаннями Довірителя цивільно-правового характеру на користь юридичних та фізичних осіб, виконувати інші юридичні дії за додатковою угодою (а.с.43-44).

В ході перевірки встановлено відображення в податковому обліку отримання товарів від TOB «Лекс Плюс» (код ЄДРПОУ 34798083) на суму ПДВ 24457,76грн. Розрахунки між контрагентами здійснювались в готівковій формі, що підтверджуються І квитанціями до прибуткових касових ордерів.

TOB «Лекс Плюс»(код ЄДРПОУ 34798083) було виписано наступні податкові накладні та видаткові накладні на поставку товарів: №0207 від 02.07.2010р. - на суму 5400,00рн. у т.ч. ПДВ - 900,00 грн., видаткова накладна №0207 від 02.07.2011р. - на суму 5400,00грн. у т.ч. ПДВ - 900,00грн.; №2007 від 20.07.2010р. - на суму 3300 грн. у т.ч. ПДВ - 550.00 грн.; видаткова накладна №2007 від 20.07.2011р. - на суму 3300,00грн. у т.ч. ПДВ - 550,0 грн.;№1209 від 12.08.2010р. - на суму 1602,00рн. у т.ч. ПДВ - 267.00грн., видаткова накладна №1209 від 12.08.2011р. - на суму 1602,00грн. у т.ч. ПДВ - 267,00 грн.;№277 від 01.09.2010р. - на суму 5845,20рн. у т.ч. ПДВ - 974.20грн.. видаткова накладна №277 від 01.09.2010р. - на суму 5845,20грн. у т.ч. ПДВ - 974,20 грн.; №281 від 02.09.2010р. - на суму 7518,00грн. у т.ч. ПДВ - 1253,00грн., видаткова накладна №281 від 02.09.2010р. - на суму 7518,00грн. у т.ч. ПДВ -1253 грн.; №282 від 03.09.2010р. - на суму 7095,60рн. у т.ч. ПДВ- 1182,60грн., видаткова накладна №282 від 03.09.2010р. - на суму 7095,60грн. у т.ч. ПДВ -1182,60грн.; №299 від 07.09.2010р. - на суму 2705,76рн. у т.ч. ПДВ -450, 96грн., накладна №299 від 07.09.2010р. - на суму 2705,76грн. у т.ч. ПДВ -450, 96грн., №300 від 08.09.2010р. - на суму 4680,00рн. у т.ч. ПДВ -780,00грн., видаткова накладна №300 від 08.09.2010р. - на суму 4680,00грн. у т.ч. ПДВ - 780,00грн.; №1510 від 15.10.2011р. - на суму 31200,00рн. у т.ч. ПДВ -5200,00грн., видаткова накладна №1510 від 15.10.2011р. - на суму 31200,00грн. у т.ч. ПДВ - 5200,00грн.; №2211 від 22.11.2011 р. -на суму 77400, 00 грн., у т.ч. ПДВ -129000 грн., видаткова накладна на суму 77400, 00 грн., у т.ч. ПДВ -129000 грн.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Лекс Плюс»у повному обсязі виконано умови зазначених договорів, що підтверджується наданими позивачем та наявними у справі видатковими, податковими накладними, квитанціями.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 9 даного Закону встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено доказами, що по взаємовідносинах позивача з постачальником, здійснення господарських операцій достовірно підтверджені наданими податковими накладними, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством вимогам, у зв'язку з придбанням товарів з метою подальшого використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.

Суд критично ставиться до тверджень представника відповідача, що операції з придбання товарів ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Лекс Плюс» мали нетоварний характер, оскільки під час перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано товарно-транспортних накладних з відміткою про передачу та отримання товару, а також інших документів, що підтверджують факт перевезення товару, за якими відбувався б рух товару від продавця до покупця, з огляду на наступне.

Згідно п. 3.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу № 363 від 14.10.1997р. із змінами та доповненнями згідно наказу від 05.11.2001р. № 763, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку .

Судом встановлено, що між позивачем та СПД-ФО ОСОБА_2 укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом (а.с.110).

На виконання зазначеного договору позивачем надано належним чином оформлені відповідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»оригінали товарно-транспортних накладних, а саме: 01АА від 20 серпня 2010 року; 01АА від 01 вересня 2010 року01АА від 03 вересн 2010 року; 80910 від 08 вересня 2010 року, 01АА від 15 жовтня 2010 року, 01АА від 02 липня 2010 року, 12810 від 12 серпня 2010 року, 01АА від 22 листопада 2010 року, з довіренностями на отримння від позивача товарів згідно рахунків (а.с. 65,87-90, 106-109, .157- 206).

Відповідно до ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, суд вважає, що позивачем було доведено та підтверджено доказами правомірність здійснення господарських операції з ТОВ «Лекс Плюс», у зв'язку з чим відповідачем необґрунтовано було зроблено висновок, про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин.

Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення є посилання на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА І України, згідно з якими встановлено розбіжності між податковим кредитом ФОП ОСОБА_1 та податковими зобов'язаннями TOB «Лекс Плюс»на суму 24458 грн., у т.ч. за: липень 2010р. - у сумі ПДВ - 900грн. серпень 2010р. -у сумі ПДВ 817грн. за вересень 2010р. - у сумі ПДВ 4641грн. за жовтень 2010р. - у сумі ПДВ 5200грн. за листопад 2010р. -у сумі ПДВ 12900грн.

Суд зазначає, що Закон «Про податок на додану вартість» не містить норм, відповідно до яких відомості «автоматизованого співставлення», на які посилається ДПІ, та недекларування контрагентом податкових зобов'язань за відносинами з покупцем, позбавляють останнього права на формування відповідних сум податкового кредиту. Можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, як-то недекларування податкових зобов'язань з ПДВ, доказів чого ДПІ не надало в даному випадку, за загальним правилом само по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права на податковий кредит з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит, сформований за операціями з цим контрагентом.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, з зазначеними висновками суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору, а також податкової накладної, підписаної від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. Зобов'язання між Позивачем та ТОВ «Лекс Плюс»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких залучено до матеріалів справи, окрім того Податковий кодекс України не містить норми, яка б передбачала коригування податкових зобов'язань чи податкового кредиту у разі визнання правочинів нікчемним, тому посилання на нікчемність правочинів є необґрунтованим.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську №0002871701 від 08.11.2011 року є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню. Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд керуючись п. 1 ст. 94 КАС України присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України в особі суб'єкта владних повноважень відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Іллічівську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50 грн.,- задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50 грн.

Стягнути на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (місце проживання: 68001, АДРЕСА_1, гуртожиток, код ДРФОУ НОМЕР_1, р\р НОМЕР_2 в Южному ГРУ «Приватбанк», м. Одеса, МФО 328704) з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області судовий збір у розмірі 305, 73 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську №0002871701 від 08.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50 грн.

Стягнути на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (місце проживання: 68001, АДРЕСА_1, гуртожиток, код ДРФОУ НОМЕР_1, р\р НОМЕР_2 в Южному ГРУ «Приватбанк», м. Одеса, МФО 328704) з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області судовий збір у розмірі 305, 73 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 липня 2012 року.

Суддя/підпис/:

З оригіналом згідно:

Суддя:

.